Главная Обратная связь

Дисциплины:






Факти, що не потребують доказування



Стаття 61. Підстави звільнення від доказування

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

4. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Не потребують доказування загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що презюмуються.

Загальновідомі факти- це обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події: землетрус у Вірменії, аварія на Чорнобильській АБС тощо.

Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про нього зазначити.

Визнання обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, про що ним виноситься ухвала, яка оскарженню не підлягає.

Преюдиціальність фактів грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини.

Тому факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції.

На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів, законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку.

Так, відповідно до Цивільного кодексу за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним у судовому порядку, відповідають його опікун і організації, які зобов'язані здійснювати за ним догляд, якщо не доведуть, що шкода завдана не з їх вини.

В цій нормі вина опікуна презюмується, але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямовану на доведення наявності вини інших осіб, а, отже, на спростування презумпції своєї вини.



Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не доказових, які також входять до предмета доказування.

 

50. Пояснення сторін і третіх осіб як засіб доказування в цивільному процесі.

 

Стаття 62. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

1. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників полягають у їх повідомленнях про факти, які цікавлять суд, та є основою їх вимог і заперечень.

Пояснення сторін і третіх осіб щодо обставин у справі можуть бути викладені у письмовій формі (у позовній заяві, запереченні проти позову, в апеляційній скарзі), а також в усній формі (за їх особистої участі в судовому засіданні).

Пояснення сторін, третіх осіб або їх представників поділяються на твердження та визнання.

Твердження— це пояснення сторони або третьої особи, в якому містяться відомості про факти, що покладені в основу вимог або заперечень і які підлягають встановленню в суді.

Визнання — пояснення сторони, яка підтверджує існування факту, який має доказувати інша сторона. Визнання — це згода з фактом, на якому інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення.

Сторони і треті особи можуть брати участь в цивільній справі особисто або через представника (ч. 1 ст. 38 ЦПК), і, на відміну від свідка, не можуть бути піддані приводу в судове засідання через органи внутрішніх справ.

Суд має право визнати необхідним, щоб сторона, що подала заяву про розгляд справи в її відсутність, дала особисті пояснення.

У разі неявки сторони, третьої особи суд може відкласти розгляд цивільної справи, у разі повторної неявки позивача з урахуванням ряду обставин — залишити заяву без розгляду, у разі неповажної неявки відповідача — ухвалити заочне рішення, що є певною санкцією.

Судовими доказами є не всякі пояснення сторін, а лише такі, які містять дані про фактичні обставини справи. Міркування, волевиявлення, доводи, мотиви, емоції не мають доказового значення.

51. Показання свідків, порядок їх дослідження.

 

Стаття 63. Показання свідка

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Свідком може бутибудь-яка особа, що володіє здатністю адекватно сприй-мати явища навколишнього світу. Не підлягають допиту як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості;

3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обго-ворення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

 

Кожний свідок допитується окремо.

Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Стаття 182. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання.

 

52. Письмові докази.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Також до письмових доказів відносяться документи і матеріали, виконані у формі цифрового, графічного запису, зокрема отримані за допомогою електронних документів

До письмових доказів відносяться вироки, рішення і ухвали суду, протоколи здійснення процесуальних дій, протоколи судових засідань.

За формою письмові докази підрозділяються на чотири групи:

1) документи простої письмової форми (договір найму житла — ст. 811 ЦК);

2) письмові докази обов'язкової форми і змісту (свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

3) нотаріально посвідчені правочини (договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — ст. 719 ЦК);

4) письмові правочини, що вимагають подальшої державної реєстрації (договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК).

За способом формування письмові докази поділяються на оригінали і копії. Справжніми доказами є оригінали. Копією визнається точне відтворення. При дослідженні копії в судовому засіданні слід перевіряти дотримання встановленого порядку зняття копії, тотожність форми і змісту копії і оригіналу.

Письмовий доказ вважається фальшивим, якщо він не відповідає дійсності. Спір щодо фальсифікації може виникнути, якщо є підстави вважати, що письмовий доказ видано не тією особою, від імені якої він виходить. Письмовий доказ є фальшивим, якщо без відома особи, що видала його, змінюється зміст шляхом поправки, стирання, доповнення тексту і інших відомостей, що спотворюють зміст викладених відомостей.


