Главная Обратная связь

Дисциплины:






Проблеми, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень



Згідно зі ст. 132 Конституції територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації у здійсненні дер­жавної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з врахуванням їх історичних, економічних, екологіч­них, географічних та демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій

Адміністративно-територіальний устрій становить таку орга­нізацію її території, яка передбачає поділ останньої на адміністра­тивно-територіальні утворення (одиниці), що є компактними частинами єдиної території нашої держави, просторовою осно­вою організації й діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування.

Систему адміністративно-територіального устрою нашої дер­жави складають АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Вони становлять частини території України, які є просторовою базою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Територія кожного адміністративно-територіального утво­рення має свої межі — умовні замкнені лінії на поверхні землі, що відокремлюють її від інших територій. Ці межі встановлю­ються і змінюються за проектами землеустрою, які розробля­ються державними та іншими землевпорядним організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміністративно-територіальних утворень, генеральних планів населених пунктів.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є постій­ними. З розвитком населених пунктів та збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися них нових земельних ділянок. Прийняття рішень про утворен­ня і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст належить, до повноважень Верховної Ради України. Вона приймає такі рішення за поданням Верховної Ради АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення та зміну меж сіл і селищ приймаються Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Встановлення та зміна меж районів у містах провадяться на підставі рішень міської ради, які приймаються за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що повно­важеннями стосовно підготовки висновків про встановлення та зміну меж сіл, селищ, міст і районів, наділені також місцеві державні адміністрації.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення права власності та права користування ними. Правовий режим таких ділянок може бути змінено лише у разі їх вилучення (викупу), що прова­диться згідно з нормами ЗК.



Відповідно до проекту закону про адміністративно-терито­ріальний устрій України межі адміністративно-територіальних утворень будуть встановлюватися: на суші — по характерних точках і лініях рельєфу; на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах — згідно з лініями меж, що проходили на місцевості до їх заповнення; на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, які розташовані на ділян­ках судноплавних і несудноплавних річок, — по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від походження меж на воді; за межами землекористувачів; по лінії Державного кордону України тощо.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, форму і порядок видачі якого встановлює Верховна Рада України. Відповідно до зазначеного проекту такий акт має видаватися конкретному адміністративно-територіальному утворенню і повинен містити повні відомості про його межі.

 

Планування використання земель.

В Україні вся діяльність щодо організації викорис­тання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є скла­довою частиною загальнодержавної системи плануван­ня. Так, Основні напрями державної політики Украї­ни у галузі охорони довкілля, використання природ­них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 бе­резня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ре­сурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористуван­ня (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса­джень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках перед­бачаються основні заходи щодо збалансованого вико­ристання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціо­нального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших захо­дів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних фа­кторів і в першу чергу особливою роллю землі в еко­логічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхід­ність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршува­ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

Державне планування раціонального використан­ня і охорони земель характеризується своїми особли­востями.

Завдання планування щодо використання та охо­рони землі полягає в забезпеченні оптимального роз­поділу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимально­му збереженні земель сільськогосподарського призна­чення, особливо найбільш цінних сільськогосподарсь­ких угідь. Це пов'язано також із залученням в сіль­ськогосподарський обіг земель, що не використовують­ся, і постійним підвищенням їх родючості, здійснен­ням протиерозійних і протисельових заходів, створен­ням умов для широкої рекультивації земель і всебіч­ної охорони їх від забруднення та засмічення. Для ви­рішення цих завдань розроблюються загальнодержав­ні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм викори­стання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу ви­конавчої влади в галузі земельних відносин належить також і забезпечення виконання вказаних програм. Участь в розробленні та реалізації як загальнодержа­вних, так і регіональних програм використання та охо­рони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в за­значеній сфері мають і центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міні­стерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загаль­нодержавні програми використання та охорони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим та обласними радами. Назва­ні органи приймають участь, не тільки у розробленні, але й і в реалізації загальнодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

Розроблення таких програм має за мету забезпечен­ня потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодер­жавні програми використання та охорони земель по­винні затверджуватися Верховною Радою України.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...