Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 5. Груповий тиск



Заняття спрямоване на закріплення навичок прийняття рішення та формування навичок протидії груповому психоло­гічному тиску. Його завдання - допомогти дітям навчитися приймати здорові рішення в ситуаціях такого тиску. Прово­диться аналіз його видів. У ході спеціальної рольової гри відпра­цьовується техніка відмови в ситуаціях, коли дитині пропону­ють спробувати сигарети чи алкоголь. Дітям пропонуються формули, що допомагають швидко та впевнено відмовитись від спроби, наприклад:"Скажи: ні, спасибі!", "Наведи причину відмови", "Втікай", "Уникай ситуацій, коли можуть щось зап­ропонувати", "Зміни тему розмови" та ін.

Тема 6. Аналіз поведінки, пов'язаної з вживанням ПВ.

Тема включає два заняття:"Вирішення проблемних ситу­ацій"; "Вміння виражати особистісну позицію". У дітей розви­вається здатність усвідомлювати психологічний тиск, що спря­мований на тих, хто не вживає ці речовини,' закріплюються навички протистояння цьому тиску. Друге заняття спрямова­не на подальший розвиток навичок критичного мислення. Діти навчаються формулювати особисту думку, усвідомлювати свої життєві труднощі та говорити про них відкрито, звертаючись по допомогу до батьків та друзів.

ППП передбачає також проведення циклу занять з батьками.

На першому занятті батьки знайомляться з метою та завданнями профілактичної антинаркотичної роботи, отримують інформацію про соціальні проблеми, пов'язані із зловживанням ПВ, про фактори ризику, що сприяють заохоченню дітей до вживання.

На другому занятті батьки беруть участь у груповій роботі. Проводиться "мозковий штурм" на тему: "Причини вживання і IP дітьми". Розглядається проблема відповідальності (безвідпо­відальності) за вживання ПР. Обговорюється роль батьків у

 

 

формуванні здорового способу життя дітей. Бажаючі запрошуються взяти участь у роботі з ППП як помічники педагога.

Третє заняття відводить батькам роль глядачів. Діти, які завершують своє навчання за ППП, демонструють набуті навички, малюнки та плакати, присвячені здоровому способу життя.

З 1992 р. заняття за ППП проводяться в московських школах з дітьми двох вікових груп - 6 та 8 років. Тестування, що проводиться на початку та після завершення роботи за даною програмою, показало позитивні зміни у ставленні дітей до психоактивних речовин.

2. Розробіть технології адаптації та профілактики, котрі можна застосовувати в центрах соціальних служб.

 

Література

1. Діти"групи ризику": психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.: Київська міська державна адміністрація, Служба у справах неповнолітніх, 2001.



2. Психология социальной работы: Уч. пособие / О.В. Боголюбова, Н.Л. Васильева и др. Под общ. ред. М.А. Гулиной - Спб.: Питер, 2004.

3. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. д-ра ист. наук проф. Е.И. Холостовой. - М: Юрист, 2000.

4. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. -М: ИНФРА-М, 2002.

5. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

6. Зайцева И А., Кукушин B.C., Ларин Г.Г., Румега Н.А., Шатохина В.И. Коррекционная педагогика / Под ред. В.С. Кукушина. - Ростов н/Д.: Издательский центр "МарТ", 2002.

 

 


Тема 8. Технології соціальної реабілітації та терапії

 

1. Технології реабілітації.

2. Технології терапії.

1. Соціальна реабілітація- комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покра­щання її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, пору­шених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значною мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційо­ваності, комплексності, спадковості, послідовності, безперерв­ності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і пере­важної безоплатності для тих, хто її найбільше потребує (інваліди, пенсіонери, біженці та ін.).

Реабілітація - комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій, дефек­ту, соціального відхилення.

Реабілітація може бути стихійною чи організованою. У пер­шому випадку передбачається, що особистість інтуїтивно нала­годжує відносини з власним організмом і оточуючим середови­щем на більш чи менш прийнятному для себе рівні. Організована реабілітація ставить своєю метою скоротити терміни відновлення соціальної норми, підвищити якість само­стійної роботи особистості за рахунок професійної допомоги. Процес соціальної реабілітації має тривалий характер.

Важливою є розробка індивідуальної комплексної програми реабілітації. Вона являє собою систему, яка включає на кожно­му із виділених етапів ряд заходів у різних сферах реабілітації (соціально-побутовій, медико-фізіологічній, медико-психологічній, психолого-педагогічній, соціально-трудовій).

