Главная Обратная связь

Дисциплины:






VI. Статистична звітність: умови та терміни її подання



Безперечно, всі зрушення на краще мають належним чи­ном відтворюватися у звітності центрів зайнятості та робото­давців і бути підставою для прийняття відповідних управлі­нських рішень.

Саме через це роботодавцям варто відповідально постави­тися до подання відповідних звітів до центру зайнятості, а саме:

1. Типова форма № ПН-1 - відомості про прийнятих працівників станом на певну дату.

Подається щодекадно у випадку наявності прийнятих пра­цівників. Вчасне подання цього звіту дасть змогу відслідкову­вати заповнення задекларованих до служби вакансій й рух кадрів на підприємстві, не відволікаючи для цього фахівців його кадрової служби.

2. Форма № З-ПН - звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на 28 число щомісячно, а також при потребі.

Забезпечить оперативне реагування на потребу підприєм­ства в персоналі та його підбір, дасть змогу за попереднім по­годженням з провадити професійне навчання безробітних

 

 

відповідно до вимог підприємства, запропонувати створення додаткових робочих місць з наданням дотацій тощо.

3. Форма 18-о - оперативна картка вакансій станом на конкретну дату.

Подається для оперативного вирішення кадрових проблем на підприємстві, в установі, організації. Передбачає значно ширший перелік основних вимог до претендентів, ніж форма № З-ПН, за якими здійснюватиметься їх підбір.

4. Форма № 4-ПН - звіт про вивільнення працівників. Подається не пізніше як за два місяці до очікуваної дати вивільнення. Дає змогу фахівцям центру зайнятості упередити негативні явища на ринку праці, запропонувати, за умови на­явності, робочі місця для осіб, котрі підлягають вивільненню, на інших підприємствах, перенавчання цих осіб на потрібні спеціальності, інформативну, консультативну та психологічну їх підтримку. Невчасне подання або неподання цього звіту зму­сить службу зайнятості застосовувати до підприємства відповідні штрафні санкції, розмір яких становить річну заробітну платню кожного вивільненого працівника. У десятиденний термін після вивільнення підприємство повинне подати (над­іслати) до центру зайнятості список усіх фактично вивільнених працівників.

Слід з розумінням ставитись до анкетування, яке періодич­но проводять фахівці служби зайнятості, виповнення моніто­рингу руху робочої сили на підприємстві та формування й оновлення паспорта роботодавця. Якісне складання цих документів уможливить надання роботодавцям висококваліфікова­них та вчасних послуг, у тому числі тих, що приведуть до еко­номії коштів підприємства, установи та організації.

Докладну інформацію з питань складання та подання звітності можна отримати у відділі (секторі) взаємодії з робо­тодавцями відповідного центру зайнятості. Водночас у центрі зайнятості можна отримати зразки всіх форм статистичної звітності.



Дякуємо за співробітництво!

 

Література

1. Синчук С.М., Бурак .В.Я. Право соціального забезпечення України: Навч. посібник. - К: Т-во "Знання", КОО, 2003.

2. Скуратівський В.Л., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002.

3. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: Посібник для підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді. 4-а частина / За заг. ред. доц. А.Я. Ходорчук. - К.: ДЦССМ, 2003.

4. Наказ міністра праці та соціальної політики "Про створення належних умов для обслуговування громадян на підприємствах, в установах та організаціях сфери управління Міністерства праці та соціальної політики України" №168 від 14.05.2005 р.// Соціальний захист. - 2005. - №5. - С.40.

5. Гриненко A.M. Соціальна політика: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2003.

6. Социальная политика: Учебник / Под общ.ред. Н.А. Волгина. - М.: Экзамен, 2002.

7. Шляхи співпраці: Пам'ятка роботодавцю. - К.: Вид.-во ТОВ "Лтава Лізинг", 2004.

 


Тема 16. Технології соціальної роботи з сім'єю

 

1. Сутність проблем сучасної сім'ї.

2. Технології роботи з сім'єю.

3. Рівні технологій роботи з неблагополучною у виховному плані сім'єю.

