Главная Обратная связь

Дисциплины:






ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель 4 страница



33.

Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8—12 ЗК Ук­раїни, законів України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні», «Про сто­лицю України — місто-герой Київ». До їх повноважень належать: розпорядження землями територі­альних громад; підготовка висновків щодо вилучення (вику­пу) та надання земельних ділянок із земель державної влас­ності, що проводяться органами виконавчої влади; встанов­лення та зміна меж відповідних адміністративно-територі­альних одиниць; організація землеустрою; забезпечення ре­алізації державної політики в галузі використання та охоро­ни земель та ін.

Повноваження місцевих державних адміністрацій виз­начені в ст. 17 ЗК України та Законі України «Про місцеві державні адміністрації». Вони, зокрема, здійснюють: розпорядження зем­лями державної власності у межах, визначених ЗК Украї­ни; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання за­гальнодержавних і регіональних програм з питань вико­ристання та охорони земель; координують здійснення зем­леустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовку висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; підготовку висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст та ін.

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України виділяє: участь у розробці та ре­алізації загальнодержавних і регіональних програм вико­ристання та охорони земель; організація моніторингу зе­мель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здій­снення державної екологічної експертизи землекористу­вання; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; здійснення міжнародного співробітництва з пи­тань охорони земель тощо.

 

34.

Відповідно до Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» система дер­жавних органів земельних ресурсів складається з Державно­го комітету України по земельних ресурсах та підпорядкова­них йому Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Державного комітету АР Крим по земель­них ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського та Се­вастопольського міських головних управлінь, районних від­ділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.



Як зазначається у Положенні про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженому Указом Президента України від 14 серпня 2000 р., цей Комітет є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У встановленому порядку він вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Повноваженнями Держкомзему є: координація робіт з проведення земельної реформи; участь у розробці та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок і державного контролю за використанням та охороною земель; розробка економічного та правового механізму регулювання земельних відносин тощо.

35.

ЗКУ Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень

Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах
1. Межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
2. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.
3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень
1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.
2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

 

Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень
Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.

 

Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень
1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.
2. Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

36.

ЗКУ Планування використання земель

Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
1. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.
2. Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.
3. Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель
1. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.
2. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
1. Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.
2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 180. Зонування земель
1. Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів.
2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.
3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону.

37.

ЗКУ Державний земельний кадастр

Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру
1. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру
Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:
а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;
б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;
в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру
Державний земельний кадастр включає:
а) кадастрове зонування;
б) кадастрові зйомки;
в) бонітування ґрунтів;
г) економічну оцінку земель;
ґ) грошову оцінку земельних ділянок;
д) державну реєстрацію земельних ділянок;
е) облік кількості та якості земель.

Стаття 197. Кадастрове зонування
Кадастрове зонування включає встановлення:
а) місця розташування обмежень щодо використання земель;
б) меж кадастрових зон та кварталів;
в) меж оціночних районів та зон;
г) кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

Стаття 198. Кадастрові зйомки
1. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
2. Кадастрова зйомка включає:
а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;
ґ) виготовлення кадастрового плану.

Стаття 199. Бонітування ґрунтів
1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.
2. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Стаття 200. Економічна оцінка земель
1. Економічна оцінка земель - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.
2. Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельної ділянки різного цільового призначення.
3. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі.

Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок
1. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі.
2. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.
3. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.
4. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
5. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок
1. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.
2. Державний реєстр земель складається з двох частин:
а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;
б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Стаття 203. Облік кількості та якості земель
1. Облік кількості земель відображає відомості, які характеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь.
2. Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення ґрунтів.

Стаття 204. Порядок ведення державного земельного кадастру
1. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
2. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

38.

