Главная Обратная связь

Дисциплины:






Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільн необхідності



Підстави та порядок примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності визначаються законом.

Законом, на який зроблено посилання у коментованій статті, є ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Також відповідні відносини врегульовані ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої ЗУ від 17.07.1997, ст.41 Конституції України, ст.140 та ін. ЗКУ, ст.ст.350, 351 ЦКУ.

Викуп земельних ділянок з мотивів суспільної необхідностіздійснюється для потреб, зазначених у ст.15 ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Такий викуп може бути примусовим.

При цьому слід враховувати положення ч.5 ст.41 Конституції України, за якою «[п]римусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.»

У ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» зроблено спробу (як на погляд авторів, не дуже вдалу) конкретизувати оціночне поняття «мотиви суспільної необхідності», вжите у ст.41 Основного Закону (див. ст.1, а також ч.2 ст.15 Закону). Як видається, ці положення лише до певної мають враховуватися при тлумаченні Конституції України, положення якої мають «автономне» значення. Крім того, звертає на себе увагу, що для визначення одного оціночного поняття («суспільна необхідність») використані інші оціночні поняття («оптимальний варіант», «врахування чинників») тощо, які також потребують тлумачення.

Згідно із Законом, примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності може бути застосоване тоді, коли згоди із власником за процедурою відчуження для суспільних потреб не досягнуто. Тоді відповідний орган може звернутися до суду. Відповідно до ч.4 ст.16 ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» «[р]ішення суду про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, разом із документами, що підтверджують попередню та повну сплату колишньому власнику викупної ціни або державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, надане замість відчуженого, є підставою для державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені об'єкти».



Можливість викупу земельних ділянок для суспільних потреб передбачена ЗУ «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 22.12.2006 (див. ст.ст.12, 19) Закону. Між тим, процедурні положення цього Закону фактично заміщаються нормами більш пізнього ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Спеціальні порядок та підстави викупу земельних ділянок для суспільних потреб передбачені ЗУ «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» в ред. ЗУ від 05.06.2009 №1474-VI. Ст.8 Закону передбачає викуп земельних ділянок для забезпечення проведення чемпіонату «з мотиву суспільної необхідності». Допускається примусове відчуження земельних ділянок. Відповідно до ч.ч.3-5 статті, за відсутності згоди власника на викуп земельна ділянка може бути відчужена безпосередньо на підставі адміністративного акта про відчуження за експертною грошовою оцінкою. Норми цього Закону підлягають застосуванню як спеціальні по відношенню до ЗУ «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (останній Закон містить пряму вказівку на таке співвідношення двох законів – див. п.2 розд.V).

4. Конфіскація земельної ділянки, як підставу примусового припинення права власності на землю вперше передбачена в земельному законодавстві.

Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки

Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно з п.«д» ст.140 «Підстави припинення права власності на земельну ділянку» ЗКУ, п.«в» ст.143 ЗКУ «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку» підставою припинення права власності на земельну ділянку є «конфіскація за рішенням суду» («в судовому порядку»).

Згідно із ч.6 ст.41 Конституції України, «конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.» Ці положення відтворені у ст.354 ЦКУ.

Законом, який передбачає «випадки, обсяги та порядок» конфіскації майна, є насамперед ККУ. Відповідно до ч.1 ст.59 ККУ, «[п]окарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються». Згідно із ч.2 цієї статті, «[к]онфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.»

Зокрема, конфіскація майна передбачена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.115 ККУ), торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людьми при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.149 ККУ), крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч.5 ст.185 ККУ) та ін.

На наш погляд, як конфіскацію можна розглядати також стягнення в дохід держави одержаної стороною (належної стороні) за господарським зобов’язанням земельної ділянки, якщо таке зобов’язання «визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства» за рішенням суду (ч.1 ст.208 ГКУ). Водночас, можливість застосування даної норми ГКУ щодо угод про відчуження земельних ділянок ставиться під сумнів положеннями ч.1 ст.4 кодексу, які виключають земельні відносини з предмету регулювання кодексу.

Положення про конфіскацію містяться в деяких інших законодавчих актах (наприклад, КУпАП), проте передбачена цими актами конфіскація навряд чи може бути застосована щодо земельних ділянок. Щоправда, О.В. Єлісєєва вказує, що теоретична можливість такого застосування існує при вчиненні правопорушень, передбачених ст.181 КУпАП «Азартні ігри, ворожіння у громадських місцях», коли земельна ділянка може бути конфіскована, якщо вона є ставкою у грі.

