Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості правової охорони земель сільськогосподарського призначення



Правовому режиму земель сільськогосподарського призначення (далі – ЗСГП) присвячено гл.5 ЗКУ. Відповідно до ч.1 ст.22 ЗКУ, ЗСГП – «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей».

Наведене визначення потребує коментарю. Так, під поняттям «сільськогосподарська продукція», вжитим у ч.1 ст.22 ЗКУ, на даний час прийнято розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської ДК 016-97 «Державний класифікатор продукції та послуг», затв. і введеним в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997 №822.

Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тобто для «виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності»), слід розуміти, напр., ЗСГП, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом, пустелі, напівпустелі тощо, що підлягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до певного акту4 (затвердженого землевпорядного проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо).

Щодо поняття «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» див. ЗУ «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

Цільове призначення земельних ділянок зі складу даної категорії земель визначається, окрім законодавчого визначення цих земель (ч.1 ст.22 ЗКУ), також правилами про окремі види ЗСГП – для садівництва (ч.3 ст.35 ЗКУ), городництва (ч.3 ст.36 ЗК), деякою мірою ведення ФГ (ст.31 ЗКУ, ст.ст.12-18 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Склад земель сільськогосподарського призначення

Склад ЗСГП визначається ч.2 ст.22 ЗКУ. ЗСГП включають:

«а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги)»;

Перелоги – один з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ділянках, зайнятих перелогами, формуються сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву6. За іншим визначенням, перелоги – «1. Заросле травою поле, що свідомо не обробляється кілька років для відновлення родючості ґрунту. 2. Земля, що ніколи не оброблялась; цілина.7»

Проблема. На сьогодні законодавство не визначає критеріїв віднесення сільськогосподарських угідь до тих чи інших видів. Відсутні внутрівидові пріоритети у межах категорії земель, що сприяє зловживанням при внутрігосподарському будівництві9. Належність до певного виду угідь визначається переважно за даними статистичної звітності.



«б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо)». Під словом «тощо» можуть «ховатися», наприклад, аеродроми сільськогосподарської авіації, вигульні майданчики.

Природно, що різні види угідь повинні мати різний правовий режим. Між тим, на сьогодні відсутні спеціальні правила використання різних сільськогосподарських угідь, якщо не враховувати розрізнених вимог, вміщених у законодавстві про меліорацію, селекцію та насінництво, боротьбу з бур’янами, ерозією, про консервацію деградованих земель тощо10. Дана проблема може бути вирішена за допомогою нормування у галузі охорони земель, землевпорядного та агротехнічного нормування.

Проблема. На сьогодні не має однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що знаходяться у складі інших категорій земель: транспорту, лісогосподарського призначення та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо (у т.ч. тих, що надаються для сільськогосподарських потреб тимчасово). Напр., на сьогодні фактично існують, хоча і поза правовим полем, службові земельні наділи. Питання надання та використання службових земельних наділів визначались гл.27 ЗК УРСР від 25.12.1970. Такі наділи згідно зі ст.131 надавались для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв’язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства. Виділялись із земель, які були в користуванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств, а при нестачі таких земель – із земель державного запасу і земель державного лісового фонду. Розміри наділів визначалися ст.132 ЗК УРСР.

Правова охорона сільськогосподарсь­ких земель у земель­ному праві України може розглядатися в декількох значеннях, а саме: а) як право­вий інститут земель ного права та законодавства України; б) як складова правового ре­жиму сільськогосподарських земель; в) як система обов'язків суб'єктів земельних правовідносин у сфері використання та охорони сільсько­господарських земель.

За чинним законодавством України особливості правової охорони земель сільськогосподарського призначення визначаються з огляду на нормативні вимоги щодо виконання комплексу ґрунтозахисних, ор­ганізаційних, економічних, нормативно-технічних і державно-правових засобів, спрямованих на поліпшення якості, продуктивності земель, підвищення родючості ґрунтів, забезпечення дотримання ви­мог їхнього збереження відповідно до земельного законодавства та зобов'язань за земельно-правовими договорами.

