Главная Обратная связь

Дисциплины:






Загально-правові принципи ЦПП



Загальноправові принципи притаманні ЦПП і до них відносяться наступні принципи:

1) верховенство права

2) принцип гуманізму

3) принцип законності

4) принцип справедливості

5) принцип етичності

Принцип верховенства права проголошено Конституцією України ст. 8 він забезпечує пріоритетність прав і свобод людини та громадянина, справедливість і гуманність при постановленні судових рішень. До цього принципу належать ще і такі положення як:

1) право призумції невинності кожній із сторін

2) право на судовий розгляд

3) право на достатній час для подання доказів, які підтверджують або заперечують вимоги

4) право на справедливий розгляд справи незалежним судом

5) право на допит свідків з боку іншої сторони

6) право на апеляцію до незалежного та неупередженого суду який має повноваження перегляду та скасування рішення на підставі законності та поданих доказів.

Принцип верховенства права пов'язаний із справедливістю, демократією та законністю і забезпечує ясність і прозорість, беззаперечність та об’єктивність судового захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Принцип гуманності – термін гуманізм перекладається як модерний, полягає втому що кожен законодавчий орган загалом і суд свою діяльність повинен спрямовувати на здійснення належного захисту прав і свобод та інтересів людини та її особистості. Тобто людина є найвища цінність.

Принцип законності – як і принцип гуманізму він закріплений у Конституції України тобто органами державної влади, місцевого самоврядування, будь – які інші органи та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підстави в межах повноважень представлених нормативними актами. Суд повинен організовувати свою діяльність виключно дотримуючись закону як його процесуальних норм так і норм матеріального права.

Принцип справедливості – здійсненне правосуддя у цивільних справах нерозривно пов’язані з ідеєю справедливості, одним із завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ. Правосуддя повинно здійснюватись на законних ним підставах і суд повинен приймати правильні рішення які відповідають істині та закону.

Принцип етичності – цей принцип не закріплений але у стосунках між учасниками процесу, він повинен бути притаманний, повинна бути коректність учасників процесу один до одного.

Щоб забезпечити реалізацію цих прав і від­повідно до суспільних інтересів, ЦПК України визначає активне становище суду та інших учасників процесу, що характеризує принцип публічності, закріплений ст. 10 нового ЦПК.

Принцип об’єктивної істини полягає в то­му, що висновки суду, зроблені ним у прийня­тому рішенні, повинні відповідати дійсним об­ставинам справи (ч. 4 ст. 10, п. 5 ч. 6 ст. 130, ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 160, ст.ст. 212, 215 та інші нового ЦПК).



Захисту підлягає право, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд покликаний встановити всі ті факти по справі, які дозво­ляють йому дати правильну їх оцінку. Норми ЦПК зобов’язують суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створити необхідні умови для всебічного і повного роз­гляду і вирішення цивільної справи.

Всебічне з’ясування обставин справи оз­начає, що суд повинен з’ясувати всі питання по справі, як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин спра­ви охоплює питання залучення всіх ма­теріалів, що мають значення для справи, відповідно до правил належності і допусти­мості доказі, не тільки тих, що подані сторо­нами, але і добутих іншим шляхом.

Вимоги принципу об’єктивної істини ви­значають активне становище осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу, дії яких спрямовані на повне і об’єктивне з'ясу­вання дійсних обставин справи.

Об'єктивність — це відповідність виснов­ків суду, викладених у рішенні, дійсним об­ставинам справи.

Принцип оперативності забезпечує вста­новлення допустимо мінімальних строків в су­дочинстві з метою найскорішого розгляду справи і захисту порушених чи оспорених прав, державних і громадських інтерес та ін.

 

 

#3. Міжгалузеві принципи ЦПП:

# принцип здійснення правосуддя тільки судом;

Здійснення правосуддя виключно судами. Правосуддя у Цивільних справах є однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція України визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціалізованими. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України)

Крім того, захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному, третейському, нотаріальному порядку (статті 16, 17, 18 ЦК України). Вирішення цивільних справ органами державної влади, органами місцевого самоврядування, третейськими судами, іншими органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети щодо захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції у системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет. Він проявляється у перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення у спорі, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією тощо); б) суд перевіряє законність рішень третейського суду при її оскарженні і розгляді питання про видачу виконавчого листа для їх примусового виконання; в) суд перевіряє законність і обґрунтованість рішень і постанов органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин.