1. Комплекс проблемусіх типів сімейзумовлений питан­ням про призначення сім'ї в сучасному світі. Виникнувши як основна форма життєзабезпечення, сім'я першопочатково зосе­редила в собі всі основні функції з обслуговування людської діяльності. Оскільки сім'я поступово позбавлялась ряду функцій, поділяючи їх з іншими соціальними інститутами, в останній час важко виділити специфічний вид діяльності, який є властивим тільки сім'ї. По суті, всі її минулі (попередні) функції можуть бути здійснені поза сім'єю. У зв'язку з цим виникає питання, а що ж таке сім'я - історичний пережиток, який існує лише завдяки побутовим традиціям, чи фундамен­тальний соціальний інститут, поза рамками якого існування людини неможливе?

Це теоретичне питання актуалізується нестабільністю сімей­ного способу життя, що все більш посилюється, зростанням кризових явищ, які лише частково зумовлені соціально-еконо­мічними труднощами, що переживаються нашою країною (в економічно благополучних країнах, в яких не відбулося такого різкого падіння рівня життя всього населення, спостерігаються аналогічні труднощі у функціонуванні сім'ї).

Нестабільність сімейного способу життя відображається насамперед у зростанні кількості розлучень, у постійному ско­роченні кількості дітей на кожну сімейну пару.

У більшості розвинутих країн спостерігається другий демог­рафічний перехід від малодітної до переважно однодітної сім'ї, що викликане не економічними, а насамперед соціальними причинами. Відсутні дані, за якими можна було б зробити вис­новок про те, чи безповоротний другий демографічний перехід,

 

 

чи це тимчасовий, можливо, циклічний процес, і стереотипи сімейного життя знову відродять модель сім'ї, яка має середню кількість дітей, або навіть багатодітної сім'ї.

На фоні загального скорочення народжуваності відбуваєть­ся зростання кількості позашлюбних дітей. Ще однією ознакою нестабільності сімейного способу життя є переконання, що са­мотність є привабливим і комфортабельним стилем життя.

В Україні за останні роки поширені орієнтації на роздрібнен­ня сімей і, як наслідок, - переважання простих (нуклеарних) сімей; розповсюдження малодітності та надмірної однодітності; стійка тенденція формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок підвищеної розлученості і безшлюбного материнства; розповсюд­ження різних форм шлюбно-сімейних стосунків, заснованих на консенсуальних (юридично не оформлених) шлюбах; значна і стійка частка сімей (порівняно з високоурбанізованими країнами світу), у складі яких перебувають один із батьків подружжя або інші родичі (як наслідок міцних родинних стосунків, властивих ментальності українського населення); поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, а й у молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаш­тованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції).

Такі тенденції в розвитку сучасної сім'ї породжують багато соціальних проблем, у вирішенні яких значну роль повинні відіграти соціальні служби.

2. Практика соціальної роботи з сім'єю завжди спирається на конкретний тип сім'ї. Для діяльності соціального працівни­ка можна запропонувати класифікацію сімей на основі різних критеріїв (табл. 16.1).

Особливої уваги потребує так звана неблагополучна сім'я. Під важкою неблагополучною сім'єю розуміють сім'ю, в якій спостерігається соціальна невлаштованість батьків і, як на­слідок, постійний психологічний надрив, підкріплений алкого­лем, асоціальною поведінкою, відчуженням від оточуючих, ху­ліганством, злодійством та ін.

 

 

Таблищ 16.1 Класифікація сімей

 

За структурою
Повні сім'ї: з однією дитиною; з двома дітьми (одностатевими); з двома (різностатевими); з трьома і більше дітьми; із старшими членами сім'ї (з бабусею, дідусем і ін.); діти зведені; діти нерідні; усиновлені Неповні сім'ї: чоловік і дружина; одинока мама; батьки розлучені; виховує один батько; виховує опікун
За матеріальним забезпеченням
Сім'ї: з дуже високим достатком; з високим матеріальним достатком; із середнім матеріальним достатком (забезпечена), з низьким матеріальним достатком (малозабезпечена), нужденні (за межею бідності)
За виховним потенціалом
Сім'ї: соціально здорова, благополучна у виховному плані; соціально здорова, але неблагополучна у виховному плані; соціально нездорова, неблагополучна у виховному плані; соціально нездорова, негативна у виховному плані Сім'ї: сильна у виховному плані; стійка у виховному плані; нестійка у виховному плані; слабка з виховної точки зору з втратою контакту з дітьми і контролю над ними; слабка з виховної точки зору з постійною конфліктною атмосферою; слабка з виховної точки зору з агресивно-негативною атмосферою; маргінальна (з алкогольною, сексуальною деморалізацією, наркотичною залежністю); злочинна; з правопорушеннями; з психічними відхиленнями

