Главная Обратная связь

Дисциплины:






Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 10 страница



Гарантією права власності на земельну ділянку виступає положення п. З ст. 153 ЗК України, за яким колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних треб, має право звернутися до суду з позовом про визнання дійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.

Ймовірно вважати, що факт встановлення використання викупленої земельної ділянки не для суспільних потреб має бути підтверджений у судовому порядку шляхом надання колишнім власником земельної ділянки матеріалів про факти не використання такої ділянки, витребування судом у органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування відомостей про підстави передачі такої земельної ділянки іншим користувачам тощо.

Керуючись положенням ст. 152 ЗК України, доцільно вважати, що визнання в судовому порядку недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки тягне за собою повернення незаконно відчуженої земельної ділянки власнику, приведення їі до придатного для використання стану, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за рахунок винних осіб, у тому числі відшкодування збитків, пов'язаних із незаконним викупом.

78 Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі
та землекористувачам

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки,
заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових
земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із
сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових
земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних
властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання
земельної ділянки.

Одним із способів захисту прав на земельні ділянки відпо­відно до пункту 3 «ґ» ст. 152 ЗК України є відшкодування за­подіяних збитків, яке може застосовуватися при усуненні будь-яких порушень прав власника на землю чи землекорис­тувача.

Необхідність відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначена у статтях 97, 101, 146, 147, 152, 155, 212 Кодексу. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється особами, які заподіяли таких збитків, добровільно або в судовому порядку.



Вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових зе мель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогос подарським і лісогосподарським виробництвом. Враховуюч пріоритетність земель сільськогосподарського використання, що передбачено ст. 23 Кодексу, та з урахуванням важливості використання земель лісового фонду переважно для віднов­лення і відтворення лісів з метою забезпечення ними при­родоохоронних (водоохоронних, полезахисних, кліматорегулюючих, оздоровчих, рекреаційних та інших) функцій, земельне законодавство встановлює відповідні вимоги щодо відшкодування заподіяних збитків землевласникам та землеко­ристувачам у випадках вилучення (викупу) таких земель дл інших суспільних потреб.

Вилучення (викуп) зазначених земель має проводитися з додержанням вимог, передбачених статтями 146, 147, 149— 151 Кодексу, в тому числі з відшкодуванням збитків. Відшкодовуються збитки власникам землі та землекористувачам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування , підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким відведено чи надано в користування земельні ділянки, що вилучаються (викуповуються).

Розміри збитків, заподіяних власникам землі й землекори­стувачам вилученням (викупом) у встановленому порядку земельних ділянок, визначаються: для земель, що знаходяться на праві власності, з урахуванням повної вартості земельної ділянки, яка встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель та проводиться відповідно до п. З ст. 14 за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів Україн (див. постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, зі змінами); для земель, що знаходяться в праві користування, — комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад згідно з порядком, визначеним ст. 157 ЗК "України.

Тимчасове зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання. Від­шкодування збитків, заподіяних власникам землі та землеко­ристувачам внаслідок тимчасового зайняття зазначених зе­мель здійснюється у випадках передачі їх на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи (п. 1 ст. 97 Кодексу). Тимчасово такі землі можуть пе­редаватися і для інших видів використання.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 97 такі підприємства після проведення зазначених робіт зобов'язані відшкодувати влас­никам землі та землекористувачам усі збитки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок привести земель­ні ділянки до попереднього стану.

Відшкодування збитків можливе також внаслідок само­цільного тимчасового зайняття зазначених угідь.

Установлення обмежень щодо використання земельних ділянок. Відшкодування збитків власникам землі та землеко­ристувачам здійснюється також у випадках встановлення об­межень щодо використання земельних ділянок, особливо внас­лідок примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у разі воєнного або надзвичайного стану (ст. 147), внаслідок втручання органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування у здійснення влас­ником землі чи титульним володільцем повноважень щодо володіння, користування чи розпорядження належними їм земельними ділянками або встановленням інших, ніж це пе­редбачено у статтях 91, 96, 111 Кодексу, обов'язків та обме­жень (ст. 154), внаслідок обмеження прав власників землі і землекористувачів іншими особами шляхом самовільного зай­няття земельних ділянок, погіршенням якості ґрунтового по­криву та інших корисних властивостей земель тощо.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється також внаслідок обмеження щодо вико­ристання земельних ділянок у разі видання органом виконав­чої влади або органом місцевого самоврядування акта, який порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Збитки, заподіяні власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню у повному розмірі органом, який видав акт (ст. 155).