Юрисдикційні функції щодо розгляду цивільних справ, який здійснюється несудовими органами, становлять самостійну адміністративну, третейську, нотаріальну, процесуальну форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирішувати такі спори, потребують відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок їх розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню діяльності державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

Принцип територіяльності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції проголошено ст. 125 Конституції України, відповідно до якої у системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні (територіальні) та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Загальними (територіальними) судами загальної юрисдикції є: місцеві суди: районні, районні у містах, міські та міжрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; апеляційні суди: областей, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів, Військово-Морських Сил, Апеляційний суд України; Верховний Суд України (статті 18, 19, 21, 25 Закону України «Про судоустрій України»).

Спеціалізованими судами загальної юрисдикції є господарські суди, які здійснюють правосуддя у господарських відносинах. В Україні діють Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди — господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 21 Закону України «Про судоустрій України»). До спеціалізованих судів загальної юрисдикції належать адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Місцевими адміністративними судами є: окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України; апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах; Вищий адміністративний суд України (статті 18, 19, 21, 25, 38 Закону України «Про судоустрій України»).

 

# принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя;

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів, закріплений ст. 124 Конституції України, і відтворений у статтях 13, 65 Закону України «Про судоустрій України» та у ч. 2 ст. 18 ЦПК України. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями із залученням народних засідателів до здійснення правосуддя, що надає судові України народного характеру, свідчить про його демократизм, є надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечує законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довіру суспільства до суду, є одним з інститутів оплоту свободи і пріоритету права, тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеня усвідомлення відповідальності.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, і на якого не поширюється заборона ст. 66 Закону України «Про судоустрій України», та який дав згоду бути народним засідателем. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду (ст. 65 Закону України «Про судоустрій України»).

 

# принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону;

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. Суди здійснюють правосуддя самостійно. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону України «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати суддям, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертів або окремих осіб. Судді, які розглядали справу у першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, також незалежні від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи відповідно до Конституції України на підставі законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, який регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 8 ЦПК України). Рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України).

Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно-технічних умов Для діяльності суду, а також матеріальним і соціальним забезпеченням суддів (ет. 11 Закону України «Про статус суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

Кримінальний кодекс (далі — КК) України передбачає кримінальну відповідальність за втручання в діяльність судових органів (ст. 376), за погрозу або насильство щодо судді (ст. 377), за умисне знищення або пошкодження майна судді (ст. 378), посягання на життя судді в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379), тощо (пункти 13-17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12 квітня 1996 р. № 4).

 

# принцип здійснення судочинства лише державною мовою;

Здійснення судочинства державною мовою. Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з даного конституційного положення, судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції України суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, зобов'язаний застосувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом. Статтею 7 ЦПК України передбачено, що судочинство провадиться українською мовою. Особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечено право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою. Особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечується право робити заяви, давати клопотання, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ст. 55 ЦПК України. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, складаються державною мовою. Якщо при розгляді справи були порушені правила про державну мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (ч. З ст. 309 ЦПК України), якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 338 ЦПК України). Це правило є важливою цивільною процесуальною гарантією додержання принципу державної мови судочинства.

 

# принцип колегіальності та одноособовості розгляду цивільних справ;

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ закріплений у ч. 2 ст. 129 Конституції України, за якою судочинство провадиться суддею одноособово чи колегією суддів. У статті 13 Закону України «Про судоустрій України» додано: або суддею і народними засідателями, а також судом присяжних, у випадках, визначених процесуальним законом.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду у першій інстанції, а у випадках, передбачених ЦПК — колегіально, з участю двох народних засідателів. У колегіальному складі суду розглядаються справи про обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою; усиновлення та інші, передбачені пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 234 ЦПК України.

Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться також У складі трьох суддів. У такому ж порядку здійснюється розгляд справ у апеляційному порядку. Розгляд справ у касаційній інстанції здійснюється колегією у складі п'яти суддів Судової палати Верховного Суду України. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів Судової палати Верховного Суду України не менше як двома третинами суддів палати. При перегляді рішень або ухвал за нововиявленими обставинами судді діють у тому самому кількісному складі, у якому їх було постановлено, якщо інше не передбачено ЦПК України (статті 18, 363). При колегіальному розгляді справ судді мають рівні права з головуючим у судовому засіданні щодо вирішення всіх питань, які виникають при розгляді справи і ухваленні рішення.

Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (ст. 18 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій України»).

Аналіз функціонування цього принципу на практиці свідчить, що колегіальний розгляд справ створює кращі умови для повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх матеріалів справи і постановлення законного рішення. Одноособовий розгляд судом цивільних справ має бути винятком і застосовуватися для незначних і нескладних справ. Чи не цим пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 127 Конституції України про те, що у спеціалізованих судах судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...