Главная Обратная связь

Дисциплины:






Рамкова конвенція про захист національних меншин



Національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність.

Під егідою ООН і в межах її спеціалізованих установ та з ініціативи Ради Європи держави ухвалили низку універсальних і регіональних конвенцій, які передбачають захисні заходи щодо таких груп меншин у різних сферах правовідносин.

Підписання Рамкової Конвенції про захист прав національних меншин було в Страсбурзі 1 лютого 1995. Необхідність створення цієї Конвенції була викликана потрясіннями, які довелося пережити Старому Світу в другій половині двадцятого століття. Держави, створені після Другої Світової війни, були поліетнічний і часто з політичних та ідеологічних ознаками об'єднували дуже різні народності, кожна з яких, як виявилося, не особливо прагне існувати в межах більш великої держави. Варто було спалахнути локального конфлікту, як у нього виявлялися втягнуті величезні території з численними народностями, і розпалювалася велика війна. Падіння Берлінської стіни і зникнення з карти світу Радянського Союзу стало, як не парадоксально, поштовхом до подальшого розколу європейського континенту. Східна та Центральна Європа виявилися роздроблені на безліч дрібних феодальних князівств, кожне з яких тягло ковдру на себе. Не краща ситуація складалася і в Центральній Азії і на Кавказі, втім, це вже зовсім інша історія. Європа стала нагадувати картковий будинок, готовий розсипатися від необережного подиху. Поки західна його частина безтурботно крокувала у світле майбутнє, на Балканах займався пожежа. І це була лише одна з багатьох больових точок. Нарешті, це стало очевидно і главам європейських держав.

Захист прав національних меншин став необхідною умовою для збереження стабільності, демократичної безпеки і миру на європейському континенті, що роздирається етнічними конфліктами.
Держави - члени Ради Європи та інші держави, які підписали Рамкову Конвенцію, в черговий раз проголосили, що плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність будь-якої особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови, дозволяють зберігати та розвивати цю самобутність; гучно продекларували бажання розвивати і втілювати в життя положення Віденської Декларації 1993 року і заявили про свою рішучість захищати на відповідних територіях існування та права національних меншин. Оскільки, мовляв, розвиток терпимої та процвітаючої Європи залежить не тільки від співпраці між державами, а й грунтується на транскордонне співробітництво між місцевими та регіональними органами влади при дотриманні конституційної та територіальної цілісності кожної держави. Таким особливим чином європейці спробували і вовків нагодувати, і овець вберегти.



Крім Декларації глав держав і урядів держав-членів Ради Європи, прийнятої у Відні 9 жовтня 1993 року, основні положення Рамкової Конвенції спиралися на Конвенцію про захист прав людини і основних Об'єднаних Націй і на документи Наради з безпеки і співробітництва в Європі, зокрема, Копенгагенський документ від 29 червня 1990 року, а також на національні законодавства.

Рамкова конвенція свідчила, що захист національних меншин та прав і свобод осіб, що належать до них, є невід'ємною частиною міжнародного захисту прав і свобод людини і як така є областю міжнародного співробітництва.
У тексті цього документа були прописані політичні, культурні, соціальні та економічні права представникам національних меншин, проголошено їх рівність з представниками основних націй на території держав, що підписали Конвенцію, заборонялася будь-яка дискримінація, заснована на приналежності до національної меншини. Окремо обумовлювалося, що особа, яка належить до національної меншини, має право вільного вибору розглядатися або не розглядатися таким, і цей вибір і здійснення прав, пов'язаних з ним, не повинні обмежувати дана особа.

Держави, що підписали Конвенцію, гарантували будь-яким особам, які належать до національних меншин, право на рівність перед законом, рівність у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя. Особливо важливими були гарантії представникам національних меншин підтримувати і розвивати свою культуру, а також зберігати основні елементи своєї самобутності, а саме: релігію, мову, традиції та культурну спадщину.
Сторони Конвенції гарантували свободу мирних зборів і свободу асоціацій, свободу вираження поглядів, свободу думки, совісті і релігії. Також Сторони Конвенції зобов'язалися утримуватися від будь-яких політичних і практичних дій, що мають на меті асиміляцію осіб, які належать до національних меншин, всупереч їх волі, а також збиралися заохочувати дух терпимості і діалог між культурами.

Особливе місце в Конвенції приділялася мови національної меншини. У документі були прописані гарантії будь-якої особи отримувати в найкоротший термін на мові, який воно розуміє інформацію про причини його арешту, затримання, характер і причини висунутого проти нього звинувачення, а також вести захист на цій мові. (Подібні положення прописані і в нашому Кримінальному Кодексі).

Також за будь-якою особою, що належить до національної меншини, визнавалося право вивчати мову своєї меншини або здобувати освіту на цій мові.
Крім того, в районах традиційного проживання великої кількості осіб, що належать до національної меншини, можлива установка покажчиків традиційних місцевих назв, назв вулиць та іншої топографічної інформації для населення і на мовою меншини.

Проте, варто відзначити ряд формулювань, які використовуються Сторонами в документі - «якщо в такої інформації є достатня потреба», «у разі потреби вживають заходів», «наскільки це можливо в рамках своїх систем» - залишають у разі необхідності місце для маневру.
Ще один розділ Рамкової конвенції гарантувала етнічним громадам, що Сторони Конвенції утримуються від вжиття заходів, які змінюють структурний склад населення в будь-якому регіоні проживання осіб, що належать до національних меншин. Ймовірно, вторгнення в Югославію і тиск на Македонію, що стало причиною повені провінцій цих держав прибульцями з Албанії, не вважаються такими заходами.

Принцип реалізації положень Конвенції на практиці припускав, що стежить за Договірними Сторонами стежитиме Комітет міністрів Ради Європи. Допомога йому буде надавати консультативний комітет, члени якого мають визнану компетенцію в галузі захисту національних меншин. Склад цього консультаційного комітету, а також процедури його роботи повинні визначатися комітетом міністрів.

Рамкова Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи. До дати вступу Конвенції в силу вона також відкрита для підписання будь-якою іншою державою, якій Комітет міністрів запропонував зробити це. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Російська Федерація ратифікувала Рамкову Конвенцію 23 червня 1998.
Втім, на практиці все виявилося не так гладко. Велика частина Конвенції виявилася не застосовується в умовах реального життя, контексті складних міжетнічних взаємин, особливо на територіях, де нещодавно пройшла громадянська війна.

 

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...