 

Продовження таблиці 16.1

 

 

За взаєминами
Сім'я: гармонійна; компромісна; нестійка; несправжня; конфліктна; різко конфліктна; споживацька
За спрямованістю
Сім'ї, орієнтовані: на діяльність; на спілкування; на самозадоволення (егоїстична)
За соціально-правовою стійкістю
Сім'я: соціально стійка; соціально нестійка; асоціальна; криміногенна

 

Можна поділити неблагополучні сім'ї на три групи:

1) превентивні - сім'ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії розвитку неблагополуччя;

2) сім'ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім'ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

3) сім'ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертні у ставленні до своєї долі і долі своїх власних дітей.

Види і форми соціальної допомоги, мета яких - збереження сім'ї як спеціального інституту в цілому і кожної конкретної сім'ї, що потребує підтримки, можна поділити на екстрені, тоб­то спрямовані на виживання сім'ї (екстрена допомога, терміно­ва соціальна допомога, термінове вилучення із сім'ї дітей, які перебувають у небезпеці), і такі, що спрямовані на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів.

 

 

Зупинимось на видах екстреної допомоги сім'ї за наявності внутрішньосімейної жорстокості.

Форми жорстокого ставлення не зводяться до фізично­го насильства - це будь-яке насильство щодо особистості члена сім'ї - його права розпоряджатися своїми фізични­ми, психічними і іншими здібностями, наприклад, заборо­на спілкуватися з друзями чи сусідами, заборона на позадомашню зайнятість дружини, набуття освіти, насмішки, образи, необґрунтована критика.

Захист більш слабших членів сім'ї, у першу чергу дітей, від жорстокого ставлення в сім'ї - одне із найважливіших завдань соціального працівника. Часто діти, які піддавались жорстокому ставленню, налякані, не в змозі розповісти про те, що з ними відбувається, через нерозуміння, малий вік, інтелектуально-психічні обмеження чи з якихось інших при­чин. Тому слід знати прямі і непрямі ознаки жорстокого ставлення до дітей у сім'ї: агресивність дітей, роздрато­ваність, відчуженість, байдужість, надмірна поступливість, підвищена сексуальна інформованість, неспокійний сон, нічне нетримання сечі та ін. Дитина не довіряє дорослим, може робити спроби втеч із дому, самовбивства.

Сукупність цих ознак має стати причиною для серйозного дослідження ситуації в сім'ї, в якому беруть участь соціальний працівник, психолог, лікар, іноді співробітники органів внутрішніх справ. Як правило, постає необхідність забрати ди­тину в-заклад соціальної реабілітації. Вияв жорстокості дорос­лих може стати приводом для клопотання про позбавлення батьківських прав.

До технологій, що використовуються у випадку сімейно­го насильства, відноситься організація соціальних притулків, які дають можливість батькам і дітям (за кордоном існують притулки і для чоловіків) перечекати в безпечному місці кризу сімейної ситуації. Але, як правило, обмеження тільки таким видом допомоги може бути непродуктивним, бо невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються.

 

 

Дослідники пропонують такі етапи та зміст соціальної реа­білітації потерпілих від насильства:

1. Діагностичний. Одержання даних про дитину чи молоду особу, які знаходяться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов, ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:

¨ кризове втручання;

¨ взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, ден­ному центрі соціально-психологічної допомоги, як патро­наж на дому тощо);

¨ здійснення окремої роботи з членами сім'ї: корекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопо­мозі.

 

2. Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту та членам його сім'ї, визначення мети, завдань стратегії реабілі­тації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, з членами його сім'ї - по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблеми клієнта). Моделювання засобів, ме­тодів, прийомів роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.

3. Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціаль­ної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному ви­падку). Організація взаємодії між суб'єктами соціальної роботи:

¨ на функціональному рівні (відповідно до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);

¨ на міжособистісному рівні між суб'єктами або між клієнтом і суб'єктами соціальної роботи: через нараду, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);

¨ на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров'я людини);

 

 

¨ у просторі: в одній установі чи в кількох установах одночасно (дружні клініки для молоді, реабілітаційні центри, на дому; через створення єдиного соціалізуючого просто­ру з безпосередніми особистими контактами між учасни­ками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;

¨ вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозицій фахівців, залучених до реабілітації.

4. Практично-діяльнісний: надання соціальних послуг клієнту на основі:

¨ кризового втручання в сім'ю і життя людини, яка зазнала насильства, для відновлення її стану і соціального статусу;

¨ "допомоги для самодопомоги" потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жер­тви, подолання агресивності, тендерних стереотипів, самореалізації (в позитивну сторону) тих, хто застосовував насильство в сім'ї.

5. Оцінка ситуації і стану клієнта й прийняття рішення про завдання та зміст програми з ним і членами його сім'ї.

Кризове втручання - напрямок соціальної роботи, що ши­роко використовується в практиці боротьби з насильством у сім'ї за кордоном. В Україні кризове втручання нині пов'язуєть­ся лише з соціальним інспектуванням сім'ї з подальшим поз­бавленням батьків батьківських прав. Стосовно дорослих членів сім'ї кризове втручання в соціальній роботі не практикується. Разом з тим існує нагальна потреба у кризовому втручанні в сім'ї, де є насильство щодо її членів, яке загрожує життю, здо­ров'ю членів родини як засіб запобігання незворотним на­слідкам насильства, його ескалації.

Робота з сім'єю алкоголіка передбачає насамперед виявлен­ня основної причини зловживання спиртними напоями. Для цього необхідно вивчити всіх членів сім'ї, а також соціальну біографію. Причиною зловживань алкоголем може бути сімей­на схильність, деякі особливості сімейного статусу (нестійкість особистості, інфантильність, залежність), традиції сімейного чи

 

 

соціального оточення, ілюзорна спроба відійти від проблем. Досить часто виявляється сукупність цих причин. Необхідний серйозний аналіз цих причин, бо ж іноді не пияцтво є причи­ною конфліктів у сім'ї, а, навпаки, до пияцтва вдаються саме для того, щоб таким способом (хоча б у своїй уяві) перебороти конфліктність. Далі розробляється програма з алкоголезалежною особою, її сім'єю, соціальним оточенням - це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, можливо, соціально-трудова реабілітація алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, які зловживають алкоголем, дотепер була ма­лоефективною, бо ж після реабілітації пацієнт повертається у те саме середовище, де в нього виявилась звичка до алкоголю. Тому робота з такою сім'єю передбачає формування мотивації клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя і побудо­ви нової системи взаємостосунків; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, здатної бути господарем своєї долі; введення клієнта в об'єднання чи клуби осіб - при­хильників безалкогольного способу життя або створення тако­го об'єднання. Однією із найбільш ефективних технологій є створення сприятливого середовища, для позбавлення від ал­коголізму, - рух "Анонімні алкоголіки", а також програми "Анонімні діти алкоголіків", "Анонімні наркомани" та ін.

На стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, взаємин всіх вказаних членів сім'ї з оточуючими спрямовані середньотермінові технології.

Робота з конфліктною сім'єю чи сім'єю, емоційний клімат в якій незадовільний, починається, як правило, після заяви одного із подружжя, хоч іноді приводом для констатації серйозних сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного чи соціального педагога, дитячого лікаря, що свідчать про негативні психосоматичні наслідки сімейної напруженості для здоров'я дітей. Соціальна робота з такою сім'єю розпочинається з ретель­ного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя найчастіше має неправильне уявлення, ознайомлення з особистісними особливостями подружжя, їхніми сімейними і

 

 
 


шлюбними установками. Труднощі можуть бути зумовлені будь-якою з названих причин. Слід відмітити, що зовнішні затруднения - матеріально-економічні обмеження, невпев­неність у завтрашньому дні, безробіття тощо - як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють істинні їх причини. Негативні риси особистості, у першу чергу істе­ричність, компенсовані в процесі соціалізації чи самовихован­ня, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізува­тися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозні розходження в сімейно-шлюбних установках можуть залиша­тися невиявленими досить довго, але в переломні, вузлові моменти розвитку сімейного життя чи під впливом зовнішніх труднощів з'ясовується, що подружжя дотримується різних моделей сім'ї (егалітарних чи патріархальних), має різні, що не співпадають, погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові проблеми та ін.

