Главная Обратная связь

Дисциплины:






Загальні відомості про індустріальне рибництво



Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний університет водного господарства та природокористування

 

 

Факультет екології та природокористування

Кафедра водних біоресурсів

Курсовий проект

на тему:

«Технологія вирощування вугра індустріальними методами»

 

Виконав:

Студент IV курсу ФЕП

Групи ВБР – 41

Гайчук С.В.

 

Перевірив:

Кононцев С.В.

 

 

Рівне 2011

Зміст

Вступ.............................................................................................................3

Розділ 1. Біологія об’єкта.......................................................................................6

Розділ 2. Технологія культивування об’єкта індустріальними методами.......11

 

2.1. Загальна характеристика культивування коропа індустріальними методами...........................................................................................................13

2.2. Розрахунок необхідної кількості окремих вікових груп риб.............. 13

2.3. Визначення об’ємів та розмірів ємкостей для вирощування................14

 

Розділ 3. Водогосподарський розрахунок підприємства...................................16

3.1 Проектування схеми водозабезпечення. Розрахунок загальних витрат води у господарстві..........................................................................................16

3.2 Споруди для забору та обробки підживлювальної води........................18

3.3 Соруди для механічного та біологічного очищення води......................20

 

Розділ 4. Проектування основних технологічних операцій у господарстві та їх автоматизація...........................................................................................25

 

4.1. Годівля молоді та дорослих риб...............................................................26

4.2 Вилов риби з ємкостей..............................................................................31

4.3. Підтримування фізико-хімічних параметрів води в оптимальних межах.................................................................................................................32

 

Висновки і пропозиції……………………………………………………..........34

Список використаної літератури….................................................................35

 

 

Вступ

 

Індустріальне рибництво – важливий напрямок розвитку рибного господарства. Отримання продукції в цих господарствах не залежить від природних умов. Крім того, для них характерні висока концентрація виробництва, малі земельні площі, економне використання води, малі затрати трудових ресурсів і разом з цим великі можливості по асортименту цінної продукції і найбільш повному використанню сировини. Такі господарства прогресивні і в екологічному відношенні, так як вони не вносять якихось забруднюючих елементів в навколишнє середовище.



Великі перспективи для інтенсивного рибництва відкриває використання теплих скидних вод ТЕС і АЕС . їх робота пов’язана з використанням великої кількості води, котра, проходячи через агрегати ТЕС і АЕС, захоплює тепло пари і підігрівається, після чого поступає в водойми-охолоджувачі. Коефіцієнт корисної дії існуючих теплоенергетичних установок рівний 30-40%, звідси слідує, що більше половини теплової енергії іде на підігрів охолоджуючої води.

Загальні відомості про індустріальне рибництво

Поряд з традиційним ставовим рибництвом в кінці 60-х років ХХ століття почали інтенсивно розвиватись індустріальні методи ведення галузі, які в багатьох рисах подібні з методами вирощування сільськогосподарських тварин у стійловому утриманні. Такі форми промислового рибництва як виробництво риби у замкнених водних системах забезпечувала більш повний контроль за умовами середовища та надала можливість автоматизувати промисловий процес. Все швидшого розповсюдження почало набувати вирощування риби у садках і басейнах з використанням природних та промислових теплих вод. Станом на 1980 рік у бувши країнах СРСР працювали 34 таких господарства. Загальна площа садків та басейнів становила 180 тис. м2 (з них 132 тис. м2 садків , 48 тис. м2 басейнів). Основного розвитку рибництво на теплих водах набуло в Україні та Росії. Так на Україні було 60 тис. м2 садків і 35 тис. м2 басейнів. В Росії 70 тис. м2 садків і 10 тис. м2 басейнів. За даними Міністерства рибного господарства СРСР середній вихід риби з 1 м2 басейна у 1983 році склав близько 80 кг. На даний час основним об’єктом вирощування в нашій країні є короп, на долю якого припадає близько 71% всієї продукції. Серед інших видів важливе місце посідає виробництво форелі 19,3% та рослиноїдних риб 6,7%.

