Главная Обратная связь

Дисциплины:






ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Кримінально-процесуальна діяльність та відносини регулюються нормами

права, які виражені, закріплені в кримінальному процесуальному законі.

Кримінальне процесуальне право України - писане й кодифіковане. Єдиним

джерелом кримінального процесуального права є закон.

Кримінальний процесуальний закон - це сукупність процесуальних норм, що

регулюють кримінально-процесуальну діяльність і спрямовані на забезпечення

виконання завдань кримінального судочинства.

Джерелами кримінального процесуального права України є форми закріплення кримінально-процесуальних норм, що регулюють кримінально-процесуальні відносини та встановлені органами державної влади під час реалізації

ними функцій у законодавчій, виконавчій і судовій сферах, а також містяться в

чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України, та практиці Європейського суду з прав людини.

Весь комплекс кримінально-процесуальних відносин регулюється системою

джерел кримінального процесуального права. У свою чергу, система джерел

кримінального процесуального права є єдиною, цілісною, доцільно та ієрархічно

організованою, структурно упорядкованою і цілеспрямованою, органічно

відмежованою сукупністю чинних правових актів. Вказані правові акти справляють

унікальний регулятивний вплив гуманітарного спрямування на кримінально-

процесуальні відносини.

Основним джерелом кримінального процесуального права України є закон.

Отже, кримінально-процесуальна діяльність та відносини регулюються нормами

права, які виражені, закріплені в кримінальному процесуальному законі. Згідно з п.

14 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів слідства, нотаріату,органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури визначаються виключно законами України.

Норми кримінального процесуального права (кримінальні процесуальні норми) визначають завдання, принципи, правила здійснення кримінального судочинства, права і обов'язки посадових осіб і державних органів, що його здійснюють, а також фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності або на яких вона поширюється. Детально регулюючи всю діяльність по розслідуванню кримінальних правопорушень, викриттю винних і притягненню їх до відповідальності, кримінальні процесуальні норми створюють кримінально-процесуальний порядок, дотримання якого є необхідним для успішного виконання завдань кримінального судочинства і проведення в життя принципу соціальної справедливості у сфері боротьби зі злочинністю.



Кримінальний процесуальний закон створює умови для правильного застосування кримінального та інших законів. Якщо кримінальний закон встановлює підстави, межі і види кримінальної відповідальності, то кримінальний процесуальний закон визначає порядок, правила, процедуру притягнення до кримінальної відповідальності, форми державної діяльності по розслідуванню кримінальних правопорушень і здійсненню правосуддя. При цьому від ефективності процесуально-правового регулювання і найсуворішого дотримання всіх процесуальних норм залежить правильність застосування кримінального закону.

Успіх боротьби зі злочинністю за допомогою кримінально-правових засобів може

бути досягнутий шляхом застосування кримінально-процесуальних норм.

Кримінальний процесуальний закон наділяє державні органи і суд владними повноваженнями, необхідними для боротьби зі злочинністю, одночасно зобов'язуючи їх швидко, повно і неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Кримінальний процесуальний закон передбачає правові передумови, щоб висновки досудового розслідування і суду про обставини справи завжди відповідали дійсності.

Норми кримінального процесуального закону створюють процесуальні гарантії найважливіших прав і свобод громадян, визначених Конституцією України, та інших прав і інтересів, що охороняються законом.

Кримінальні процесуальні норми регулюють процесуальні засоби попередження злочинів, створюють правові передумови відшкодування шкоди, що заподіюється злочинами, а також забезпечення виховного впливу кримінально-процесуальної діяльності. Стаття 6 Конституції України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, а ст. 19 Конституції України особливо підкреслює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. З цих конституційних положень випливає, що джерелами кримінального процесуального права України є Конституція нашої держави, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України згідно зі ст. 9 Конституції України, та закони України.

Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України (ст. 8). Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі

Конституції України і повинні їй відповідати.

Виходячи з нормативного змісту принципу верховенства права конституційні

права та свободи людини і громадянина, у тому числі й у сфері кримінально-

процесуальної діяльності, є безпосередньо діючими. Зокрема, вони визначають цілі і зміст кримінального процесуального закону, зміст і спрямованість діяльності

органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996

року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди

при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого

нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх

необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення

мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не

суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України

застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд

за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд

справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду

України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед

Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та

інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої,

касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі: коли зі змісту норм

Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень

законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий

після цього, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом

України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй. Згідно з п. 3 цієї ж постанови суд може на підставі ст. 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст. 124 Конституції – акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9).

