Главная Обратная связь

Дисциплины:






Право концесійного землекористування



Концесія як форма підприємницької діяльності була відома до­революційному законодавству і здійснювалась на практиці, у тому числі на території сучасної України, зокрема під час освоєння при­родних багатств у добувній промисловості, при розробці лісових ресурсів, використанні земельних площ для дорожнього будівництва тощо. Концесійна форма використання природних ре­сурсів іноземними суб'єктами права існувала й у радянський період до другої половини 30-х років минулого сторіччя. Проте зі зміцненням позицій права виключної державної власності на зем­лю та інші природні ресурси вона була заборонена.

Нині концесійна діяльність відроджується. Прийнято Закон від 16 липня 1999 р. "Про концесії"' та Закон від 14 грудня 1999 р. "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг"2. Певною мірою до концесійного законодавства можна віднести і За­кон від 14 вересня 1999 р. "Про угоди про розподіл продукції"3, який передбачає залучення інвестицій для видобутку корисних ко­палин та розподілу продукції гірничодобувної промисловості. Без­перечно, для зазначених видів концесійної діяльності необхідні зе­мельні ділянки. Тому чинний земельний закон передбачає мож­ливість концесійного використання земельних ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 ЗК для здійснення концесійної діяль­ності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у поряд­ку, встановленому земельним законом. Проте концесійне викори­стання земельних ресурсів відрізняється від орендного землекори­стування.

У ст. 1 Закону "Про концесії" концесія визначається як надан­ня з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим орга­ном виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяль­ності) права на створення (будівництво) та управління (експлуа­тацію) об'єктом концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та управління (експлуатації) об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику. У цьому законодавчому виз­наченні концесії є деякі правові складові оренди. Однак не усі во­ни збігаються з аналогічними ознаками оренди землі.

Такі складові концесії, як договірні засади її виникнення, плат­не і строкове володіння і користування (експлуатація) об'єктом концесії, зближують її з орендними відносинами. Проте навіть у них можна знайти ознаки, що відмежовують концесію від оренди. Так, згідно зі ст. 1 розглядуваного Закону договір концесії (кон­цесійний договір) являв собою угоду, відповідно до якої уповнова­жений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядуван­ня (концесієдавець) надають на платній і строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побу­дувати) об'єкт концесії або істотно поліпшити його і здійснювати управління ним (експлуатацію) згідно з законом з метою задово­лення суспільних потреб.



У наведених визначеннях зафіксовано кілька важливих особли­востей концесійного використання земельних ресурсів. Це насам­перед те, що концесієдавцем виступає уповноважений орган вико­навчої влади або орган місцевого самоврядування, а отже, земель­на ділянка є об'єктом права державної або комунальної власності. По-друге, концесіонером може бути лише вітчизняний або інозем­ний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому земельна ділянка на­дається лише для здійснення останньої. По-третє, на відміну від інших видів підприємницької діяльності, які здійснюються з метою одержання прибутку, метою концесійної діяльності є задоволення суспільних потреб.

Відповідно до ст. 9 Закону "Про концесії" концесійний договір укладається на визначений у ньому строк. Проте він має бути не менше 10 та не більше 50 років. Таким чином, термін короткост­рокового концесійного використання земельних ділянок у два ра­зи перевищує термін короткострокової оренди землі. А це не відповідає ні вимогам абз. 6 ст. 2 Закону "Про концесії", ні поло­женням ЗК. Що стосується платежів, то згідно зі ст. 12 зазначено­го Закону методика їх розрахунку та граничні розміри визначають­ся Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Закону "Про концесії" передача об'єкта у концесію не спричиняє перехід права власності на нього до кон­цесіонера. Майно, створене на виконання умов концесійного дого­вору, є об'єктом права державної чи комунальної власності. Водно­час у Законі закріплено положення про те, що придбане кон­цесіонером на виконання умов договору майно належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або тери­торіальної громади після закінчення строку дії договору.

Концесіонеру належить право власності на прибуток, одержа­ний від управління (експлуатації) об'єктами концесії, а також на вироблену продукцію. Завдяки цьому він покриває витрати та за­довольняє свої підприємницькі інтереси. Концесіонер також має право за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення та поліпшення майна, одержаного в кон­цесію. Проте право власності на таке майно залишається за держа­вою або територіальною громадою. Концесіонер же має право на адекватне відшкодування витрат за рахунок прибутку, якщо інше не передбачено договором.

Усе викладене дозволяє зробити висновок, що концесійне зем­лекористування є самостійним видом строкового та платного во­лодіння і користування земельною ділянкою державної або комуналь­ної власності на підставі договору концесії. Це не виключає можли­вості надання земельної ділянки, що належить на праві приватної власності, у платне строкове володіння і користування кон­цесіонера. Але така ділянка може надаватись лише на підставі до­говору оренди. Таким чином, концесіонер може користуватися зе­мельними ділянками на підставі як договору концесії, так і дого­вору оренди.

Відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 94 ЗК) види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у кон­цесію, визначаються законом. Проте треба звернути увагу на те, що у наведеній земельно-правовій нормі йдеться про види не кон­цесійної, а господарської діяльності, що є значно ширшою. Зако­ном "Про концесії" (ч. 1 ст. 10) умови надання земельної ділянки, необхідної для здійснення концесійної діяльності, віднесені до істотних умов договору концесії. Передбачені особливі вимоги до договірних відносин, пов'язаних з використанням землі на підставі концесії. Так, згідно з ч. З ст. 10 Закону "Про концесії" якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, до­говір оренди останньої або акт про надання її у користування до­даються до концесійного договору. При цьому мається на увазі не державний акт на постійне користування земельною ділянкою, а акт про її надання для використання на підставі концесії.

У концесійних законах йдеться про окремі види господарської діяльності, для здійснення яких земельні ділянки можуть надавати­ся у концесію. Так, відповідно до ст. 1 Закону "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" об'єктом кон­цесії можуть бути не тільки позаміські автомобільні дороги загаль­ного користування, а й розташовані на землях дорожнього госпо­дарства допоміжні споруди, зазначені у концесійному договорі.

До них згідно зі ст. 71 ЗК належать майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожньо­го сервісу, снігозахисні, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди тощо. Вони призначені для обслуговування рухо­мого складу, учасників дорожнього руху та розміщення сервісних і ремонтно-технічних служб.

Отже, закріплення в ЗК інституту концесійного землекористу­вання стимулюватиме подальше розширення видів підприємниць­кої діяльності, здійснюваної з використанням земельних ресурсів на основі концесії.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...