Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема: СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НЕПОВНОЛІТНІХ. ДЕРЖАВНІ СТРУКТУРИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НЕПОВНОЛІТНІХ




Реформи, які проводились в Україні, насамперед позначилися на неповнолітніх, яких в нашій державі понад 12 млн., на їх відношення до навчання і праці, до суспільства в цілому, на захисті їх прав і інтересів в навчально-виховних закладах, підприємствах, установах і організаціях. Тому у прийнятій в 1996р. Конституції України в повному обсязі відображені гарантії щодо прав неповнолітніх. У статті 51 основного закону зазначено: “сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою”.
24 січня 1995р. Верховною Радою прийнято Закон “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, який вирішив питання соціального захисту неповністю, їх нормального фізичного, розумового і духовного розвитку, здорового в соціальному відношенні. Цей закон стосується усіх від 0 до 18 років.
Згідно закону “Про органи і служби ...”соціальним захистом неповнолітніх, окрім ЦСС та ВССМ, займаються:

***

1. Комітет у справах неповнолітніх. Служби у справах неповнолітніх.
Служби у справах неповнолітніх діють при держадміністраціях і підпорядковуються службам вищого рангу.
Головними завданнями служби є: — розроблення і здійснення самостійно або разом з іншими державними органами заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, контроль за виконанням прийнятих рішень; — координація зусиль органів державної влади, організація незалежності від форм власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх та організація роботи щодо запобігання бездоглядності і правопорушень; — здійснення контролю за умовами утримання і виховання для неповнолітніх у спеціальних установах, організацією виховної та профілактичної роботи в навчально-виховних закладах, позашкільних закладах, за місцем проживання; — здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх; — ведення статистики щодо неповнолітніх; — надання усім потребуючим методичної та практичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту та правопорушникам серед неповнолітніх.
Служби у справах неповнолітніх мають право: 1) приймати рішення з питань, віднесених до компетенції служби, які є обов’язковими для виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, державними громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами; 2) звертатися із проханнями або заявами у випадку порушення прав неповнолітніх, державної влади, місцевого самоврядування, керівників структур усіх форм власності та навчання у виховних закладах; 3) перевіряти стан виховної роботи у навчально-виховних закладах різного типу власності, позашкільних установах, виховних закладах за місцем проживання, на підприємствах і установах, де працюють неповнолітні; 4) перевіряти стан утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх; 5) порушувати перед відповідними органами клопотання щодо застосування передбачених законодавством санкцій до суб’єктів підприємської діяльності, засобів масової інформації, які порушують права дитини, пропагуючи насильством жорстокість та сексуальну розпусту; 6) ставити перед відповідними органами питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у випадку невиконання ними рішень, прийнятих комітетом, або службами у справах неповнолітніх; 7) право визначати потребу регіонів у створенні та функціонуванні спеціальних установ для неповнолітніх та порушення питання про створення.
Штатна чисельність районних і міських ССМ встановлюється залежно від чисельності неповнолітніх, які проживають у даному районі чи місті (1 штатний працівник на 2000 неповнолітніх району та 5000 неповнолітніх у містах).
2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх (КМСН)
КМСН є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і функціонує на правах самостійного підрозділу у головному управлінні МВС, управлінь та відділів МВС в областях, районах та містах.
КМСН зобов’язана: — проводити роботу щодо запобігання правопорушень серед неповнолітніх; — виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми; — вживати з цією метою оперативно-розшукові та профілактичні заходи, передбачені законодавством; — здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушників, проводити дізнання із особами, які скоїли правопорушення чи злочин або є свідками; — виявляти та усувати причини, що призводять до здійснення правопорушень або злочинів; — розшукувати неповнолітніх, які залишили сім’ю, навчально-виховні заклади, займаються бродяжництвом або злочинницькою діяльністю; — виявляти та притягувати до відповідальності дорослих осіб, які причетні (втягують) до злочинів, скоєних неповнолітніми; — вести облік неповнолітніх правопорушників, інформувати ССН про застосування до них необхідних заходів; — виявляти та притягувати до відповідальності дорослих осіб, що пропагують серед неповнолітніх насильство, жорстокість та сексуальну розпусту; — повертати на місце постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ у термін не більше 8 год. з моменту виявлення неповнолітніх, які заблукали, залишили сім’ю чи НВЗ (навчально-виховний заклад) або були підкинуті; — викликати неповнолітніх, їх батьків (опікунів, усиновителів) а також інших осіб у справах про правопорушення і приводити їх у разі неявки без поважних причин; — відвідувати неповнолітніх за місцем проживання, навчання чи роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (опікунами, усиновителями); — отримувати від підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, відомості, необхідні для ведення матеріалів про правопорушення; — затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх до 15р., які залишилися без опіки, — на період до передачі їх законним представникам, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення чи злочин до досягнення віку, з якого за такі дії підлягають кримінальній відповідальності, — до передачі законним представникам або працівникам приймальника-розподільника не більш як через 8 год.; — вносити підприємствам, установам, організаціям подання про усунення причин, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніх; — доставляти у органи внутрішніх справ на термін до 3 год. неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи обставин вчинення правопорушення та передачі правопорушників батькам або особам, що їх заміняють.