Серед міжнародно-правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну

діяльність, можуть бути виділені окремі групи:

а) міжнародні конвенції, що визначають правове становище особи у сфері

кримінального процесу та вимоги, що пред'являються до кримінально-

процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у

кримінальному судочинстві. Зокрема, Верховною Радою України ратифіковані:

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; Європейська

конвенція про видачу правопорушників; Європейська конвенція про взаємну

допомогу у кримінальних справах; Європейська конвенція про передачу

провадження у кримінальних справах; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та

конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом; Конвенція про правову

допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах

(Мінська конвенція); Європейська хартія регіональних мов або мов меншин;

Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для

проведення примусового лікування;

б) міжнародні конвенції, що спрямовані на співробітництво держав

учасниць цих договорів на боротьбу зі злочинами, що мають міжнародний характер.

Серед таких конвенцій слід назвати Європейську конвенцію про боротьбу з

тероризмом, Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму, Європейську

конвенцію про кіберзлочинність, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією.

в) двосторонні договори України про надання правової допомоги з кримінальних справ, ратифіковані Верховною Радою: Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах; Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах; Договір між Україною і Канадою про взаємну правову допомогу у кримінальних справах тощо.

г) міжнародні договори, відносно яких Україна виступає правонаступником: Договір між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Договір між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах; Договір між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги; Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних та

кримінальних справах. У цих двосторонніх договорах визначається порядок надання правової допомоги у кримінальних справах  провадження слідчих дій, порядок видачі осіб, що вчинили злочин, та інші питання, пов'язані з провадженням у кримінальній справі.

На сучасному етапі розвитку кримінального судочинства збільшується питома

вага міжвідомчих міжнародних договорів, укладених Генеральною прокуратурою,

МВС, Міністерством юстиції з відповідними міністерствами та відомствами інших

країн, а отже, й посилюється їх роль у сфері боротьби зі злочинністю. Наведені акти мають підзаконний характер, оскільки укладаються, як правило, на виконання

міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою та в межах компетенції,

визначеної законами.

Зауважимо, що ефективність норм міжнародних договорів визначається

якісним рівнем їх відображення в кримінальному процесуальному законодавстві

України.

Залежно від характеру і рівня систематизації кримінальних процесуальних

норм серед законів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність, важливе

місце займають кодифікований акт (КПК), інші кодекси, що містять кримінально-

процесуальні положення (наприклад, Кримінальний кодекс України, Митний кодекс України та ін.).

КПК затверджений Верховною Радою України 13 квітня 2012 року, підписаний Президентом України та оприлюднений 14 травня 2012 року, котрий вступить в силу через шість місяців містить дві частини Загальну і Особливу.

Загальну частину становлять розділ перший: «Загальні положення» та розділ другий «Заходи забезпечення кримінального провадження». До першого розділу входять: глава 1 «Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії»; глава 2 «Засади кримінального провадження»; глава 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження»; глава 4 «Докази і доказування»; глава 5 «Фіксування кримінального провадження. Процесуальні рішення»; глава 6 «Повідомлення»; глава 7 «Процесуальні строки»; глава 8. «Процесуальні витрати»; глава 9 «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов». Другий розділ складається з глави 10 «Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування»; глави 11 «Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід»; глави 12 «Накладення грошового стягнення»; глави 13 «Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом»; глави 14 «Відсторонення від посади»; глави 15 «Тимчасовий доступ до речей і документів»; глави 16 «Тимчасове вилучення майна»; глави 17 «Арешт майна»; глави 18 «Запобіжні заходи, затримання особи».

Ці глави містять правила, що мають значення для всіх органів, які ведуть

боротьбу зі злочинністю, а також для інших учасників процесу у всіх стадіях

кримінального провадження. Тому вони систематизовані в Загальній частині

Кодексу.

