Главная Обратная связь

Дисциплины:






Процесуальне правонаступництво. 1 страница



Процесуальне правонаступництво — це заміна однієї із сторін процесу іншою особою — правонаступником.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Обставинами, за яких відбувається процесуальне правонаступництво, є:

1) смерть фізичної особи;

2) припинення юридичної особи;

3) заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні;

4) інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Процесуальне правонаступництво можливе на всіх стадіях цивільного процесу.

У цивільному праві розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

Універсальне правонаступництво (тобто перехід всіх правомочностей до іншої особи) має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами — у порядку спадкування.

Сингулярне правонаступництво передбачає, що сторона своє право уступає у конкретному матеріальному правовідношенні. У процесуальних правовідносинах має місце, як правило, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки.

Не слід плутати процесуальне правонаступництво та заміну неналежного відповідача, оскільки процесуальні дії, виконані останнім, не мають наслідків для належного відповідача.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.

 

16. Відмінність заміни осіб у процесі в порядку правонаступництва від заміни осіб у порядку заміни неналежної сторони належною.

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.



Належною стороною у цивільній справі є особа, відносно якої виходячи з обставин справи виникає припущення, що саме вона є суб’єктом даного спірного матеріального правовідношення. Неналежною стороною є особа, яка не є суб’єктом даного конкретного спірного правовідношення і не має права вимоги (неналежний позивач) або не повинна відповідати за пред’явленням суду позовом (неналежний відповідач).

Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, а в другому - провадження по справі поновлюється.

Це обумовлено тим, що усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові і для особи, яку він замінив.

Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

????Правонаступник може замінити позивача, відповідача, третю особу, а неналежного відповідача може замінити лише належний відповідач.

!!!17. Місце третіх осіб в цивільному процесі (поняття та підстави їх участі).

Треті особи -це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Треті особи можуть вступити в справу тільки за своєю ініціативою.

Участь у процесі третіх осіб забезпечує найбільш повне дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, сприяє швидкому та ефективному розгляду та вирішенню спору, дозволяє належно визначити права та обов'язки інших учасників процесу та захистити їх інтереси у процесі розгляду справи, ухвалити законне та обгрунтоване рішення. Разом з тим, унеможливлюється ухвалення протилежних рішень щодо одного і того самого предмета спору.

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів.Після вступу у справу третьої особи справа, за її клопотанням, розглядається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються загальними процесуальними правами і обов'язками осіб, які беруть участь у справі, встановленими ст. 27 ЦПК.

Як треті особи можуть виступати в процесі як фізичні, так і юридичні особи.

 

 

18. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають диспозитивне право у вигляді вступу у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши цивільний позов до сторін.

Тобто форма такого вступу — пред'явлення позову, період реалізації відповідного права — "у будь-який час до закінчення судового розгляду".

Але треба враховувати положення ст. 193 ЦПК. в якій йдеться про те, що позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. Тобто подати відповідну заяву є можливість тільки до судових дебатів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть претендувати як на весь предмет цивільного спору, так і в якійсь його частині. Так, у випадку задоволення цивільних вимог позивача це буде означати відмову суду третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у задоволенні її вимог повною мірою або частково.

 

19. Відмінність третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, від первісних позивачів і співпозивачів.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, слід відрізняти від співпозивачів. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, завжди вступають у вже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, що пред'являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення або відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або в частині. Вимоги позивача спрямовані до протилежної сторони. Що ж стосується третьої особи, то відповідачами на заявлену нею вимогу можуть бути як обидві сторони, так і одна із сторін.

20. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб’єктивних прав та інтересів.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Цей вид третіх осіб має такі ознаки:

— відсутність самостійної вимоги на предмет спору;

— вступ до вже початої справи і участь в ній на боці позивача або відповідача;

— наявність матеріально-правового зв'язку тільки з тією особою, на боці якого виступає третя особа;

— захист третьою особою інтересів тієї особи, на боці які вона виступає, оскільки рішення у справі може в майбутньому вплинути на її права й обов'язки щодо однієї із сторін;

— поєднання захисту інтересів тієї особи, на боці якої виступають треті особи без самостійних позовних вимог, зі своєю особистою заінтересованістю (тобто третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в цивільному процесі на захист інтересів іншої особи, але від свого імені).

На відміну від вступу у цивільний процес третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, їхній вступ у процес не тягне за собою припинення і розвитку спочатку, а продовжується.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, яка бере участь у справі (ст. 27 ЦПК), а також іншими правами, визначеними процесуальним законом.

