Главная Обратная связь

Дисциплины:






Правила спілкування колективу класу



1. Конфіденційність висловлювань. Взагалі уникати обговорення того, що відбувається і один одного за межами колективу класу.

2. Активність. Активно висловлюйте свою думку, повідомляйте про труднощі або проблеми під час обговорення.

3. Відповідальність. Беріть відповідальність на себе за те, що говорите. Починайте зі слова «Я», не використовуйте чуток, уникайте слів «всі», «ніхто», «завжди», «ніколи» і т.д.

4. Тут і тепер. У класі обговорюйте ті події, які відбуваються саме тут і саме зараз. Тільки це має значення. Тільки на це можна вплинути.

5. Ввічливість. Не перебивайте того, хто говорить. Будьмо толерантними та тактовними, не говоримо про присутніх у третій особі (він, вона, її), а звертаємось особисто (по імені), а не за прізвищем.

6. Толерантність. Недопустимість особистих оцінок. Оцінюйте не особистість однокласника, а тільки його вчинки, дії, поведінку. Доречним буде виразитись: «Ти зробив неприємний вчинок». Замість «Ти – неприємний».

7. Мобільність. Кожен має право, якщо вважає за потрібне, не відповідати на запитання, не брати участі в обговоренні ситуації і це не викликає дискомфорту.

8. Комунікабельність. Підтримуйте стосунки зі всіма однокласниками, а особливо з тими з ким ви найменше знайомі.

9. Доброзичливість. Підкреслюйте лише позитивні якості партнера. Говоріть частіше добрі слова.

10. Відвертість та щирість. Відверто висловлюйте свої почуття, краще відмовитись від відповіді ніж вводити колектив класу в оману.

Педагогами також мають бути створені правила спілкування у системі стосунків «учитель-учитель» та «учитель-учень».

Правила спілкування педагога у системі стосунків «вчитель-вчитель», «вчитель-учень»

1. Відповідальність.

Педагог бере відповідальність за те, що говорить про учня. Починає висловлювати думку зі слова «Я», віддає перевагу «Я-висловлюванню» при декламації зауважень. Він не використовує чуток, уникає слів «всі», «ніхто», «завжди», «ніколи».

2. Ввічливість.

Педагог не перебиває того, хто відповідає, виявляє тактовність, не говорить про присутніх у третій особі (він, вона, її), а звертається особисто, по імені, а не за прізвищем.

Доброзичливість.

Учитель намагається частіше підкреслювати позитивні якості свого колеги. Доречно вживає добрі слова.

Конфіденційність.

Учитель уникає обговорення того, що відбувається між суб’єктами навчального закладу за його межами. Крім випадків, коли не повідомлення може зашкодити чийомусь життю чи здоров’ю.

5. Толерантність.

Педагог розуміє, що кожен суб’єкт навчального закладу має право на своє поле зору. Виявлення незгоди з думками чи діями інших, критика на їх адресу має бути об’єктивною, аргументованою, тактовною.



Недопустимими для педагога є прояви негативних емоційних реакцій, приниження людської гідності, осуд, погрози.

На батьківських зборах класному керівнику важливо розглядати проблеми психології виховання, вікової психології.

Виховні години з учнями старших класів мають бути спрямовані на розвиток:

- вмінь структурувати свій час та планувати діяльність;

- вміння захищатися від того, що травмує (це можуть бути: колектив класу, вчитель, мікрогрупа, однокласник, клас в цілому) та навичка захищатися від самого себе;

- вміння селектувати знання, вирізняти пріоритетні вміння, вибирати ті, що потрібні для конструктивного життя в суспільстві;

- задіювати критичне мислення і вміти об’єктивно інтерпретувати побачене, почуте, відчуте;

- володіти етикою та культурою комунікації;

- володіти навичкою командної роботи;

- вміння переживати одинокість;

- контролювати свої емоції та виводити емоції у соціально прийняте русло;

- вміння формувати лідерські, пробивні риси характеру, конкурентноздатність;

- вміння формувати позитивну «Я-концепцію».