Інші розділи, починаючи з третього і по дев’яту включно, становлять Особливу частину Кодексу. Всі вони присвячені кримінальному провадженню в різних стадіях процесу. Тут містяться положення, що регламентують діяльність відповідних правоохоронних та судових органів у відповідних стадіях процесу і при провадженні тих або інших слідчих, прокурорських і судових дій, порядок

вирішення питань, які виникають при провадженні у справі, права і повноваження

відповідних органів і посадових осіб, а також права і обов'язки всіх осіб, які беруть

участь у справі, та ін.

Особливу частину Кодексу становлять такі розділи: IIІ. Досудове розслідування; IV. Судове провадження у першій інстанції; V. Судове провадження з перегляду судових рішень; VI. Особливі порядки кримінального провадження; VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження; VIII. Виконання

судових рішень; IХ. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

Статті КПК мають свою назву, що полегшує вивчення Кодексу і користування

його нормами. Більшість статей складається з декількох частин, що виділяються

абзацами, або включає в себе декілька пунктів, що мають цифрове або літерне

позначення. У кожній статті, її частині або пункті сформульована правова норма,

яка складається, як правило, з гіпотези, диспозиції і санкції. Диспозиція

кримінальної процесуальної норми буває простою, описовою, відсилочною та

бланкетною. Особливістю санкції кримінальної процесуальної норми, як вже

зазначалося, є те, що вона може бути сформульована в інших нормах, у тому числі і

в тих, що містяться в інших розділах, главах і статтях Кодексу.

До чинного кримінального процесуального законодавства України належать,

зокрема, закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру

України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про судову експертизу», «Про банки і банківську діяльність», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України» та ін.

Згідно зі ст. 152 Конституції України до джерел кримінального процесуального права слід віднести і рішення Конституційного Суду України, якими визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині закони та інші правові акти, на підставі яких або у встановленому кримінально-процесуальному порядку органи досудового слідства, прокурор або суд повинні розслідувати та вирішити дану кримінальну справу. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Важливим для кримінального судочинства є рішення Конституційного Суду

України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 у справі про гарантії депутатської

недоторканності. У цьому рішенні зазначається, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою Верховної Ради України незалежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до

кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 46 «Обов'язкова сила судових рішень та їх виконання» розділу II

«Європейський суд з прав людини» Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов'язані

«виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами».

У розвиток наведених положень міжнародного акта у ст. 17 Закону України «Про

виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Природа рішень Європейського суду з прав людини обумовлена певними факторами: а) правові позиції, що містяться в них, мають нормативний характер; б)

у рішеннях дається тлумачення Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї; в) самі рішення мають правозастосовний характер, оскільки в них міститься рішення з конкретної справи.

Вплив рішень Європейського суду з прав людини на кримінальне процесуальне законодавство, правозастосовну практику, правосвідомість, науку виявляється в їх функціях. При цьому поряд із загальними функціями джерела кримінального процесуального права рішення Європейського суду з прав людини виконують ряд своїх специфічних функцій: тлумачну, формування досвіду застосування Конвенції та Протоколів до неї щодо захисту прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства, удосконалення кримінального процессуального законодавства та правозастосовної практики, удосконалення правосуддя у кримінальних справах, інформаційну, взаємодії з наукою кримінального процесу та розвитку правової доктрини.

Для реалізації рішень Європейського суду з прав людини в Україні необхідно,

щоб текст рішень, причому не тільки стосовно України, але також і щодо інших

країн учасниць Конвенції, були перекладені українською мовою та офіційно

опубліковані.

Для правильного з'ясування значення кримінальних процесуальних норм

мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких роз'яснюється зміст

окремих кримінальних процесуальних норм і порядок застосування тих або інших

положень КПК. Практика застосування кримінального процесуального

законодавства повинна враховувати правові положення постанов Пленуму

Верховного Суду України, в яких тлумачаться кримінальні процесуальні норми.

Отже, Постанови Пленуму Верховного Суду України є актами судового

тлумачення законів стосовно судової практики і в цьому зв'язку мають важливе

значення для правильного розуміння суб'єктами кримінально-процесуальної

діяльності сутності нормативних положень, які містяться в законі, для підвищення

ефективності діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду для

правильного здійснення досудового розслідування та судового провадження.

Наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно- розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» від 28 березня 2008 року № 2 дається визначення понять «житло» та «інше володіння особи».

Роль вказаних постанов полягає у з'ясуванні і подоланні прогалин у регулюванні кримінально-процесуальних відносин, усуненні суперечностей кримінально-процесуальних норм та їх приписів, конкретизації оціночних понять, вдосконаленні вимог кримінального процесуального закону, що фактично призводить до встановлення та зміни норм кримінального процесуального права, з'ясуванні доцільності кримінально-процесуальних норм, встановленні типології процесуальних ситуацій. Постанови Пленуму Верховного Суду України спрямовані на забезпечення однакової судової практики у кримінальному провадженні та правильного застосування кримінального процесуального законодавства і пріоритетної реалізації в судовому правозастосуванні принципів кримінального процесу.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України базуються на основі ґрунтовного вивчення практики всіх ланок судової системи, аналізу судової статистики, а нижчестоящі суди при вирішенні кримінального провадження завжди беруть їх до уваги. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів та посадових осіб, що застосовують закон, щодо якого далося роз'яснення.

Винесення Постанови Пленуму Верховного Суду України обумовлено вимогою Закону України «Про судоустрій України» (ст. 45). Але, згідно із прийнятим 7 липня 2010 року Законом України від «Про судоустрій і статус суддів» Пленум вищого спеціалізованого суду уповноважений давати роз’яснення рекомендаційного характеру за результатами узагальнення судової практики з

питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ

відповідної судової юрисдикції (п.6 ч.2 ст.36).

Певну роль у формуванні кримінального процесуального законодавства відіграють і відомчі нормативні акти Генерального прокурора України, СБУ, МВС України, Державної податкової адміністрації України, які містять організаційно- процесуальні норми. Перелічені акти обов'язкові для виконання на території України, спрямовані на організацію кримінально-процесуальної діяльності;

встановлюють механізм організації виконання норм кримінального процесуального

закону; визначають та деталізують порядок і послідовність виконання загальних

приписів закону і не можуть звужувати зміст і обсяг прав і свобод учасників

кримінального процесу. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від

11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зміст прав і свобод людини це умови і засоби,

які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для

задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини це кількісні

показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність,

величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами,

тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення

кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики (п. 4).

Отже, керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, а також накази,

інструкції та вказівки Генерального прокурора та міністра внутрішніх справ України не є джерелами кримінального процесуального права України, оскільки вони містять не нові норми права, вони лише тлумачать, роз'яснюють судам та органам розслідування і прокурорам правильне застосування вже чинних правових норм, сформульованих вищими органами державної влади в законах. Цими нормами й керуються органи досудового розслідування, прокуратури й суду під час кримінального провадження.

Тлумачення важливий елемент процесу застосування будь-якої правової норми. За допомогою тлумачення можна визначити дійсний смисл норми права та її справжнє місце в системі права, її силу, межі дії, смислові зв'язки з іншими нормами, чи є відповідність між нею і встановленими фактичними обставинами

тощо. Результатом тлумачення повинно бути нове значення норми, що обумовлює

повну визначеність смислу норми кримінального процесуального права.

Тлумачення забезпечує ефективність нормативної регламентації кримінально-

процесуальних відносин.

Отже, під тлумаченням норм кримінального процесуального права слід

розуміти розумовий процес з'ясування відповідними суб'єктами змісту норм права, а також діяльність суб'єктів кримінального процесу по роз'ясненню таких норм з

метою забезпечення правильного і однакового застосування правових норм, усунення або подолання їх недоліків.

Тлумачення: а) є базисною складовою, на основі якої починається, розвивається і завершується правозастосовний процес; б) не обмежується лише рамками правозастосування, а передує йому і супроводжує відповідну діяльність після її закінчення (набрання підсумковим рішенням законної сили, звернення його до виконання).

Розрізняють тлумачення-з'ясування смислу норми права правозастосувачем;

тлумачення-роз'яснення (пояснення) правової норми, що дається тими або іншими

державними органами і окремими особами поза правозастосовним процесом;

тлумачення з метою з'ясування співвідношення між змістом правової норми та її

текстуальним вираженням, або тлумачення за обсягом.