Основним направленням використання теплих вод в Німеччині спочатку існування галузі було заводське отримання личинок та вирощування посадкового матеріалу (цьоголітки та дволітки), утримання плідників. Таке використання теплих вод дозволило перебудувати систему ведення рибного господарства, перейти на дворічний оборот коропового господарства та однорічний форелевого, що забезпечило значне збільшення виробництва риби в країні. Так у 1980 році у риборозплідниках на теплих водах було отримано більше 400 млн. личинок коропа. Зараз у Німеччині є ряд господарств, які займаються індустріальним рибництвом де короп за рік досягає маси 1,5 кг. При цілорічному утриманні у теплій воді зрілі статеві продукти отримують від риб у більш ранньому віці, при чому від однієї самки декілька разів на рік.

У США теплі води використовують в основному для вирощування канального сома та форелі. Канального сома вирощують в садках. Щільність посадки 400 шт. на м3 . за 6 місяців вирощування маса риб збільшується до 680 гр, що забезпечує отримання з 1 м3 200 кг товарної продукції. На теплих водах ТЕЦ і АЕС, що працюють на морській воді розводять креветок, устриць та інших безхребетних, а також морських риб.

Широко використовують промислові та природні теплі води у рибному господарстві Японії. Основні об’єкти культивування у прісних водах країни є короп та вугор виробництво яких сягає 50 тис. т. Лососевих вирощують більше 17 тис. т, тіляпію 3,5 тис. т.

В Англії теплі води ТЕЦ і АЕС використовують для вирощування деяких морських видів риб, а також креветок, устриць та мідій. Приклад цієї країни довів, що темп росту риб в теплих водах в двічі перевищує звичайний.

Короткий огляд стану рибництва на теплих водах за кордоном показує, що розвитку цієї галузі тваринництва приділяється все більше уваги. Вдосконалюється технологія вирощування риби, впроваджуються більш ефективні методи її розведення, виявлений цілий ряд перспективних об’єктів рибництва.

Вибір видів і порід риб для розведення, форм і біотехніки рибництва обумовлений рядом факторів і в першу чергу кліматичними умовами, потребам ринку, наявності кормів.

Метаданого курсового проекту полягає у ознайомленні та вивченні основних технік розведення вугра в умовах індустріальних рибницьких господарств басейнового типу.

 

Розділ 1. Біологія вугра

Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Інфратип:Хребетні (Vertebrata)
Надклас:Кістковіриби (Osteichthyes)
Клас:Променепері (Actinopterygii)
Підклас:Новопері (Neopterygii)
Інфраклас:Teleostei
Надряд:Elopomorpha
Ряд:Вугроподібні (Anguilliformes)
Підряд:Anguilloidei
Родина:Річковівугрі (Anguillidae)
Рід:Річковийвугор (Anguilla)
Вид:Річковий вугор європейський

Розповсюдження

Розповсюджений в північній Атлантиці від Скандинавії до Марокко, в річках басейнів Середземного і Балтійського морів, вздовж берегів Європи від Чорного до Білого морів. В Україні зустрічається у басейнах Дніпра та Дністра. Як вселенець відзначений у деяких водоймах Південної та Центральної Америки та Азії. Нерестує в виключно західній Атлантиці, в Саргасовому морі.

Будова

Тіло видовжене змієподібне, довжиною до 2 м, частіше 50—150 см. Вага до 4 кг, іноді до 6 кг. Самиці за розмірами більші за самців. Луска дрібна, малопомітна, шкіра вкрита слизом. Розрізняють дві форми вугрів — гостроголових та широкоголових. Голова невелика, трохи сплющена. Нижня щелепа довша за верхню, зуби дрібні. Очі невеликі, зяброві щілини вузькі. Спинний, хвостовий та анальний плавці зливаються у один плавець, який оточує задню частину тіла. Забарвлення може відрізнятись в залежності від віку та умов життя. Спина бура або темно-зелена, боки жовтуваті, черево жовтувате або біле. Особини які виходять у море для розмноження, стають чорними.