Погіршення якості ґрунтового покриву та інших корис них властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється у випадках недодержання вимог законодавства про охорону довкілля, вимог щодо охорони земель (розділ VI ЗК України), а саме: забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитарними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також способами, які завдають шкоду здоров'ю населення тощо. Збитки відшкодовуються тими підприємствами, установами,

організаціями та громадянами, діяльність яких призводить погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 гру, ня 1996 р. № 13). ,

У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель та інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до стат 211, 212 Земельного кодексу, статей 203, 440, 441, 453 Цивільного кодексу особами, які її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки вона відшкодовуєтся володільцем цього джерела за правилами ст. 450 Цивільно кодексу України.

Слід зауважити, що держава як власник землі теж має право на відшкодування шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. У таких випадках доцільно керуватися Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р. № 171.

Методика встановлює порядок розрахунку розмірів від­шкодування шкоди, заподіяної державі юридичними особами та громадянами у процесі їхньої діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засміченням промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі незалежно від форм їх власності (п. 1.2 Методики).

Методика застосовується при встановленні розмірів шкоди від забруднення земель будь-якого цільового призначення (всі землі України), що сталося внаслідок неорганізованих (непередбачених проектами, дозволами тощо) скидів (вики­дів) речовин, сполук і матеріалів, а також в аварійних ситуа­ціях (прорив очисних споруд, транспортних трубопроводів, ємностей різного призначення тощо); внаслідок порушення норм екологічної безпеки при зберіганні, транспортуванні, використанні пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів (п. 1.3 Методики).

Приведення сільськогосподарських угідь, лісових угідь та чагарників у непридатний для використання стан. Відшко­дування збитків власникам землі та землекористувачам внас­лідок приведення зазначених земель до непридатного для ви­користання за цільовим призначенням стану здійснюється фізичними та юридичними особами, діяльність яких призво­дить до негативного впливу на стан земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі особами, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 ЗК України), а також підприємства­ми, установами, організаціями, які тимчасово використову­вали земельні ділянки для проведення геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт і не виконали покладеного ст. 97 Кодексу обов'язку привести за­йману земельну ділянку за свій рахунок у визначений строк до стану, придатного для її використання за цільовим признак ченням.

Приведення земель до стану, придатного для її викориористання за призначенням включає в себе вартість робіт, потрібних для приведення земельної ділянки в такий стан, включаюючи вартість робіт з рекультивації земель відповідно до вимог ст. 166 Кодексу, знесення будинків, будівель і споруд за рахунок громадян та юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212) тощо.

У разі неприведення зазначених земель до придатного для використання стану такі особи повинні відповідно до статей 203, 440, 453 Цивільного кодексу відшкодувати власникові або землекористувачеві заподіяну шкоду в розмірі вартостей робіт, потрібних для приведення земельної ділянки до такого стану. Для визначення розміру цієї шкоди суд може призначити експертизу (п, 16 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 25 грудня 1996 р.).

Неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Відшкодування збитків, заподіяних влас­никам землі та землекористувачам внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, здійснюється фізичними та юридичними особами, які самовільно зайняли земельні ділянки, або яким такі ділянки були передані тимчасово для здійснення геологознімальнихи пошукових, геодезичних, інших розвідувальних та господарських робіт.

З урахуванням судової практики, яка склалася, крім відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам може бути відшкодована шкода, заподіяна самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства. Відповідно до статей 203, 440 Цивільного кодексу така шкода відшкодовується у повному розмірі (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду Украї-І ни від 25 грудня 1996 р.).

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладанні шляхів, трубопроводів та проведеним розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з ура­хуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати із земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі до стану, придатного для її використання за призначен­ням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

При пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні, на користь землекористувача (власника) стягу­ється вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням сере­дньої врожайності даної культури у господарстві, за винят­ком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землеко­ристувач провів у тому самому сезоні повторний посів куль­тур, відшкодуванню належать витрати на пересівання (вар­тість насіння, обробітку землі тощо).

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земель­ні ділянки повертаються їх власникам або землекористува­чам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування витрат, проведених під час незаконного користування.

У справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушен­ням земельного законодавства, суди відповідно до ч. 7 ст. 203 Цивільного процесуального кодексу вправі вийти за межі за­явлених вимог, якщо це необхідно для захисту прав і охоронюваних законом інтересів власників землі або землекористу­вачів (п. 18 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України).

