Главная Обратная связь

Дисциплины:






Конституційно-процесуальні норми



Конституційно-процесуальне право, подібно до інших галузей національного права, становить собою сукупність певних правових норм. як й будь-яким іншим нормам права, їм притаманні загальні спільні риси правової норми: всі вони встановлюються і санкціону­ються державою; приймаються у суворо визначеному порядку, поза-як виступають результатом владної діяльності держави; видаються уповноваженими на те суб’єктами в межах належної їм компетенції та з неухильним дотриманням відповідної процедури, ними ж і встанов­леної; держава створює реальні умови для добровільного використан­ня суб’єктами задля реалізації своїх прав і обов’язків передбачених у них засобів і способів, застосовує методи переконання і примусу для забезпечення дотримання ними відповідної процедури; вони носять загальний характер, тобто поширюються на всіх учасників врегульо­вуваних ними відносин, у них сформульовано формально визначені приписи, обов’язкові до виконання.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що конституційно-процесуальні норми — це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки загального характеру, встановлені або санкціо­новані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права, і забезпечуються усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного-правового впливу. Вони встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведін­ки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації на­лежних їм прав і обов’язків.

Особливості норм конституційно-процесуального права зокрема і процесуального права в цілому обумовлені призначенням остан­нього, яке полягає у забезпеченні регламентування процедур реалі­зації прав і обов’язків, встановлених відповідними нормами матеріального права. Зважаючи на це, можна дійти висновку, що приписи конституційно-процесуальних норм мають процедурний характер, тобто їх зміст полягає у визначенні порядку здійснення встановле­них нормами конституційного права прав і обов’язків тих чи інших його суб’єктів.

Приписи конституційно-процесуальних норм в більшості своїй спрямовані на тих суб’єктів, які тією чи іншою мірою наділені пев­ними владними повноваженнями щодо застосування норм консти­туційного матеріального права. Наприклад, приписи конституційно-процесуальних норм, що встановлюють порядок реалізації повноважень Центральної виборчої комісії, пов’язані здебільшого з діяльністю із забезпечення організації і проведення виборів прези­дента і народних депутатів України. однак це не означає, що норми конституційно-процесуального права не поширюються на окремих громадян. Наприклад, норми виборчого права, що регламентують порядок реалізації громадянами свого активного виборчого права, є нормами конституційно-процесуального права, орієнтованими передусім на регулювання поведінки громадян в конкретних видах конституційно-процесуальних правовідносин.



Відтак, норми конституційно-процесуального права мають здебільшого імперативний характер, тобто у категоричних розпо­рядженнях держави виражають чітко визначені дії і не допускають жодних винятків і невідповідностей вичерпному переліку встановле­них ними процедурних правил. таким чином, вони прямо вказують на відповідну поведінку суб’єктів права. разом з тим певна їх частина має диспозитивний характер, надаючи суб’єктам регламентованих ними відносин деяку свободу вибору своєї поведінки, пропонують їм певну альтернативу, право самостійно визначати спосіб реалізації своїх прав чи обов’язків в окремих визначених законом випадках.

Отже, конституційно-процесуальні норми відзначаються:

??? особливим змістом — регулюють особливе коло суспільних відносин;??? особливим характером приписів — встановлюють форми реа­лізації приписів норм конституційного матеріального права;

??? основоположним джерелом — мають у своїй основі основний Закон держави;

??? особливостями структури — визначені в їхній гіпотезі умови і обставини, за наявності яких реалізується правило, що випливає із відповідних положень норм конституційного пра­ва, часто визначаються і обумовлюються виключно змістом останніх;

??? особливим колом суб’єктів — учасниками регульованих ними відносин виступають, як правило, суб’єкти, наділені певною владою (державні органи, наділені відповідними владними повноваженнями, народ, що виступає єдиним носієм влади в державі, і окремі громадяни, які знаходяться у правовому зв’язку із державою, що знаходить свій прояв у їх взаємних правах, обов’язках і відповідальності).

Конституційно-процесуальні норми класифікують за низкою критеріїв. Зокрема виділяють:

1. за методом правового регулювання:

а) імперативні — норми, що прямо вказують на відповідну поведінку суб’єктів за чітко визначених обставин;

б) диспозитивні — норми, що містять процедурні настанови, які за певних умов і за добровільною згодою учасників можна де­якою мірою скоригувати на власний розсуд, проте у встановлених процесуальними вимогами межах.

2. за характером регулятивних приписів, що містяться у нормі:

а) дозвільні — норми, що вказують на певний спосіб здійснення юридично значущих дій, певний спосіб реалізації суб’єктами належних їм прав і обов’язків;

б) зобов’язуючі — норми, що вказують на необхідність здійсню­ вати певні дії у певний, чітко визначений спосіб;

в) заборонні — норми, що виключають можливість здійснення певних дій у певний спосіб.

3. за сферою дії:

а) загальні — їх дія поширюється на всіх суб’єктів;

б) спеціальні — орієнтовані на певну групу однорідних суб’єктів (наприклад державних службовців);

в) виняткові — у передбачених законом випадках усувають дію норм щодо певних суб’єктів.

Зміст конституційно-процесуальних норм вельми неоднознач­но трактують в сучасній юридичній науці. За загальним уявленням конституційно-процесуальні норми слід розуміти як правила пове­дінки, що регулюють діяльність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності. Особливістю конституційно-процесуальних норм є також те, що в них чимало уваги приділяється регламентації різних прийомів і способів тієї діяльності, повноваження на здійснення якої належать тим чи іншим суб’єктам конституційно-процесуальних відносин. Наприклад, при встановленні процедур, пов’язаних з правотворчою діяльністю компетентних суб’єктів, конституційно-процесуальні норми визначають не лише порядок здійснення цими суб’єктами без­посередніх своїх повноважень, а й регламентують прийоми і способи здійснення правотворчої діяльності, як то порядок розробки законо­проектів, проведення їх експертизи, структуру документів, в яких ма­ють бути закріплені ці законопроекти і т. ін.

Конституційно-процесуальні норми утворюють низку окре­мих інститутів конституційно-процесуального права. інститут кон­ституційно-процесуального права це відносно самостійний і об’єктивно відокремлений комплекс конституційно-процесуальних норм, що регулюють у межах галузі конституційно-процесуального права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

Виділяють три типи конституційно-процесуальних інститутів:





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...