Главная Обратная связь

Дисциплины:






Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів 11 страница



Якщо ж від особи надійшла офіційна згода на розгля справи за її відсутності, то вирішення питання по суті здій нюється за її відсутності. Однак виникає запитання, що має на увазі законодавець під «офіційною згодою» і в якій формі вона має бути виражена. Чинне законодавство не містить конкретних вимог щодо цього. Автор коментованої статті вважає, що це має бути письмова заява. У будь-якому випадку, волевиявлення особи на розгляд справи за її відсутності має бути виражене у конкретній формі.

Повторне відкладення розгляду земельного спору може мати місце лише з поважних причин. «Поважність» причини є оціночним поняттям, яке не регламентується законодавством (Земельним кодексом) і вирішується за розсудом органу, що розглядає спір.

Неявка сторін (сторони) без поважної причини за повторним викликом не зупиняє розгляд земельного спору та винесення рішення.

Прийняття рішення — найважливіший момент стадії роз­гляду земельного спору. Законодавство не закріплює необхід­ні атрибути рішення щодо земельного спору. Слід зауважити, що воно має відповідати всім тим загальним вимогам, які пред'являються до рішень, що виносяться з інших категорій правових спорів (адміністративних, цивільних тощо). Тобто, рішення щодо земельного спору має містити:

1) вступну частину, в якій зазначаються час і місце його розгляду, найменування органу, що його постановив, перелік осіб, які його приймали, найменування сторін та інших осіб, що брали участь у справі;

2) описову частину, де викладається суть вимог заявника, заперечень відповідача;

3) мотивувальну частину, де обґрунтовуються висновки з урахуванням фактичних обставин. Вони повинні цілком від­повідати всім документам (доказам), що наявні у справі;

4) резолютивну частину, де міститься кінцевий висновок, підсумок щодо спору, порядок його виконання та строк і по­рядок оскарження.

Рішення з земельного спору повинно бути винесене компе­тентним органом, тобто тим органом,.якому підвідомчий спір.

Четверта стадія (оскарження рішення) передбачена п. 5 ст. 158 ЗК України.

Пункт 4 коментованої статті містить положення про те, що в рішенні також зазначається порядок його виконання. Отже, мають бути визначені й заходи, які слід здійснити для відновлення порушеного права. Якщо рішення приймалося за відсутності однієї зі сторін, то дана сторона повідомляєть­ся про винесення рішення і може отримати його в загально­му порядку.

Отримання рішення сторонами надає їм можливості реа­лізувати закріплені в ньому положення. Зокрема, якщо сторо­ни згодні з рішенням, то на його підставі відбувається понов­лення порушених прав або врегульовуються спірні правовід­носини. Якщо ж сторони (сторона) не згодні з рішенням, вони мають право оскаржити його в судовому порядку.



Строк передачі рішення сторонам становить п'ять днів з часу його прийняття. Встановлення даного строку є гарантією реалізації права на оскарження рішення в судовому порядку, оскільки в разі затягнення процедури видачі рішення сторона може пропустити строк, передбачений для подачі апеляції.

Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних
спорів

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право
знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки,
брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та
інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові
пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони,
одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди
з цим рішенням, оскаржувати його.

Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади
з питань земельних ресурсів та органів місцевого
самоврядування щодо земельних спорів

1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань
земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в
силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді
призупиняє їх виконання.

2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється
органом, який прийняв це рішення.

3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування
збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського
виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути
призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим
органом або судом. 80 Стаття 162. Поняття охорони земель

Охорона земель - це система правових, організаційних,
економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне
використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель
сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист
від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення
родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель
лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму
використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного
та історико-культурного призначення. { Стаття 162 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV
( 3404-15 ) від 08.02.2006 }

Стаття 163. Завдання охорони земель

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та
відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і
набутих якостей земель.

Стаття 164. Зміст охорони земель

1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального
землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення,
заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення,
забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними
речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних
процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної
ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних
сільськогосподарських угідь.

2. Порядок охорони земель встановлюється законом.

83 Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах

1. Межа району, села, селища, міста, району у місті - це
умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію
району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

2. Межі району, села, селища, міста, району у місті
встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які
розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх
розвитку, генеральних планів населених пунктів.

3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища,
міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності
і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх
вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та
зміну меж адміністративно-територіальних утворень

1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст
приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи
Севастопольської міської рад.

2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ
приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними,
Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних
та відповідних сільських, селищних рад.

3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах
приймається міською радою за поданням відповідних районних у
містах рад.

Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж
адміністративно-територіальних утворень

Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в
порядку та відповідно до закону.

Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних
утворень

1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються
державним актом України.

2. Форма та порядок видачі державного акта України на межі
адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною
Радою України. 84 Стаття 181. Поняття землеустрою

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та
екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин
та раціональної організації території
адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання,
що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і
розвитку продуктивних сил.