Відповідно сімейна терапія включає в себе находження ком­промісу в культурно-смисловій сфері, корекцію соціально-пси­хологічних стереотипів, що накопичилися, формування нави­чок неконфліктного спілкування.

Така робота здійснюється шляхом індивідуальних бесід і інтерв'ю, групової психотерапії чи ігрової терапії.

До методів, що активно застосовуються, відноситься так звана так-терапія - аутодіагностична і психокорекційна ме­тодика, за допомогою якої конфліктуюче подружжя раціона­лізує свої, у цілому негативні, емоційно-психічні взаємини. У ході її здійснення пропонується відповісти "так" чи "ні" на ряд чітко сформульованих питань стосовно різних сторін взаємин подружжя. У результаті балансу своїх позитивних чи негативних відповідей один із подружжя може пом'якши­ти своє ставлення до іншого, якого звик звинувачувати у всіх гріхах, і визначити свої істинні наміри - хоче він покращан­ня стосунків чи розлучення.

Інша діагностична методика - популярний на Заході метод "скульптурної групи": члени сім'ї візуалюють своє уявлення про сімейні взаємини, створюючи скульптурну групу, причому при

 

 

обговоренні місця в ній кожного члена сім'ї він реально оцінює свою позицію і неспівпадіння своєї оцінки з оцінкою інших.

Одна із різноманітних методик - побудова генограми сім'ї, тобто схеми сімейної історії, що створюється за певни­ми правилами і яка відображує взаємини в поколіннях пра­батьків, батьків і в самій досліджуваній сім'ї. Сімейна генограма - один із методів, що широко застосовується в сімейній терапії. Метод генограми дозволяє зобразити всі родинні зв'язки у вигляді графічної схеми. Психотерапевт пропонує кожному члену сім'ї зобразити графічно своє уявлення про сім'ю з допомогою певного набору символів. Генограма вклю­чає імена і вік всіх членів сім'ї, а також вказуються дати на­роджень, смертей, розлучень та розривів стосунків. У свою чергу, психотерапевт на основі опитувань та спостережень також складає повну генограму сім'ї.

Цей процес досить захоплюючий - створення свого гене­алогічного дерева є однією з глибинних потреб людей. Крім того, у ході його створення члени сім'ї, які, можливо, практично не спілкувалися протягом тривалого часу, разом з сімейним тера­певтом і за його участю залучаються до спільної діяльності, доповнюючи один одного. Зрештою, підсумкова картина харак­теризується значною інформативністю: надмірна кількість вдів чи випадків розлучень у висхідних чи бокових гілках сім'ї мо­жуть відповідно свідчити про негативну біологічну схильність або про наявність вроджених особистісних проблем.

Діагностична діяльність повинна допомогти клієнтам усві­домити і визнати необхідність зміни їхніх сімейних взаємин, змінити мотивацію до тривалої, складної роботи, спрямованої на самозміну, переборення власних, небажаних стереотипів. Слід підкреслити, що існуючі методики маніпулятивного впливу на особистість, яка не бажає залучити свої власні трансфор­маційні можливості, непродуктивні.

Технології корекції сімейних взаємин численні: їх вибір визначається обставинами конкретної соціальної ситуації, вклю­чаючи як характерологічні риси клієнтів, так і особистісні якості самого спеціаліста з сімейної терапії, його смаки і переваги.

 

 

Сутність всіх заходів, що застосовуються, - здійснити і зак­ріпити зміни, що будуть сприяти бажаній стабілізації сім'ї.

На жаль, далеко не всі види сімейних дисфункцій підда­ються корекції, причому це залежить не тільки від недостат­ності чи неадекватності зусиль спеціаліста з сімейної роботи. Іноді можна з більшою часткою вірогідності передбачити не­сприятливий прогноз майбутнього сімейного союзу ще до його укладення. Деякі варіанти проблем можна вирішити на ранніх етапах, але вони ускладнюються через відкладення їхнього вирішення на певний час.