Зазначені засоби реалізуються шляхом законодавчого закріплення обов'язків щодо охорони сільськогосподарських земель держави в особі уповноважених органів, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб - власників і користувачів земельних ділянок, про­цедури проведення зазначених засобів, видів відповідальності за по­рушення законодавства у сфері охорони сільськогосподарських земель.

Відповідно до ч. 1. ст. 14 Конституції України земля як основне національне багатство перебуває під особливою охороною держави. У цьому зв'язку реалізація цього імперативу щодо сільськогосподар ських земель зобов'язує державу в особі уповноважених органів ви­конувати такі організаційно-правові та інші заходи: розробляти зага­льнодержавну та регіональну (республіканської) програми викорис­тання та охорони земель (утому числі сільськогосподарських земель), документацію із землеустрою в галузі охорони земель; здійснювати державну комплексну систему спостережень, що включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їхній моніторинг; здійснювати поетапно до 2010 р. природно-сільськогосподарський, еколого-економічний, протиерозійний та інші види районування (зо­нування) земель; здійснювати економічне стимулювання впрова­дження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; здійснювати стандартизацію та нормування тощо.

Особливістю охорони сільськогосподарських земель є встановлення чинним земельним та екологічним законодавством специфічних, спе­ціальних обов'язків для власників і користувачів цих земельних діля­нок, що обумовлено використанням їх як основного засобу виробниц­тва для вирощування сільськогосподарської продукції (як продуктів харчування та сировини для промисловості), кормів для худоби тощо.

Охорона земель сільськогосподарського призначення при здійснен­ні господарської діяльності на цих землях з урахуванням принципу планомірного обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо: збереження продуктивності сільськогосподарських угідь; підвищення екологічної стійкості їх та родючості ґрунтів; обмеження їхнього вилу­чення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Новелами законодавчого регулювання відносин у сфері охорони земель сільськогосподарського призначення стали норми ст. 39 Зако­ну України "Про охорону земель", щодо забезпечення охорони родю­чості ґрунтів при використанні осадів стічних вод: обов'язковість одержання дозволу на використання з метою удобрення ґрунтів оса­дів стічних вод, що накопичуються на водоочисних спорудах, від ор­гану виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики та охорони здоров'я; заборону щодо застосування осадів стічних вод на земельних ділянках, які використовуються для випасання худоби, вирощування овочів і фруктів, а також на земель­них ділянках, де вміст будь-якої з токсичних речовин перевищує гра­нично допустиму концентрацію.

Використання земель сільськогосподарського призначення як ос­новного засобу виробництва об'єктивно зумовлює застосування пес­тицидів та агрохімікатів у процесі вирощування продукції рослинни­цтва. А отже, умовами застосування пестицидів і агрохімікатів вітчи­зняного, а також іноземного виробництва, що завозяться для викори­стання на територію України, є державна реєстрація їх, а також від­повідність таким вимогам: висока біологічна ефективність щодо ці­льового призначення; безпечність для здоров'я людини та навколиш­нього природного середовища за умови дотримання регламентів їх­нього застосування; відповідність державним стандартам, санітар­ним нормам та іншим нормативним документам.

Правова охорона земель сільськогосподарського призначення пе­редбачає виконання відповідними суб'єктами вимог щодо рекульти­вації порушених земель. Підстави, умов і порядок її проведення ви­значаються ст. 166 ЗК України, ст. 52 Закону України "Про охорону земель", іншими законами.

­ Чинним ЗК України врегульовано загальні засади використання техногенно забруднених земель (гл. 27 ЗК України) та загальні засади консервації земель (гл. 28 ЗК України). Так, зокрема, техногенно за­бруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не за­безпечується одержання продукції, що відповідає встановленим ви­могам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації. Згідно зі ст. 172 ЗК Укра­їни консервації підлягають як деградовані й малопродуктивні землі сільськогосподарського призначення, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, так і техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержа­ти екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земель­них ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я. Правовою основою пррцесуально-правового забезпечення здійснення даного заходу ви­ступають норми " Порядку консервації земель", затвердженого нака­зом Держкомзему України № 175 від 17 жовтня 2002 р.

Складовою заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення є застосування юридичної відповідальності до осіб, вин­них у вчиненні земельних правопорушень.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...