Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття, мета та завдання провадження у справі до судового розгляду



Провадження у справі до судового розгляду — це самостійний етап цивільного судочинства, що складається з низки процесуальних дій, які вчиняються після відкриття провадження у справі з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Главою 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу НІ ЦПК фактично започатковано нову стадію цивільного процесу з попереднім судовим засіданням. Необхідно звернути увагу на термінологічну відмінність, зокрема в ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та "своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ", а в ч. 1 ст. 130 ЦПК зазначається, що мстою попередньою судового засідання є забезпечення, поміж іншого, "швидкого вирішення справи".

Термін "своєчасний розгляд і вирішення справи" є більш вірним і вдалим, аніж "швидке вирішення справи", оскільки вказує на вимогу до суду на дотримання строків вчинення процесуальних дій. Тоді як "швидке вирішення справи" можливе і з порушенням встановлених законом строків, оскільки це поняття є відносним.

Проведення попереднього судового засідання не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі (ч. 7 ст. 130 ЦПК) залежно від її складності, за винятком випадків, установлених нормами ЦПК. Так, ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів. Однак у справах окремого провадження, зокрема при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом (ст.ст. 239, 248, 262 ЦПК).

Підготовка цивільних справ до судового розгляду, в тому числі призначення та проведення попереднього судового засідання, може бути проведена також при новому розгляді після скасування ухваленого судового рішення судом вищої інстанції та після скасування судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами залежно від підстав скасування. Певні підготовчі дії можуть бути здійснені й після відновлення зупиненого (ст. 204 ЦПК) провадження у справі (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").



Аналіз глави 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК вказує на те, що провадження у справі у зазначеній стадії починається з моменту постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі і продовжується до постановлення ухвали про призначення справи до судового розгляду. Таким чином, зазначена стадія процесу умовно поділяється на 3 частини (етапи): 1) вступну (початковий етап); 2) основну: 3) заключну.

Так, вступною частиною (початковим етапом) провадження у справі до судового розгляду є норма ст. 127 ЦПК. Відповідно до неї після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі — копія позовної заяви.

Проведення судом окремих процесуальних дій, які мають характер підготовчих, може мати місце й до прийняття ним позовної заяви (заяви). Так, допускається забезпечення доказів та забезпечення позовної заяви до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі (ч. З ст. 133, ч. 4 ст. 151 ЦПК). Водночас не можна визнати правильним здійснення таких процесуальних дій до відкриття провадження у справі у випадках, не передбачених законом.

Проведення попереднього судового засідання (ст. 130 ЦПК) відбувається на стадії провадження у справі до судового розгляду як його процесуальна форма і є другою — основною частиною — цієї стадії процесу.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 130 ЦПК, мета попереднього судового засідання передбачає, що: а) суд вживає заходів до примирення сторін; б) якщо вони не дадуть належних результатів — забезпечує розгляд цивільної справи по суті в "розумні строки".

Для реалізації першої частини мети попереднього судового засідання — вжиття заходів до примирення сторін — суд спочатку повинен з'ясувати: 1) чи не відмовляється позивач від позову; 2) чи визнає позов відповідач; 3) чи не бажають сторони укласти мирову угоду або 4) передати справу на розгляд третейського суду. Якщо буде встановлена одна із зазначених обставин, суд вже під час провадження у справі до судового розгляду може відповідно до ст.ст. 174—175 ЦПК ухвалити рішення у справі (при визнанні позову відповідачем), ухвалу про закриття провадження у справі (при відмові позивача від позову чи укладенні сторонами мирової угоди) або ухвалу про залишення заяви без розгляду (при укладенні сторонами договору про передачу справи на розгляд третейського суду).

У разі, коли примирення сторін не буде урегульовано, далі метою попереднього судового засідання стає друга її частина — забезпечення розгляду цивільної справи по суті в "розумні строки". Для її досягнення здійснюється підготовка справи до судового розгляду, яка має важливе значення для якісного вирішення справи під час судового розгляду. Суд вирішує, зокрема (ч. 6 ст. 130 ЦПК), такі основні завдання:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин;

5) визначає час і місце судового розгляду та повідомляє про це всіх учасників справи.

За винятком визначених у законі випадків суди зобов'язані перейти до розгляду цивільної справи по суті тільки після того, як вчинено усі дії, передбачені нормами ЦПК, що дають можливість своєчасно і правильно вирішити пред'явлені вимоги, тобто після закінчення належно проведеного провадження у справі до судового розгляду.

Щодо третьої — заключної частини — стадії підготовки справи до судового розгляду, для неї є обов'язковим постановлення ухвали за результатами попереднього судового засідання, в якій зазначаються процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду (ч. 10 ст. 130 ЦПК).

Слід зазначити, що відсутність у справі ухвали за результатами попереднього судового засідання не є безумовною підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення, однак є процесуальним порушенням з боку суду, що тягне обмеження прав осіб, які беруть участь у справі.

