Главная Обратная связь

Дисциплины:






Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 8 страница



комунальної власності у державну та із державної у комунальну. Проте вже зараз розмежування здійснюється на підставі Тимчасового порядку розмежування земель права державної комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р. № 1100 (див. коментар до розділу IX цього Кодексу «Прикінцеві положення»).

 

67 Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних
ділянок громадянами

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки,
яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної
районної, Київської чи Севастопольської міської державної
адміністрації або сільської, селищної, міської ради за
місцезнаходженням земельної ділянки.

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у
місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що
підтверджують розмір земельної ділянки.

3. Громадяни - працівники державних та комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також
пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у
власність земельних ділянок, які перебувають у постійному
користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються
з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської,
селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської
міської державної адміністрації.

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган
виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає
дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку
проекту приватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність громадянам -
працівникам державних та комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх
числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у
порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність
земельної ділянки із земель державної або комунальної власності
для ведення фермерського господарства, ведення особистого
селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і
обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд
(присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва,
будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної
приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи
Севастопольської міської державної адміністрації або сільської,
селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У
заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська,
селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної
ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної
комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність
надає дозвіл на розробку проекту її відведення.



8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за
замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи
(ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що
обумовлюються угодою сторін.

9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з
органом по земельних ресурсах, природоохоронним і
санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і
охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних
місцевої державної адміністрації або органу місцевого
самоврядування. ( Частина дев'ята статті 118 в редакції Закону
N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004 )

10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна
адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк
розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу
земельної ділянки у власність.

11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу
місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність
або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому
порядку.

Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю
користування (набувальна давність)

1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно
користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають
документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну
ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу
місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність
або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки
встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

2. Передача земельної ділянки у власність або у користування
громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку,
встановленому цим Кодексом.

Стаття 120. Перехід права власності на земельну ділянку при
переході права на житловий будинок, будівлю
або споруду { Назва статті 120 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від
27.04.2007 }

1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або
споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій
вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,
встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або
споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача
переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка
зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину
земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. { Частина перша статті 120 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 )
від 27.04.2007 }

2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на
земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження
до набувача переходить право користування тією частиною земельної
ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка
необхідна для їх обслуговування. { Частина друга статті 120 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 )
від 27.04.2007 }

3. У разі переходу права власності на будинок або його
частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання
право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона
належала попередньому власнику.

4. При переході права власності на будівлю та споруду до
кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно
часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не
передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

5. При переході права власності на будівлю або споруду до
громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності
земельні ділянки, до них переходить право користування земельною
ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок
громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм
земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в
таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі
земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території
сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське
господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради
розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір
земельної частки (паю) визначається як середній по цих
підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки
(паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не
більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не
більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в
містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше
0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше
0,01 гектара.

2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно
громадянину для ведення особистого селянського господарства, може
бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної
частки (паю). 68 Стаття 123. Порядок надання у постійне користування земельних
ділянок юридичним особам

1. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне
користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення
цих ділянок.

2. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних
ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем
цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового
договору, нормативи та строки розробки проектів відведення
земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки
у постійне користування із земель державної або комунальної
власності, звертається з відповідним клопотанням до районної,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або
сільської, селищної, міської ради.

4. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються
матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього
Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та
місце розташування.

5. Відповідна районна державна адміністрація або сільська,
селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає
згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

6. Проект відведення земельної ділянки погоджується із
землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним
і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та
охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної
землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають,
подається до відповідної державної адміністрації або сільської,
селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в
межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають
рішення про надання земельної ділянки.

7. При наданні земельної ділянки у користування обласними
державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки
Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські,
районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем
розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно
обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної
Республіки Крим.

8. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом
Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації
подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки
центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів,
який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до
Кабінету Міністрів України.

9. Відмову органів місцевого самоврядування або органів
виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або
залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути
оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні
земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення
з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів,
затвердженої містобудівної документації та документації із
землеустрою. 69 Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду

1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у
державній або комунальній власності, здійснюється на підставі
рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого
самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у
власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором
оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

3. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним
особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під
забудову здійснюється за проектами відведення в порядку,
встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється в по­рядку, передбаченому процесуальними нормами, встановле­ними цієї статтею ЗК України. Тут врегульовані особливості передачі в оренду земельних ділянок із земель державної і ко­мунальної власності, а також із земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Пункт 3 цієї статті ЗК України визначає особливості передачі в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною цільового призначення та із земель запасу.

Провадження у відносинах, що здійснюються при передачі и оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, виникають між орендарями, тобто особами, що мають право на одержання земельної ділянки в оренду, і орендодавцями, тобто власниками землі: громадяна­ми і юридичними особами, а також органами виконавчої вла­ди і органами місцевого самоврядування, що представляють суб'єктів права державної власності та права комунальної влас­ності на землю.