53. Речові докази. Порядок їх дослідження.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом, з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. При проведенні огляду може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис (ст. 141 ЦПК).

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, відповідним підприємствам, установам, організаціям (ч. 1, 2 ст. 142 ЦПК).

Речові докази оглядаються судом або досліджуються іншим способом, а також надаються для ознайомлення особам, що беруть участь у справі, а в не-обхідних випадках — також експертам, спеціалістам, свідкам.

Особам, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті або інші обставини, пов'язані з оглядом.

Особи, які беруть участь у справі, можуть дати пояснення з приводу протоколів огляду, ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістах що оглядали їх (ч. 2, 3 ст. 187 ЦПК).

Оцінюючи речові докази, суд повинен встановити об'єктивний зв'язок між властивостями, зовнішнім виглядом тощо доказами і обставинами, що мають значення для справи.

 

54. Порядок огляду речових доказів за місцем їх знахо дження.

Дослідження письмових та речових доказів проводиться, як правило, в приміщенні суду. Коли ці докази не можуть бути доставлені до суду, вони оглядаються за їх місцезнаходженням.

Не можуть бути доставлені до суду, наприклад, нерухоме майно або пошкоджений транспортний засіб, які є речовим доказом, письмові докази, які потребують спеціальних умов зберігання (наприклад, оригінали архівних документів, раритети), тощо.

2. Огляд доказів за їх місцезнаходженням - це процесуальна дія, що спрямована на збирання доказів без застосування примусу, шляхом спостереження та відображення його результатів у відповідному протоколі.

Завданням огляду є обстеження та вивчення предметів, документів тощо. Наприклад, якщо особа, яка проживає в приміщенні, заперечує проти проведення огляду письмового чи речового доказу, який знаходиться в квартирі, суд не має права проводити огляд. В такій ситуації він повинен приймати рішення без урахування такого письмового чи речового доказу.

5. Огляд доказів за їх місцезнаходженням здійснюється судом за участю осіб, які беруть участь у справі. Під час проведення такого огляду особи, які беруть участь у справі, мають право давати свої пояснення щодо доказів, що оглядаються. Залучення до огляду письмових та речових доказів свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів та проведення фотографування, звуко- і відеозапису здійснюється за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або у разі необхідності за ініціативою суду.

В необхідних випадках під час огляду письмових чи речових доказів за їх місцезнаходженням суд може ставити питання експерту, перекладачеві, свідкам, а також користуватися допомогою спеціаліста.

6. Про проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, який містить інформацію про хід огляду, а також зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі, та показань експерта, перекладача, спеціаліста чи свідків щодо доказів, які досліджуються.

Цей протокол підписується усіма учасниками огляду, до нього також додаються всі складені або звірені плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових та речових доказів, відеозаписи тощо, які є невід'ємною частиною цього протоколу. Про наявність цих додатків зазначається безпосередньо у тексті протоколу огляду.

Протокол огляду складає секретар або інший працівник суду.

7. Якщо особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, не згодні зі змістом протоколу або додатками до нього, вони мають право робити свої зауваження щодо протоколу або його додатків. Ці зауваження оформляються письмово і додаються до протоколу. В тексті протоколу огляду перед підписом особи, яка висловлює зауваження, робиться запис "із зауваженнями". Ці зауваження розглядаються судом у судовому засіданні за участю осіб, які беруть участь у справі.

Протокол огляду письмових та речових доказів за їх місцезнаходженням є об'єктом дослідження на стадії судового розгляду відповідно до правил ст. ст. 185, 187 ЦПК.

У разі необхідності суд вправі провести огляд доказів за їх місцезнаходженням повторно.

8. Про проведення огляду доказів за їх місцем знаходження суд постановляє ухвалу. В ухвалі зазначається про доказ, який буде оглядатися, його місцезнаходження, час огляду та місце його початку. Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Висновок експерта.

