Главная Обратная связь

Дисциплины:






Правовий режим земель



Правовий режим земель у вітчизняному законодавстві перебуває у прямій залежності із цільовим призначенням земель як особливим напрямком їх використання, функціями земель в суспільних відносинах як засобів виробництва, бази для розвитку промисловості, місць проживання людей і розміщення природних об'єктів.

Правовий режим земель як основного національного багатства наразі є практично не дослідженим, що обумовлено, насамперед, наявністю в юридичній науці певної наукової обмеженості підходів до аналізу відповідних правових явищ. Як наслідок, на сьогодні в доктрині земельного права країни практично відсутні ґрунтовні концептуальні дослідження правового режиму земель різних категорій. Правовий режим земель має базуватися на конституційних засадах здійснення права власності на землю Українського народу, а також соціальної справедливості, забезпечення балансу державних, суспільних і приватних інтересів, ефективності, прозорості та відкритості.

До проблем дослідження категорії «правовий режим земель» неодноразово зверталися такі правознавці, як В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк, Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, П. Ф. Кулинич, В. Л. Мунтян, В. В. Носік, О. О. Погрібний, В. І. Семчик, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. З. Янчук та ін. Проте в науці земельного права відсутня визначеність і єдність думок щодо сутності «правового режиму». Таке становище визначає необхідність звернутися до поняття і значення категорії правового режиму в земельно-правовій науці і земельному законодавстві.

Кожна земельна ділянка, незалежно від форми власності чи використання, має конкретне цільове призначення. Цільове призначення земельної ділянки являє собою встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади припустимі межі її використання громадянами та юридичними особами. Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Як зазначає В. І. Семчик, нормативне встановлення правового режиму земель як принцип, спрямований на правове забезпечення раціонального та ефективного використання всіх земель України, виходить з того, що саме землі є найціннішим надбанням Українського народу, яке перебуває під особливою охороною держави. Кожна з категорій земель узагальнює собою цільове призначення земельних ділянок, що до неї входять. Однак треба зазначити, що земельні ділянки, віднесені до земель однієї категорії, можуть використовуватись за різним цільовим призначенням.

При дослідженні поняття правового режиму слід враховувати, що воно застосовується відносно земель (земельного фонду), окремих категорій земель і видів земель. Таке положення є досить традиційним для земельного права. Земельний кодекс України (далі – ЗК) в ч. 2 ст. 18 передбачив, що категорії земель України мають особливий правовий режим. Поділ земель за основним цільовим призначенням регламентується ст. 19 ЗК, якою закріплено такі категорії:



землі сільськогосподарського призначення;

землі житлової та громадської забудови;

землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

землі історико-культурного призначення;

землі лісогосподарського призначення;

землі водного фонду;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

В науці земельного права термін «правовий режим» має універсальне значення для характеристики різних категорій земель, виявляючи тим самим специфіку правового регулювання, притаманну тій чи іншій категорії земель. Законодавчого визначення правового режиму земель не встановлено, а тому, виходячи з аналізу чинного земельного законодавства, В. І. Андрейцев пропонує розглядати його як встановлений нормативно-правовий порядок, який визначає поведінку суб'єктів земельних правовідносин щодо земель, земельних ділянок як щодо об'єктів права власності, управління, користування, відтворення, збереження та охорони з метою їх раціонального (економного й ефективного) використання і задоволення різноманітних потреб заінтересованих осіб, захисту їх земельних прав.

Слід зазначити, що дати визначення поняттю «правовий режим» можна лише щодо земель, розташованих в межах території України, оскільки вона спроможна встановити єдиний правовий простір лише в межах своїх державних кордонів. Це підтверджується положенням ч. 3 ст. 18 ЗК, відповідно до якої правовий режим за межами її території визначається законодавством відповідної країни. Тому більш правильним і точним є

використання поняття «правовий режим» відносно земель України або земельного фонду України.

Встановлений нормативно-правовими актами і забезпечений силою державного примусу правовий режим земельного фонду спрямований на вирішення завдань і цілей земельної політики держави. Сутність правового режиму земельного фонду визначається прагненням законодавця забезпечити раціональне використання та охорону земель, виходячи з уявлень про землю як про природний об'єкт, найважливішу складову частину довкілля, природний ресурс, і створити умови для набуття, реалізації і захисту прав фізичних, юридичних осіб, територіальних громад і держави на земельні ділянки як об'єкти нерухомості.