Перелік осіб, які мають право на одержання земельних ділянок в оренду, визначений у ст. 93 ЗК України. Згідно з цією нормою орендарями землі можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни і особи без гро­мадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, а також іноземні держави.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. Орендодавець за плату передає орендар на підставі договору оренди земельну ділянку у володіння користування для господарського використання на обумов ний договором строк.

Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у державній комунальній власності, є рішення орендодавця. У разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурсних засад підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.

Договір оренди земельної ділянки укладається у письмово формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схем земельної ділянки. Згідно з Законом «Про оренду землі» (ст. 13, ч. 3) договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України. Істотними умовами такого договору є:

1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельні ділянки). Це означає, що в оренду може передаватися лише земельна ділянка, яка відведена власникові в натурі (на місцевості) і на яку громадянину чи юридичній особі видано державний акт про право власності на землю;

2) термін договору оренди;

3) орендна плата (розмір, індексація, форма платежу, та мін та порядок внесення і перегляду);

4) цільове призначення, умови використання і зберігай якості землі;

5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;

7) сторона (орендодавець чи орендатор), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. При цьому орендодавцем може бути власник земельної ділянки або уповноважена ним особа. Правомочності власника земельної ділянки (громадянина чи юридичної ос би) посвідчуються державним актом про право власності т земельну ділянку. Повноваження власника-громадянина підтверджуються документами, що посвідчують особу, а власника — юридичної особи — статутом або довіреністю уповноваженої особи;

8) відповідальність сторін. За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення договору оренди тощо). Умови договору діють і у випадках, коли після набрання договором чинності іконами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, крім тих, що стосуються розміру оренд­ні плати, а також випадків, визначених законами України, кию вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.

Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у по­милку, визначеному ЗК України (див. коментар до ст. 122 ЗК України).

Підставою для укладення договору оренди є рішення відпо­відного компетентного органу виконавчої влади або органу Місцевого самоврядування.

У разі згоди орендодавця (громадянина чи юридичної особи), якому земельна ділянка як об'єкт оренди належить на Праві власності, між ним і орендарем укладається письмовий договір оренди, в якому обумовлюються умови оренди землі.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення. Проте і в цих випадках до договору оренди додається план (схема) земельної ділянки, який згідно зі ст. 13 Закону «Про оренду землі» є невід'ємною чистиною договору.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки на­дання її в оренду здійснюється за проектами відведення. У та­кому самому порядку передаються в оренду земельні ділянки під забудову із земель запасу. У таких випадках проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Про порядок підготовки і затвердження проекту відведення див. коментар до статей 118 та 123 ЗК України.

Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірник договору. Один зареєстрований примірник зберігається в о гані, який здійснив його реєстрацію.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є підставою для відмови його державної реєстрації, а також для в знання договору недійсним відповідно до законів України Згідно зі ст. 23 Закону «Про оренду землі» орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди.

 

70 Стаття 125. Виникнення права власності та права користування
земельною ділянкою

1. Право власності та право постійного користування на
земельну ділянку виникає після одержання її власником або
користувачем документа, що посвідчує право власності чи право
постійного користування земельною ділянкою, та його державної
реєстрації.

2. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення
договору оренди і його державної реєстрації.

3. Приступати до використання земельної ділянки до
встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа,
що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи на землі приватної власності, територіальні громади — на землі комунальної власності та держава — на землі державної власності. Громадяни та юридичні особи набувають право власності на підставах, визначених статтями 81, ЗК України. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. У держав­ній власності перебувають усі землі України, крім земель ко­мунальної та приватної власності.

ЗК України (статті 81, 82) передбачає різні підстави набут­тя земельних ділянок у приватну власність або у постійне ко­ристування громадянами і юридичними особами, зокрема шляхом безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності у разі приватизації. Постановою Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власнос­ті на землю і право постійного користування землею» від 13 бе­резня 1992 р. затверджені форми державних актів: на право колективної власності на землю, на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею. Зі зміс­ту форм цих державних актів зрозуміло, що вони стосуються земельних ділянок, переданих у колективну чи приватну вла­сність громадянам відповідними радами. Слід зазначити, що відповідно до нового ЗК України замість поняття колективної власності підприємств вживається поняття власності юридич­них осіб, тобто такі державні акти в нинішніх умовах нада­ються юридичним особам, а право колективної власності за­мінено на право власності юридичних осіб. Крім випадків приватизації, громадяни і юридичні особи набувають земель­ні ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, а також шляхом прий­няття спадщини. Документами, якими підтверджується пра­во власності на земельну ділянку, є відповідні нотаріально посвідчені договори або ж акти про прийняття земельної ділянки у спадок.

У такому самому порядку договором посвідчується надан­ня органами виконавчої влади та органами місцевого само­врядування земельних ділянок юридичним особам у постійне користування.

Право на оренду земельної ділянки громадянами і юридичними особами виникає на підставі договору оренди, укладено­го між орендодавцями і орендарями. Документи про набуття права власності на землю на підставі рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу, дарування, міни, інших цивільно-правову угод повинні реєструватися у державних органах. Лише така реєстрація надає документам легітимності.