Спосіб життя

Зустрічається здебільшого у річках, віддає перевагу водоймам з густою рослинністю. У молодих особин яскраво виражений негативний реотаксис, потрапивши з моря до річки риби завжди йдуть проти течії. Оскільки вугор може дихати поверхнею шкіри, спостерігали випадки, коли риби переповзали на досить значні відстані вологою травою з однієї водойми до іншої. Дорослі особини мало рухаються у водоймі, довго живуть на одному і тому ж місці. Вугор активний тільки вночі, вдень ховається в природних укриттях або занурюється в мул на досить значну глибину (до 80 см). Молоді особини живляться личинками комах, дрібними ракоподібними та молюсками. Дорослі особини надають перевагу дрібній рибі. Живиться тільки в теплу пору року, взимку впадає в сплячку, занурившись у мул.

Розмноження

Личинка вугра – лептоцефал

Статевої зрілості самці досягають у віці 5 — 6 років, самиці у віці 6 — 7 років. Для нерестуриби виходять у море та здійснюють міграцію довжиною у кілька тисяч кілометрів. Риби рухаються на великих глибинах, при цьому змінюється їх зовнішній вигляд — збільшуються очі, забарвлення стає чорним, демінералізується скелет. Відкладання ікри відбувається у Саргасовому морі на глибині до 1000 м, після нересту дорослі особини гинуть. Личинки, що з’являються з ікри (лептоцефали), підхоплюються теплою течією — Гольфстрімом та за 2 — 3 роки досягають берегів Європи, де після складного метаморфозу, внаслідок якого розміри тварини зменшуються, лептоцефали перетворюються на так званих прозорих вугрів. Після цього молоді вугри заходять у річки. При цьому вверх річками підімаються переважно самиці. Самці надають перевагу солонуватій воді, внаслідок чого більша їх частина залишається у гирлах річок.

Спостерігали випадки, коли вугри переповзали з однієї водойми в іншу по вологій траві. У вологому повітрі без води вугор при t 24°C виживає до 36 годин, тому що його слизувата шкіра може споживати кисню більше 17 см3 у годину на кілограм ваги. Все-таки розповіді про те, що вугри виповзають по ночах на поля поїдати горох й, випущені на землю, вибирають найкоротшу відстань до найближчої води, не відповідають дійсності. Вибравши підходяще місце проживання, вугор живе там довго. Був проведений дослід: вугрів, виловлених в Ельбі, позначили кольоровими нитками й випустили вище й нижче за течією. Значна частина їх повернулася на колишнє місце. Вугор веде строго нічний спосіб життя. Весь світлий час доби він проводить біля притулок, найчастіше заривається в мулистий ґрунт, проникаючи в нього до 80 см, а за деякими даними, і до 1,5 м. Вночі, особливо хмарні й безмісячні, вугри виходять на полювання. Дрібні особини харчуються личинками водних комах, молюсками, хробаками й ракоподібними. У харчуванні великих особин більшу роль грає риба, головним чином дрібна і непромислова (окунь, йорж, плотва). Незважаючи на виняткову ненажерливість, вугор росте відносно повільно, але в дуже гарних умовах спостерігалися прирости до 500 см у рік. Сезон відгодівлі триває всю теплу пору року, із квітня до листопада. Взимку вугри не харчуються. Холодну пору року вони проводять у стані сплячки, зариваючись глибоко в мул. Самці, як правило, набагато менше самок, втім, отут ми й підходимо до самого цікавого.

