Главная Обратная связь

Дисциплины:






ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 5 страница. на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної



на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної

власності. Управління зазначеними земельними ділянками

здійснюється відповідно до закону.

{ Частина шоста статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

{ Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV

( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

 

Стаття 84. Право власності на землю держави

 

1. У державній власності перебувають усі землі України, крім

земель комунальної та приватної власності.

 

2. Право державної власності на землю набувається і

реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до

повноважень, визначених цим Кодексом.

{ Частина друга статті 84 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від

19.12.2006, N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано

неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду

N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008; в редакції Законів

N 309-VI ( 309-17 ) від 03.06.2008, N 5245-VI ( 5245-17 ) від

06.09.2012 }

 

 

{ Частину третю статті 84 виключено на підставі Закону

N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

 

 

4. До земель державної власності, які не можуть передаватись

у приватну власність, належать:

 

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

 

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної

власності повітряного і трубопровідного транспорту;

 

в) землі оборони;

 

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду,

історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу

екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну

цінність, якщо інше не передбачено законом;

 

ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків,

визначених цим Кодексом;

 

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим

Кодексом;

 

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення

діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету

Міністрів України, інших органів державної влади, Національної

академії наук України, державних галузевих академій наук;

 

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного

(обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення

внаслідок Чорнобильської катастрофи;

 

ж) земельні ділянки, які закріплені за державними

професійно-технічними навчальними закладами;

 

з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними

закладами державної форми власності;



{ Пункт "з" частини четвертої статті 84 в редакції Закону

N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

 

 

{ Пункт "и" частини четвертої статті 84 виключено на підставі

Закону N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

 

 

і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом

Російської Федерації на території України на підставі міжнародних

договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою

України.

{ Частину четверту статті 84 доповнено пунктом "і" згідно із

Законом N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

 

5. Держава набуває права власності на землю у разі:

 

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів

суспільної необхідності та для суспільних потреб;

 

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни,

іншими цивільно-правовими угодами;

 

в) прийняття спадщини;

 

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної

власності територіальними громадами;

 

ґ) конфіскації земельної ділянки;

 

 

{ Пункт "д" частини п'ятої статті 84 виключено на підставі

Закону N 5245-VI ( 5245-17 ) від 06.09.2012 }

 

{ Стаття 84 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1158-IV

( 1158-15 ) від 11.09.2003, N 2229-IV ( 2229-15 ) від 14.12.2004,

N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

 

Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав

 

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки

для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та

інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних

договорів.

 

Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку

{ Назва статті 86 в редакції Закону N 5245-VI ( 5245-17 ) від

06.09.2012 }

 

1. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з

визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна

часткова власність) або без визначення часток учасників спільної

власності (спільна сумісна власність).

 

2. Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку

можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава,

територіальні громади.

{ Частина друга статті 86 в редакції Закону N 5245-VI ( 5245-17 )

від 06.09.2012 }

 

3. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки

територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

 

 

{ Частину четверту статті 86 виключено на підставі Закону

N 3613-VI ( 3613-17 ) від 07.07.2011 }

 

 

Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності

на земельну ділянку

 

1. Право спільної часткової власності на земельну ділянку

виникає:

 

а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм

земельних ділянок;

 

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи

більше особами за цивільно-правовими угодами;

 

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або

більше особами;

 

г) за рішенням суду.

 

Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження

земельною ділянкою, що перебуває у спільній

частковій власності

 

1. Володіння, користування та розпорядження земельною

ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності,

здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у

разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

 

2. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку

укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

 

3. Учасник спільної часткової власності має право вимагати

виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як

окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення,

а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної

компенсації.

 

4. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку

має право на отримання в його володіння, користування частини

спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому

частки.

 

5. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру

своєї частки має право на доходи від використання спільної

земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за

зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і

повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також

у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

 

6. При продажу учасником належної йому частки у спільній

частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають

переважне право купівлі частки відповідно до закону.

 

Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку

 

1. Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної

власності лише громадянам.

 

2. У спільній сумісній власності перебувають земельні

ділянки:

 

а) подружжя;

 

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено

угодою між ними;

 

в) співвласників жилого будинку.