 

 

1. Визначення вихідного реабілітаційного потенціалу:

а) соціально-побутова: перевірка документів; збір інформації про рівень соціально-побутової реабілітації; оцінка потенційних можливостей розвитку соціально-побутових навичок;

б) медико-фізіологічна: первинне медичне обстеження; збір анамнестичних даних; проведення протиепідемічних заходів; планове медичне обстеження для підготовки рекомендацій;

в) медико-психологічна: вияв гострих психологічних проблем; збір психологічного анамнезу; надання психологічної підтримки за наявності кризового стану; патопсихологічне дослідження порушень психічного розвитку;

г) психолого-педагогічна: збір психологічного анамнезу; перевірка відповідності знань рівню освіти; вияв педагогічних проблем; підготовка рекомендацій з проблем навчання;

д) соціально-трудова: збір інформації про трудове спрямування та інтереси; спостереження за ставленням до праці і визначення профздібностей; підготовка рекомендацій з професійної адаптації.

2. Розробка індивідуальної комплексної програми реабілітації:

а) соціально-побутова: розробка плану формування і розвитку навичок самообслуговування; участь у розробці комплексної програми;

б) медико-фізіологічна: розробка програми медичної реабілітації; участь у розробці комплексної програми;

в) медико-психологічна: розробка програми медико-психологічної реабілітації; участь в розробці комплексної програми;

г) психолого-педагогічна: розробка плану індивідуального навчання і фізичного виховання; участь у розробці комплексної програми;

д) соціально-трудова: розробка плану професійного навчання; участь у розробці комплексної програми.

3. Реалізація розробленої програми та її періодичне коригування:

а) соціально-побутова: адаптація дитини до умов життя закладу, соціально-побутове навчання і виховання; коригування комплексної програми реабілітації;

б) медико-фізіологічна: періодичне медичне обстеження; призначення курсів медикаментозного і фізіотерапевтичного

 

 

лікування; направлення на санітарно-курортне лікування за показаннями; коригування комплексної програми реабілітації;

в) медико-психологічна: психологічна діагностика; психотерапія і психологічна корекція виявлених порушень адаптації; індивідуальні психологічні консультації; коригування комплексної програми реабілітації;

г) психолого-педагогічна: розвиваюче навчання; організація виховної роботи; коригування комплексної програми реабілітації;

д) соціально-трудова: професійна орієнтація; вияв професійних здібностей; трудове навчання і виховання позитивного ставлення до праці; коригування комплексної програми реабілітації.

Слід враховувати, що ефективність соціальної реабілітації досягається всім комплексом реабілітаційних заходів (медичних, психологічних, професійних, соціальних, педагогічних). Ступінь її ефективності визначається також рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.

У практиці соціальної роботи реабілітаційна допомога надаєть­ся різним категоріям клієнтів, залежно від чого і визначаються найважливіші напрями реабілітаційної діяльності. До них можна віднести: реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими можливостями; людей літнього та старого віку; осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі; дезадантованих дітей та підлітків та ін.

Найперше слід відмітити реабілітацію інвалідів і дітей з обме­женими можливостями. Реабілітація інвалідів спрямована на ліквідацію чи компенсацію обмежень їх життєдіяльності, що вик­ликані порушеннями здоров'я із стійкими розладами організму, а також на максимально можливе відновлення соціального статусу.

Основними видами реабілітації інвалідів є медична, соціально-середовищна, професійно-трудова і психолого-педагогічна.

Медична реабілітація включає в себе комплекс медичних заходів, спрямованих на відновлення чи компенсацію поруше­них, втрачених функцій організму, що призвели до інвалідності. Це такі заходи, як відновлювальне і санаторно-курортне лікуван­ня, профілактика ускладнень, протезування, фітотерапія й ін.

Соціально-середовищна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на створення оптимального середовища життєдіяльності

 

 

інвалідів, забезпечення умов для відновлення соціального статусу і втрачених суспільних зв'язків. Така реабілітаційна діяльність спря­мована на забезпечення інвалідів спеціальним обладнанням, яке дозволяє їм бути порівняно незалежними у побутовому плані.

