Главная Обратная связь

Дисциплины:






ВИДІЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ) В НАТУРІ ТА ОТРИМАННЯ ЇЇ ВЛАСНИКОМ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ



На наш погляд, найбільш доцільним для пересічного селянина способом розпорядження земельною часткою (паєм) є виділення її в натурі у вигляді земельної ділянки та отримання замість земельного сертифікату державного акта на право приватної власності на землю. Така доцільність стала очевидною в середині 2000 р., коли окреслились певні результати виконання Указу про реформування.

В результаті виконання цього указу переважна більшість КСП була перетворена шляхом реорганізації в юридичні особи ринкового типу – селянські (фермерські) господарства, приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та деякі інші. Вже станом на 12 травня 2000 р. на підставі Указу про реформування було реформовано 10778 КСП, або 99% від їх загальної кількості. На їх базі створено 12800 нових юридичних осіб. З них 46% складають товариства з обмеженою відповідальністю, 26% – сільськогосподарські кооперативи, 21% – приватні підприємства, 7% – селянські (фермерські) господарства.

Особливість правового статусу сільськогосподарських формувань, що утворилися в результаті реорганізації КСП, полягає в тому, що їх засновниками є один чи декілька членів КСП. Так, засновником приватного сільськогосподарського підприємства чи селянського (фермерського) господарства може бути лише одна особа. Засновниками юридичних осіб інших видів – товариств з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарських кооперативів тощо – можуть бути щонайменше 2-3 особи. Практика реформування КСП свідчить, що найчастіше засновниками ТОВ і кооперативів стала невелика кількість членів реформованого КСП – від 5 до 15 осіб.

Отже, члени КСП, які не стали засновниками нової юридичної особи, створеної шляхом реорганізації цього КСП, вважаються такими, що вийшли (вибули) із членів господарства. А згідно з п. 3 ст. 9 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 р. № 2114-XII та п. 6 Указу про паювання земель, при виході особи із членів КСП належні їй земельний та майновий паї підлягають виділенню в натурі та передачі у власність цієї особи. Проте в результаті реорганізації, проведеної без врегулювання земельних та майнових відносин, переважна більшість реформованих господарств продовжує утримувати й використовувати майно та землю свого попередника – КСП, не маючи на те правових підстав. Для того, щоб створити для такого використання розпайованих земель зазначеними сільськогосподарськими підприємствами хоч якісь правові підстави, Держкомзем України своїм наказом від 17 січня 2000 р. № 5 затвердив Типовий договір оренди земельної частки (паю). На підставі цього Типового договору переважна більшість нових сільськогосподарських підприємств, створених у результаті реорганізації КСП, змушені були укласти з кожним власником земельної частки (паю) договір оренди цієї частки (паю).



Однак у такому договорі не фіксуються ні стан та якість землі, ні обов’язки орендаря з їх раціонального використання, збереження та повернення по завершенню строку оренди. І така фіксація неможлива при цих орендних відносинах у принципі. Адже власник земельного паю не знає, де знаходиться і якої якості є його ділянка. А тому громадяни-орендодавці земельних паїв є беззахисними, оскільки не можуть захистити в суді порушені підприємствами-орендарями свої права та законні інтереси.

Отже, єдиний ефективний спосіб врегулювання земельних відносин у реформованих сільськогосподарських підприємствах полягає: по-перше, в передачі сільськогосподарських угідь, що були розпайовані, у власність колишнім членам реформованого КСП, яким надані земельні паї, та, по-друге, в передачі цими особами в оренду не паїв, а конкретних земельних ділянок, оформлених державними актами на право приватної власності на землю.

СПОСОБИ ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ЧАСТОК (ПАЇВ)

Згідно з Указом про прискорення земельної реформи власники земельних ділянок, отриманих у результаті виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства й організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок. Отже, можливість відчуження земельних часток (паїв) була передбачена з самого початку їх виникнення. Причому таке відчуження могло мати місце на підставі цивільно-правових угод, а також шляхом їх передачі до статутних фондів юридичних осіб різних типів.

ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ЧАСТОК (ПАЇВ) НА ПІДСТАВІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ УГОД

Порядок відчуження земельних часток (паїв) на підставі цивільно-правових угод визначив Указ Президента України “Про захист прав власників земельних часток (паїв)” від 21 квітня 1998 р. № 332/98 (далі – Указ про захист прав власників). Зокрема, цей указ встановив, що в разі відчуження шляхом купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянські (фермерські) господарства й громадяни, які мають право їх створити.