21. Відмінність третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, від співучасників (співпозивачів, спів відповідачів).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї з сторін.

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача.

Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:

  1. третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем.

Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;

  1. третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.

Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.

22. Участь у цивільному процесі прокурора, органів держа вного управління, місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб.

Виходячи із змісту ст. 45 ЦПК органами, які захищають права та свободи інших осіб є: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Зазначені особи можуть брати участь у цивільному процесі у таких процесуальних формах: порушення цивільного процесу та вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі.

Порушення цивільного процесу. Окреме місце серед суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб належить прокурору. Особливість участі прокурора у цивільному процесі полягає у тому, що він може здійснювати представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу, якщо цього потребує захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства.

Прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, також може звернутися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно.

Стаття 42 СК встановлює, що правом на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним користується серед інших і орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, користуються процесуальними правами, визначеними ст. 27 ЦПК, а також мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Іншої формою участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, є вступ у процес для дачі висновку у справі. Правом подання висновків у справі наділені лише органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень. Залучення зазначених органів для надання висновків є обов'язковим не лише тоді, коли суд визнає його необхідним, а і і у випадках, встановлених законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть брати участь у справі і за власною ініціативою.

 

 

23. Поняття судового представництва та його значення в цивільному процесі.

Представництво в цивільному процесі- це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і у винесенні законного й обґрунтованого рішення.

Значення судового представництва визначається його двома головними цілями.

По-перше, це надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді.

По-друге - це надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Представник у позовному провадженні може бути в сторін і третіх осіб, у провадженні по справах з адміністративних правовідносин - в особи, яка оскаржує (заяву), і в органу, чиї дії оскаржуються, а по справах окремого провадження - в особи, яка подає заяву (скаргу).

Згідно зі ст. 38 ЦПК України мати представника у цивільній справі мають право також особи, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення).

Представництво в цивільному процесі можливе при розгляді будь-якої справи на всіх стадіях процесу.

У правовідносинах процесуального представництва варто розрізняти зовнішні правовідносини, які складаються у представника з судом, і внутрішні правовідносини між представником і тим, кого він представляє.

Зовнішні пра­вовідносини є процесуальними відносинами. Внутрішні правовідносини між представником і особою, яку пред­ставляють, є матеріальними правовідносинами. Це можуть бути цивільні правовідносини, що виникають на підставі до­говору доручення, трудові правовідносини тощо.

Представником може бути особа, яка володіє цивільною процесуальною дієздатністю (за ЦПК - яка досягла 18 років).

Не можуть бути представниками в суді:

1) особи, що не досягли повноліття;

2) особи, над якими встановлено опіку, піклування;

3) адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів. Судді, слідчі і прокурори не можуть бути представ­никами в суді, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни чи попечителі, як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.

ЦПК передбачено, що не можуть бути представ­никами в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники (ст. 41 ЦПК України ).

ЦПК України сформульовано більш загальні вимоги до осіб, які можуть бути представниками.

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК України.

Одна й та сама особа не може бути одночасно представ­ником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ст. 40 ЦПК України).

Представництво характеризується такими ознаками:

o цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

o представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюються);

o представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

o представник діє виключно у межах наданих йому повноважень; :н

o правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладений представником правочин спричинив для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цього правочину.

24. Підстави та види судового представництва.

Представництво в цивільному процесі- це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи (яку представляють), яка бере участь у справі та сприяє суду в повному й об'єктивному з'ясуванні обставин справи, і у винесенні законного й обґрунтованого рішення.

Підставою виникнення представництва є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення правовідносин представника з особою, яку він представляє.

ЦК закріпив широке коло юридичних фактів, які визнаються підставами виникнення представництва.

Відповідно до ч. З ст. 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин представництва, можуть бути обставини, безпосередньо передбачені законом (наприклад, батьки зобов'язані представляти інтереси своїх неповнолітніх дітей).

Виникнення у представника необхідного повноваження закон пов'язує перш за все з волевиявленням довірителя (особи, яку представляють), а також з іншими юридичними фактами, спеціально вказаними в законі.

Залежно від підстав, на яких грунтується представництво, повноваження представника виступає правом або зобов'язанням.

Представника не зобов'язує представництво, яке грунтується на довіреності, але зобов'язує законне й договірне представництво, від здійснення якого він може відмовитися в установленому порядку, якщо інше не передбачено законом (ст. 250, ч. 2 ст. 1008 ЦК).