Тлумачення-роз'яснення може бути офіційним (нормативним, у тому числі

автентичним і казуальним) і неофіційним, тобто позбавленим обов'язкової

юридичної сили (доктринальним, професійним і т. п.).

Офіційне тлумачення є засобом розвитку механізму кримінально- процесуального регулювання. Участь офіційного тлумачення в розвитку механізму кримінально-процесуального регулювання обумовлена його здатністю виявляти потреби в удосконаленні кримінального процесуального законодавства, розробляти правоположення, які є матеріалом для створення, зміни норм права, формувати

принципи, концептуальні основи та напрями реформування кримінального

судочинства. Акти офіційного тлумачення кримінальних процесуальних норм

приймаються уповноваженими суб'єктами, містять роз'яснення кримінальних

процесуальних норм, мають обов'язковий характер, правові позиції і правоположення, які містяться в цих актах, забезпечені заходами державного

впливу.

Тлумачення за обсягом поділяється на види: буквальне, обмежувальне або

поширювальне. Суддя, слідчий суддя, слідчий, прокурор у ході правозастосування

здійснюють тлумачення з'ясування змісту кримінальної процесуальної норми.

Виникає лише питання про те, чи повинен правозастосовник обмежуватися

буквальним (адекватним) тлумаченням, або він може вийти за межі букви закону,

тобто вдатися до обмежувального або поширювального тлумачення? Уявляється, що поширювальне або обмежувальне тлумачення є винятком з правила, яке виражає співвідношення буквального тексту з дійсним смислом кримінальної процесуальної норми. Адже в ході таких видів тлумачення не «розширюється» або «обмежується» обсяг (дійсний зміст) норм. При розширювальному або обмежувальному тлумаченні завдання полягає в тому, щоб розкрити дійсний зміст існуючої кримінальної процесуальної норми, не виходячи за межі буквального тексту і не відступаючи від нього принципово. Так, наприклад, не допускається поширювальне тлумачення норм, що регламентують підстави застосування заходів процесуального примусу та обмежувальне тлумачення конституційних прав і свобод учасників кримінального судочинства.

Усунення суперечностей між буквою і духом закону компетенція законодавця або уповноваженого на те органу. Поширювальне або обмежувальне тлумачення в першу чергу сфера офіційного тлумачення. І лише в такій якості його результати можуть використовуватися в правозастосовному процесі.

Ці суперечності вирішуються за правилами, вказаними в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Важливо мати на увазі, що: а) суперечності між загальною нормою і окремою (конкретною) вирішуються на користь більш загальної норми; б) суперечності між загальними, звичайними правилами і спеціальними (винятковими) підлягають вирішенню на користь виняткових норм.

Слід також пам'ятати, що кримінально-процесуальні відносини, які виникають

на практиці, настільки різноманітні і непередбачувані, що кримінальний

процесуальний закон, в певних випадках, не в змозі запропонувати перспективне

регулювання всіх відносин, які реально виникають, передбачити відповіді на

породжувані практикою запитання.Тому, застосування кримінального процесуального закону за аналогією є можливим. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією це застосування під час кримінального провадження закону, що регулює схожі (аналогічні) відносини. Аналогія це подібність, схожість у чому-небудь між предметами, явищами, поняттями; застосування до випадку, непередбаченого законом, норми права, що передбачає інші схожі випадки, а також вирішення будь- якої справи на основі загальних засад законодавства і загальної політики держави.

Отже, ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовані законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінального процесуального закону. Наприклад, постановленню вироку передує нарада суддів

під керівництвом головуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від

голосування. Головуючий голосує останнім. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але

оголошенню не підлягає. Водночас детально не врегульовано дії суддів при винесенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені норми щодо винесення вироку

за аналогією мають застосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій

кімнаті.

Для того, щоб застосування кримінального процесуального закону за аналогією не призвело до порушення засади законності, слід додержуватися низки умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок має бути подібним до того,

до якого закон застосовується за аналогією;

2) застосування закону за аналогією в жодному разі не може обмежувати

процесуальні права суб'єктів, які беруть участь у справі, або покладати на них не

передбачені законом обов'язки;

3) не допускати вчинення органами досудового розслідування, прокуратурою і

судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінального

процесуального закону.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...