Таким чином, наведений указ встановив перелік осіб, які мають переважне право на придбання земельної частки (паю), якщо власник паю виявив намір його продати. До числа осіб, які мають переважне право на придбання земельної частки (паю), віднесені:

а) члени ряду сільськогосподарських юридичних осіб, а саме: КСП, сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських акціонерних товариств;

б) фермерські господарства;

в) громадяни, які мають право на створення фермерського господарства.

Підкреслимо, що зазначений перелік не є чітким і потребує пояснення. Що до членів сільськогосподарських формувань, яким надане переважне право на придбання земельної частки (паю), то тут ситуація більш-менш зрозуміла. Так, КСП в результаті реформування протягом 2000-2002 років практично зникли з “виробничого пейзажу” сільського господарства України. Зате в нашій країні існує невелика кількість сільськогосподарських кооперативів і сільськогосподарських підприємств, члени яких мають зазначене переважне право.

Статус фермерського господарства як суб’єкта переважного права на придбання земельної частки (паю) потребує більш серйозного пояснення. Річ у тім, що згідно з ЗК в редакції від 13 березня 1992 р., який діяв на момент прийняття Указу про захист прав власників, фермерське господарство не визнавалося суб’єктом права на земельні ділянки. Таким суб’єктом закон визнавав лише громадянина-засновника (голову) фермерського господарства. З введенням 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України (ст. 31) суб’єктом права на земельні ділянки, які можуть використвувати фермерські господарства, є фермерські господарства як юридичні особи та члени фермерських господарств, причому не тільки їх засновники, а й рядові члени цих господарств. Таким чином, переважне право на придбання земельної частки (паю) мають фермерські господарства та їх члени.

Нарешті, потребує роз’яснення й поняття такої категорії суб’єктів переважного права на придбання земельної частки (паю), як громадяни, що мають право на створення фермерських господарств. З нашої точки зору, до таких громадян слід відносити не всіх громадян України, наділених правоздатністю та дієздатністю, а лише лише тих з них, які відповідають вимогам ст. 130 ЗК. Дана стаття містить критерій визначення осіб, які можуть бути покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з цією статтею, ними можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Оскільки пайові фонди земель, з яких надаються земельні частки (паї), складаються з сільськогосподарських земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то даний критерій цілком виправдано можна застосувати й до визначення переліку громадян, які мають право на створення фермерського господарства та, відповідно, переважне право на придбання земельної частки (паю).

Крім цього, ст. 130 ЗК встановлює ще один “правовий бар’єр” на придбання земельних часток (паїв). У ній зазначено, що переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки. Ми вважаємо, що за аналогією закону зазначені положення щодо переважного права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення поширюються й на придбання земельних часток (паїв).

Таким чином, переважне право на придбання земельної частки (паю) мають:

1) члени сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських акціонерних товариств;

2) 3) фермерські господарства та їх члени;

4) 5) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва.

6) Однак якщо на придбання земельної частки (паю) претендують дві чи більше осіб із числа зазначених, то переважне право на придбання земельної частки (паю) матиме та з них, яка постійно проживає на території ради, де знаходяться землі пайового фонду, з яких виділяється пай. Разом з тим відзначимо, що список суб’єктів переважного права на придбання земельних часток (паїв) на підставі договору купівлі-продажу є настільки широким, що особи, які не входять до цього списку, практично не зможуть придбати земельну частку (пай) на підставі даного договору. Адже вони не зможуть довести, що особи, які мають переважне право на придбання частки, відмовились від неї.

Указ про захист прав власників встановлює, що цивільно-правові договори щодо відчуження земельних часток (паїв) підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Йдеться про такі договори, як купівля-продаж, дарування та міна. Обов’язковою передумовою відчуження земельної частки (паю) є наявність у її власника сертифіката про право на земельну частку (пай).Нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження земельних часток (паїв) здійснюється відповідно до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5/48.

Крім нотаріального посвідчення, обов’язковою умовою набуття договором про відчуження земельної частки (паю) чинності є його реєстрація районною державною адміністрацією за місцезнаходженням колишнього КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, з земель якого виділена земельна частка (пай).

На підставі зазначених нормативно-правових актів протягом 1996-2000 років укладалися угоди щодо відчуження земельних часток (паїв), хоча воно й не набуло масового характеру. Однак на практиці мали місце випадки, коли одна особа купувала значну кількість земельних часток (паїв). Такі випадки стали предметом політичних спекуляцій на тему про скупку паїв у селян, в результаті чого на укладення угод щодо відчуження земельних часток (паїв) був накладений мораторій. Закон України “Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)” від 18 січня 2001 р. № 2242-III встановив, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї). Винятками стали передача їх у спадщину та викуп земельних ділянок для державних і громадських потреб.