 

3. Володіння, користування та розпорядження земельною

ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або

законом.

 

4. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній

сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї

окремої частки.

 

5. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній

власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено

за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є

рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено

судом.

 

Стаття 90. Права власників земельних ділянок

 

1. Власники земельних ділянок мають право:

 

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,

передавати її в оренду, заставу, спадщину;

 

б) самостійно господарювати на землі;

 

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та

інших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "в" частини першої

статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV

( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

 

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб

наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,

торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні

властивості землі;

 

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

 

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і

споруди.

 

2. Порушені права власників земельних ділянок підлягають

відновленню в порядку, встановленому законом.

 

Стаття 91. Обов'язки власників земельних ділянок

 

1. Власники земельних ділянок зобов'язані:

 

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

 

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

 

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

 

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та

землекористувачів;

 

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні

властивості землі;

 

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та

органам місцевого самоврядування дані про стан і використання

земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому

законом;

 

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,

пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

 

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі

зрошувальних і осушувальних систем;

 

ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній

стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення

такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у

попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно

змінила рельєф. { Частину першу статті 91 доповнено пунктом "ж"

згідно із Законом N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 }

 

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників

земельних ділянок.

 

Глава 15

 

Право користування землею

 

Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою

 

1. Право постійного користування земельною ділянкою - це

право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у

державній або комунальній власності, без встановлення строку.

 

2. Права постійного користування земельною ділянкою із

земель державної та комунальної власності набувають:

 

а) підприємства, установи та організації, що належать до

державної та комунальної власності;

 

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства

(об'єднання), установи та організації;

 

в) релігійні організації України, статути (положення) яких

зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для

будівництва і обслуговування культових та інших будівель,

необхідних для забезпечення їх діяльності; { Частину другу статті

92 доповнено пунктом "в" згідно із Законом N 875-VI ( 875-17 ) від

15.01.2009 }

 

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту

загального користування, утворене відповідно до Закону України

"Про особливості утворення публічного акціонерного товариства

залізничного транспорту загального користування" ( 4442-17 ).

{ Частину другу статті 92 доповнено пунктом "г" згідно із Законом

N 4442-VI ( 4442-17 ) від 23.02.2012 }

{ Частина друга статті 92 в редакції Закону N 1709-IV ( 1709-15 )

від 12.05.2004 }

 

3. Право постійного користування земельними ділянками може

вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного

товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до

Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного

товариства залізничного транспорту загального користування"

( 4442-17 ).

{ Статтю 92 доповнено частиною третьою згідно із Законом

N 4442-VI ( 4442-17 ) від 23.02.2012 }

 

Стаття 93. Право оренди земельної ділянки

 

1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі

строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,

необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої

діяльності.

 

2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам

та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства,

іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і

організаціям, а також іноземним державам.

{ Частина друга статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

 

3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно

створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення,

на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного

фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних

об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

{ Статтю 93 доповнено новою частиною третьою згідно із Законом

N 1708-VI ( 1708-17 ) від 05.11.2009 }

 

4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не

більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

 

5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому

числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у

заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником

земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків,

визначених законом.

{ Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом N 509-VI

( 509-17 ) від 16.09.2008 }

 

6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою

орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування

іншій особі (суборенда).

 

7. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або

уповноважені ними особи.

 

8. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

 

9. У разі створення індустріального парку на землях державної

чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на

строк не менше 30 років.

{ Статтю 93 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом

N 5018-VI ( 5018-17 ) від 21.06.2012 }

 

Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку

 

1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру

надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим

Кодексом.

 

2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися

земельні ділянки у концесію, визначаються законом.

 

Стаття 95. Права землекористувачів

 

1. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або

договором, мають право:

 

а) самостійно господарювати на землі;

 

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та

інших культур, на вироблену продукцію; { Пункт "б" частини першої

статті 95 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV

( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

 

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб

наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,

торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

{ Пункт "в" частини першої статті 95 із змінами, внесеними згідно

із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

 

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

 

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і

споруди.

