Главная Обратная связь

Дисциплины:






Базові навички для кар’єрного росту особистості випускника



Випускники, які орієнтуються в сучасних тенденціях розвитку суспільства все більше схиляються не на відособлені знання, які даються школою, а на те, що вкрай потрібно у теперішньому світі. Адже, у школі пріоритетним залишається засвоєння учнями навчального плану або навчального предмета, а не успішність учня у подальшому житті, ні його особистісне становлення. Але чому успішне засвоєння знань далеко не завжди є запорукою успішності учня після закінчення школи? Тому, що зараз учневі мало отримувати загальновідомі знання, поводись так, як усі, бути схожими на тих, хто лише на людях ведуть себе ввічливо, по-доброму і т.д. Для того, щоб собою щось представляти у суспільстві, потрібно не лише бути людиною з унікальними якостями, високорозвиненими здібностями, із власним полем зору на ситуацію. Тут потрібно, ще й бути людиною, яка вміє відстояти свою думку, яка може вистояти у життєвій кризі, незважаючи ні на що, яка здатна до конкуренції і загартована до труднощів. З допомогою сильних вольових навичок людина може проявити себе у суспільстві та добитись кар’єрного росту.

Як же тоді учневі стати успішним після закінчення школи, якщо мало приділялось уваги розвитку саме таких його навичок? І що тут робити вчителю? Перш за все, важливо побачити унікальну компетенцію в кожній дитині, не ламаючи її особистості і не порівнюючи її із іншими учнями (на кшталт: «Настя вже розв’язує таке завдання, а ти Олександра ще ні» і т.д.). Учня можна порівнювати лише з самим собою, але учорашнім («Ти вже виконувала завдання такого рівня складності, отже, розв’яжеш знову, тільки-но пригадай!» або (в індивідуальній формі) «Сьогодні ти здивувала мене зразковою поведінкою Віка»).

Наступним кроком є сприяння розвитку його унікальності і неповторності («От цікаво, як в тебе так виходить? Ти – молодець, ти робиш так як вважаєш за потрібне» або «Цікаво, а яка думка на цю ситуацію у Оленки?»).

По-третє, слід сприяти збереженню унікальності учня в шкільному середовищі, створювати фізичний простір для її закріплення і розвитку. А це безпосереднє, некритичне прийняття дитини такою, як вона є («Я поважаю твою відвертість, але зараз не час і не місце для відвертих висловлювань, ми у класі»). Якщо учень хоч раз відчує, що таке бути самим собою, то вже не так часто повертатиметься до попереднього свого образу, який подобався лише іншим та вмітиме чітко проводити межу між своїми бажаннями та бажаннями нав’язаними ззовні. А також вмітиме шукати себе виходячи зі своїх особливостей, здібностей, а не шукати себе в очах інших, в їхніх очікуваннях.

Отже, першим кроком для досягнення успіху є усвідомлення старшокласником себе як індивіда, як людину унікальну і неповторну. Старшокласник має чітко знати, що для досягнення своєї мети потрібно бути собою, займатись саморозвитком, використовувати свої унікальні особливості, які надала природа, а також бути психологічно стійким, володіти сильною нервовою системою. А педагог має створити умови для того, щоб учень оволодів у певній мірі тим, що дала йому природа, навчився використовувати свої унікальні особливості.



Учневі потрібно допомогти усвідомити, що всі труднощі та проблеми, що зустрічаються на життєвому шляху, є для чогось йому потрібні. В точках болю можна знайти ресурси. Кожна проблема – це задачі, а задачі треба вирішувати.

У важких життєвих ситуаціях, учень має задавати собі запитання:

- «Що є в мені, що це саме зі мною сталось?»;

- «В чому саме, проблема мені прагне допомогти? Про що вона прагне мені підказати?»;

- «Що хоче в мені розвинути? І що, вкінець-кінців, мені з цим робити? Як можна це використати?»;

- «Яка мені користь з того, що в мене сталась така прикрість?»;

- «Яка мені користь з того, що ця людина мене ображає? А де я сам дозволив себе ображати?».

Учень має йти по життю шляхом усвідомлення себе як унікальність включену в комунікацію із світом. Тоді він зможе в певній мірі уникнути негативного впливу на себе оточуючого середовища і жити за своїм власним баченням світу, витривало йти своїм шляхом до успіху, або рухатись до нього шляхом удачливості.

