Главная Обратная связь

Дисциплины:






Обмеження прав власників земельних ділянок з відшкодуванням заподіяної шкоди. 27. Обмеження прав власників земельних ділянок без відшкодуванням заподіяної шкоди



За наслідками встановлення обмежень для власників земельних ділянок їх можна підрозділити на два основні види:обмеження без відшкодування власникам завданих збитків і обмеження з відшкоду­ванням збитків. Підставою такої класифікації є ст. 156 ЗК, у якій, зокрема, зазначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, завдані внаслідок встановлення обме­жень щодо використання земельних ділянок. Це ж стосується й відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЗК втрати сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва включають втрати сільськогоспо­дарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, за­вдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості зе­мель. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмежен­ням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орен­дарів (ч. З ст. 207 ЗК).

Право власника може бути також обмежене (обтяжене) встанов­ленням земельного сервітуту на вимогу іншого власника або зем­лекористувача. Соціальна ж функція права власності дістає вияв у додержанні власниками земельних ділянок правил добросусідства.

Усі зазначені вище обмеження дістають конкретний вияв під час регулювання здійснення "тріади" правомочностей, які склада­ють зміст права власності (володіння, користування і розпоряджен­ня), на земельні ділянки.

Обмеження права володіння полягають у тому, що земельне за­конодавство строго регламентує граничні розміри земель, насампе­ред сільськогосподарського призначення, які можуть знаходитись у приватній власності.

Обмеження права користування земельними ділянками дістали відображення у нормах глав 16, 17 і 18 ЗК, які регламентують пра­во земельного сервітуту, правила добросусідства і встановлення об­межень прав на землю. При цьому треба розрізняти поняття "сервітут" і "обмеження прав". Як вже зазначалося, сервітут — це право обмеженого користування чужою ділянкоюУ Обмеження ж права — це встановлення заборони або вимога утримуватися від здійснення дій чи право обмеженого користування чужою земель­ною ділянкою. Сервітут встановлюється за згодою сторін або за рішенням суду. За використання ділянки, обтяженої сервітутом, може стягуватися плата. На відміну від сервітуту обмеження прав на землю має адміністративний характер і є невід'ємним елементом правового режиму тієї чи іншої земельної ділянки в силу особли­востей місця її розташування. Законодавець не передбачає справ­ляння плати за встановлення обмежень. Може мати місце лише відшкодування завданих встановленням обмежень збитків.

У теорії земельного права прийнято вважати, що учасниками сервітутних відносин можуть бути лише власники земельних ділянок, землеволодільці й землекористувачі. Обмеження ж можуть бу­ти встановлені щодо ділянок, які використовуються на будь-яких передбачених законом підставах. Тому в літературі висловлено дум­ку, що до сервітуту має застосовуватись термін "обтяження земель­ної ділянки", який не може застосовуватись до випадків встанов­лення обмежень прав на земельні ділянки.



Що стосуєтьсяправа розпорядження, то чинне законодавство до­пускає обіг земельних ділянок, який здійснюється згідно з положен­нями ЦК, але з урахуванням вимог ЗК (ст. 131). Ці вимоги поляга­ють насамперед у законодавчому закріпленні переліку видів земель, що мають вилучатися із цивільного обігу, а отже, не можуть бути об'єктами права приватної власності. Що таких земель належать техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких неможливе одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані та малопродуктивні землі (статті 170 і 172 ЗК). Крім того, земельне за­конодавство може встановлювати особливі правила здійснення угод із землями, які знаходяться у приватній власності. Причому ці пра­вила доповнюють цивільне законодавство, але не суперечать йому. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 130 ЗК переважне право купівлі зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення мають грома­дяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж конкретної ділянки. Існують різні підстави обмежень права власності на землю. Так, за термінами обмеження поділяють на постійні та тимчасові. До постійних обмежень можуть бути віднесені обов'язки власників зе­мельних ділянок своєчасно сплачувати податок; не порушувати прав власників та землекористувачів суміжних ділянок; додержувати пра­вил добросусідства й обмежень, пов'язаних зі встановленням земель­них сервітутів й охоронних зон, тощо. Тимчасовими є обмеження цільового використання земельних ділянок; купівлі-продажу ділянок, зайнятих у сільськогосподарському виробництві; загальної площі ділянок сільськогосподарського призначення (до 2010 р.); заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів госпо­дарських товариств (до 1 січня 2005 р.); особливі умови оренди.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...