Главная Обратная связь

Дисциплины:






Процесуальне правонаступництво. 3 страница



Виключною є підсудність, що дорускає розгляд певних катего­рій справ лише судами, точно вказаними в законі. Вона називаєть­ся виключною, по-перше, тому що є винятком із загального прави­ла територіальної підсудності, а по-друге, тому що встановлювані нею правила не допускають жодних винятків (у тому числі і за уго­дою сторін). Вибір суду тут не залежить ні від розсуду заявника, ні від угоди сторін, ні від розсуду суду.

Відповідно до ст.114 ЦПК встановлені наступні правила ви­ключної підсудності:

1) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’яв­ляються за місцезнаходженням майна або основної його частини;

2) Позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;

3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;

4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезен­ня вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за міс­цезнаходженням перевізника.

 

34. Порядок передачі справи до іншого суду.

Ст. 116 ЦПК України чітко визначено чотири підстави передачі справи з одного суду до іншого. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Передача справи до іншого суду з першої підстави не може здійснюватись з ініціативи суду, а лише за клопотанням відповідача. Таке клопотання відповідач має право заявити лише до початку розгляду справи по суті (ст. 173 ЦПК).

Вирішуючи клопотання, суд повинен перевіряти справжність даних про зареєстроване місце проживання чи місце перебування відповідача, а також враховувати його поведінку. Передача справи на розгляд іншому суду на підставі п.1 ч.1 ст. 116 ЦПК України залежить від обґрунтованості клопотання відповідача.

Суд має право відхилити клопотання та продовжити розгляд справи по суті. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи до іншого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

У двох останніх випадках справа передається до суду найбільш територіально наближеного до цього суду. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.



У разі виявлення під час проведення попереднього судового засідання чи під час судового розгляду справи по суті порушення правил виключної підсудності суд ухвалою передає справу на розгляд Іншому суду (ч.4ст. 116 ЦПК).

Справа, передана від одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення (ст. 116 ЦПК).

Важливою гарантією доступності правосуддя та судового захисту є норма про те, що суперечки між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Це означає, що справа, надіслана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до розгляду судом, якому вона надіслана.

 

35. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються за наявності певних юридичних умов.

У науці цивільного процесу їх прийнято поділяти залежно від ролі у механізмі процесуальних відносин на загальні і спеціальні.

При цьому загальні є передумовами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, а спеціальні — підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин.

Передумови цивільних процесуальних правовідносин стосуються всіх правовідносин взагалі, без них жодне правовідношення не може виникати і розвиватися. До таких передумов, або загальних умов належать норми цивільного процесуального права, цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність.

Норми цивільного процесуального права — це закріплені в законі загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють відносини, які складаються в зв'язку з судовою діяльністю з розгляду і вирішення цивільних справ.

Норми цивільного процесуального права містять положення щодо здійснення правосуддя, порядок організації судочинства, правовий статус учасників цивільного процесу, порядок проходження і стадії цивільного процесу, засоби процесуальної відповідальності тощо.

 

Статтею 27-1 ЦПК забезпечено захист прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи.

Зокрема, під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст. 27 ЦПК, малолітня або неповнолітня особа може безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд роз'яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо цього потребують інтереси цієї особи і за віком та станом здоров'я вона може усвідомити їх значення.

Суд сприяє також створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність.

Змістом цивільної процесуальної дієздатності, таким чином, є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність з юридичними наслідками, наявність цивільної процесуальної дієздатності необхідна для самостійного ведення процесу.

У повному обсязі цивільна процесуальна дієздатність належить громадянам, що досягли повноліття, і юридичним особам.

Процесуальна дієздатність фізичної особи залежить не лише від віку, але й від інших юридичних умов, за наявності яких неповнолітня особа може бути процесуально дієздатною.

 

36. Зміст цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини – це врегульовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають цивільні процесуальні права та обов’язки учасників правовідносин, які реалізуються у формі процесуальних дій.

Наприклад, кожна особа має право звернутися до суду в порядку, встановленому законом, за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоро-нюваного законом інтересу. Обов'язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, коли така особа подасть до суду позовну заяву, заяву (статті 118, 236 ЦПК України).

Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред'явленням до суду заяви (виконання процесуальної дії).

Цьому праву відповідає обов'язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи.

Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб'єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК України і пов'язані між собою процесуальні права і обов'язки.

 

 

37. Заміна неналежної сторони.

Позов має пред’являтися належним позивачем - особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані та лише до належного відповідача — особи, яка повинна відповідати за позовом.

Неналежна сторона- особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного матеріального правопорушення.

Якщо позов пред’явлено неналежним позивачем, тобто особою, яка не має права вимоги, то суд не може відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі чи закрити провадження, оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який подає відповідне клопотання до суду. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни або залучення належного відповідача як співвідповідача у процес.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишенні заяви без руху. В цьому випадку згідно із ст. 33 ЦПК України суд, не припиняючи провадження, вирішує питання про заміну неналежного відповідача чи залучення належного відповідача як співвідповідача.

Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача, та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача

 

38. Завдання органів прокуратури в цивільному процесі

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).

За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді.

Закон України «Про прокуратуру» надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов'язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії цивільного процесу.

Генеральний прокурор України основними завданнями представництва вважає:

захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб;

поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина і держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню.

Обовязкова участь прокурора в суді:

1) усиновлення дітей іноземцями;

2) позбавлення батьківських прав ;

3) стягнення коштів за рахунок держ бюджету ;

4) звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

 

39. Судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи в суді.

Звертаючись до суду, потрібно знати, що Вам доведеться нести певні витрати. Судові витрати в цивільних справах складаються з судового збору, розмір якого залежить від суми позовних вимог, та витрат, пов’язаних з розглядом справи, розмір яких залежить від конкретної справи.

До останніх віднесено:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

5) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Якщо Ви виграєте справу, то за рішенням суду Ваші судові витрати повинна компенсувати протилежна сторона. Цим судові витрати відрізняються від інших витрат, які Ви можете нести в цивільній справі і ніхто Вам не повинен відшкодовувати (наприклад, витрат на виготовлення додаткових копій судових рішень; витрат на копіювання матеріалів справи, якщо в суді надають таку послугу).

Тож, перш ніж звернутися до суду, потрібно добре зважити свої шанси виграти справу, оскільки в разі програшу справи існує ризик втратити не лише свої кошти, понесені у зв’язку з розглядом справи, а й відшкодовувати кошти, витрачені відповідачем.

Сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові витрати лише зростуть.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, за своїм процесуальним статусом прирівняні до позивача (ч. 1 ст. 34 ЦПК). Тому правила про судові витрати стосуються також і таких третіх осіб.

Судовий збір є обов’язковим платежем, який необхідно сплатити за звернення до суду із позовною заявою, заявами у справах наказного та окремого провадження, апеляційною чи касаційною скаргою, заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України, а також заявою про перегляд справи у зв‘язку з нововиявленими обставинами.

За допомогою судового збору державі частково компенсуються видатки на суди та здійснення судочинства, а також він є перешкодою для подання вочевидь безперспективних позовів.

Розмір судового збору та порядок його сплати встановлені Законом «Про судовий збір».

Розмір судового збору, який потрібно сплатити за подання позову, залежить відціни позову (щодо майнових вимог) або конкретного виду вимог (щодо вимог немайнового характеру) і справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідний позов подається до суду.

Від сплати судового збору звільнені такі позивачі:

1) працівники - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин;

2) громадяни - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

3) громадяни - за подання позовів про стягнення аліментів;

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) громадяни - за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

7) громадяни - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією;

8) споживачі – за позовами, що пов’язані з порушенням їхніх прав;

9) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

10) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;

11) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

Крім того, судовий збір не сплачується у випадках звернення до суду із заявами:

2) про скасування судового наказу;

3) про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

4) про поворот виконання судового рішення;

5) про винесення додаткового судового рішення;

6) про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки;

7) про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

8) про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

2Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.


Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

 

40. Розподіл та відшкодування понесених витрат у справі.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює правила розподілу судових витрат між сторонами залежно від того, на чию користь ухвалено судове рішення.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 88 ЦПК).

(Наприклад, якщо було заявлено три вимоги, а задоволено лише одну, то позивачу повинно бути присуджено третину судових витрат.)

У разі звільнення позивача від судових витрат порядок їх відшкодування залежить від результатів розгляду справи.

Якщо позов задоволено повністю (позивач виграв), то витрати стягуються з відповідача, але не на користь позивача (він витрат не ніс), а на користь осіб, які ці витрати фактично понесли незалежно від того чи були вони залучені до участі у справі (наприклад, на користь судово-експертної установи).

Якщо позов задоволено частково, то витрати стягуються пропорційно до задоволеної частини вимог. Якщо у позові відмовлено, то витрати не стягуються.

У разі відмови позивача від позовупонесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, але витрати, понесені відповідачем, за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача

При укладенні мирової угоди сторони за домовленістю повинні визначитися також і щодо розподілу судових витрат. Якщо сторонами не було вирішено це питання, вважається, що кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

В інших випадках закриття провадження у справі (окрім закриття внаслідок відмови від позову і укладення мирової угоди), а також у разі залишення заяви без розгляду (незалежно від причин) відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Витрати відшкодовується лише в обсязі, який підтверджено документально, тобто письмовими доказами. Склад та обсяг судових витрат не може доводитися іншими засобами доказування.

 

41. Обчислення, зупинення, продовження і поновлення процесуальних строків.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюютьсяроками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Так, сторони та інші особи, що брали участь у справі, заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обстави­нами можуть подавати протягом 3 місяців з дня встановлення обставин, що є підставою для перегляду.

Апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протя­гом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

В усіх цих прикладах строк визначаться проміжками часу.