Щоб допомогти учневі стати успішним у житті, потрібно допомогти йому у розвитку особистісних навичок, які допоможуть йому пробитись у житті, у вигідному світлі проявити себе, та захистити себе після школи. Педагог має враховувати, які особистісні навички будуть актуальними для випускника конкретного року і стануть передумовою для його кар’єрного росту. Адже, вже відомо, що учню мало надати добротні знання з математики. Тому, що він може все життя пропрацювати рядовим бухгалтером, так і не ставши директором і тільки тому, що не оволодів пробивними якостями, комунікативними та організаторськими здібностями. Більше того, самі знання з математики потрібні дитині більше не для досконалого знання математики, а заради успішної адаптації в суспільстві, включення в культуру знаходження свого місця і інтеграції. Вже інформації стало так багато, і такої різної, що без навичок роботи з нею, взагалі, стало складно що-небудь зрозуміти або зробити. В пригоді стають уміння обробляти потрібну інформацію, структурувати її, виділяти головне, відкидати непотрібне (селектувати).

У 2012-2013 н.р. громадськість потребує випускника школи, який володіє такими базовими навичками та вміннями:

- вміння вести себе і спілкуватись (володіти етикою та культурою спілкування і поведінки);

- мати розширену свідомість при оцінці своїх кризових ситуацій;

- лідерські навички (вміння відстоювати і доводити свою думку і знаходити найбільш оптимальні рішення, управління увагою глядачів, менеджмент);

- організаторські (харизматичність особистості);

- уособлюють образ асертивної поведінки;

- практикують гуманістично – прагматичний підхід до життя;

- володіють аналітико-синтетичним та прогностичним мисленням;

- вміють структурувати свій час і планувати діяльність;

- вміють захищатися від того, хто травмує;

- вміють відмовляти (адекватна самооцінка);

- навичка селективного ставлення до інформаційного простору;

- самодостатність;

- вміння адаптивно-креативно мислити;

- проектувати та планувати досягнення успіху (моделювання реабілітації у ситуації поразки);

- пробивні особливості характеру;

- вміння розпізнавати та відчувати емоції та думки людей.

На сьогодні випускнику, щоб досягти успіху в подальшому професійному становленні потрібно володіти не тільки високим рівнем комунікативних та лідерських навичок, а й володіти креативом та інтелектуальністю. Розвиток комунікативних вмінь передбачає вміння знаходити спільну мову за різних обставин. При чому, вміння не просто говорити, а домовлятись, вибудовувати систему стосунків користуючись при цьому авторитетом, перебираючи на себе роль лідера. Лідер – це внутрішньо вільна й ініціативна людина, яка згуртовує колектив і здатна вести за собою інших. Розвиток таких вмінь постає як одне з першочергових завдань роботи класного керівника.

Однією з основних характеристик лідера є впевненість в собі. Впевнена людина – це та, яка не відчуває труднощів перед подоланням перешкод. Основи впевненості досить різні, але єдині за своєю суттю, закладаються в дитинстві та пов'язані з особистісними поведінковими особливостями. Всі народжуються з певним темпераментом, наслідуваним, як правило, від одного з батьків. Цю властивість нервової системи, пов'язану з реакціями збудження та гальмування, закладено в генетичному коді, який змінити не можна. На основі темпераменту під впливом менталітету родини, школи, вулиці тощо формується характер, який можна, а іноді навіть потрібно коректувати. А пов'язано все з тим, що в дитинстві соціальне оточення розвиває в нас певні стереотипи. Наприклад, впевнений в собі вчитель здатний закласти в учнів стереотипи впевненої поведінки, кажучи їм у випадках невдачі: «Нічого, прорвемось!», а невпевнені виховують страх і безпорадність: «Ти сам у всьому винний і ніколи в тебе нічого не вийде».

