Главная Обратная связь

Дисциплины:






Причини виникнення, визначення видів та правові засади вирішення земельних спорів



Розпочата у 90-х роках у нашій країні економічна реформа, спрямована на перехід національної економіки до ринкових засад, насамперед викликала істотні зміни підстав та умов землеволодіння і землекористування. Земельна реформа, яка проводиться на основі різноманітності прав на землю та їх рівноправного функціонуван­ня, переходу до різних форм господарювання на землі та форму­вання багатоукладної економіки, значно вплинула на характер і зміст земельних відносин. А останні істотно змінили причини ви­никнення та види земельних спорів, що випливають із земельних та пов'язаних з ними правовідносин.

Засадами, на яких мають ґрунтуватися розгляд та вирішення зе­мельних спорів, є положення Конституції, зокрема ст. 8 (про пря­му дію її норм), ст. 14 (про гарантованість права власності на зем­лю) і ст. 124 (про поширення судової юрисдикції на всі правовідно­сини, що виникають у державі). Ці конституційні положення набу­ли розвитку у ЗК. Так, земельний закон містить групу норм, що визначають умови і порядок розгляду земельних спорів. Вони дістали закріплення у главі 25 ЗК.

Звичайно, законодавчі засади розгляду та вирішення земельних спорів є істотною гарантією захисту суб'єктивних прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів. При вирішенні цих спорів має місце не тільки правозастосовча діяльність, пов'язана з врегулюванням розбіжностей, що виникають під час тлумачення норм земельного права. Прийняте рішення з земельного спору мо­же породжувати відмову від неправомірних вчинків, визнання суб'єктивного права на земельну ділянку, припинення дій, що по­рушують законні інтереси землевласників, виконання певних обов'язків у натурі, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, тощо.

Земельне законодавство не містить визначення поняття зе­мельних спорів. Однак його можна сформулювати на підставі змісту норм ЗК. Виходячи з цього, під земельними спорами треба розуміти розбіжності, пов'язані із застосуванням норм земельного законодавства щодо володіння, користування та розпорядження зе­мельними ділянками, які виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самовряду­вання.

Причини виникнення земельних спорів можуть бути різними. Найбільш поширеними з них є: неврегульованість або неповнота врегульованості відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; суперечності між нормами зе­мельного права та нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення; неузгод­женість між нормами-принципами правового регулювання зе­мельних відносин та нормами-правилами земельного законодав­ства; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, які за­стосовують земельно-правові норми; розбіжності у праворо-зумінні та недостатня правова поінформованість учасників зе­мельно-правових спорів.



У чинному ЗК змінено не тільки розташування норм, пов^яза-них з земельними спорами, а й підстави їх поділу на види. Його зміст дозволяє виділити чотири види таких спорів: 1) спори з при­воду володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що являють собою власне земельні спори; 2) спори що­до розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що, по суті, є адміністративно-територіальними спорами; 3) спори з правил добросусідства, встановлення обмежень щодо викорис­тання земель та земельних сервітутів; 4) спори, пов'язані з земель­ними відносинами.

До останніх можна віднести майнові спори, пов'язані з земель­ними відносинами, спори щодо відшкодування збитків та втрат власників землі й землекористувачів, спори, пов'язані з платою за землю та деякі інші. На відміну від попереднього ЗК чинний зе­мельний закон не виділяє такі спори в окремі види. Проте це не означає, що вони зникли чи втратили своє значення. Навпаки, за­значені спори залишаються поширеними на практиці і викликають значні труднощі при їх вирішенні.

У літературі немає єдиної думки щодо правової природи спорів, пов'язаних з відмовою конкретного органу задовольнити заяву або клопотання про надання земельної ділянки. На підставі земельно­го законодавства, яке діяло раніше, І. О. Іконицька відносила такі спори до земельних. За твердженням М. М. Осокіна, яке грунту­валося на оновленому змісті земельного законодавства, спори, що виникають з приводу відмови компетентного органу у наданні зе­мельної ділянки, не є земельними. Останній підхід до правової природи зазначених спорів є більш реальним, оскільки вони не пов'язані з порушенням суб'єктивного права на конкретну земель­ну ділянку. Предметом спору є не конкретний земельний наділ, а рішення відповідного владного органу. Крім того, оскаржуване рішення розглядається судом не в порядку позовного проваджен­ня, а в порядку провадження у справах, що виникають з адмініс­тративно-правових відносин, який не відрізняється від розгляду інших оскаржуваних рішень органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...