Висновок експерта - це письмовий документ, в якому експерт на підставі проведеного ним дослідження із застосуванням спеціальних знань дає відповіді на запитання, поставлені судом.

Висновок експерта відрізняється від всіх інших доказів наступними ознаками:

а) підставою його складення може бути лише ухвала суду про призначення експертизи;

б) виконання та оформлення результатів цієї процесуальної дії здійснюється експертом;

в) у висновку експерта зазначаються результати проведених ним дослідних дій.

 

Висновок експерта складається з трьох частин:вступної, дослідницької та заключної.

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.

3. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

4. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

5. Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

6. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом.

7. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі

Строк проведення експертизи встановлюється, у залежності від складності дослідження, з урахуванням експертного навантаження фахівців, керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу), у межах:

- 10 днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і не складних за характером досліджень;

- 1 місяця - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів або середньої складності за характером досліджень;

- 2 місяців - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень;

- більше 2 місяців - щодо матеріалів з особливо великою кількістю об'єктів або найскладніших за характером досліджень, при цьому термін виконання не повинен перевищувати 3 місяців.

Висновок експерта - це письмовий документ, в якому експерт на підставі проведеного ним дослідження із застосуванням спеціальних знань дає відповіді на запитання, поставлені судом.

Висновок експерта відрізняється від всіх інших доказів наступними ознаками:

а) підставою його складення може бути лише ухвала суду про призначення експертизи;

б) виконання та оформлення результатів цієї процесуальної дії здійснюється експертом;

в) у висновку експерта зазначаються результати проведених ним дослідних дій.

56. Забезпечення доказів. Підстави і порядок забезпечення доказів.

Забезпечення доказів – це їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи, з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою. Забезпечення доказів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втрачені або подача потрібних доказів стане неможливим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

Процесуальною підставою позову є заява з клопотанням про вжиття відповідних заходів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

- докази, які необхідно забезпечити;

- обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього розгляду справи. Також суд за заявою заінтересованої особи може забезпечити докази до пред’явлення нею позову.

У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів.

У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена.

Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

 

57. Оцінка судових доказів.

Оцінка доказів — завершальний етап процесу доказування.

Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Попередня (поточна) оцінка вже зібраних матеріалів, здійснювана на різних етапах провадження, слугує хорошим орієнтиром і стимулом для розшуку нових відомостей, але найбільше значення має саме підсумкова оцінка, яка викладається в мотивувальній частині рішення суду.

Суд здійснює оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням. При цьому внутрішнє переконання суду — явище не чисто довільне, суб'єктивне, ні від чого не залежне, а достатньо детально мотивоване і, отже, таке, що піддається зовнішньому контролю, перевірці, критиці з передбаченими законодавством юридичними наслідками.

Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення. Це означає, що будь-які докази, будь то висновок експерта, офіційні документи або інші докази, однаково підлягають оцінці судом і не можуть прийматися ним як даність.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК). Предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК). Суд не бере до уваги докази, що не мають відношення до справи.

Суд також не бере до уваги докази, що не мають властивостей допустимості, тобто отримані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які згідно із законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини, які згідно із законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Достовірність доказів — це їх відповідність об'єктивній дійсності. Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подачі заяви про те, що залучений до справи або представлений до суду особою, що бере участь в справі, для ознайомлення документ викликає сумніви з приводу його достовірності або є підробленим, особа, що представила цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Недостовір- ність (або невірогідність) доказів може бути встановлена за допомогою спеціаліста, або в результаті проведення експертизи (ч. 4 ст. 188 ЦПК).

Недостовірним судом може бути визнано також доказ, що суперечить іншим матеріалам справи. При оцінці документів та інших письмових доказів суд зобов'язаний переконатися в тому, що вони виходять від компетентного органу, містять всі необхідні реквізити, підписані правомочними особами.

Результати оцінки доказів суд відображає в мотивувальній частині рішення, в якій наводяться мотиви їх прийняття або відмови в прийнятті. При цьому в рішенні повинна міститися оцінка всіх досліджених у справі доказів: не тільки тих доказів, які підтверджують висновки суду, але і тих, які тією чи іншою мірою цим висновкам суперечать.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...