Неприпустимим є відношення до учня, як до елементу навчально-виховного процесу, адже, вказівки-прохання з боку вчителя можуть перерости у конформність учня і у невміння відмовити іншим людям, невміння сказати «ні» чи боязні зробити не так, як хочуть інші, бажання вгодити кому завгодно лишень не собі. Якщо людина не керує сама собою, то обов’язково знайдеться людина, яка це зробить за неї. Зручні випускники навряд чи зможуть захистити себе від соціуму, адже, можуть потрапити до людей маніпуляторів, які будуть готові їх використати у власних, корисливих цілях, а ті не зможуть їм відмовити. І їхні власні бажання так і не перейдуть у реальне застосування. Але, як допомогти дитині, не втративши своє «Я» після закінчення школи, пристосуватись до таких мінливих умов соціального середовища? Сприяти створенню у школі реальних складних життєвих ситуацій, привчати до боротьби з труднощами, створювати невідомі ситуації, тобто не оберігати учня, приймаючи всі рішення за нього і беручи відповідальність за кожний його крок, а навпаки створювати перешкоди до досягнення мети (як тигриця, яка навмисне витягує своїх тигрят з нори в хащі, щоб ті вчились самі викарабкуватись з них, вчились ходити, ставали таким чином стійкішими і витривалішими). І тільки перемога над такими труднощами дасть можливість учневі повірити у себе, зайвий раз переконатись в тому, що «Я щось можу». Адже, часто старшокласник має ілюзію, що за стінами школи його чекає безтурботне і веселе майбутнє, що світ буде носити його на руках, а при зустрічі з реальними труднощами переживають фрустрацію і депресивний стан, бо були не готові до такого різкого повороту життя, не могли передбачити, що таке могло у їхньому житті статись, тим паче, не мали навички поведінки в ситуації невдачі. Інакше кажучи, робота вчителя має бути направлена на формування соціального імунітету, на вирішення складних завдань, здавалось би на перший погляд навіть неможливих для розв’язання. А в процесі пошуку виходу з них в учня формується упевненість в собі, а в подальшому впевненість у своїх силах і можливостях перед завданнями, що постануть у майбутньому, а також, прогностичне і критичне мислення. Досвід боротьби з негараздами і труднощами може створити в учня асоціативний образ себе у вигляді тваринки чи явища природи, порівняння з якими допоможе йому у обрані гнучкої моделі поведінки і служитиме підказкою, щодо стилю поведінки у нестандартних ситуаціях. Наприклад, асоціація себе із хамелеоном, дасть можливість старшокласнику взяти приклад із адаптованої поведінки тваринки, яка міняє свій колір шкіри в залежності від середовища, в якому знаходиться. Так і людина має мати декілька моделей поведінки, щоб бути гнучким у різних ситуаціях, у спілкуванні з різними людьми в залежності від оточення, в якому перебуває. І якщо старшокласник, звик бути поступливим і м’яким у сім’ї, то у школі він має виробляти навичку проявляти себе більш впевненим, рішучим, щоб пристосуватись до колективу класу.

Набутий життєвий імунітет це ще й досвід учіння для учня. А досвід неможливо передати повчаннями, ілюстраціями, адже, досвід однієї людини часто зовсім не підходить для іншої. Приказка «Дурень вчиться на своїх помилках, а розумний на чужих» – не можлива у реалізації і розрахована на ідеалізм серед людей. Більшість людей та й на своїх помилках рідко вчаться, а тут таке. Поки людина сама не зробить помилки, то і не зрозуміє, що для неї краще, а тим більше здобуде свій життєвий біль. А вислів: «Ти знову неправильно відповів!». Висновок: ти постійно помиляєшся! Це призводить лише до зниження рівня самооцінки (смутку), боязні узятись за щось нове (бо весь клас знає вже, що я інший), адже, в дитини вже є уявлення, що вона знову щось зробить не так і відчуватиме себе невдахою. Така дитина вряд чи буде впевнена в собі, прикладом цього є учні, що перед виконанням вправи задають безліч запитань щодо інструкції до виконання, а після ще переживають і перепитують чи правильно зрозуміли. Прикладом цього є невтішна статистика старшокласників з низькою самооцінкою, у класі зі 100% учнів, лише у 40% учнів спостерігається адекватна самооцінка, а висока 1- 2%, з низькою ж решта 58%. А чи зможе людина добитись чогось у житті з такою невпевненою позицією, з таким сприйняттям себе, як невдахи?

Педагогам варто пам’ятати, що помилка це завжди досвід, і він позитивний. Як можна навчитись чомусь, не помиляючись? Адже, кожний, хто вчився кататись на велосипеді, хоча би раз, але падав. Кожний, хто вчився ходити теж падав. Більше того, помилка має не лише не засуджуватись, а й схвалюватись. І сучасний учитель може поставити високу оцінку за гарну помилку. І йому не соромно визнати на загал, що він теж часом помиляється, як і всі люди.

Отже, з метою сприяння розвитку лідерських якостей характеру в учнів, варто відноситись до учня, як до головного суб’єкту навчально-виховного процесу, щоб сформувати його адекватну самооцінку. Класний керівник має знати, як допомогти учню оволодіти навичками впевненої, гнучкої поведінки, вмінні проявляти свої кращі сторони у спілкуванні і сформувати з цього звичку. Він може допомогти учню в усвідомленні своїх прав та можливостей у міжособистісному спілкуванні. Учень повинен пам’ятати, що такі ж права мають оточуючі люди. А коли розпочне користуватись своїми правами, має бути готовими до того, що може стати «незручним» у спілкуванні для тих, хто звик користуватись ним, його вільним часом, грішми, життям, тому що він сам колись дозволив оточуючим людям це робити.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...