Главная Обратная связь

Дисциплины:






Інтернет,все що знайшла, хоч в загальному щось



В структурі земельного фонду України землі сільськогосподарського призначення посідають особливе місце, так як вони є засобом виробництва при формуванні ринкових відносин.

Ч. 1 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення – землі, надані для виробництва с/г продукції, здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
Ознаки земель с/г призначення:

1. Їх надання для потреб с/г виробництва;

2. Їх використання у сфері сільського господарства.

Види земель с/г призначення:

1. С/г угіддя: рілля (землі, які регулярно розорюються з метою вирощування на них с/г культур), багаторічні насадження (на них вирощуються господарські насадження деревного або кущового типу), сіножатні (на них вирощується травниста рослинність, що використовується для відгодовування худоби), пасовища (з метою випасання угоди)і перелоги (рілля, що тимчасово виведено із с/г використання).

2. Не с/г угіддя: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, а також землі, які зайняті господарськими будівлями, дворами і землі тимчасової консервації.

Землі с/г призначення передаються у власність та надаються у користування наступним категоріям суб’єктів земельного законодавства для визначеної у законодавстві мети:

1. Громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного с/г виробництва;

2. С/г підприємствам для ведення товарного с/г виробництва;

3. С/г науково-дослідним установам, навчальним закладам, сільським ПТУ та сільським ЗОШ для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення с/г господарства.

4. Не с/г підприємства, установа та організації, релігійні об’єднання і об’єднання громадян виключно для ведення підсобного сільського господарства.

Землі с/г призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Норми безоплатної передачі земель с/г призначення передбачені ЗК для громадян України. Інші суб’єкти безоплатно отримувати земельні ділянки с/г призначення не можуть.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах:

1. Для ведення ОСГ – не більше 2 га.

2. Для ведення садівництва – не більше 0,12 га.

3. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – у селах не більше 0,25 га, у селищах не більше 0,15 га, у містах не більше 0,10 га.



4. Для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га.

5. Для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.

6. Для ведення фермерського господарства громадяни можуть отримувати земельні ділянки у розмірі середньої земельної долі, яка визначається по кожному регіону окремо.

Особливості правового режиму земель с/г призначення:

1. Землі придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Земельним законодавством встановлені певні обмеження щодо укладання договорів із земельними ділянками, призначеними для с/г виробництва. Відповідно до ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок с/г призначення для ведення с/г виробництва можуть бути громадяни України, які мають с/г освіту, займаються с/г виробництвом, мають відповідні статки і т.д.

3. Виробнича діяльність, пов’язана з використанням земель с/г призначення повинна не погіршувати їх стан, а повинна покращувати їх с/г властивості. Тому власники зобов’язані забезпечення охорони земель та підвищення їх родючості.

4. При вилученні або у викупі земель с/г призначення для потреб, не пов’язаних із с/г виробництвом, тимчасовому зайнятті с/г угідь для інших видів використання власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки та втрати с/г виробництва.

Особливості земель сільськогосподарського призначення позначаються на оренді цих земель як правовій формі їх використання.
Щоб визначити поняття оренди земель сільськогосподарського призначення, необхідно встановити її специфічні ознаки, які відрізняють її від оренди земель інших категорій. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають з природних особливостей сільського господарства. Йдеться, зокрема, про використання земель як основного засобу виробничої діяльності, залежність результатів праці від природно-кліматичних умов, сезонний характер виробництва, підвищений виробничий ризик, тривалий проміжок часу між вкладенням праці та її наслідками.
Важливою ознакою, яка притаманна оренді земель сільськогосподарського призначення, насамперед, визначення кола суб'єктів, які можуть бути сторонами договору оренди цих земельних ділянок.
Орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отримали земельні ділянки для певних спеціальних цілей.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:
1) установчими документами юридичної особи має бути передбачено здійснення такого виду діяльності як ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Підтвердження права громадян на оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється за рішенням районної (міської) конкурсної комісії, створеної районною державною адміністрацією (виконавчим органом місцевого самоврядування) і затвердженої районною (міською) радою для проведення конкурсного відбору бажаючих створити селянське (фермерське) господарство.
Безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.
У зв'язку з цим доречно говорити про необхідність володіння суб'єктом права землекористування спеціальною аграрною правосуб'єктністю, тобто здатністю особи бути учасником лише правовідносин у галузі виробництва продукції сільського господарства, тобто земельних аграрних правовідносин.
Таким чином, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекористування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передачу її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення переважно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального використання.