Вміння правильно розпізнавати свої емоції та оточуючих людей, здатність у критичний момент взяти себе в руки і не піддатись сильним емоціям (гніву, роздратуванню чи смутку), тобто розвиток емоційної сфери є необхідним випускнику для досягнення максимального успіху в житті. Емоції дані людині для того, щоб допомагати регулювати свою поведінку. Керування своїми емоціями – це ще один напрямок у виховній роботі дітей. Прирівних розумових здібностях, успішніші у сімейному житті, роботі, ті, у кого коефіцієнт емоційного розвитку вищий. Вчені-дослідники встановили, що близько 80% успіху в соціальній та особистій сферах життя визначає саме рівень розвитку емоційного інтелекту, і лише 20% – всім відомий IQ – коефіцієнт інтелекту, що вимірює ступінь розумових здібностей людини.

Цей висновок учених перевернув у середині 90-х років XX століття, погляди на природу особистісного успіху та розвитку людських здібностей. Виявляється, що вдосконалення логічного мислення і кругозору дитини ще не є запорукою його майбутньої успішності в житті.

Емоційний інтелект – це явище, яке об'єднує в собі вміння розрізняти і розуміти емоції, керувати своїми емоційними станами та емоціями своїх партнерів по спілкуванню.

Приблизно 50 років тому психологи штату Масачусетс провели нескладне спостереження. У якості піддослідних виступили 450 американських хлопчиків. 70% з них відрізнялися високим IQ і виросли в цілком благополучних сім'ях. Третина, з хлопців ще в дитинстві зіткнулася з сімейними проблемами і не відрізнялася задатками геніїв, тобто показники IQ в цьому випадку були більш ніж середніми. Як показала зустріч 15 років по тому, їхній життєвий успіх далеко не прямо залежав від показників IQ. Набагато більш важливими виявилися вміння протистояти стресу і звичка залишатися оптимістом, незважаючи на невдачі.

Можливі два підходи до розвитку емоційного інтелекту: можна працювати з ним безпосередньо, а можна опосередковано, через розвиток пов'язаних з ним якостей. Сьогодні вже доведено, що на формування емоційного інтелекту впливає розвиток таких особистісних властивостей, як емоційна стійкість, позитивне ставлення до себе, внутрішній локус контролю (готовність бачити причину подій, що відбуваються в собі, а не в оточуючих людях і випадкових факторах) і емпатія (здатність до співпереживання). Таким чином, розвиваючи ці якості дитини, можна підвищити рівень її емоційного інтелекту.

Особлива увага приділяється комплексу поведінкових навичок, які формуються у дитини в процесі її соціалізації. Важливою частиною емоційного інтелекту є самомотивація. Під нею розуміють здатність людини інтенсивно працювати над якоюсь задачею, не розраховуючи особливо на винагороду або підвищення соціального статусу. Самовмотивованим людям притаманні надзвичайна завзятість у досягненні поставлених цілей, оптимізм (навіть після невдачі), бажання досягати результату всупереч труднощам і перешкодам. Хто вміє мотивувати себе, той зможе мотивувати і інших.

Ще один компонент емоційного інтелекту це емпатія – здатність поставити себе на місце іншої людини, здатність до співпереживання. Емпатія також включає здатність визначити емоційний стан іншої людини на основі мімічних реакцій, вчинків, жестів і т. д. Як показує практика, з подібних людей виходять першокласні менеджери.

З метою розвитку емоційного інтелекту вчителю слід висловлювати думки про вчинки дитини, але не про її індивідуальність. При чому такі висловлювання мають бути у формі «Я-висловлювань». Потрібно замінити: «Ти недисциплінований» на «Мені неприємно, що ти сьогодні говорив на уроці тоді коли я пояснювала, такий твій вчинок мене пригнітив і я в такому настрої дещо занизила оцінки твоїм однокласникам». Дозвольте учневі самому зрозуміти, що його вчинок був не найкращим, хай сам зробить висновок. Нехай такими словами зрозуміє, що таке неприємно і зможе відчути те, що відчуває вчитель. Можливо така поведінка зможе посіяти зерно співчутливості або хоча б солідарності з однокласниками та колективізму.