Стаття 182. Мета землеустрою

Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального
використання та охорони земель, створенні сприятливого
екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

Стаття 183. Завдання землеустрою

Основними завданнями землеустрою є:

а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованого
перерозподілу земель, формування раціональної системи
землеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків у
розташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів і
агросистем;

б) інформаційне забезпечення правового, економічного,
екологічного і містобудівного механізму регулювання земельних
відносин на національному, регіональному, локальному,
господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленню
особливого режиму і умов використання земель;

в) встановлення на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим
природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж
земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування,
організації раціонального використання та охорони земель на
національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із
створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну
оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського
призначення, впровадження прогресивних форм організації управління
землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення
земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню
природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,
рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних
угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів,
вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення
промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів
деградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель,
попередженню інших негативних явищ;

е) організація територій несільськогосподарських підприємств,
організацій і установ з метою створення умов ефективного
землекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель.

Стаття 184. Зміст землеустрою

Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж
адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і
землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм
використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення
техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель
відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими
природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і
землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних
ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або
право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують
еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а
також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної
з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з
використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних,
ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою

1. Землеустрій здійснюється державними та іншими
землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету
України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а
також коштів громадян та юридичних осіб.

2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.

Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної
документації

1. Розгляд і затвердження землевпорядної документації
проводиться в такому порядку:

а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування
використання та охорони земель і схеми землеустрою після
погодження їх у встановленому порядку розглядаються і
затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування;

б) проекти створення нових землеволодінь і землекористувань
після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і
затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами
місцевого самоврядування;

в) проекти відведення земельних ділянок із земель державної
чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади
або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають
земельні ділянки;

г) проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств,
установ і організацій, особистих селянських, фермерських
господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими
радами або районними державними адміністраціями розглядаються і
затверджуються власниками землі або землекористувачами;

ґ) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням,
докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх
використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих
проектів.

2. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з
питань землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування або власників землі та
землекористувачів, які затвердили ці проекти.

3. Прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти
землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з
питань використання і охорони земель, реформування земельних
відносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтувань
використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка
здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону. 85 Стаття 187. Завдання контролю за використанням та
охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель полягає в
забезпеченні додержання органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами,
організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Стаття 188. Державний контроль за використанням та
охороною земель

1. Державний контроль за використанням та охороною земель
здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних
ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону
земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та
природних ресурсів.

2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та
охороною земель встановлюється законом.

Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та
охороною земель

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель
здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та
обласними радами.

Стаття 190. Громадський контроль за використанням та
охороною земель

Громадський контроль за використанням та охороною земель
здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються
відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі
положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по
земельних ресурсах. 86 Стаття 191. Призначення моніторингу земель

1. Моніторинг земель - це система спостереження за станом
земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення
та ліквідації наслідків негативних процесів.

2. У системі моніторингу земель проводиться збирання,
оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан
земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих
рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним
змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.

3. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи
моніторингу довкілля.

4. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій
моніторинг земель може бути національним, регіональним і
локальним.

5. Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими
органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питань
екології та природних ресурсів.

6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг природних ресурсів, у тому числі земельних, — це система спостережень за їх станом і динамікою змін. Мо­ніторинг земельного фонду включає в себе ряд послідовних етапів: збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан ґрунтів, прогнозування його змін та роз­робки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

Моніторинг земельних ресурсів здійснюється на підставі ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища», ст. 95 ЗК України, а також Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р.

№ 391 і Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 6612.

Даючи визначення моніторингу земель, ЗК України спе­ціально виділяє в його змісті елемент радіаційного моніто­рингу: «у тому числі земель, розташованих у зонах радіоак­тивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негатив­них процесів». Такий акцент у визначенні так само, як у структурі відповідної діяльності, пов'язаний зі специфікою українських земель, значна частина яких зазнала радіоактив­ного впливу внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд неза­лежно від форм власності на землю.

Залежно від масштабів поширення, охоплення територій розрізняють моніторинг:

— глобальний — пов'язаний з міжнародними науково-тех­нічними програмами;

— національний — що охоплює всю територію України;

— регіональний — на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;

— локальний — на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Залежно від терміну та періодичності проведення спостере­жень останні поділяються на: базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніто­рингу земель); періодичні (через рік і більше); оперативні (фіксують поточні зміни).

Змістом моніторингу земель є здійснення систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження, вишуку­вання), виявлення змін, а також оцінки:

— стану використання угідь, полів, ділянок;

— процесів, пов'язаних зі змінами родючості ґрунтів (роз­виток водної та вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення), заростання сіль­ськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

— стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосхо­вищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

— стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсхо­вищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промис­лових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства аграрної політики України, Української акаде­мії аграрних наук, Національного космічного агентства Укра­їни та інших заінтересованих центральних органів виконав­чої влади.

Інформація, одержана під час спостережень за станом зе­мельного фонду, узагальнюється за районами, містами, обла­стями, АР Крим, а також за окремими природними комплек­сами і передається в пункти збору автоматизованої інфор­маційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земель­них ресурсах і земельній реформі АР Крим.

