Главная Обратная связь

Дисциплины:






Німецьке економічно диво



Захист

У Берліні 8 травня 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Розв’язана нею Друга світова війна завдала величезного лиха не тільки країнам Європи, а й самому німецькому народові, який втратив понад 13 мільйонів чоловік, зазнав голоду, руйнації, катастрофічного спаду виробництва. Найбільші культурні та промислові центри лежали в руїнах. Транспорт, зв’язок не працювали. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один. Все замерзало без електроенергії та сировини. Скрізь панував хаос. Люди залишали свої домівки в пошуках засобів прожиття. Багато хто з них взагалі залишився без даху над головою. Психологічний шок – апатія, озлобленість, відраза до політики, внутрішня спустошеність – характерні ознаки німецького суспільства того періоду.

Берлінська конференція з 17 липня по 2 серпня 1945 року в передмісті Берліна Потсдамі мали вирішити подальшу долю Німеччини, яка була окупована, і владу на її території здійснювали в чотирьох окупаційних зонах Великобританія, Радянський Союз, США і Франція. Головним завданням конференції і було вироблення політики союзних держав в Німеччині. Вирішено було розпустити усі націонал-соціалістичні організації; відновити заборонені раніше політичні партії і основні громадянські свободи; знищити військову промисловість; розпустити картелі, що служили в нацистській Німеччині знаряддям мілітаризації промисловості. Союзників вищих нацистських керівників, що потрапили в руки, було вирішено віддати під суд спеціального Міжнародного трибуналу. Були остаточно визначені державні кордони Німеччини. Від неї на користь Польщі і СРСР відторгалася Східна Пруссія, кордон з Польщею переносився на захід, на лінію річок Одер-Нейсе. В цілому, територія Німеччини в порівнянні з 1938 роком скорочувалася на 1/4. Усі її придбання, починаючи з 1938 року, підлягали безумовному поверненню. Конференція санкціонувала масове виселення німців, що почалося, з цих територій-більше 9 мільйонів чоловік. На конференції домовилися також про взаємну репатріацію військовополонених, що опинилися в різних зонах Загальна сума репарацій була визначена в 20 мільярдів доларів, з яких 50% повинен був отримати Радянський Союз. Щоб не викликати фінансових труднощів в Німеччині, які змогли б звести нанівець сплату репарацій, їх вирішено було стягати за рахунок вивезення промислового устаткування. Що ж до майбутнього Німеччини, то на Берлінській конференції було вирішено зберегти її як єдину державу. Передбачалося після викорінювання нацизму провести в країні загальні вибори і підписати з новим, демократичним урядом Німеччини мирний договір. Поки ж влада в Німеччині повинні були здійснювати окупаційну владу. Відповідно на чотири сектори був розділений і Берлін-столиця Німеччини.



Військова промисловість під час війни була основою економіки. Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася у варварську індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей. Після закінчення війни багато підприємств було зруйновано або вивезено в якості спалити репарацій, інфраструктура була майже повністю зруйнована, сильна інфляція та величезна недостача продовольства та предметів першої необхідності.

У 1947 р. обсяг виробництва продукції становив лише 36 % рівня 1936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Ситуація в країни покращилась після господарської реформи. Господарська реформа 1948 p., проведена в західних зонах, фактично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих рейхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зарплата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідношенні 1:10.

Після проведення сепаратної грошової реформи в західних зонах окупації Німеччини радянське військове командування було змушене провести 23 червня 1948 грошову реформу і в Східній Німеччині. У ході цієї реформи були випущені марки, на які обмінювалися рейхсмарки, рентні марки і марки Союзноого військового командування[2].

Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи "примусового господарювання", скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави. Ідеологом господарської реформи був відомий німецький економіст Людвіг Єрхард. Тобто Ерхард ж одночасно з цим скасував державне планування і централізоване ціноутворення на більшу частину товарів, надавши німецьким підприємствам повну свободу діяльності.

А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступово знижена з 5 до 4 %. Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після реформи магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортувати товари масового попиту або предмети розкоші. Так продовжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаблений, а потім узагалі скасований.

Але вона була явним порушенням домовленостей про спільне рішення германських проблем. Користуючись тим, що в угоді про статус Берліна не були передбачені конкретні зобов'язання СРСР по забезпеченню транспортних зв'язків західних секторів Берліна із західними зонами окупації, СРСР у відповідь перекрив дороги, що ведуть з Берліна на захід. Почалася блокада Берліна-перша відкрита конфронтація СРСР зі своїми колишніми союзниками. Почавшись 24 червня, вона тривала 324 дні. За цей час постачання військ союзників у Берліні і двохмільйонного населення Західного Берліна узяла на себе авіація союзників, що організувала повітряний міст. Радянські війська не перешкоджали польотам літаків над територією Східної Німеччини. Блокада Берліна, у свою чергу, спричинила нові зміни на політичній арені.

1949 рік став роком розколу Німеччини. Незабаром після грошової реформи в західних зонах була розпочата робота над конституцією держави, яка мала бути створена на основі цих трьох зон. У травні 1949 року утворилася Федеральна Республіка Німеччина (ФРН). У жовтні в східній зоні окупації була створена Німецька Демократична Республіка (НДР)[4].

Військова промисловість під час війни була основою економіки. У 1939р. й питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939-1943 рр. зросла вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн. Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася У варварську індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей. Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були порушені зв'язки між окремими економічними комплексами, відчувалася гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів[1].     2. Господарська реформа 1948 p
 

Перебування при владі націонал-соціалізму призвело до глибокого занепаду німецької економіки. У 1947 р. обсяг виробництва продукції становив лише 36 % рівня 1936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Господарська реформа 1948 p., проведена в західних зонах, фактично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих рейхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зарплата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідношенні 1:10.