Визнання фізичної особи недієздатною У передбачених законом випадках фізична особа може бути визнана недієздатною. Згідно із ст. 39 ЦК зазначені юридичні заходи застосовуються у зв'язку з тим, що особа хворіє на психічний розлад, що має стійкий хронічний характер, унаслідок чого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа може бути визнана недієздатною лише судом у порядку, передбаченому статтями 236-241 ЦПК. Окремі роз'яснення з приводу застосування відповідних норм законодавства про визнання особи недієздатною містяться також у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом, У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Згідно із ст. 145 ЦПК у справах, які стосуються психічного стану особи, обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу; 2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними. У випадках, коли особа ухиляється від проходження експертизи, суд може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу. Справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану здоров'я. За загальним правилом особа вважається недієздатною з часу набрання законної сили рішенням суду про це. Проте частиною 2 ст. 40 ЦК з цього правила встановлені певні винятки. Так, у тих випадках, коли від моменту виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки (недійсність шлюбу, чинність договорів та правочинів тощо), суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан особи, в рішенні може зазначити дату, з якої особа є недієздатною. Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна. Згідно із ст. 41 ЦК недієздатні особи не мають права самостійно вчиняти будь-який правочин. Правочини від їх імені вчиняють опікуни. Статтею 68 ЦК серед особливостей правового положення опікуна передбачено, що ці особи не вправі зобов'язуватися від імені підопічного порукою, а також здійснювати дарування від імені підопічного. Крім того, чинний ЦК містить заборону щодо укладення підопічним будь-яких договорів з опікуном, його дружиною (чоловіком) та близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами), крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Ряд правочинів та юридичних дій опікун має право вчиняти від імені недієздатної особи лише з дозволу органу опіки та піклування. Згідно із ст. 71 ЦК до них належать такі: 1) відмова від майнових прав підопічного; 2) видача письмового зобов'язання від імені підопічного; 3) укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладання договорів щодо іншого цінного майна. Згідно із ст. 226 ЦК правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним. Водночас на вимогу опікуна такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи. Із зазначеного правила є один виняток. Він стосується дрібних побутових правочинів, які відповідають ознакам, передбаченим ст. 31 ЦК. Згідно із ч. 1 ст. 226 ЦК опікун може схвалити такий правочин уже після його вчинення недієздатною фізичною особою. Таким чином, дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним лише за відсутності його схвалення опікуном. Нікчемним є також правочин, вчинений опікуном від імені недієздатного без дозволу органу опіки та піклування у випадках, передбачених ст. 71 ЦК. Згідно із ч. 4 ст. 41 ЦК зазначені категорії суб'єктів не несуть відповідальності за шкоду, що завдана ними іншій особі чи її майну. Відповідно до ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи. Чинним цивільним законодавством України передбачено можливість скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Відповідну заяву має право подати опікун або орган опіки та піклування в разі видужання особи, раніше визнаної недієздатною, або значного поліпшення її психічного стану. У справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення її стану здоров'я або видужання. Опіка в даному разі припиняється.