Процесуальний строк може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Так, сторони зобов'язані подати докази або повідомити про них суд до або під час попереднього су­дового засідання, провадження в справі зупиняється у випадку, коли Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

до набрання законної сили вироку, рішення, ухвали чи постанови, від яких залежить ви­рішення справи.

Процесуальний строк може визначатися також точною кален­дарною датою, наприклад, точно зазначений день виклику відпові­дача в суд у стадії підготовки справи до судового розгляду.

Зупинення провадження у справі:

Перебіг процесуальних строків, якщо вони ще не закінчилися, зупиняється тоді, коли суд зупиняє провадження у справі.

Перебіг процесуальних строків зупиняється з початку дії тієї ж обставини, що послужила підставою зупинення провадження у справі, а не з моменту винесення ухвали про зупинення провадження. Перебіг зупинених строків відновлюється з дня відновлення провадження у справі.

Від зупинення процесуальних строків необхідно відрізняти перерву в їх перебігу.

Відмінність перерви у перебігу строку від його зупинення полягає у тому, що після їх перерви процесуальні строки починають обчислюватися знову з самого початку, а при зупиненні - перебіг продовжується.

Прикладом перерви перебігу строку є його перерва при пред'явленні виконавчого документу до виконання.

Поновлення та продовження процесуальних строків

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до яко­го потрібно було подати документ чи доказ.

Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Якщо пропущено строк, призначений суддею або судом, то за заявою сто­рони або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продов­жити цей строк.

Продовження строку являє собою надання нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважної причини вчинена у заздалегідь встановлений строк. У разі, коли процесуальна дія не вчинена в межах строку, встановленого зако­ном, суд може поновити строк, якщо він пропущений з причин, визнаних судом поважними.

Питання про поновлення строку вирішується за заявою осо­би, що бере участь у справі, як правило, тим судом, де має бути вчинена процесуальна дія.

Оскільки поновлення пропущеного строку полягає у тому, що суд дозволяє особі за наявності поваж­них причин пропуску вчинити ту дію, на вчинення якої законом встановлено строк, то одночасно з заявою про поновлення стро­ку необхідно вчинити ту дію або подати той документ, відносно якого заявляється прохання.

Але законодавець встановив це правило і відносно продовження пропущеного строку, що у реальному судо­чинстві здійснити, як правило, не можливо. Так, наприклад, суддя своєю ухвалою залишив позовну заяву без руху і надав позивачу строк на сплату судового збору. Якщо цей строк пропущено з по­важних причин і позивач звертається із заявою про продовження строку, то як він може одночасно з цим здійснити дію, стосовно якої заявлено клопотання?

Якщо суд задовольняє заяву про поновлення чи продовження строку, то така ухвала оскарженню не підлягає, ос­кільки вона не вирішує наперед головне питання справи, і навпаки, на ухвалу про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути подано скаргу, оскільки такою ухвалою встановлюється перешкода у здійсненні права для осіб, які беруть участь у справі.

 

42. Види процесуальних строків в цивільному процесі.

Цивільні процесуальні строки- це встановлені законом або судом проміжки часу для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві.

За джерелом встановлення процесуальні строки поділяються на два види:

- встановлені законом;

- встановлені судом.

Процесуальні строки, встановлені законом, за чіткістю визначення можуть бути абсолютно визначеними (наприклад, суд у триденний строк після відкриття провадження видає судовий наказ і відносно визначеними (наприклад, суди повинні розглядати цивільні справи протягом розумного строку, що обумовлюється: складністю справи; поведінкою заявника; процесуальними діями суду).

Процесуальні строки, встановлені судом, можуть бути визначені колегіальним складом суду (наприклад, апеляційний суд встановлює строк, протягом якого особи, які беруть участь у справі, можуть подати заперечення на апеляційну скаргу

або суддею одноособово (наприклад, у випадку недодержання позивачем вимог щодо змісту позовної заяви суддя надає йому строк для усунення недоліків (ч. 1 ст. 121 ЦПК).

Залежно від того, якою нормою (загальною або спеціальною) установлені процесуальні строки, їх можна класифікувати на:

 

— загальні, наприклад, у ст. 157 ЦПК передбачено, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі;

— спеціальні, наприклад, справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів розглядаються протягом одного місяця.

Встановлені законом процесуальні строки за ступенем чіткості визначення можуть бути:

— абсолютно визначеними;

— відносно визначеними (наприклад, відстрочка або розстрочка сплати судових витрат надається на строк не більше як до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції).

 

43. Підвідомчість спорів, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин.

Стаття 24 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) зазначає, що судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів.

Спори майнового характеру, які виникають із шлюбно-сімейних правовідносин, без винятку підвідомчі суду, а спори, що мають особистий немайновий характер, підвідомчі як адміністративним, так і судовим органам.

Відповідно до ст. 6 КпШС (Кодекс про шлюб та сім'ю України)захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами запису актів громадянського стану, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...