Поведінка може змінитись, якщо відбудуться зміни у емоційній сфері, якщо учень відчує, що оточення його приймає іншим, дозволяє бути собою і сприймає охоче у новому образі. Адже, як відомо: як корабель назвеш так він і попливе. Учень має розуміти особисту відповідальність, роздумувати над власними вчинками, регулювати свій емоційний стан, відчувати емоції оточуючих людей, доречно виявляти свою чуйність, співчутливість. Це зробить безпечними і стосунки між учнями, і відносини між іншими учасниками навчально-виховного процесу. Комплекс поведінкових навичок об'єднаний загальною назвою – «життєво важливі навички».

Життєво важливі навички– комплекс поведінкових навичок, що забезпечує здатність до соціально-адекватної поведінки, що дозволяє людині продуктивно взаємодіяти з оточуючими і успішно справлятися з вимогами і виживати у середовищі, що змінюється. Ці навички є універсальними незалежно від специфіки конкретної культури.

Навички позитивного і конструктивного ставлення до власної особистості – здатність пізнавати свій характер, свої переваги, недоліки, бажання, рівень домагань. Вони є базою для формування почуття власної гідності.

Навички позитивного спілкування – здатність конструктивно взаємодіяти з оточуючими.

Навички самооцінки та розуміння інших – здатність адекватно оцінювати себе і сприймати інших, усвідомлена можливість прийняття людей такими, якими вони є.

Навички управління власними емоціями і емоційними станами – здатність адекватно реагувати на власні емоції й емоції інших людей.

Навички адекватної поведінки в стресових ситуаціях – здатність адекватно вести себе в стресових ситуаціях, знання про джерела стресу в нашому житті, про особливості його впливу на нас.

Навички продуктивної взаємодії – здатність конструктивно і «цивілізовано» вибудовувати відносини з іншими людьми, підтримувати відносини тривалий час.

Навичка самостійного прийняття рішень – здатність приймати конструктивні, виважені рішення.

Навичка вирішення проблемних ситуацій – допомагає впоратися з проблемами, формується в результаті багаточисленного досвіду.

Уміння працювати з інформацією – дозволяє людині швидко і вільно орієнтуватися в постійно мінливій життєвому середовищі.

Навички творчості – здатність нестандартно, творчо вирішувати різні завдання в будь-якому виді діяльності.

Труднощі, які заважають розуміти емоції інших обумовлюються певними факторами, серед яких найбільш виразними виділяємо наступні:

1. Наявність наперед заданих установок, оцінок, переконань, які є у спостерігача задовго до того, як реально почався процес розпізнавання і розуміння емоцій іншої людини.

2. Наявність уже сформованих стереотипів, у відповідності з якими спостерігач відноситься до певної категорії людей і спрямовує увагу на пошук у іншої людини аналогічних рис.

3. Намагання зробити висновок про емоційний стан іншої людини з першого погляду, тобто ще до того, як отримали про людину вичерпну інформацію.

4. „Ефект ореолу”, тобто ситуація, коли перше враження про яку-небудь сторону особистості узагальнюються і розповсюджуються на весь образ людини у проявах її емоційного стану. Якщо це враження позитивне, то позитивне переоцінюється, а негативні прояви виправдовуються. Якщо перше враження негативне, то навіть виправдані прояви емоцій не помічаються або оцінюються як корисливі.

5. „Ефект проекції”, який полягає в тому, що іншій особі приписуються за аналогією з своєю особистістю власні якості і емоційні стани. Людина, яка розпізнає і оцінює емоції іншої людини, схильна логічно передбачити наступне: „Всі люди такі, як я”, ”Інші протилежні мені”. Це означає, що вперта і підозріла людина побачить такі ж прояви емоцій, які характерні для неї, навіть якщо вони об’єктивно і відсутні. А добра, чесна, небайдужа людина, навпаки, може сприймати емоційні прояви іншої людини через „рожеві окуляри” і помилитись.