 


73. Правовий режим земель фермерського господарства.

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

2. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Коментар:

Загальна характеристика. Поняття "фермерське господарство" визначається ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" як "форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону". Засади діяльності та статус фермерських господарств визначаються насамперед названим Законом, ст. 114 ГКУ, а також іншими положеннями господарського та цивільного законодавства України.

Оскільки фермерське господарство є різновидом підприємств (див. визначення підприємства, наведене у ст. 62 ГКУ), на землі фермерських господарств поширюються положення ст. 28 ЗКУ (див. також коментар до названої статті).

Особливості правового режиму земель фермерських господарств покликаний визначити розділ IV Закону України "Про фермерське господарство", проте більшість його положень повторюють загальні норми, що визначають права і обов'язки власників землі та землекористувачів (зокрема, ст. ст. 90, 91, 95, 96 ЗКУ). Специфікою характеризуються лише положення, які обмежують здійснення права загального землекористування на землях фермерських господарств (ст. 17 Закону) - воно дозволяється лише за згодою власників, а також встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується (ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство", постанова КМУ від 10.12.2003 N 1908 "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується"). Нормативи встановлені в залежності від області, у якій знаходиться земельна ділянка. Між тим, на наш погляд, на мінімально допустимий розмір земельної ділянки повинні впливати вид сільськогосподарських угідь, тип ландшафту, кліматичні зони (що не збігаються із кордонами областей), рельєф місцевості тощо, що чинним законодавством не враховується. Крім того, значення нормативів значною мірою нівелюється обмеженою сферою їх застосування - лише відносинами спадкування.

Також певні особливості правового режиму земель фермерських господарств випливають із розд. X "Перехідні положення" ЗКУ. П. 13 обмежує площу ЗСГП, що можуть перебувати у приватній власності, а п. 15 встановлює тимчасовий мораторій на їх відчуження (детальніше див. коментар).

Правовий режим земельних ділянок, що використовуються для ведення фермерського господарства, визначається земельно-кадастровою документацією, їх належністю до певних видів сільськогосподарських або несільськогосподарських угідь. Планування території фермерських господарств здійснюється відповідно до ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських)господарств"116.

До ч. 1. Положення коментованої частини відтворені у ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти будь-які земельні ділянки, які використовуються членами господарства для його ведення, тобто виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Це не означає, що право на всі ці землі переходить до господарства як юридичної особи.

Визначений коментованою статтею склад земель фермерського господарства вказує на те, що під поняттям "землі фермерського господарства" слід розуміти не лише землі, які використовуються самим господарством на певному правовому титулі, а й земельні ділянки, права на які мають його члени. Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" "права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство".

Слід вказати, що законодавець є дещо непослідовним при віднесенні земельних ділянок до земель фермерського господарства.

По-перше, перераховані далеко не всі земельні ділянки, що могли б використовуватися для ведення фермерського господарства. Не згадані земельні ділянки, що можуть використовуватися на праві емфітевзису; також відповідно до п. 6 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ (з урахуванням Рішення КСУ N 5-рп/2005 від 22.09.2005) громадяни можуть використовувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, надані їм у постійне користування. До того ж законодавство не забороняє використовувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, орендовані особисто членами господарства (а не господарством) тощо.

По-друге, не всі названі у п. "б" ч. 1 коментованої статті земельні ділянки можуть використовуватися для ведення фермерського господарства. Це стосується, наприклад, земельних ділянок, наданих членам господарства у приватну власність (або придбаних ними за цивільно-правовими угодами) для індивідуального гаражного, житлового будівництва та інших несільськогосподарських потреб. Ці земельні ділянки несільськогосподарського призначення вважати землями фермерського господарства не можна.

Втім, регулятивного значення коментоване положення взагалі не має, отже, включене воно до Кодексу помилково.

Ще до прийняття чинного ЗКУ виникла проблема щодо визначення підвідомчості спорів щодо ділянок фермерських господарств. Наприклад, справи про припинення права користування землями, наданими для ведення фермерських господарств, розглядаються господарськими судами. Таким чином, господарство вважається суб'єктом права на ділянки, що були надані для ведення господарства в порядку приватизації117. Таку практику визнати вірною не можна, адже земельна ділянка для ведення фермерського господарства (далі - ФГ) надається громадянину (ст. ст. 118, 121 та ін. ЗКУ, ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"). Створення ФГ як юридичної особи само по собі не призводить до переходу права власності на земельну ділянку від громадянина до господарства.