Штатна чисельність працівників кримінальної міліції розрахована з числа 1 працівник на 4000 неповнолітніх віком 0-18 років.
3. Суди
Суди для неповнолітніх створюються і функціонують відповідно до Закону “Про органи і служби...”.
Суди розглядають справи: 1) щодо неповнолітніх, які вчинили злочини; 2) щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення; 3) про поміщення неповнолітніх правопорушників до приймальників-розподільників для неповнолітніх; 4) про відповідальність батьків за невиконання ними своїх обов’язків щодо виховання та навчання дітей; 5) про обмеження батьків у дієздатності, відбирання дітей та позбавлення батьківських прав, визволення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їхнє спільне проживання з дітьми неможливе; 6) про поновлення батьківських прав; 7) щодо інших справ, пов’язаних з особистими і правовими неповнолітніх.
При судах для неповнолітніх функціонує інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх. Окрім цього, до функцій судового виховання відносять: виховання неповнолітніх, які скоїли правопорушення або злочин шляхом формування у них свідомого ставлення до закону, також надання допомоги батькам у вихованні їхніх дітей.
До штатного розпису або складу суду входять: працівники органів ВС, юристи, судові вихователі. Судовим вихователем може бути особа, яка має юридичну, педагогічну або психологічну освіту і досвід роботи з неповнолітніми (більше 1р.). Навантаження на судового вихователя не повинно перевищувати 10 неповних год.
4. Приймальники-розподільники
Приймальники-розподільники підпорядковуються органам ВС.
У приймальники-розподільники можуть бути доставлені неповнолітні віком 11-18р. на термін до 30 діб, які: 1) вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого несли б кримінальну відповідальність, якщо є потреба негайної ізоляції (за постановою прокурора, органу дізнання або слідчого, суду); 2) згідно з рішенням суду, направлені в спеціальні установи для неповнолітніх; 3) самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.
Не підлягають поміщенню у приймальники-розподільники неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби та неповнолітні, які вчинили злочин, за який повинні нести кримінальну відповідальність.
Працівники приймальників-розподільників мають право: 1) вимагати від підприємств, установ відомості, що стосуються особи неповнолітнього для з’ясування причин бездоглядності та вчинених правопорушень; 2) викликати в разі самовільного залишення неповнолітнім ЗОШ чи училища, соціально-реабілітаційних чи ін. спеціальних установ, батьків або осіб, що їх замінюють та працівників цих закладів для повернення неповнолітніх у сім’ю або згадані установи; 3) проводити, у разі наявності, інформації про зберігання заборонених речей, особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок, передач, спальних та інших приміщень.
5. Медико-реабілітаційні центри
Центри медико-реабілітаційні у справах неповнолітніх створюються і функціонують в державній системі охорони здоров’я для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до ЗОШ та училищ соціальної реабілітації. Основним завданням центру є: створення умов і забезпечення лікування неповнолітніх від алкоголю, наркоманії, токсикоманії, їх психо-соціальна реабілітація і корекція.
До центру направляються неповнолітні віком від 11р. на підставі заключення медико-експертної комісії. Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше 2р. Питання про перебування неповнолітніх у центрі розглядає керівництво центру на підставі письмової заяви батьків (опікунів, усиновителів), за згодою неповнолітніх.
До штатного персоналу центрів входять: лікарі, психологи, педагоги та соціальні працівники. До неповнолітніх, які перебувають у центрі, застосовують статтю 40 основ “Законодавства України про охорону здоров’я” — “лікарська таємниця”.
Кошти для утримання неповнолітніх в центрі стягуються з батьків (опікунів, усиновителів) за розмірами, які встановлені Кабміном. Неповнолітні-сироти утримуються за рахунок податків населення.
6. Притулки для неповнолітніх
Притулки для неповнолітніх створюються для тимчасового перебування неповнолітніх віком 3-18р., які потребують соціального захисту держави (заблукали, були підкинені, залишилися без батьківської опіки, залишили сім’ю чи навчально-виховні заклади, вилучені судами сім’ї, або самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку). Термін перебування залежить від конкретних обставин, не може перевищувати 30 діб. Не підлягають поміщенню у притулок особи, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, психічно-хворі з явно вираженими ознаками хвороби та неповнолітні, які вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесення конкретного органами рішення про затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для неповнолітніх.
Основне завдання притулків для неповнолітніх: створення належних житлово-побутових та психологічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, тимчасово відчужених від сім’ї; надання можливостей для праці, навчання та змістовного відпочинку.
Неповнолітні, які потрапляють у притулок, розподіляються в групи (залежно від статі і віку). Чисельність не перевищує 10 осіб, забезпечуються спальним місцем, 3-вим харчуванням, одягом відповідно до сезону.
Неповнолітні, які перебувають у притулках, залучаються до навчання та участі у прибираннях приміщень з дотриманням правил техніки безпеки, санітарії та особистої гігієни.