Значення землі як природного об'єкта, природного ресурсу, засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві, основи здійснення господарської та іншої діяльності визначає специфіку правового регулювання земельних відносин. Запровадження правового режиму земель обумовлене необхідністю встановлення певних

обмежень правової самостійності суб'єктів з метою раціонального використання та охорони земель. Правовий режим має за мету впорядковування поведінки суб'єктів права у галузі використання та охорони земель, а також управління ними і є державно-правовим інструментом для досягнення конкретних цілей. Правовий режим

земель характеризується специфічними рисами: по-перше, правовий режим є різновидом соціального режиму; по-друге, правовий режим земельного фонду характеризується комплексністю; по-третє, правовий режим земель є родовим (загальним) поняттям відносно всіх земель, земельних ділянок в межах державних кордонів,

відображає основи земельного ладу; по-четверте, правовий режим визначає поведінку суб'єктів земельних відносин і адресований учасникам цих відносин.

Належна і можлива, з точки зору держави, поведінка у сфері використання та охорони земель, а також управління земельними ресурсами відображається у правових нормах, які є своєрідною моделлю земельних відносин і визначають, як треба діяти. З цієї позиції сукупність норм права, що встановлюють режим земель, є його ідеальною основою і визначає його статичний бік. Особливе місце посідають принципи, що визначають зміст всіх земельно-правових норм. Пізнання принципів, що лежать в основі регулювання земельних відносин, дозволяє ефективніше застосовувати положення земельного законодавства. Для реалізації положень земельного законодавства, введення в певні рамки поведінки учасників суспільних відносин в галузі використання та охорони земель потрібні інші юридичні засоби: юридичні факти, правовідносини, акти реалізації, які характеризують правовий режим земель з динамічного боку. Отже, правовий режим земель можна визначити як особливий порядок правового регулювання поведінки учасників суспільних відносин у галузі використання та охорони земель, а також управління земельними ресурсами, що виражається в поєднанні юридичних засобів, спрямованих на забезпечення раціонального використання та охорони земель в інтересах всього суспільства і конкретних землевласників та землекористувачів.

Як ми вже зазначали, землі України є внутрішньо неоднорідними та складаються з різних категорій земель, що мають певне економічне, господарське (цільове) призначення. Цільове призначення земель є основною ознакою класифікації єдиного земельного фонду. Особливе призначення, мета використання, що лежить в основі всіх

категорій земель, зумовлює наявність спеціальних норм, що встановлюють правовий режим тієї або іншої категорії земель. Таким чином, існує об'єктивна необхідність виділення спеціального правового режиму окремих категорій земель. Правовий режим окремої категорії земель відображає особливий порядок правового регулювання поведінки учасників земельних відносин залежно від її основного цільового призначення.

Для правового режиму категорії земель визначальними є конкретне цільове призначення, що вимагає особливого правового регулювання відносин щодо даної категорії земель.

Крім того, кожна категорія земель складається з земель різних видів, що мають єдиний правовий режим. Наприклад, до земель сільськогосподарського призначення, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК, належать сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя; до земель житлової та громадської забудови, відповідно до ст. ст. 40—42 ЗК, належать земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва; до земель природно-заповідного фонду, відповідно до ст. 44 ЗК, включаються території природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників тощо; до земель оздоровчого призначення, відповідно до ст. 48 ЗК, належать території лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів; до земель рекреаційного призначення, відповідно до ст. 51 ЗК, належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та

екологічних стежок, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів тощо; до земель історико-культурного призначення, відповідно до ст. 53 ЗК, належать землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання тощо; до земель лісогосподарського призначення, відповідно до ст. 55 ЗК, належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю; до земель водного фонду, відповідно до ст. 58 ЗК, належать землі, зайняті: морями, річками, іншими водними об'єктами, болотами, островами, прибережними захисними смугами тощо; до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, відповідно до ст. ст. 65—77

ЗК, належать землі промисловості, землі транспорту (залізничного транспорту, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту), землі зв'язку, землі енергетичної системи, землі оборони.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...