Зменшення на підставі ст. 454 Цивільного процесуального кодексу розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадя­нином, може мати місце у виняткових випадках залежно від встановленого судом і ретельно перевіреного в судовому за­сіданні його майнового стану, з обов'язковим наведенням мо­тивів прийняття рішення.

При розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподія­ної псуванням чи забрудненням землі, суди з'ясовують наяв­ність у відповідача можливості провести роботи з відновлення попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з урахуванням думки позивача зобов'язати відповідача згідно зі ст. 453 Цивільного процесуального кодексу відшкодувати шкоду в натурі, і встановити для цього відповідний строк.

 

Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі
та землекористувачам

1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують
земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність
яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує
якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі
внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території,
засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними
водами.

2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам
землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів
України.

Пунктом 1 ст. 157 ЗК України визначено перелік умов та коло суб'єктів, які зобов'язані відшкодовувати збитки власникам землі та землекористувачам. Так, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи здійснюють відшкодування збитків власникам землі або землекористувачам: 1) за умови тимчасового зайняття і використання для своїх потреб цих ділянок; 2) якщо їх діяльність обмежує права власників і землекористувачів 3) якщо їх діяльність погіршує якість земель, розташованих в зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Так, відповідно до п. 4 ст. 97 ЗК України підприємства, установи т організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, зобов'язані відшкодувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, у тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок привести зайняті земельні ділянки до попереднього стану.

Прикладом діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, яка обмежує права власників і землекористувачів, може бути видання цими органами акта, яким порушуються права власників та землекористувачів щодо володіння, користування чи розпорядження належною їм земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України). Прикладом діяьності громадян та юридичних осіб, яка обмежує права власників і землекористувачів, може бути самовільне зайнят­тя земельних ділянок (ст. 212 Кодексу), створення незручностей — затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове набруднений тощо (п. 1 ст. 103 Кодексу).

Відшкодуванню також підлягають збитки, заподіяні влас­никам землі та землекористувачам у результаті діяльності ор­ганів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб, яка погіршує якість земель, роз­ташованих у зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промис­ловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами (характеристика таких порушень дається у коментарі до ст. 143 ЗК України). Підстави відшкодування збитків власни­кам землі та землекористувачів передбачені ст. 156 Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 157 на сьогодні діє Порядок визна­чення та відшкодування збитків власникам землі та земле­користувачам (далі — Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 в частині, що не суперечить новому ЗК України. Цим норма­тивним актом врегульовані питання щодо складу комісій з визначення розміру збитків, переліку збитків власників і зем­лекористувачів, що підлягають відшкодуванню, порядку ви­значення розмірів збитків та строків їх відшкодування. Так, відповідно до п. 2 Порядку розміри збитків визначаються ко­місіями, створеними Київською та Севастопольською міськи­ми, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад. До складу комісій входять представники Київської, Севастополь­ської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) р (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємст установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники земельних і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного підпоряд кування) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. У разі, коли збитки заподіяні погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням, до складу комісій включаються також представники санітарних і природоохоронних органів. Результати роботи комісій оформлюються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Згідно з п. 4 Порядку відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд включаючи незавершене будівництво, у повному розмірі, з винятком випадків, коли підприємства, установи й організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди замість тих, що вилучаються (викуповуються) у громадян колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів сільськогосподарських науково-дослідних установ і учбових господарств, інших сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств і організацій; вартість плодово-ягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів] ставків, водоймищ, свердловин тощо, зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход — це доход який міг би одержати власник землі, землекористувач, у том числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків визначаються відповідно до реальної вар­тості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель

(з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам зем­лі й землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємст­вами, установами, організаціями та громадянами, що їх запо­діяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок — після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина. При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збит­ки відшкодовують власникам землі й землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилу­чення (викуп) земель. При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та під­приємствами, установами й організаціями, які здійснюють розвідувальні роботи з обумовленням розмірів збитків і по­рядку їх відшкодування в договорі. При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Ки­ївською та Севастопольською міськими, районними державни­ми адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад.

 

79 Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори

1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого
самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних
ресурсів.

2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу
володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що
перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори
щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у
межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають
у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами
правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів
у містах.

4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів
вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами
населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та
земельних сервітутів.