Види представництва:
За ступенем обов’язковості представництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:
на обов'язкове (по справах за участю недієздатних) і факультативне (необов'язкове), коли волевиявлення представлюваного на представництво є необхідним.


За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:
1. Договірне(добровільне)
– підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов'язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо);
2. законне представництво – підстави його виникнення передбачені законом (наприклад, ст. 172 СК передбачає, що повнолітні мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники).


За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво, його можна поділити на такі види:
1. представництво фізичних осіб – підставою такого представництво є закон або цивільно-правова угода;
2. представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило на трудовій угоді.

За підставами виникнення процесуальне представництво поділяється на добровільне і законне.

В основі добровільного(договірного) представництва лежить договір. Перший підвид- представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставоюданогопредставництва є договірдоручення на веденнясправи в суді. Другийпідвид - юрисконсульт представляє в судіінтересипідприємства, організації, установи в силу трудового договору. Третійпідвид - окремігромадяни за договором дорученняпредставляють у судіінтересисторін і третіхосіб. В цьомувипадкупредставникамиможуть бути працівникипідприємств, організацій і установ- по справах цихпідприємств, організацій, установ, один зіспівучасників за дорученняміншихспівучасників (ст. 32 ЦПК), інші особи, допущені судом, щорозглядає справу, до представництва по данійсправі.

Законне представництво, абопредставництво по справах недієздатних і обмеженодієздатнихосіб, - виникаєвнаслідокнаступнихпідстав. Батьки по справах своїхнеповнолітніхдітейпредставляютьїхінтереси на підставі факту походженнядитини, щопідтвердженосвідоцтвом про народження. Усиновителі по справах усиновленихможутьвиступати в справі на підставі факту усиновлення, а опікуни і піклувальники по справах опікуваних і підопічних - на підставі акта про призначенняїхопікунамиабопіклувальниками.

 

25. Добровільне представництво у суді.

Цей різновид представництва у цивільному процесі найбільш поширений в судовій практиці, оскільки дозволяє використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді. Воно виникає на довірчій основі між тим, кого представляють, і представником і не є неминучим у цивільній справі, оскільки особи, які беруть участь у справі, які володіють процесуальною дієздатністю, можуть особисто вести свої справи в суді.

Вони мають право самі виступити в процесі без представника або разом із представником, або не брати участі в процесі (якщо суд не визнає це за необхідне) і доручити ведення справи представникові.

Важливою обставиною є те, що для виникнення добровільного представництва у суді обов'язково повинна бути згода представника здійснити його, на відміну від законного представника, для якого є обов'язком захист особи, представником якої він є.

26. Законне представництво у суді.

Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб, неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

У представництві за законом специфічним є становище представника: діяльність на захист прав та інтересів осіб, яких він представляє, — це не право його, а обов'язок, відмовитися від якого він не може.

Законні представники здійснюють від імені особи, яку представляють, всі процесуальні дії, право здійснення яких належить особі, яку представляють, з деякими обмеженнями, передбаченими законом.

Такі обмеження встановлені, наприклад, попередній дозвіл органів опіки і піклування потрібний для відмови в суді від належних підопічному прав, для поділу чи відчуження майна.

Діяльність законного представника певною мірою повинна бути контрольована з позиції відповідності ЇЇ інтересам суб'єкта, якого представляють.

Тому законодавець у деяких випадках поклав на суд обов'язок контролювати відповідність інтересам осіб, яких представляють, дій представника.

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем та не приймає мирової угоди у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Правила про законне представництво батьками їх дітей не можуть застосовуватися у випадку, коли дієздатна особа, яку представляють, досягла повноліття.

Представництво інтересів дієздатних повнолітніх осіб повинно базуватися виключно на нормах, що стосуються договірного представництва.

Винятком із цього правила можна вважати законне представництво батьками їх повнолітніх непрацездатних дітей , законне представництво дітьми своїх непрацездатних, немічних батьків та представництво повнолітніх непрацездатних осіб їх дідом, бабою, братом, сестрою, мачухою та вітчимом.

 

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

2. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

27. Повноваження представника у суді.

Особа набуде правосуб'єктності процесуального представника і зможе виконувати його функції лише за наявності належно посвідчених повноважень на здійснення представництва у суді.

Якщо представник подає позовну заяву, скаргу, до них обов'язково додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження .

Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...