6. „Ефект первинності”, який проявляється в тому, що перша почута чи побачена інформація про емоційні прояви людини здатна вплинути на ставлення в цілому до цієї людини. І навіть якщо ця інформація змінюється на протилежну, то все рівно людина пам’ятає ту першу інформацію. Щоб враження перенести у позитивну площину, слід позитивно на нього налаштуватися.

7. Відсутність бажання і звички уважно ставитись до емоцій інших.

8. „Ефект останньої інформації”, який проявляється в тому, що, якщо останні дані про прояви емоцій людини негативні, то це може перекреслити усі попередні думки про неї.

Саме наші відмінники, в більшості мають низький коефіцієнт емоційного інтелекту (ЕQ), що часто є причиною їх кар’єрної неспроможності у житті.

Деякі ознаки низького емоційного інтелекту

1. Невміння «тримати себе в руках», схильність до конфліктів.

2. Непоміркованість.

3. Імпульсивність.

4. Часті перепади настрою.

5. Потурання своїм бажанням.

6. Шкідливі звички.

7. Втечі з дому.

8. Низька або занадто висока самооцінка.

9. Вживання нецензурних слів.

10. Слізливість, капризність.

11. Нехтування настроєм інших людей.

12. Невміння вести себе адекватно настрою співбесідника.

Отже, часто причиною проблем учня у навчанні, шкільному житті є емоційна незрілість, низький коефіцієнт емоційного розвитку, а не розумові здібності чи відсутність навичок поведінки. Щаслива доля залежить від високого EQ. Високий емоційний коефіцієнт забезпечується двома основними чинниками: самоконтролем та здатністю «читати» почуття іншої людини.

Людина, яка не вміє управляти своїми емоціями – невихована.

 


Сьогодні старшокласникам стало круто показувати себе занадто дорослими. Не маючи поруч зразку позитивного стилю життя, вони зачасту переймають адаптивну поведінку від дорослих, яка не завжди є позитивною. Вони ніби стрімко перескакують з підліткового віку одразу в дорослість. Дівчатка стали схожі на сміливих хлопчиків, а хлопчики стають безвідповідальними, «безхребетними», пасивними, несміливими, регресивними і дорослими це підхоплюється і визначається як належне.

Вихователі почали виховувати хлопчиків гарними, а дівчаток сильними. А де ж ділись чоловічі (риси) особливості характеру у батьків, які виховують хлопців? А де ж їм взятися якщо їх виховують матері. Зараз мало хто з хлопчиків допоможе нести портфель дівчинці, а за них зачасту несуть портфель мами, аж до 5 класу. Хлопчикам уступають місце зрілі жінки в автобусах і учнівська молодь це сприймає нормою. Навіть, якщо це учень молодшого шкільного віку то така поведінка дорослих привчить його точно так само вести себе будучи старшим. Це все призводить до того, що дівчата звикають вести себе, як чоловіки і у сім’ї та на роботі переймають на себе роль чоловіка. Отже, перемішались роль жінки і роль чоловіка.

Дитина зараз не часто бачить, щоб мама всміхалась, показувала приклад емоційної врівноваженості, а тато переймався вихованням, займав управлінську, лідерську позицію у сім’ї, піклувався про мажорний психологічний клімат. Жінка часто змушена перебирати на себе роль лідера і нести сім’ю на своїх плечах, а дитина бачить це і переймає як приклад, але тільки ми знаємо, що він хибний. Ніжність для дівчинки вже зникаюча форма поведінки, як і мужність для хлопчика. А де ж ділись чуйність і дитяча безпосередність; романтизм наших старшокласників? Невже умови сучасного світу їм так і не дозволять відчути юності? І чи хочуть вони її відчути? Чи знають вони, що таке дорослість? Умови звичайно змінились, але хто ж створює їм такі умови? Відповідь: оточуючі люди, від яких вони і переймають модель поведінки.