Згідно зі ст. 148 ЗК земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Незважаючи на те, що земля в економіко-правовому сенсі не є майном, наведена земельно-правова норма текстуально збігається з положеннями ст. 41 Конституції. Застосування конфіскації земельної ділянки в судовому порядку, як підстави примусового припинення права власності на земельну ділянку, може відбуватися в кримінальному, адміністративному або цивільному судочинстві.

Згідно зі ст. 59 Кримінального кодексу (КК) України покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Однак згідно з ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна може застосовуватися тільки як додаткове кримінальне покарання. У зв'язку з тим, що кримінальній засудженню підлягають тільки фізичні особи, конфіскація у порядку кримінального судочинства може застосовуватися тільки до земельних ділянок приватної власності фізичних осіб.

Деякі особливості притаманні застосуванню кримінально-правової конфіскації об'єктів спільної власності. Так, якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме або перерахувати предмети, конфіскуються. З цього випливає, що застосування конфіскації земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності громадян, вимагає виділення, а ділянки, що перебуває у їх спільній сумісній власності - визначення і виділення частки ділянки, що належить засудженому особі і підлягає конфіскації. Земельні ділянки, що належать на праві власності фізичним особам, можна об'єднувати і використовувати для підприємницької діяльності в різних організаційно-правових формах. Виявом цього, наприклад, є об'єднання своїх земельних ділянок громадянами для ведення фермерського господарства, передбаченого у ст. 31 ЗК, передача членами сільськогосподарського кооперативу відповідно до ст. 20 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" належних їм земельних ділянок кооперативу як пайового внеску. При конфіскації таких земельних ділянок, вони також підлягають виділенню з складу об'єднаних земельних масивів.

Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК. Оскільки КК приймався раніше ЗК, конфіскація земельної ділянки як додаткове кримінальне покарання не отримала в ньому закріплення. Тому для застосування конфіскації земельної ділянки в якості додаткового кримінального покарання необхідно внести відповідні зміни і доповнення до КК.

Конфіскація як підстава для припинення права власності передбачена і в КпАП. Так, згідно зі ст. 29 КпАП конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовому безоплатному зверненні цього у власність держави за рішенням суду.

Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності правопорушника. При цьому відповідно до ст. 25 КпАП конфіскація може застосовуватися як основне, так і додаткове покарання. КпАП передбачені заходи адміністративних стягнень за різні правопорушення, у тому числі за правопорушення в галузі земельного законодавства. Але жодна із статей не передбачає конфіскації земельної ділянки як основного або додаткового стягнення, тому застосування такої конфіскації проблематично.

Статтею 346 ЦК передбачено, поряд з іншими підставами припинення права власності, і конфіскації. Згідно зі ст. 354 ЦК до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 139 ЗК звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.

Припинення права власності на цінні землі представляє особливий інтерес у зв'язку з тим, що в цьому випадку має місце припинення права державної або комунальної власності на землю. Це передбачено у ст. 150 ЗК, практична цінність якого полягає в тому, що в ній закріплено перелік особливо цінних земель. До них згідно з ч. 1 зазначеної статті відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лісах і глинисті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньо-глибокі; дерново -підзолисті суглинкові грунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико - культурного призначення. У розвиток наведеного положення ЗК наказом Держкомзему від 6 жовтня 2003 № 245 було затверджено Перелік особливо цінних груп грунтів. Видалення таких земельних ділянок, як правило, не допускається, за винятком випадків, визначених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 150 ЗК земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, зокрема доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально- культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Після викупу зазначених ділянок підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами, право державної або комунальної власності на зазначені землі припиняється.

Однак може мати місце і такий стан, коли цінні землі, що знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб, вилучаються (викуповуються) у державну чи комунальну власність. Погодження матеріалів вилучення або викупу земельних ділянок цих земель, здійснюється Верховною Радою України за поданням Верховної Ради АРК, обласної, Київської та Севастопольської міських рад. Повноваження зазначених органів з вилучення та викупу особливо цінних земель кореспондується з їх правомочностями з вилучення та викупу земельних ділянок, передбачені в главах 2 і С ЗК.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...