На неповнолітніх накладаються обов’язки: — дотримання встановлених правил поведінки та розпорядку дня; — недопускання нечемного ставлення до працівників притулку; — не палити; — не вживати алкогольні напої, токсичні засоби.
Окрім цього, кожний притулок має власні правила внутрішнього розпорядку, які регламентують перебування неповнолітніх в притулку. Працівники притулку зобов’язані надавати своєчасну, доступну та ефективну допомогу неповнолітнім, які до нього направляються.
7. Стаття 37 Закону “Про освіту” (1996р.) передбачає, що для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків (0-18р.) створені та функціонують такі основні типи закладів: 1) дитячі будинки для дітей дошкільного віку; 2) дитячі будинки для дітей шкільного віку; 3) дитячі будинки для дітей змішаного типу; 4) загальноосвітні школи-інтернати, які залишились без піклування батьків; 5) дитячі будинки сімейного типу (при наявності належних умов, згідно рішення місцевої влади).
У ці заклади направляються діти, які: — сироти; — відібрані у батьків за рішенням суду; — батьки яких позбавлені батьківських прав або засуджені і перебувають в місцях позбавлення волі, під слідством, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні або місце знаходження батьків не встановлено.
За рішенням місцевої адміністрації для дітей дошкільного віку тимчасово можуть прийматися діти одиноких матерів, із багатодітних та малозабезпечених сімей, діти, які знаходяться під опікою.
Діти з однієї родини (брат і сестра) направляються в один заклад за винятком, коли за медичними показниками або за інших причин є необхідність окремого лікування. Розлучати дітей однієї сім’ї, передаючи одного з них на усиновлення, заборонено категорично, якщо до цього не змушують медичні показники.
Завдання: вибрати із соціально-педагогічних, педагогічних, психологічних словників інформацію про згадані вище заклади для дітей-сиріт. А. Дитячий будинок сімейного типу.
Створюється за бажанням громадян, подружжя або окремої людини, яка не перебуває в шлюбі, які добровільно беруть для виховання і спільного виховання в сім’ї дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування. Такі батьки, згідно законодавства, називаються батьками-вихователями. Створюється дитячий будинок сімейного типу прийняттям рішення держадміністрації і фінансується будинок за рахунок бюджету. Дитячий будинок сімейного типу створюється по кількості не менше 5 дітей. Тому для таких сімей при прийнятті рішення про створення закладу особам, які призначаються батьками-вихователями, позачергово передають у власність індивідуальний житловий будинок, або багатокімнатну квартиру. Житлова площа визначається як службова, а її власність тимчасова. Дитячий будинок сімейного типу знаходиться під постійним контролем органів опіки та органів місцевої влади.
8. Направлення неповнолітніх до спеціальних навчально-виховних установ соціальної реабілітації, згідно із статтею 11 Кримінального кодексу є одним із примусових заходів примусового характеру і здійснюється тільки судом. Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду, до спеціальних навчально-виховних закладів повинні направлятись неповнолітні, які вийшли з-під контролю осіб, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових закладів виховного характеру.
Відповідно до Закону “Про органи і служби” спеціальними навчально-виховними установами для неповнолітніх є загальні школи і професійні училища соціальної реабілітації. До цих закладів можуть направлятись неповнолітні, які вчинили злочин у віці до 18р. або правопорушники до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. До цих закладів направляють: неповнолітніх віком 11-14р. у школи, від 14р — в училища. У спеціальних навчально-виховних установах неповнолітніх утримують протягом терміну, який визначається у постанові суду, але не більше 3-х років. Далі відбувається звільнення неповнолітніх або переведення їх у виправно-трудову колонію. У виправно-трудову колонію направляються неповнолітні, які вчинили важкі злочини. Термін перебування у виправно-трудовій колонії та виховно-трудовій колонії не повинен перевищувати 10 років за існуванням окремих винятків.
Відповідно до статті 26 виправно-трудового кодексу засуджені, які досягли 18-річного віку з виправно-трудової колонії переводяться у виправно-трудову колонію загального або поширеного режиму залежно від скоєного злочину, кількості судимостей і поведінки під час перебування в колонії.
Особи жіночої статі переводяться із виховно-трудової колонії у виправно-трудову колонію загального режиму. Питання про переведення осіб, які досягли 18-річного віку з однієї колонії в іншу розглядається судом з надання прохання начальника трудової колонії. Для закріплення результатів виховання і перевиховання і для завершення навчання засуджених, які досягли 18-річного віку можуть бути залишені в колонії для досягнення 20-річчя. Залишення відбувається за поданням начальника виховно-трудової колонії. На неповнолітніх, які залишаються до 20 років поширені режим і правила перебування в колонії, норми харчування і матеріально-побутове забезпечення, що діють для неповнолітніх.
Для утримання у виправно-трудовій колонії з батьків стягається плата у розмірі 20% коштів, що припадають на одного члена сім’ї. Діти-сироти і ті, що залишилися без піклування батьків, перебувають на повному державному забезпеченні. Від оплати звільняються батьки, в сім’ях яких є низький дохід на члена сім’ї або багатодітні батьки.



 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...