Депресивність стала нормою для старшокласників, смуток в їхніх очах, якась дивакувата дорослість і навіть старість. Старшокласників важко здивувати на сьогодні, вони хочуть справити враження про себе як про тих, що й так все знають і ні у що вже не вірять крім інтернету. Здивування і мрія – самі великі синоніми людини. Старший підлітковий вік – це пора колосальних мрій. Дозвольте старшокласнику помріяти. Мрія – це ресурс, вона наче трамплін на старті у доросле життя. Трамплін допоможе злетіти, як мрія допомагає замотивувати і створити ідеомоторний образ необхідних обставин для її досягнення, адже, немає нічого неможливого. Єдина неможливість це, те, що ми рідко дозволяємо собі уявляти. Прикро, але значна кількість старшокласників не мріє. Часто мають вигляд повний заклопотаності, проблем, відчаю, виглядають набагато старшими за свої роки. А юність без мрії це як дерево без листя. Воно вже здається старим.

Старшокласники не маючи власного досвіду безселективно переймають манеру поведінки у батьків, які часто не виблискують щастям, а навпаки мають апатичну поведінку. Дитина йде за тим самим сценарієм, не маючи позитивних орієнтирів, гідного зразка для наслідування, беручи його за чисту монету ефективної адаптації. Для них круто нині вести себе як дідусь, який вже прожив ціле життя і якого вже нічим не здивуєш. Вони не бачать своєї ролі у житті окрім незадоволення життям. Але ж все, що ми бачимо навколо себе: комп’ютери, телефони, будинки і т.д. вони теж колись були мрією… Всі винаходи, всі досягнення відомих людей теж починались із мрії. Людина не знала як цього досягне, але у неї була мрія. Нехай старшокласник уявить як його сприймають, яким хоче бачити себе в класному колективі, відчує нові ресурси для змін. Хай уявить себе після закінчення школи через 1 рік, через 5 років, а потім через 10 і 20 років. Хай побачить себе в тому навчальному закладі, в який хоче вступити. Нехай уявить себе у тій професії, що хоче обрати. Так моделювання ситуації успіху та вдачі дещо приблизить старшокласника до бажаного, тим самим заставить задуматись, яких навичок, затребує від них суспільство задля досягнення бажаного. Або можливо він прийме рішення відмовитись від такої спеціальності. Моделювання ситуації допоможе віднайти себе у якомусь образі, у конгруентній професії.

Педагог може посприяти розвитку в учнів тих рис характеру, тих навичок які допоможуть йому вижити у сучасному суспільстві.

Випускникам необхідно вміти бути ніжними і чуйними, вміти знайомитись і домовлятись, дотримуватись паритетних стосунків і джентльменської угоди, вміти формувати конкурентоздатну команду, управляти підприємством (організацією), оптимально приймати вольові і відповідальні рішення, вміти реабілітовуватись у ситуаціях невдачі, бути цілеспрямованими, товариськими, ініціативними, вміти ставити перед собою задачі і домагатись рішень, йти на свідомий ризик.

А яку модель поведінки демонструє учням кожен із нас? Чи задумуємось ми з якими базовими навичками, вміннями учень залишає школу? Що зробив кожен з нас, щоб допомогти випускнику сформувати ці вміння? І учитель, який допоможе випускникам в оволодінні такими вміннями, які сприятимуть набуттю кар’єрного росту та успіху у житті, той вчитель має усі можливості, щоб реально допомогти учневі.

Установки які найкраще діють на емоції, поведінку і психіку людини:

1.Вміння змінювати свої принципи, адаптувати їх. Бути психологічно гнучким.

2.Здатність діяти на свій погляд і розсуд.

3.Здатність не затрачати часу на хвилювання про вчорашній чи завтрашній день (Жити тут і тепер). Жити там де ми можемо щось змінити.

4.Зберігати впевненість у своїх силах і здібностях.

5.Вміння цінувати у людині її гідність

6.Уникати компенсувань у спілкуванні.

7.Вміти чинити опір.

8.Вміння розуміти чужі почуття.

9.Здатність сприймати біль так само як і задоволення.

10.Вміння знаходити і відмічати у людях хороше.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...