5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з
рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади
з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами
місцевого самоврядування та органами виконавчої
влади з питань земельних ресурсів

1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з
питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на
підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання
заяви.

2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених
сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце
розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому
вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання
розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору
може мати місце лише з поважних причин.

3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при
повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і
прийняття рішення.

4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу
виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок
його виконання.

5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його
прийняття.

Суб'єкти правовідносин у сфері розгляду земельних спор за метою та функціональним призначенням можуть бути поділені на три групи. Перша група — суб'єкти безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору (заявник та відповідач або відповідним чином уповноважені ними представники). Дру га — суб'єкти, наділені владними повноваженнями щодо вирішення спору: органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування (даний перелік є вичерпним). До третьої групи належать суб'єкти, безпосередньо не заінтересовані в розгляді спору, але їх участь необхідна для розгляду справи (експерти, свідки).

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є позасудовим порядком вирішення спорів, для якого характерні наступні стадії: 1) порушення позасудового провадження, 2) підготовка до розгляду, 3) розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення, 4) оскарження рішення, 5) виконання рішення.

Перша стадія. Підставою для порушення позасудового провадження є подання заяви однією зі сторін. Чинним земельним законодавством не визначений порядок подачі заяви, як не встановлені й вимоги щодо її змісту. Проте у будь якому випадку заява має бути мотивованою, а викладені в ній вимоги підтверджені відповідними доказами.

Передумовою подачі заяви про вирішення земельного спо­ру є. правопорушення. При цьому порушення може дійсно мати місце, а може бути й результатом сумлінної омани. ЗК України не передбачає і не визначає передумови звернення до відповідних органів, оскільки в цьому, на думку автора ко­ментованої статті, немає потреби.

Відповідний орган, уповноважений вирішувати земельні спори, зобов'язаний прийняти заяву та зареєструвати її у встановленому порядку. Законодавство не визначає підстави для відмови у прийнятті заяви, але якщо все ж таки це було зроблено, то особа (заявник) має право на звернення до суду для оскарження неправомірних дій. Якщо розгляд певного спору не належить до компетенції зазначеного органу, остан­ній зобов'язаний повідомити про це заявника чи направити заяву за підвідомчістю, про що також повинен бути повідом­лений заявник.

Друга стадія — це підготовка справи до розгляду. Законо­давчо даний порядок не визначений і не врегульований. Однак для того, щоб повно та всебічно дослідити справу і ви­нести обґрунтоване рішення щодо спору слід провести певні підготовчі дії. Раніше для розгляду певної категорії справ створювалися погоджувальні комісії (статті 107, 108 ЗК Украї­ни в редакції від 13 березня 1992 р.). Чинний ЗК України створення таких комісій не передбачає, але в принципі й не забороняє. На думку автора коментованої статті, створення погоджувальних комісій є доцільним, зокрема для вирішення складних спорів.

На даній стадії сторони можуть звернутися з клопотанням про припинення розгляду спору у випадку примирення сто­рін. Закон не зобов'язує орган, що розглядає спір, перевіряти умови примирення.

ЗК України містить вимогу щодо строку розгляду земель­ного спору в позасудовому порядку — один місяць з дня по­дання заяви.

Третя стадія (розгляд і вирішення спору по суті та вине­сення рішення) охоплює пункти 2 та 3 коментованої статті. Слід зауважити, що немає необхідності ці положення розміщувати в різних пунктах ст. 159 ЗК України, оскільки вони є взаємообумовленими і випливають одне з іншого.

Згідно з чинним ЗК України земельні спори розглядаються на сесіях рад чи засіданнях їх виконавчих органів, засідання органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів з викликом сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. Законодавче закріплення цього положення гарантує сторонам особисте здійснення своїх прав.

Питання про участь (присутність) сторін у процесі розгляду земельного спору має дуже важливе значення. Особиста присутність учасників при розгляді спору дозволяє їм повною мірою реалізувати наданий їм комплекс прав, а також забезпечує всебічне та повне дослідження обставин справи, що є гарантією винесення об'єктивного рішення.

У випадку неявки однієї зі сторін (якщо від неї не надійшло офіційної згоди на розгляд справи за її відсутності) при першому вирішенні питання розгляд спору переноситься, тобто розгляд спору не розпочинається. При цьому немає значення, з якої причини особа не з'явилася. До того ж, особа зобов'язана пояснювати причину неявки.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...