Підсудність справ: поняття, значення і види підсудності.
Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ називаються підсудністю. Існує два види підсудності: 1) функціональна (разова); 2) територіальна. Функціональна – це підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функцій. Як підвид цієї системи – разова – визначає компетенцію різних ланок судової системи, як суд першої інстанції. Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами. Загальне правило про визначення підсудності закріплено в ст.123 ЦПК – всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства розглядаються районними судами, крім тих, що законом віднесені до компетенції інших судових органів (обласні, міжрайонні, військові, суди касаційної і наглядової інстанції). Ч.2 ст.123 ЦПК – перелічуються судові органи, які розглядають справи військовослужбовців. Існує така особливість, що підсудність справи визначається залежно від того, дії яких посадових осіб і органів оскаржуються. Міжобласного суду – як суду першої інстанції підсудні всі справи, підвідомчі цивільному судочинству. Ст.124 ЦПК. Цивільні справи, в яких однією із сторін є районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, розглядає відповідно Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський і Севастопольський міські суди, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил. Підсудність цивільних справ, в яких однією із сторін є Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський чи Севастопольський міський суд, міжобласний суд, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил, визначає Верховний Суд України.
ВС України, як суд першої інстанції розглядає такі справи: 1) по скаргах на рішення центральної виборчої комісії по відмові реєстрації участі партії у виборах; скарга на відмову зареєструвати претендента на кандидатуру Президента; на відмову окружної виборчої комісії в реєстрації ініціативної групи виборців (ст.243-6 ЦПК) тощо; 2) по заявах про скасування рішення окружної виборчої комісії по реєстрації кандидата на посаду народного депутата України (ст.243-11 ЦПК); 3) скарги про визнання виборів недійсними (ст.243-16 ЦПК, ст.8, 124 КУ, ЗУ “Про вибори народних депутатів”); 4) скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій (ст.248 ЦПК). За проектом закону “Про судоустрій” ВС України буде судом касаційної інстанцій та апеляційним. Цивільні справи розглядаються колегіально та одноособово. Міжрайонні суди утворюються в тих районах, де обрано не достатню кількість судів для розгляду справ колегіально. Отже міжрайонні суди всі справи розглядають колегіально. Одноособово розглядаються всі цивільні справи. Колегіально розглядаються справи по спорах про визнання місця проживання дитини, відібрання дитини, питання, пов‘язані з батьківськими правами, виселення, в разі скасування рішення суду. Тому, що це ускладнені категорії справ і вони розглядаються за участю прокурора і органів державного управління. Колегіально також розглядаються справи, якщо в справі об‘єднані позовні вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Якщо суд наглядової або касаційної інстанцій визнає, що справа є особливо складною, вона розглядається колегіально.
Територіальна підсудність підрозділяється на такі підвиди: 1) загальна; 2) альтернативна; 3) договірна; 4) виключна; 5) по зв‘язку справ. Ст.125 ЦПК – позови пред‘являються за місцем проживання відповідача, тобто загальна підсудність визначає компетенцію суду залежно від знаходження відповідача. Альтернативна підсудність – ст.126 ЦПК визначає підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути одну і ту ж саму справу (декілька судів однієї ланки). Перелік таких справ є вичерпним. Право вибору місця розгляду справи законодавець віддав позивачеві. Виключна підсудність встановлює, що пред‘явлення позову можливе лише у точно визначеному у законі суді. Правила закріплені в ст.130 ЦПК. Виключної є підсудність відносно справ, де розглядаються питання, що пов‘язані з нерухомим майном (земельні ділянки, будівлі, багаторічні насадження). Ці справи будуть розглядатися в судах за місцем знаходження нерухомого майна або ж за місцем відкриття спадщини. Договірна підсудність встановлюється за згодою сторін. Ст.129 ЦПК – сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність. Особливість полягає в тому, що сторони обмежуються в укладенні угод і визначенні підсудності відносно тих справ, які можуть бути розглянуті тільки за виключною підсудністю (ст.130 ЦПК). По зв‘язку справ (ст.131 ЦПК) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться у різних місцях, пред‘являються по місту знаходження одного з відповідачів (вибір до якого суду позивати позовну заяву закріплений законом за позивачем). Якщо по справі подається зустрічна позовна заява, вона розглядається в тому суді, де була розглянута первинна позовна заява. Якщо порушена кримінальна і суд виділив ї в окреме провадження, то в обласному суді кримінальні судді спроможні розглядати цивільні справи, а в більшості випадків ці цивільні позови пред‘являються в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності.
Передача справ з одного суду в іншій суди може бути здійснена лише у межах держави. Питання про зміну підсудності можуть вирішувати: голова ВС, його заступники, голови ВС АРК, голови обласних судів, міст Києва та Севастополя, міських судів, голови військових судів регіонів і військово-морських сил. Суб‘єктами оскарження є: заінтересовані особи або особи, які беруть участь у розгляді справи. За ініціативою суду питання про зміну підсудності вирішується: 1) якщо суд визнає, що даний конкретний позов зручніше вирішувати за місцем проведення найголовніших дій по справі, які підлягають перевірці; 2) суд змінює підсудність, якщо відповідач, місце проживання якого не відомо, доведе суду, що справу доцільно розглядати за дійсним місцем його проживання. Підсудність може змінюватись і в тому випадку, якщо після відводу судді або його відсторонення від справи, немає в цьому суді суддів, які б могли розглянути справу, тобто справи про зміну підсудності направляються до вищестоящого суду. Питання про підсудність справи вирішується суддею одноособово при прийнятті позовної заяви. Якщо суд не приймає позовну заяву у зв‘язку з непідсудністю справи суду, він зобов‘язаний згідно ст.132 ЦПК повернути заяву з мотивованою ухвалою суду. Вона може бути оскаржена в 10 денний термін. Якщо позовна заява подається поштою або суддя дізнався про її непідсудність значно пізніше, ніж вона була прийнята, то суд зобов‘язаний переслати заяву з мотивованою ухвалою до того суду, який зможе розглянути справу з мотивованою ухвалою судді. Справа, провадження по якій вже почалося в судовому засіданні, безпосередньо не може передаватися з одного суду до іншого. Гл.15 ЦПК “Підсудність”.

Процесуальний строк - це проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесу­альні дії, передбачені ЦПК, в результаті вчинення яких наста­ють певні правові наслідки.

Класифікація процесуальних строків:

1) за способом (порядком) встановлення строки поділяють­ся на:

- встановлені законом;

- встановлені судом.

Законом встановлюються процесуальні строки для здійс­нення процесуальних дій судом, особами, які беруть участь у справі, та особами, які сприяють суду у здійсненні правосуддя (або особами, які не беруть участі у справі). Строки для вчинен­ня процесуальних дій судом встановлюються тільки законом.

Судом встановлюються процесуальні строки, які передба­чені для здійснення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі, та особами, які не беруть участі у справі;

за чіткістю визначення строки поділяються на:

- 3) абсолютно визначені - ті, тривалість яких чітко визначе­на законом або судом (один день, три дні);

- відносно визначені - ті, тривалість яких пов'язана з нас­танням якоїсь події (ч. 2 ст. 221, ст. 381 ЦПК);

- невизначені - строки, які не мають ознак чіткої визначе­ності (скасування заходів щодо забезпечення позову - ст.154 ЦПК, завчасно, розумний строк).

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...