Під професійно-трудовою реабілітацією інвалідів розумієть­ся система гарантованих державою заходів з професійної орієн­тації, професійного навчання і працевлаштування інвалідів відпо­відно до їх здоров'я, кваліфікації і особистих уподобань. Заходи професійно-трудової реабілітації здійснюються у відповідних реабілітаційних закладах, організаціях і на виробництві. Медико-соціальними експертними комісіями і реабілітаційними цен­трами проводиться професійна орієнтація. Професійне навчан­ня здійснюється у звичайних чи спеціалізованих навчальних закладах з підготовки спеціалістів різного профілю, а також у системі виробничо-технічного навчання на підприємствах. Працевлаштування інвалідів, які не мають роботи, здійснюють служ­би зайнятості, де для цього є спеціальні підрозділи.

Психологічна реабілітація дозволяє інваліду успішно адапту­ватися в оточуючому середовищі і в суспільстві в цілому. Вона допомагає йому приймати і виконувати відповідні соціальні ролі, психологічно захищати себе, досягнути необхідної морально-психологічної рівноваги.

Психологи, які працюють у реабілітаційних центрах, для за­нять з інвалідами часто залучають і членів їх сімей. Такий підхід дозволяє підвищити ефективність психологічної реабілітації.

Досить важливою є реабілітація вихованців у закладах інтер­натного типу, що складається з кількох етапів. Перший - ком­пенсаційний, результатом якого має стати усвідомлення і відчут­тя дитиною захищеності, безпеки, відновлення власного статусу. З дітьми, які потерпіли від жорстокості, страждань, знущань, фізичного, сексуального насильства, на цьому етапі реабілітації слід проводити психологічну реабілітацію, індивіду­альну психотерапію. Головний зміст та мета роботи виховате­ля на компенсаційному етапі полягає в тому, щоб дитина по­вірила, що її люблять і розуміють такою, якою вона є, з недоліками і проблемами, що навколишнє оточення не загро-

 

 

жує її життю. Другий етап - діагностично-прогностичний. Щоб не припуститися прикрих помилок, вихователю слід здійсни­ти експрес-діагностування дитини за напрямками: здоров'я; рівень освіти; самоусвідомлення; досвід спілкування, зокрема негативний, з однолітками та дорослими; інтереси, здібності; відхилення у розвиткові та поведінці. По кожному з напрямів, в залежності від отриманих даних, бажано розробити план педа­гогічної підтримки, психічної корекції, здійснити прогнозування можливих варіантів її поведінки в процесі реабілітації. Надзви­чайно складним для значної частини дітей є третій етап - адап­таційний. Об'єктивно на процес адаптації дітей до умов школи-інтернату впливають їхні індивідуальні особливості, на основі яких цих дітей можна віднести до адаптивного чи дезадаптивного типів особистості. Адаптивний тип характеризується дові­рливим ставленням до соціального оточення, вольовим самокон­тролем, екстравертністю, вираженою потребою в спілкуванні, оптимістичністю, готовністю до діяльності, співпраці, взаємодії.

Дезадаптивний тип характеризується пригніченістю, з доміну­ванням захисно-агресивних рис, соціальною тривожністю, недо­статнім рівнем вольової поведінки, труднощами в соціальних кон­тактах, депресивністю, емоційною нестійкістю, низькою мотивацією, відсутністю готовності до діяльності й віри в її успіх. Стани деза­даптації, що можуть виникнути при вступі до школи-інтернату, перешкоджатимуть пристосуванню до нових умов життя.

Одна з педагогічних умов адаптації - прагнення дорослих своєчасно передбачити можливі труднощі та допомогти дітям уникнути їх, провести дитину через успіх, не розраховувати, що вона навчиться на власних помилках. Для самоствердження та зміцнення віри в себе важливо допомогти дітям сформувати самооцінку. Необхідне створення передумов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності. Ефективним засобом успішної адаптації дітей є залучення їх до участі в позаурочній діяльності, яка демонструє, виявляє, розвиває їхні здібності, таланти. Про ступінь адаптованості дитини можна говорити відповідно до її видів, а саме: про рівень адаптації до дидактич­ної системи свідчить успішність, сформованість умінь навчаль-

 

 

ної діяльності; соціально-психологічної, виховної - ступінь входження в різні види діяльності, взаємини в колективі, самооцінка свого місця в колективі, задоволеність взаєминами з педагогами та учнями; психологічна - визначається станом нервової системи, рівнем розумової працездатності; про рівень фізіологічної адаптації свідчить стан здоров'я, рівень фізичної працездатності дитини.