Соціальний працівник не повинен вважати ситуацію безна­дійною, хоч би як не загострилися стосунки між членами сім'ї, але слід пам'ятати, що вирішення сімейних проблем - це, на­самперед, справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів сім'ї. Без їхніх вольових зусиль і наполегливості найефективніша соціальна технологія не принесе успіху.

3. Технології роботи з неблагополучною у виховному плані сім'єю можна реалізовувати як в соціальних службах реабілітації сім'ї, центрах допомоги сім'ї і дітям, так і в загальноосвітніх зак­ладах. Такі технології можуть бути різних рівнів.

Профілактичний рівень

На даному рівні діяльність соціального працівника будується на принципі надання достовірної інформації. Один із шляхів - розробка таких спеціальних програм педагогічної просвіти батьків, які б сприяли повноцінному функціонуванню сім'ї і запобіганню проблемам у взаєминах дітей і батьків. Наприклад, при роботі з сім'єю, в якій у процесі виховання дитини засто­совується насильство, необхідно пояснити членам сім'ї згубні наслідки фізичних покарань і навести приклади гуманних ме­тодів покарання.

Дані опитувань показують, що практично всі батьки, які застосовують фізичні покарання, мають труднощі у вихо­ванні дитини, а до 87% з них в дитинстві застосовували фізичні покарання. 40% батьків не застосовують фізичне покарання як засіб виховання, але бажання його застосува­ти у них присутнє.

 

 

Організація педагогічної просвіти батьків цієї категорії спрямо­вана на те, щоб вони зрозуміли різницю між допустимою і недо­пустимою поведінкою, оскільки батьки часто не усвідомлюють наслідків, до яких може призвести фізичне покарання дитини.

Педагогічна просвіта батьків може також здійснюватися через створення груп підтримки і організацію взаємодії з бать­ками. При територіальних службах сім'ї і дитинства можуть бути організовані курси з проблем виховання дітей, педагогіч­ної просвіти батьків. Створюючи програму педагогічної про­світи батьків, необхідно враховувати, що більшість із них не має спеціальної педагогічної освіти. Крім того, програма повинна бути побудована таким чином, щоб отримані знання могли бути використані на практиці.

Програма має бути спрямована на:

¨ творче засвоєння педагогічних знань, з тим, щоб вони стали керівництвом до дій і сприяли підвищенню ефек­тивності виховання дітей;

¨ формування здатності осмислити сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення відповідно до пе­дагогічних закономірностей, принципів виховання;

¨ взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємо­стосунків.

Педагогічна просвіта включає діяльність інформаційного і навчального плану із розгляду основних закономірностей і ба­зових етапів розвитку дитини, вікових психологічних факторів становлення її особистості на конкретних стадіях, типових кри­тичних ситуацій, проблем кожного віку і вироблення загальних рекомендацій з їх вирішення. Необхідно приділяти увагу таким проблемам, як роль матері у взаємостосунках з дитиною на ранніх стадіях її життя, значення емоційних чинників у взає­минах між членами сім'ї; знайомити з поняттям вікових криз; проводити роботу з формування і розвитку вмінь спілкувати­ся з дітьми, керувати їхньою діяльністю, розвивати мову, пози­тивні моральні якості.

Соціальні працівники повинні займатися пропагандою не­насильницького виховання, пояснювати батькам, що існує ба-

 

 

гато методів, з допомогою яких можна виховати у дітях послух, відповідальність, не вдаючись до тілесних покарань.

Ефективність профілактичної діяльності соціального праці­вника прямо залежить від правильного вибору способу спілку­вання з сім'єю. Недопустимі поблажливе, неуважне чи надто офіційне ставлення при зустрічі, а також залякування, ультиматимуми, докори. Це створює психологічний бар'єр, який не дає людині сприймати навіть цілком доцільні пропозиції. Пе­редбачаючи важку розмову, соціальний працівник повинен ре­тельно підготуватися до зустрічі: зібрати якомога більше інфор­мації про сім'ю, ретельно обговорити зміст і форму бесіди. На початку зустрічі слід відзначити сприятливі сторони життя сім'ї, позитивні якості співбесідника. Завоювавши довіру, необхідно знайти тактовну форму для визначення проблеми.