 

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в

порядку, встановленому законом.

 

Стаття 96. Обов'язки землекористувачів

 

1. Землекористувачі зобов'язані:

 

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням

та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі

незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни

рельєфу не власником такої земельної ділянки; { Пункт "а" частини

першої статті 96 в редакції Закону N 1708-VI ( 1708-17 ) від

05.11.2009 }

 

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

 

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

 

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та

землекористувачів;

 

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні

властивості землі;

 

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та

органам місцевого самоврядування дані про стан і використання

земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому

законом;

 

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень,

пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

 

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі

зрошувальних і осушувальних систем.

 

2. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки

землекористувачів.

 

Стаття 97. Обов'язки підприємств, установ та організацій,

що проводять розвідувальні роботи

 

1. Підприємства, установи та організації, які здійснюють

геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні

роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником

землі або за погодженням із землекористувачем.

 

2. Строки і місце проведення розвідувальних робіт

визначаються угодою сторін.

 

3. Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників,

національних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків,

поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових

випадках за рішенням Кабінету Міністрів України.

 

4. Підприємства, установи та організації, які проводять

розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі

та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а

також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у

попередній стан.

 

5. Спори, що виникають при проведенні розвідувальних робіт,

вирішуються у судовому порядку.

 

Глава 16

 

Право земельного сервітуту

 

Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту

 

1. Право земельного сервітуту - це право власника або

землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або

безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

 

2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

 

3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення

власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний

сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

 

4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш

обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він

встановлений.

 

Стаття 99. Види права земельного сервітуту

 

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть

вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

 

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

 

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

 

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,

зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

 

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із

чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

 

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню

або через сусідню земельну ділянку;

 

д) право забору води з природної водойми, розташованої на

сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

 

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої

на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до

природної водойми;

 

є) право прогону худоби по наявному шляху;

 

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування

будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

 

з) інші земельні сервітути.

 

Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів

 

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом,

заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові

(володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій

конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

 

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між

особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем)

земельної ділянки.

 

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає

державній реєстрації в порядку, встановленому для державної

реєстрації прав на нерухоме майно.

{ Стаття 100 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

 

Стаття 101. Дія земельного сервітуту

 

1. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав

на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до

іншої особи.

 

2. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу,

застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в

інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та

юридичним особам.

 

3. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої

встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в

інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його

встановлення, якщо інше не передбачено законом.

 

4. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений

земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих

встановленням земельного сервітуту.

 

Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту

 

1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

 

а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного

сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника

земельної ділянки;

 

б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний

сервітут;

 

в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

 

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний

сервітут;

 

ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

 

д) порушення власником сервітуту умов користування

сервітутом.

 

2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої

встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути

припинена в судовому порядку у випадках:

 

а) припинення підстав його встановлення;

 

б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює

використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний

сервітут, за її цільовим призначенням.

 

Глава 16-1

 

Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб або для забудови

 

Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування

чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб або для забудови

 

1. Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування

чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на

підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка

виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких

потреб, відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

 

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови

(суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту.

 

2. Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування

чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть

відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім

випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

{ Частина друга статті 102-1 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 509-VI ( 509-17 ) від 16.09.2008 }

 

3. Право користування земельною ділянкою державної або

комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем

іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та

споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

{ Статтю 102-1 доповнено частиною згідно із Законом N 509-VI

( 509-17 ) від 16.09.2008 }

 

4. Строк користування земельною ділянкою державної чи

комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для

забудови не може перевищувати 50 років.

{ Статтю 102-1 доповнено частиною згідно із Законом N 509-VI

( 509-17 ) від 16.09.2008 }

 

5. Укладення договорів про надання права користування

земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для

забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України

( 435-15 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.

 

6. Право користування чужою земельною ділянкою для

сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування

чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в

разі:

 

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та

землекористувача;

 

2) спливу строку, на який було надано право користування;

 

3) відчуження земельної ділянки приватної власності для

суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

{ Пункт 3 частини шостої статті 102-1 в редакції Закону N 5070-VI





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...