Четвертий - корекційний етап, полягає в здійсненні корекційних впливів з метою перевиховання, подолання небажаних про­явів у поведінці, усуненні прогалин у знаннях, уміннях, навичках. Важливим завданням цього етапу є здійснення корекції взаємин вихованців, формування в них умінь конструктивної поведінки і нового досвіду спілкування та взаємодії. Ефективність педагогіч­ної корекції підвищується за умови постановки і вирішення її зав­дань як на рівні конкретної особистості, так і на рівні мікрогруп, де діти перебувають у тісних міжособистісних стосунках.

Важливою психолого-педагогічною умовою успішності ре­абілітаційного процесу у школі-інтернаті є гуманізація взаємин, яка повинна охоплювати такі напрямки:

¨ гуманізація відносин у педагогічному колективі, яка по­лягає в гуманізації стилю управління з боку керівників школи, формуванні і розвитку гуманістичних форм взає­мин між педагогами, доброзичливої громадської думки, комфортного психологічного мікроклімату;

¨ гуманізація навчального процесу, що передбачає його по­будову з урахуванням психолого-фізичних можливостей учнів, їх здоров'я, інтересів та потреб; індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу, організацію його на засадах співпраці, співробітництва вчителя і учня;

¨ гуманізація виховного процесу, що вимагає сприяння формуванню гуманістичної спрямованості особистості, визнання її прав і свобод, задоволення потреб вихованців у вільному виборі видів діяльності, спілкуванні, самови­раженні, співпраці вихователів і вихованців у вирішенні питань організації життєдіяльності дітей; усунення авто­ритаризму у вихованні;

 

¨ гуманізація взаємин між вихованцями, яка полягає у створенні в школі атмосфери поваги до людської особистості, виховання взаємин у дитячому колективі на засадах чуйності, співпереживання, взаємодопомоги, толерантності, поваги один до одного, розвитку культури спілкування між школярами, вирішенні конфліктів на гуманній основі.

Методи соціальної реабілітації досить різноманітні, що дає можливість досягти потрібного ефекту в цій дуже важливій і необхідній діяльності. Поряд з універсальним методом інфор­маційно-консультативної бесіди, психологічного тренінгу, спо­стереження у ході соціальної реабілітації активно використову­ються і такі методи соціальної терапії, як рольові ігри, танцювальна терапія та ін.

2. Слово"терапія "у перекладі з грецької означає "турбота, лікування". Соціальна терапія тісно пов'язана з психотерапією, в якій використовуються методи впливу на психіку. Це систе­матичні, цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі чи групі осіб у питанні урегулювання почуттів, імпульсів, думок, ставлень і зняття психологічних симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт у пацієнтів.

Відомі чотири основні моделі психотерапії:

¨ психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматич­ний чи психічний стан клієнта (медична модель психотерапії);

¨ психотерапія як метод маніпулювання, що служить цілям суспільного контролю (соціологічна модель);

¨ психотерапія як метод, що приводить в дію процес навчання особистості (психологічна модель);

¨ психотерапія як комплекс явищ, що виникає в ході взає­модії між людьми (філософська модель).

Соціальний працівник у процесі роботі! з індивідами чи соціальними групами постійно зіштовхується з соматичними та психологічними проблемами, тому йому необхідно володіти основними терапевтичними і практичними методами, що застосо­вуються психотерапевтами. Для надання першої допомоги він повинен сам проводити терапевтичну роботу чи організовувати

 

 

її спільно з іншими спеціалістами. Якщо ж виявляються серйозні відхилення у здоров'ї клієнта, то соціальний працівник рекомен­дує звернутися до лікаря чи психотерапевта для більш повного проведення необхідного лікування.

Реалії сучасного життя такі, що клінічний підхід інколи має досить обмежені можливості і не завжди враховує широкий соціальний контекст розвитку індивіда, соціально-економічні, духовно-моральні умови його життєдіяльності, тому лікування досить часто не може дати помітних реальних результатів. Ось чому термін "терапія" все більше набуває широкого соціально­го смислу, і перевага медиків-психотерапевтів у застосуванні терапевтичних методів носить відносний характер: там, де у людини були чи будуть невирішені соціальні проблеми, актив­ну роль належить відіграти спеціалістам соціальної роботи. Саме вони, оволодівши сучасною технологією терапевтичного впли­ву, здатні перебороти вузьке трактування причин соматичних і психічних недуг. Сприймаючи людину цілісно як індивідуаль­ну самоцінність, з її переживаннями, проблемами й трудноща­ми, соціальний працівник має можливість творчо використати кращі, апробовані методи у своїй практиці, зробити терапевтич­ну допомогу більш дієвою і гуманною.