Діагностичний рівень

Тут можливі два варіанти діяльності соціального працівника:

¨ при добровільному зверненні клієнтів - оцінка ситуації й у випадку необхідності організація консультації психолога;

¨ при недобровільному зверненні - збір достовірної інфор­мації про сім'ю, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку.

Обов'язковими етапами діагностики є: збір інформації; аналіз інформації; постановка соціального діагнозу.

Діагностика - тривалий етап, який вимагає неодноразових зустрічей з сім'єю, а також з іншими людьми. Проведення діаг­ностики передбачає дотримання певних принципів, серед яких найважливішими є:

¨ методологічні принципи: об'єктивність у зборі фактів і їх інтерпретація; множинність джерел інформації; дос­товірність інформації; клієнтоцентризм (дивитись на про­блему, виходячи з інтересів клієнта);

¨ етичні принципи: конфіденційність; ступінь відкритості - право клієнта; невтручання у приватне життя.

На даному етапі обов'язково використовуються такі діагно­стичні методи: спостереження; бесіда; анкета; тести. Також у діагностиці широко використовуються:

 

 

а) шкалювання - для визначення результату спільної діяльності з сім'єю пропонується шкала, на якій члени сім'ї відзначають стан своєї проблеми до і після візиту до соціального працівника;

б) карткові методики - набір карт з певним смисловим змістом (любов, ненависть, розлучення, туга). Сім'ї дається завдання розмістити карточки за часом - теперішнє, минуле і майбутнє. Карткові методики дозволяють скласти загальне уявлення про емоційний стан сім'ї, її життєву ситуацію;

в) проективні методики - різновид тестів, спрямованих на визначення неусвідомлюваних клієнтом станів (без свідомий потяг, прихована агресія, переживання);

г) асоціативні проективні методики, побудовані на словесних асоціаціях, системі незакінчених речень;

д) експресивні методики (засновані на малюванні: малюнок сім'ї, малюнок себе у вигляді рослини, тварини);

е) аналіз документації;

є) метод соціальних біографій - збір інформації про історію життя людини і її сім'ї.

При постановці діагнозу, обробці інформації зручно вико­ристовувати таблиці, наприклад такої форми:

 

  Точка зору клієнта Точка зору сім'ї Точка зору іншого спеціаліста Власна думка
Особистість клієнта        
Проблема        
Потреба        
Слабкі сторони та ін.        

Реабілітаційний рівень

Реабілітаційний рівень складається із трьох підрівнів - індивідуального, групового, общинного.

На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками чи з дитиною використовується декілька технологій:

¨ консультування. Консультування відрізняється від на­вчання тим, що значення мають не стільки знання кон­сультанта, скільки його ставлення до проблеми, що скла­лася, вплив його особистості;

 

 

¨ телефонне консультування. Особливість технології - спілкування відбувається через посередника - телефон­ний аппарат, відсутній візуальний контакт, не можна ви­користати невербальні засоби спілкування;

¨ метод "лист-звернення". Мета листа-звернення - повідо­мити інформацію чи зажадати її; клопотання; захист прав клієнта; лист-привітання, підтримка клієнта;

¨ соціальний патронаж.

Соціальний патронаж - форма найбільш тісної взаємодії із сім'єю, коли соціальний працівник знаходиться в її розпоряд­женні 24 год. на добу, проводить з членами сім'ї багато часу, входить в курс всього, що відбувається в сім'ї, здійснюючи вплив на сутність подій. У ході патронажу можна реалізувати різні види допомоги - матеріальну, психологічну, освітню. Пат­ронажі можуть бути одиничними чи регулярними, залежно від типу клієнта і поставлених завдань, від змісту патронажної допомоги. Залежно від конкретних умов патронаж може про­довжуватися 4-9 місяців. Одночасно можна патронувати не більше, ніж дві сім'ї.

Етапи роботи соціального працівника з сім'єю в рамках пат­ронажу:

1-й етап. Знайомство, угода з сім'єю. Угода не має юридич­ної сили. її значення полягає в установленні "правил гри", ок­ресленні кола взаємних зобов'язань і прав, а також у закріпленні в свідомості сторін факту вступу у взаємовідносини для досяг­нення спільної мети.