ЗУ «Про землеустрій»

землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил;

Стаття 3. Система землеустрою
Система землеустрою включає:
а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;
б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;
в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;
г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях (далі - загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях);
ґ) державний і самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;
д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;
е) суб'єкти та об'єкти землеустрою.
Стаття 4. Суб'єкти землеустрою
Суб'єктами землеустрою є:
органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;
землевласники та землекористувачі.
Стаття 5. Об'єкти землеустрою
Об'єктами землеустрою є:
територія України;
території адміністративно-територіальних утворень або їх частин;
території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Стаття 8. Органи, що здійснюють регулювання у сфері землеустрою
Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у межах повноважень, встановлених законом.
ЗКУ Стаття 181. Поняття землеустрою
Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Стаття 182. Мета землеустрою
Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Стаття 183. Завдання землеустрою
Основними завданнями землеустрою є:
а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;
б) інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному, господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню особливого режиму і умов використання земель;
в) встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;
г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;
ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;
д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель, попередженню інших негативних явищ;
е) організація територій несільськогосподарських підприємств, організацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Стаття 184. Зміст землеустрою
Землеустрій передбачає:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;
в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;
д) складання проектів відведення земельних ділянок;
е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею, у випадках, передбачених законом;
ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;
и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;
і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою
1. Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.
2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.

 

39.

ЗКУ Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель
Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель
1. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.
2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель
Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель

Стаття 5. Спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Моніторинг родючості ґрунтів проводить спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Стаття 9. Організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель та проведення моніторингу ґрунтів
Державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.
Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи.
Моніторинг ґрунтів у системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні органи.
Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:
проведення перевірок;
розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;
участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель;
розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель;
проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

40.

1. Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
Об'єктом моніторингу є всі землі незалежно від форми власності на них.
Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів.
Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення проводиться Державною службою охорони родючості ґрунтів Мінагрополітики відповідно до затвердженого ним положення.
2. Залежно від мети спостережень та ступеня охоплення територій проводиться такий моніторинг земель:
національний - на всіх землях у межах території України;
регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
локальний - на окремих земельних ділянках та в окремих частинах (елементарних структурах) ландшафтно-екологічних комплексів.

3. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (агрохімічна паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження і вишукування), виявлення у ньому змін, а також проведення оцінки:

стану використання земельних ділянок;

процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:

базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);

періодичні (через рік і більше);

оперативні (фіксують поточні зміни).
3-1. Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку:
виконання спеціальних зйомок і обстежень земель;
виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю;
оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.
На локальному рівні моніторинг земель проводять районні, міські відділи, управління земельних ресурсів, на регіональному - Рескомзем Автономної Республіки Крим, обласні, Київське, Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів, на національному - Держкомзем.

41.

Земельні спори - це особливий вид правовідноcин щодо розв'язання розбіжностей, пов'язаних з порушенням права власності та права користування, тобто права володіння, користування та/або розпорядження наданою земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами. До земельних за Земельним кодексом України також віднесені територіальні спори щодо встановлення меж населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць. При територіальних спорах мова йде не про право власності або користування певною земельною ділянкою, а про поширення юрисдикції відповідної територіальної громади, органу виконавчої влади на ту або іншу територію, хоча б вона мала статус певної земельної ділянки. При цьому зміна адміністративних меж не передбачає зміну права власності (користування) на земельну ділянку на даній території.

Під вирішенням земельних спорів у широкому сенсі треба розуміти діяльність усіх уповноважених, відповідно до п. 1 ст. 158 ЗКУ, органів по їх розв'язанню, так само, як і діяльність осіб по вирішенню та подоланню суперечностей, що виникають між власниками землі (землекористувачами), органами місцевого самоврядування та виконавчими органами з приводу реалізації положень ЗКУ. Але, враховуючи той факт, що положеннями ЗКУ не може бути визначена процесуальна діяльність суду щодо вирішення суперечностей, пов'язаних, наприклад, з порушенням права власності на земельну ділянку (права користування), тощо, то під категорією вирішення земельного спору у вузькому сенсі слід розуміти лише ту позасудову процедуру вирішення (подолання) суперечностей, що визначається положеннями ЗКУ.

Земельні спори, що передбачаються положеннями глави 25 ЗКУ, можуть бути об'єднані за своєю підвідомчістю у такі групи:

підвідомчі виключно судам - з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей (п. 2 ст. 158 ЗКУ);

підвідомчі органам місцевого самоврядування — щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян; щодо додержання громадянами правил добросусідства; щодо розмежування меж районів у містах;

підвідомчі органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів - щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів; щодо розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...