Важливе значення державної реєстрації документів про право на землю підкріплюється правовим застереженням, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документу, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

 

Стаття 126. Документи, що посвідчують право на земельну
ділянку

1. Право власності на земельну ділянку і право постійного
користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Право оренди землі оформляється договором, який
реєструється відповідно до закону.

 

У ст. 125 цього Кодексу передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Коментована стаття встановлює, що єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є державний акт.

Відповідно до ст. 126 нового ЗК України форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Оскільки згідно зі ст. 116 (п. 5) Конституції України управління об'єктами державної власності на землю входить до компетенції Кабінету Міністрів України, то логічно було передбачити, що Кабінет Міністрів України. затверджуватиме форми державних актів на земельні ділянки, що надаються громадянам і юридичним особам безоплатно із земель державної і комунальної власності. В інших випадках правовстановлюючими документами повинні вважатися нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, свідоцтва про прийняття спадщини тощо.

Недоцільність видачі державних актів в усіх без винятку випадках підтверджується таким прикладом.

У разі придбання громадянином або юридичною особою бу­динку або частини будинку за договором купівлі-продажу, ра­зом з будинком (його частиною) до нього переходить право на земельну ділянку (частину земельної ділянки), що відносить­ся до цієї будівлі. Видавати в таких випадках два документи: договір купівлі-продажу на будинок (частину будинку) і дер­жавний акт на право приватної власності на земельну ділянку (частину земельної ділянки) є нелогічним і недоцільним. Адже будинок із земельною ділянкою, на якій він побудова­ний, є єдиним об'єктом нерухомості, і штучний поділ його на два об'єкти не відповідає принципам законотворення. Оскіль­ки у цій статті ЗК України зазначається, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земель­ною ділянкою посвідчується державними актами без усяких застережень, то слід дотримуватися закону і вживати заходів, щоб державні акти на право приватної власності на земельні ділянки були видані всім громадянам, недержавним юридич­ним особам, а на право постійного користування земельними ділянками — всім юридичним особам, яким надані земельні ділянки у постійне користування із земель комунальної і дер­жавної власності.

 

71 Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної
чи комунальної власності

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування
і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень
здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної
власності громадянам та юридичним особам, які мають право на
набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам
відповідно до цього Кодексу. { Частина перша статті 127 із
змінами, внесеними згідно із Законами N 3235-IV ( 3235-15 ) від
20.12.2005, N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 }

2. Продаж земельних ділянок державної та комунальної
власності громадянам та юридичним особам здійснюється на
конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних
ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є
власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки,
паї), що належать державі.

Відповідно до ст. 14 Конституції України громадяни, юридичні особи і держава набувають у власність земельні ділянки виключно відповідно до закону. Чинний ЗК України визнач правові підстави, способи, порядок придбання громадянами юридичними особами земельних ділянок у власність.

Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки із земель державної і комунальної власності лише на підставах, передбачених законом, зокрема за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатно чи за плату, залежно в цільового призначення земельної ділянки.

У разі придбання земельної ділянки у власність із земель державної і комунальної власності за плату громадяни, юридичні особи, іноземні держави мають укладати договори купівлі-продажу таких ділянок відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням вимог ЗК України. У згаданому кодексі передбачено, що земельні ділянки є предметом и вільно-правових угод як особливий об'єкт нерухомості. При цьому продавцями земельних ділянок виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, діють у межах повноважень, визначених статтями 7—17 земельного кодексу.

Покупцями земельних ділянок із земель державної комунальної власності можуть бути громадяни України, а також юридичні особи, засновані громадянами України і юридичними особами України. Зазначені суб'єкти можуть укладати договори купівлі-продажу і набувати у власність земельні ділянки із земель державної та комунальної власності я сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом. При цьому покупцями земель сільськогосподарського призначення можуть бути лише особи, які відповідають вимогам, закріпленим у ст. 130 цього Кодексу. Чинний ЗК України визначає також критерії щодо покупців земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Предметом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод можуть Пуги: земельні ділянки несільськогосподарського призначен­ня, які знаходяться під об'єктами нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, і які перебувають у користуванні (в тому числі на умовах оренди) юридичних та фізичних осіб; на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна грома­дян і юридичних осіб, що не мають юридично оформлених документів на право користування такими земельними ділян­ками; незабудовані земельні ділянки, що приватизуються під забудову суб'єктами підприємницької діяльності шляхом проведення земельних торгів.

Не можуть бути покупцями земельних ділянок із земель державної та комунальної власності юридичні особи України, які засновані виключно на державній і комунальній власнос­ті, засновані особами без громадянства чи іноземними фізич­ними і юридичними особами, у статутному фонді яких є част­ка державної чи комунальної власності, засновані громадя­нами і юридичними особами України разом з іноземними фізичними і юридичними особами.

Земельні ділянки, що підлягають продажу, мають бути цільними від права на них інших осіб, за винятком певних об­межень і сервітутів, установлених законом чи рішенням суду відповідно до статей 98—102, 110—115 ЗК України.

Іноземні фізичні та юридичні особи, особи без громадянства мають право на укладення договорів купівлі-продажу зе­мельних ділянок лише несільськогосподарського призначення для підприємницької діяльності у межах населених пунктів «бо за їх межами у разі придбання об'єктів нерухомого майна.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...