2-й етап. Входження в сім'ю. Створення і підтримка моти­вації виходу із кризи.

Соціальний працівник повинен допомогти спочатку офор­мити наявний позитивний потенціал сім'ї в плани і наміри членів сім'ї, а потім сприяти втіленню цих планів і намірів в реальні дії, вчинки, відслідковуючи послідовність цілеспрямо­ваних дій по виходу із кризи.

3-й етап. Збір інформації про сім'ю.

Застосовується широкий діапазон методів збору інформації. Соціальному працівникові слід знати: склад сім'ї; характерис-

 

 

тику внутрішніх і зовнішніх контактів сім'ї; норми, цінності, пра­вила, уявлення даної сім'ї; здібності і можливості сім'ї; рівень матеріального забезпечення, особливості організації побуту; стан здоров'я, спосіб життя і звички членів сім'ї.

4-й етап. Аналіз інформації про сім'ю.

Аналіз інформації здійснюється з метою знайти оптимальні підходи до вирішення проблем сім'ї і найбільш ефективні спо­соби взаємодії з нею.

5-й етап. Виведення сім'ї із соціальної ізоляції.

Зміст роботи з сім'єю визначається проблемами, що має дана сім'я. Соціальний працівник організовує сітку взаємодії для вирішення проблем сім'ї із осіб, які працюють в різноманітних державних і громадських організаціях, пов'язаних із сім'єю службовими обов'язками, і приватних осіб, пов'язаних з сім'єю емоційно. Він координує зусилля різноманітних організацій з тим, щоб вплив на сім'ю був узгодженим, своєчасним і потрібної інтенсивності, відповідав потребам її розвитку.

6-й етап. Вихід із сім'ї.

По закінченні інтенсивного періоду роботи соціальний пра­цівник надає Карту змін сім'ї. Розглядається питання про знят­тя сім'ї із соціального патронажу і встановлення за сім'єю спо­стереження на певний термін (до року).

Груповий рівень. Кількість учасників групи залежить від певної проблеми, що об'єднує людей. Методи групової реабілі­тації: бесіди, лекція, диспут, дискусія, збори та ін. Значення цих форм роботи полягає в тому, що вони допомагають виявити проблеми, сприяють їх вирішенню, розвивають комунікативні навички клієнта. Однією із ефективних технологій групової роботи є тренінг. У ході тренінгових занять використовується багато з прийомів індивідуальної і групової роботи: міні-лекція, диспут, бесіда, використовуються відеоматеріали, прийоми ігротерапії, арт-терапії, "мозкової атаки" і т.ін.

Общинний рівень реабілітаційної роботи. Мета общинної роботи - анімація, стимулювання життєвого простору людей. Общинна робота активізує зусилля людей з вирішення своїх загальних проблем, дозволяє покращити умови життя, вияви-

 

 

ти конструктивних лідерів і нейтралізувати деструктивних. Методи общинної роботи - лекції, дискусії, бесіди, організація масових акцій (суботники, свята). Цілі - виховні, пропаган­дистські, рекреаційні і т. ін.

Слід зазначити, що всі перераховані вище види допомоги сім'ї є дуже індивідуальні і їх треба досить уважно підбирати до кож­ної неблагополучної чи проблемної сім'ї. Найбільше успішній роботі з сім'єю допомагає атмосфера дружніх, партнерських, не­формальних взаємин між соціальним працівником і клієнтами. Вміло організовуючи спілкування дітей і дорослих, соціальний працівник допомагає їм відчути радість і задоволення від спільних справ, чого раніше, можливо, ця сім'я не відчувала.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні проблеми сучасної сім'ї.

2. Проаналізуйте екстрені технології соціальної роботи з сім'єю.

3. Проаналізуйте технології, спрямовані на підтримку стаб­ільності сім'ї.

4. Визначіть зміст рівнів технологій соціальної роботи з не­благополучною у виховному плані сім'єю.

Практичні завдання

 

1. Складіть паспорт конкретної неблагополучної сім'ї за схемою:

 

 

2. Визначіть показник соціального благополуччя конкретних сімей, члени яких є клієнтами закладів соціальних служб.

Матриця визначення узагальненого показника соціального благополуччя сім'ї як інституту виховання подана у табл. 16.2.

Таблиця 16.2





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...