До ч. 2. Ч. 2 статті у загальному вигляді передбачено право громадян - членів фермерського господарства на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Порядок здійснення права визначається ст. ст. 118, 121 та ін. ЗКУ, ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" і детально розглядається у коментарі до ст. 32.


74. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

- Це саття НосікаJ

ЗК України передбачає, що в разі вилучення чи викупу земельних ділянок, крім збитків, власникам землі й землекористувачам мають бути відшкодовані також втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Юридична природа, підстави та порядок відшкодування таких втрат визначають статті 207-209 ЗК України та інші нормативно-правові акти.

Зокрема, ст. 207 визначає поняття таких втрат, а також умови їх відшкодування. Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв’язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі в зв’язку зі встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в ЗК України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Об’єктом суспільних правовідносин, що виникають у зв’язку з відшкодуванням вказаних втрат є не всі землі сільськогосподарського призначення, а лише ті сільськогосподарські угіддя, які вказані в ЗК України. До них належать рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, а також лісові землі та земельні ділянки під чагарниками. При цьому ЗК України не дає визначення поняття «лісові землі». Тому при вирішенні питання щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва необхідно керуватись нормами ст. 55 ЗК України, а також нормами Лісового кодексу України від 21 січня 1994 р. № 3852-XII.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим у цьому зв’язку є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням. Втрати відшкодовуються громадянами і юридичними особами, яким надаються чи продаються передбачені в цій статті ЗК України сільськогосподарські й лісові угіддя або ж на користь яких встановлюються обмеження землекористування, охоронні та захисні зони.

ЗК України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані вказані втрати, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат, встановлює правові підстави звільнення від відшкодування цих витрат, а також порядок використання одержаних коштів. Зокрема, відшкодування вказаних втрат може мати місце лише тоді, коли відповідні органи державної влади чи місцевого самоврядування приймають рішення про примусове вилучення або викуп земельної ділянки в землекористувачів чи землевласників для суспільних потреб, не пов’язаних із веденням сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Крім того, відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів. Поняття та види таких обмежень визначає чинний ЗК України (статті 110-111). Підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва є також погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. Вказані втрати відшкодовуються в разі виключення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників із господарського обігу. Втрати відшкодовуються також унаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. При цьому втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва необхідно відмежовувати від збитків, що відшкодовуються власникам землі та землекористувачам при вилученні земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб (див. коментар до глави 24 ЗК України). Відповідно до п. 4 ст. 207 ЗК України, вказані втрати компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам. Порядок визначення втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва регулює постанова Кабінету Міністрів України «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 р. № 1279. Відповідно до цього нормативно-правового акта, розміри втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва визначаються на основі затверджених нормативів.

ЗК України передбачає правові підстави звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Такі втрати не відшкодовуються в разі використання земельних ділянок на землях сільськогосподарського призначення й лісового фонду, вказаних у п. 2 ст. 207 ЗК України, для спорудження об’єктів соціальної сфери, дорожнього будівництва, зведення культових споруд релігійних організацій, кладовищ. Крім того, громадяни і юридичні особи не відшкодовують втрати сільськогосподарського виробництва в разі будівництва меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних та протиселевих споруд. Трапляються випадки надання в користування чи відчуження у власність відповідно до чинного земельного законодавства, ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ, лісових земель та чагарників під будівництво й обслуговування житлових будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання чи під об’єкти й території природно-заповідного фонду. В таких ситуаціях землекористувачі і власники згаданих ділянок звільняються від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Вказаний перелік функціонального використання земельних ділянок є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Виходячи з того, що закон України визначає умови звільнення фізичних і юридичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва, то органам державної влади чи місцевого самоврядування приймати будь-які додаткові рішення щодо звільнення тих чи інших осіб від відшкодування таких втрат немає потреби.

Виходячи з того, що правова природа втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва суттєво відрізняється від збитків, у чинному земельному та бюджетно-фінансовому законодавстві визначаються особливості використання коштів, що підлягають перерахуванню при вилученні чи викупі земельних ділянок у одних власників чи землекористувачів для задоволення потреб у земельній ділянці інших фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до ст. 209 ЗК України, втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах:

– Автономній Республіці Крим, обласним радам – 25%;

– районним радам – 15%;

– міським, сільським, селищним радам – 60%,

– міським радам Києва та Севастополя – 100%.