1 січня 2002 р. новий Земельний кодекс України набув чинності, однак і він продовжив мораторій на відчуження земельних часток (паїв). Зокрема, згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК, громадяни України – власники земельних часток (паїв) – не мають права до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Наголосимо також, що зазначений мораторій не поширюється на відчуження земельних часток (паїв), власниками яких є іноземні громадяни та особи без громадянства. Це пов’язано з тим, що ЗК не дозволяє набуття такими громадянами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім отримання їх у спадщину. Тому іноземний громадянин чи особа без громадянства, яка стала власником земельної частки (паю), не має права виділити пай у натурі й стати власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Єдиний вихід для такої особи – відчуження земельної частки (паю) на підставі будь-якої цивільно-правової угоди, включаючи й купівлю-продаж, громадянинові України.

ОСОБЛИВОСТІ ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ) НА ПІДСТАВІ ДОГОВОРУ МІНИ

Таким чином, новий ЗК поширив дію мораторію не на всі угоди щодо відчуження земельних часток (паїв). Така угода щодо відчуження земельних часток (паїв), як міна, не підпадає під його дію. Тому власник земельної частки (паю) має право в будь-який час здійснити його відчуження шляхом укладення договору міни з іншою особою. Причому ЗК не вимагає, щоб обмін земельної частки (паю) здійснювався на іншу земельну частку (пай) або на земельну ділянку.Земельна частка (пай) може бути обміняна на будь-яку річ чи майно, які сторони за договором міни вважатимуть адекватними за вартістю земельній частці (паю).

ВНЕСЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ) ДО СТАТУТНОГО ФОНДУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

На жаль, норми чинного земельного законодавства є не дуже чіткими в цьому питанні. Так, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)” від 12 жовтня 1995 р. № 801 затвердила форму сертифікату на право на земельну частку (пай), що передбачала можливість переходу права на земельну частку (пай) як до громадянина, так і до юридичної особи. Однак у ст. 82 ЗК можливість переходу права на земельну частку (пай) до юридичної особи чітко не визначена. В цій статті сказано, що юридичні особи України можуть набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Таким чином, у даній статті не згадується земельна частка (пай) як об’єкт, що може стати власністю юридичної особи. Таким об’єктом є земельна ділянка. Однак дана стаття містить положення про те, що право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення може виникнути у юридичної особи на “інших підставах, передбачених законом”. Такою підставою, передбаченою законом, можна, на нашу думку, вважати п. 14 Перехідних положень ЗК. У цьому пункті зазначено, що до 1 січня 2005 р. забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. На наш погляд, з наведеного випливає висновок про те, що ЗК дозволяє внесення земельних часток (паїв) до статутних фондів юридичних осіб, які є господарськими товариствами відповідно до Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII, однак встановлює мораторій на таке внесення до 1 січня 2005 р.

З точки зору чинного законодавства, внесення земельної частки (паю) до статутного фонду господарського товариства тягне за собою перехід права власності на земельну частку (пай) від громадянина до юридичної особи та отримання громадянином відповідної частки в її статутному фонді чи певної кількості акцій.

Отримавши земельну частку (пай) в якості внеску засновника, юридична особа має можливість вибрати один з двох варіантів. Перший полягає в тому, що юридична особа переоформляє сертифікат на право на земельну частку (пай) на своє ім’я і продовжує володіти земельним паєм. Однак вигоди від такого володіння, на наш погляд, мало. Всупереч Закону України про оренду землі можна зберегти відносини оренди земельної частки (паю), якщо попередній власник цього паю передав його в оренду сільськогосподарському підприємству й отримував орендну плату. Однак більш доцільним є варіант виділення господарським товариством земельної частки (паю) в натурі у вигляді земельної ділянки й отримання замість сертифіката державного акта на право власності на земельну ділянку. Таку земельну ділянку можна використовувати для ведення товарного сільськогосподарського виробництва чи передати в оренду для таких самих цілей. Однак слід мати на увазі, що згідно з п. 13 Перехідних положень ЗК, на період до 1 січня 2010 р. громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Таким чином, при внесенні земельних часток (паїв) до статутного фонду господарського товариства слід підрахувати, яку площу земель сільськогосподарського призначення дана юридична особа матиме після виділення земельних паїв у натурі з тим, щоб не припуститися порушення вимог п. 13 Перехідних положень ЗК.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...