За результатами оцінки стану земельного фонду складаю­ться доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до міс­цевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів з метою відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Стаття 192. Завдання моніторингу земель

Основними завданнями моніторингу земель є прогноз
еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою
запобігання або усунення дії негативних процесів. 87 cт 193-204 ЗКУ 88 Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель

1. Економічне стимулювання раціонального використання та
охорони земель включає:

а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та
юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи,
передбачені загальнодержавними та регіональними програмами
використання і охорони земель;

б) виділення коштів державного або місцевого бюджету
громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану
земель, порушених не з їх вини;

в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у
стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану
згідно з державними та регіональними програмами;

г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників
землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації
деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх
вини.

Закріплені у цій статті норми визначають регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання комплексу економічних заходів з метою забезпечення збере­ження та відтворення земельних ресурсів, екологічної ціннос­ті природних і набутих якостей земель. Застосування еконо­мічних важелів впливу на поведінку юридичних та фізичних осіб як суб'єктів земельних правовідносин спрямоване насам­перед на позитивне виконання ними обов'язків власників землі й землекористувачів щодо підвищення родючості ґрун­тів та збереження корисних властивостей землі, закріплених у статтях 91, 96, 166—168 ЗК України. Водночас органи дер­жавної влади та місцевого самоврядування зобов'язані ство­рювати такі економіко-правові умови, які б спонукали влас­ників землі і землекористувачів добровільно, без будь-яких засобів примусового впливу на їх діяльність, брати безпосе­редню участь у виконанні заходів, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель за ринкових умов.

ЗК України закріплює систему економічних стимулів, зас­тосування яких має підвищити заінтересованість власників землі й землекористувачів в оптимальному використанні своїх земель, у запобіганні негативному впливу господарської ді­яльності на кількісний та якісний стан сільськогосподарсь­ких, лісогосподарських та інших угідь, у поліпшенні еколо­гічного стану земельних ділянок. Серед таких стимулів зако­нодавець визначає надання податкових і кредитних пільг, звільнення від плати за земельні ділянки, дотації і компенса­ції громадянам та юридичним особам, які виконують заходи, пов'язані з раціональним використанням та охороною земель. Зазначені види економічного стимулювання можуть бути зас­тосовані лише на підставах і в порядку, передбачених цією статтею ЗК та чинним законодавством України. Зокрема, юридичні особи та громадяни можуть мати податкові й кре­дитні пільги, якщо за власні кошти здійснюють заходи, пе­редбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель. Так, Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної еколо­гічної мережі України на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 р. визначається, що основними завданнями Програми у сфері охорони та відтворення земельних ресурсів є: оптиміза-ція площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності; удосконалення структури земель сільськогос­подарського призначення та їх збагачення природними ком­понентами; впровадження ґрунтозахисної системи землеробс­тва з контурно-меліоративною організацією території; об­меження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель; здійснення консервації сільськогосподар­ських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5—7 градусів. При цьому основ­ними джерелами фінансового забезпечення цих заходів є кош­ти державного і місцевих бюджетів, фондів охорони навко­лишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рів­нів, гранти міжнародних екологічних організацій тощо. Вод­ночас Програма може здійснюватися підприємствами всіх форм власності.

Підстави і порядок економічного стимулювання суб'єктів землеволодіння і землекористування до здійснення заходів щодо розвитку і підтримки екологічної мережі мають бути визначені у спеціальному законі, необхідність розробки якого назріла. У разі виконання такими підприємствами визначе­них у Програмі заходів, їм можуть надаватися податкові пільги в порядку, передбаченому законами України про опо­даткування підприємств, Законом України «Про плату за зем­лю» та іншими законодавчими актами. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. Верховна Рада АР Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: част­кове звільнення на певний строк, зменшення суми земельно­го податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів. Зазначе­ні органи державної влади та місцевого самоврядування мо­жуть також приймати рішення щодо звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподар-

ського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами.

Одним із видів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель є виділення коштів держав­ного або місцевого бюджету громадянам та юридичним осо­бам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини. Правове регулювання фінансово-земельних від­носин, що виникатимуть у такому випадку, має здійснювати­ся на основі норм Бюджетного кодексу України та законів України про Державний бюджет на поточний рік. Так, відпо­відно до ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків міс­цевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на програми природоохоронних заходів місцевого значення, регулювання земельних відносин. Згідно зі ст. 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» кошти, які надхо-дитимуть до спеціального фонду Державного бюджету в раху­нок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогоспо­дарського виробництва, спрямовуються на освоєння нових зе­мель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду, поліпшення угідь та охорони земель.

Стаття 205 ЗК України містить норму, відповідно до якої передбачається здійснення компенсації з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внас­лідок тимчасової консервації деградованих та малопродук­тивних земель, що стали такими не з їх вини (щодо суті кон­сервації земель див. коментар до ст. 172 ЗК України). Однак джерела, підстави і порядок проведення такої компенсації у чинному законодавстві України поки що не врегульовані. То­му застосувати цю норму щодо здійснення такої компенсації з бюджетних коштів практично неможливо.

 

Стаття 206. Плата за землю

1. Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за
землю є земельна ділянка.

2. Плата за землю справляється відповідно до закону. 89 Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського
та лісогосподарського виробництва

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових
земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у
землекористуванні та погіршенням якості земель.

2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських
угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів,
пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу
виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок
вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із
сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...