Кошти, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

Вказана стаття ЗК України визначає компенсаційну форму відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, а також загальні засади, розміри та порядок використання коштів, які є компенсацією втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва з підстав, передбачених ст. 207 ЗК України. Оскільки в чинному ЗК України вказується на те, що кошти мають бути зараховані на спеціальні бюджетні рахунки, то це означає, що закон закріплює лише одну форму проведення компенсації втрат сільськогосподарських угідь, а також лісових земель, а саме – грошову. Застосування інших форм відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва (бартер, виконання робіт тощо) законодавство України не передбачає. Серед основних засад відшкодування втрат можна назвати обов’язковість зарахування коштів на спеціальні бюджетні рахунки, виключний характер цільового використання коштів від компенсації вказаних втрат, законність розподілу й витрачання надходжень від компенсації втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва до відповідних місцевих бюджетів. Вказані втрати не підлягають перерахуванню на рахунки громадян і юридичних осіб, у яких вилучаються цінні сільськогосподарські чи лісові угіддя. Водночас втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки лише з підстав, передбачених чинним ЗК України. Зокрема, ст. 209 цього Кодексу вказує лише на те, що на спеціальні бюджетні рахунки відповідних місцевих рад зараховуються втрати сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва в разі вилучення сільськогосподарських угідь, лісових земель та земельних ділянок під чагарниками. При цьому у цій статті нічого не сказано про порядок зарахування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, спричинених обмеженням землекористування, погіршенням якості земель, виключенням з господарського обігу зазначених у цьому кодексі угідь. Однак це не означає, що в разі настання названих юридичних фактів компенсація втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва не може здійснюватись.

Згідно зі згаданою вище постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені обмеженням прав власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості земель, зумовленим впливом діяльності підприємств, установ та організацій визначаються з урахуванням коефіцієнту зниження продуктивності угіддя, середнього розміру втрат з розрахунку на 1 гектар та загальної площі земельної ділянки.

В разі повернення рекультивованих сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, менш цінними, розмір втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва визначається як різниця між розмірами цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення наявних угідь, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням втрат на проведення цих робіт. Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними й фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом – у міру їх фактичного надання. Закріплений у ЗК України порядок розподілу надходжень від втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва може змінюватись лише на підставі закону.

Кошти, що надходять до відповідних бюджетів у визначених цим кодексом розмірах, можуть витрачатись лише за тим призначенням, яке вказує у п. 2. ст. 209 ЗК України. При цьому варто зазначити, що передбачене в цій статті цільове використання бюджетних надходжень від компенсації втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва є узагальненим і не розкриває переліку робіт, які можуть фінансуватися за рахунок цих коштів. У цьому зв’язку Держкомзем України в своєму листі «Про функціонування відділів технічного нагляду та перелік робіт з охорони земель» від 23 квітня 1996 р. № 720/07 конкретизує цільове призначення використання бюджетних надходжень від втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, а саме:

1) освоєння боліт, мілководь, водоймищ, чагарників, лісів, кам’янистих місць, солонців і солончаків, ділянок, що вивільняються з-під господарських дворів, садиб тощо та інших непродуктивних земель у сільськогосподарські угіддя або для створення лісових насаджень;

2) засипання й виположування ярів, освоєння схилових земель під багаторічні насадження та кормові угіддя, будівництво комплексу гідротехнічних споруд для захисту земель від ерозії, підтоплення, зсувів тощо та під’їзних схилів до земельних ділянок, що освоюються;

3) рекультивація порушених земель, хімічна меліорація, залуження багаторічними травами еродованої та забрудненої шкідливими речовинами ріллі, посів сільгоспкультур на ділянках біологічної рекультивації земель, проведення інших робіт з освоєння нових земель і підвищення їх родючості;

4) будівництво й реконструкція зрошувальних систем із джерелами зрошення, осушувальних систем, захист сільгоспугідь і лісових насаджень від підтоплення і висушення, розкорчовування списаних лісових і багаторічних плодових насаджень;

5) проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, а також проектних робіт, пов’язаних з освоєнням нових земель та підвищенням їхньої родючості або поліпшенням наявних земель, а також розробка проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, регіональних програм і схем з охорони земель (Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. – К., 1998. – С.700-701).

 

ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ВЛАСНИКАМ ЗЕМЛІ ТА ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧАМ І ВТРАТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТАЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...