У змістовному плані соціальний працівник, використовую­чи терапевтичні методи, опирається на досягнення психології, психіатрії, психотерапії. Цей міждисциплінарний характер ме­тодів впливу зумовлює складність технології соціальної терапії.

У цілому методи соціальної (психологічної) терапії ґрунтуються на двох формах роботи - індивідуальній і груповій, кож­на з яких передбачає певну технологію взаємодії між соціальним працівником (психосоціальним терапевтом) і клієнтом. Метою такої взаємодії може бути вирішення певних емоційних проблем, обмін інформацією, розвиток соціальних навичок, зміна ціннісних орієнтацій, спрямування асоціальних орієнтацій в конструктивне русло.

Індивідуальна терапія застосовується до клієнтів, вирішення проблем яких вимагає конфіденційності (зґвалтування, сімейні негаразди), хто не хоче брати участь у колективній те-

 

 

рапії. Як правило, після двох-трьох сеансів індивідуального за­стосування терапії клієнт переводиться на колективну терапію, яка є більш дієвою, про що нерідко говорять самі підопічні.

Групова терапія у взаємодії з індивідуальною збагачує і допов­нює терапевтичний вплив, дозволяє клієнту подивитись на себе очима групи, відкоригувати поведінку. Для формування і активі­зації групових процесів у вирішенні соціальних проблем велике значення мають психотерапевтичні процедури. Це можуть бути загальні вправи (наприклад, релаксація, пантомімічні сцени, участь у "конструктивній суперечці", розігрування рольових ситуації, виклад біографій, обговорення анонімної історії хвороби).

Зупинимось на деяких найбільш важливих терапевтичних загальних і конкретних технологіях.

Трудова терапія. Вона заснована на тонізуючій та активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Робота піднімає життєвий тонус, і як метод відновлювального лікування має важливе значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму, підвищує соціальний статус людини. Ця проблема досить гостро постає у пенсійно­му віці. Терапія посильною зайнятістю повинна як обов'язко­вий компонент входити в комплекс соціально-терапевтичних заходів з особами літнього віку.

Особливе значення має трудова терапія при психічних розладах. Вона дозволяє організувати спільну діяльність, полегшу­ючи при цьому взаємостосунки між людьми, знімаючи стан напруги і хвилювання. У цілому трудова терапія є універсаль­ним видом соціального розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям населення.

Терапія самовиховання. Самовиховання - це активний про­цес формування людиною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально зумовлених уявлень про ідеал власного Я. Метод самовиховання є найбільш успішним, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. У тех­нологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) само­оцінка; 2) переоцінка власної особистості; 3) самоаналіз, пере­оцінка минулого, вияв індивідуальних "психологічних бар'єрів";

 

 

4) створення бажаного образу Я; 5) формування індивідуальних формул наміру; 6) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сюжетна сенсорна репро­дукція поведінки "Я - образу" в різних ситуаціях діяльності і спілкування; 8) "накладення" стереотипів "Я - образу" на реаль­ну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.

Соціотерапія - вплив на соціальне оточення клієнта з допомогою державних і громадських організацій.

Арттерапія - лікування мистецтвом. Існує декілька варіантів цього методу:

¨ використання уже існуючих творів мистецтва через їх аналіз і інтерпретацію клієнтами;

¨ спонукання клієнтів до самостійної творчості;

¨ використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

¨ творчість самого спеціаліста - ліплення, малювання тощо, спрямовані на взаємодію з клієнтом.

Значна роль в арт-терапії належить театральному мистецт­ву. Воно активізує розумові і духовні здібності, що приспані в кожної людини, підвищує взаємний інтерес людей один до од­ного, збільшує прагнення зрозуміти один одного. Театральне мистецтво - глибока культура розуму, висока естетична куль­тура, гарні манери. Театр налаштовує на оптимістичний лад, сприяє створенню позитивного психологічного клімату в ко­лективі, створює атмосферу святковості і розкутості. Театральне мистецтво здійснює вплив на всі сторони людської психіки: інтелект, почуття, моральні якості й риси характеру, життєві звички, установки, орієнтації, мотиви поведінки і оцінки.

Епістолярна терапія дозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Можливі форми роботи з епістолярної те­рапії: лист до уявного (реального) друга; лист самому собі; лист до улюбленого героя (літературного, історичного); лист в майбутнє.