Після проведення сепаратної грошової реформи в західних зонах окупації Німеччини радянське військове командування було змушене провести 23 червня 1948 грошову реформу і в Східній Німеччині. У ході цієї реформи були випущені марки, на які обмінювалися рейхсмарки, рентні марки і марки Союзноого військового командування[2].

Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи "примусового господарювання", скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави. Ідеологом господарської реформи був відомий німецький економіст Людвіг Єрхард. Його книга "Добробут для всіх" популярна в усьому світі.

Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалювати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосереднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: "Якщо ми знову повернемося до централізованого економічного планування, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової господарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму ".

Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабільності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступово знижена з 5 до 4 %. Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після реформи магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортувати товари масового попиту або предмети розкоші. Так продовжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаблений, а потім узагалі скасований. Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 р., а в другому півріччі 1952 р. — більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні господарської ради заявляв із цього приводу: "Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсервуємось у штучній бідності. Тільки розширивши споживання, ми зможемо й надалі брати участь у здоровому світовому розвитку". Він наголошував, що збільшення зарплати, продуктивності праці й одночасне зниження цін є нормальним для ринкової економіки. Одним із основних обов'язків держави при соціальному ринковому господарстві є збереження вільної конкуренції. "Свобода панує тільки там, де не зловживають владою для придушення свободи, де вона укорінена в кодексі моралі і стає загальнообов'язковим законом, вищою цінністю самого суспільства", — повторював Ерхард.

Таким чином, реформи 1948 р. стали для Західної Німеччини основою для старту у світ ринкової економіки, старту, наслідки якого й досі далеко не вичерпані[3].

Проведення грошової реформи, заміна знеціненої рейхсмарки новою німецькою маркою дала поштовх початку економічного відновлення. Але вона була явним порушенням домовленостей про спільне рішення германських проблем. Користуючись тим, що в угоді про статус Берліна не були передбачені конкретні зобов'язання СРСР по забезпеченню транспортних зв'язків західних секторів Берліна із західними зонами окупації, СРСР у відповідь перекрив дороги, що ведуть з Берліна на захід. Почалася блокада Берліна-перша відкрита конфронтація СРСР зі своїми колишніми союзниками. Почавшись 24 червня, вона тривала 324 дні. За цей час постачання військ союзників у Берліні і двохмільйонного населення Західного Берліна узяла на себе авіація союзників, що організувала повітряний міст. Радянські війська не перешкоджали польотам літаків над територією Східної Німеччини. Блокада Берліна, у свою чергу, спричинила нові зміни на політичній арені.

1949 рік став роком розколу Німеччини. Незабаром після грошової реформи в західних зонах була розпочата робота над конституцією держави, яка мала бути створена на основі цих трьох зон. У травні 1949 року утворилася Федеральна Республіка Німеччина (ФРН). У жовтні в східній зоні окупації була створена Німецька Демократична Республіка (НДР)[4].

Німецьке економічно диво

Період 50-х років характеризувався суцільними успіхами в німецькій економіці, що відомі під назвою "німецьке економічне диво". Причин цьому було чимало. Назвемо основні з них:

а) виробництво відроджувалося на новій технічній основі;

б) розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія й ін.;

в) раціонально використовувалися допомога за "планом Маршалла" (2,7 млрд. дол., з них 0,5 млрд. як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансування підприємств;

г) відсутність військових витрат;

д) місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів.

е) було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії та інших районів.

Однак попри всі згадані причини, головним було створення оптимальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. У такій обстановці чудово працювала "теорія соціального ринкового господарства" — вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Завдяки "диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. ФРН в 50-ті роки мала найвищі темпи економічного зростання в капіталістичному світі. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, а ніж у 1936 р. Частка Німеччини у світовому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. Розвиток економіки спонукав збільшення зарплати та цілковиту зайнятість. Німецькі політики, оцінюючи ситуацію у ФРН, були недалекі від істини: за умов приватної власності була досягнута гармонія класів. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страйку. Більше того, німецькі "брудні" підприємства, будівництво, комунальне господарство всмоктували робочу силу з Югославії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих "гастарбайтерів", що склали 85 % усіх зайнятих на "чорних роботах"[3].

ГДР знаходилась в більш гіршому стані ніж ФРГ, оскільки їй майже не надавалися кредити, високий ступінь зруйнованості в результаті війни підприємств, виплата репарацій і утримання радянських військ, але економічні досягнення НДР в 50-і роки були феноменальними. Якщо ФРН (а її темпи зростання в рази перевершували показники Великобританії і Франції) збільшила з 1950 по 1958 рр. випуск промислової продукції на 210%, то НДР - на 241%. Середній щорічний приріст промислового виробництва в НДР в 1950-58 рр. становив 10%, а у ФРН - 8,5 %. У 1957 р. НДР обійшла ФРН і за обсягом зростання промисловості в порівнянні з 1936 р. Якщо взяти рівень цього року за 100%, то в 1957 р. промисловий потенціал НДР виріс в 2,4 рази, а ФРН - в 2,26 рази. Причому стартові позиції обох країн в 1950 р. були приблизно однаковими: НДР - 110,6% від рівня 1936 року, ФРН - 110,9 %.

Отже, Німеччина після поразки у війни і розколу 1949 року на ФРН і ГДР, змогла не просто відновити довоєнний рівень виробництва, а і перевершити його за дуже короткий проміжок часу. Таке стрімке економічне зростання отримало назву Німецьке економічно диво

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...