Натурпсихотерапія - лікування природою. Значення цього методу буде зростати внаслідок урбанізації соціально­го середовища.

 

 

Ігрова терапія. Залежно від теоретичних орієнтацій існу­ють різні форми ігрової терапії. З дітьми, які пережили насиль­ство, використовується клієнт-центрована ігрова терапія. Цей напрям терапії визначається дослідниками як динамічна систе­ма міжособистісних відносин між дитиною та терапевтом, який навчений процедурам ігрової терапії, забезпечує дитину ігро­вим матеріалом і полегшує побудову безпечних взаємин для того, щоб дитина могла найбільш повно виразити і дослідити власне Я (почуття, думки, переживання і вчинки) з допомогою гри - природного для дитини засобу комунікації. Саме в грі дитина може продемонструвати з допомогою конкретних пред­метів, які виступають як символи, те, що вона коли-небудь прямо чи опосередковано пережила. Маніпулюючи ігровими предметами, дитина може краще показати (ніж виразити сло­вами), як вона ставиться до себе, до значущих дорослих, до різних подій свого життя. Діти повніше і безпосередніше ви­ражають себе в спонтанній, самостійно ініційованій грі, ніж у словах. Чисто вербальні методи менш ефективні в терапев­тичній роботі з дитиною, тому що рівень її абстрактного мис­лення не завжди дає змогу виразити в словах свої почуття і переживання. До того ж, як правило, слова ще не наповнені для дитини тим емоційним смислом, який є в словах дорослої людини, і "промовляння" може не мати сильного терапевтич­ного ефекту, отже, для дитини більш корисним є "програван­ня" своїх почуттів чи деякої складної ситуації в присутності приязного і делікатного дорослого.

Однією з найцікавіших психокорекційних технік (аналіз відомих дитячих казок, створення казки "по слову від кожно­го", вигадування кінця казки чи початку нової казки та ін.) є казкотерапія. Особлива значущість казкотерапії виявляється у роботі з дітьми молодшого віку.

З допомогою казок діти набувають необхідних знань і на­вичок, вчаться переборювати складні ситуації, використовую­чи героїв творів як модель для наслідування. Мовою казки можна розпочати розмову про щось досить складне для розум­іння дитини. Діти люблять казки і не терплять нотацій, отже,

 

 

за допомогою казки можна впливати на поведінку дитини, не викликаючи сильного спротиву з її сторони. Більше того, казки дозволяють опосередковано підійти до питань, болісних для ди­тини, а також допомогти дитині в символічній формі виразити і відрегулювати важкі почуття, особливо якщо вона сама бере участь у придумуванні казки. Використовують і так звані "пер­соналізовані" казки. У них герой максимально наближений до дитини, з якою передбачається працювати, але не ідентичний їй. Схожість повинна сприяти ідентифікації дитини з героєм, який в казці знаходить шляхи і способи розуміння і вирішення своїх труднощів і конфліктів. Кожна казка придумується для конкрет­ної дитини і спрямована на вирішення наявних у неї проблем.

У сучасний період система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціальної терапії ще не склалася, тому важливою є самоосвіта соціальних працівників, прослуховування ними відпо­відних лекцій. Разом з тим слід наголосити, що гарним соціаль­ним працівником є не той, хто просто вивчає різні терапевтичні методи і методики, а той, хто через глибокі контакти з кожним клієнтом буде намагатися якнайкраще зрозуміти іншу людину й збагачувати свій власний світ переживань, бо розуміння іншої людини залежить не стільки від методу, скільки від людсь­ких якостей соціального працівника.

За всієї своєрідності профілактичного, адаптаційного, реаб­ілітаційного і терапевтичного впливу на соціальні об'єкти у цих процесах є багато спільного. Деякі терапевтичні методи актив­но використовуються в адаптації, реабілітації і навіть у проф­ілактиці. Адаптація може служити одним із засобів реабілітації і навпаки. І все це спрямовано на досягнення загальної мети - надання соціальної допомоги особистості шляхом відновлення, збереження та покращання її здатності до соціального функці­онування й забезпечення соціального оздоровлення.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність соціальної реабілітації?

2. Назвіть види реабілітації інвалідів.

3. Як здійснюється реабілітація в інтернатних закладах?

 

 

4. Обґрунтуйте необхідність використання в соціальній ро­боті технологій терапії.

5. Охарактеризуйте основні технології терапії.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте технологію терапії (реабілітації).





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...