 

 

Це й саме солоне місце в Атлантиці: вода Саргасового моря містить до 37 г солей на літр. Сюди й приходять європейські й американські вугри для того, щоб вимітати в глибині цього моря ікру й після нересту загинути. Лептоцефали піднімаються до поверхні й починають міграцію до берегів Європи й Америки. Вони пасивно розносяться течіями: потужний потік Гольфстріму доставляє до берегів Європи багато мільйонів лептоцефалів. Зрозуміло, більшість личинок гине на шляху від численних ворогів. Шмідт думав, що подорож лептоцефалів від Саргасового моря до берегів Європи триває 2,5-3 роки. Те, що личинки вугра розносяться течією пасивно, доводиться відсутністю в європейського вугра географічних форм. Всі вугри Європи відносяться до однієї популяції. Потомство вугра, що скотилося на нерест із Норвегії, може виявитися згодом в одній з рік Алжиру. Американський вугор нереститься також у Саргасове море, але центр нерестової площі розташований західніше місця нересту європейського вугра. Лептоцефали обох вугрів подібні, і відрізнити їх можна тільки по числу м'язових сегментів - міомерів, яких в американських лептоцефалів у середньому менше. У стадії личинки американські вугри проводять біля року. Очевидно, вони більше стійки до низької температури, тому що відзначалися випадки їхнього вилову в гирлових просторах рік Нової Англії при температурі 2-7 і навіть - 0,8°С (у затоці Наррагансет).

В 1960 р. у підмосковне озеро Селігер випустили 1,6 млн. скляних вугрів, закуплених у Франції. Вирощування вугрів варто продовжувати, тому що вугор росте повільно (масовий скат через 7-8 років), але дає прекрасне м'ясо, а споживає малоцінну рибу й дуже невибагливий. Ще більш перспективні вугрові ставкові господарства, коли риб поміщають у повністю контрольованих водоймах і вигодовують штучними кормами (в основному відходами боєнь). Штучне вирощування вугрів в ізольованих лагунах практикувалося в Італії ще в XI ст. За останні роки більших успіхів у вирощуванні вугра досягли японські рибоводи: вони вказують, що вугри дуже швидко звикають до неволі й збираються до годівниць навіть у світлий час доби. За допомогою вирощування вони одержують в 5 - 7 разів більше вугрів, чим за допомогою промислу. У Японії в обгороджених кутових частинах заток вирощують навіть молодь морських вугрів - щукорилого (Muraenesox cinereus) і конгера (Conger myriaster). Найбільше вигідно вирощувати вугра як додаткову рибу до коропа.

Розділ 2. Технологія культивування вугра індустріальними методами

Басейнові рибницькі господарства порівняноіз ставовими і саджалковими мають відповідні переваги, а саме: можливість регулювання умов утримання, інтенсивності і характеру водообміну та створення сприятливих термічного і хімічного режимів для вирощування риби; можливість цілорічного вирощування товарної продукції; реальність повної механізації і автоматизації рибницьких процесів; створення додаткових умов для очищення води і впровадження оборотної системи водопостачання; реальність надійного контролю умов утримування.

Як будівельний матеріал длядля спорудження басейнів використовують дерево, метал, скловолокно, бетон або пластмаси. За особливостями форми і конструктивних елементів розрізняють такі типи басейнів: круглі, прямокутні, вертикальні (силоси). Вони можуть знаходитися на відкритому майданчику чи в закритих приміщеннях, але краще розміщувати їх у закритих приміщеннях, оскільки при цьму легше створювати належні умови для риби. Кожен із типів басейнів має свої переваги та недоліки. Так, круглі басейни кращі, ніж прямокутні, оскільки в них немає мертвих зон, де накопичуються продукти обміну і рештки корму. Водночас перевага прямокутних басейнів полягає в ефективнішому використанні корисної площі, значно економиться площа при будівництві рибницьких силосних ємкостей, застосування яких забезпечує значне збільшення об’єму води на обмеженій площі. Висота силосів може досягати кількох метрів, їх можна споруджувати на відкритих майданчиках і в приміщенні. Вони мають форму циліндра з конічною основою, де осідає бруд. Випускання осаду, а також виловлення риби здійснюється через донний трубопровід. Рибницькі силоси – резервуари можна використовувати для вирощування форелі, коропа,рослиноїдних риб і тиляпій.

За басейнового вирощуванняздебільшого використовують високу щільність посадки і годівлю повноцінними комбікормами. Продукти життєдіяльності риб, рештки корму видаляються з басейну течією води. Ефективнісь вирощування риби визначається інтенсивністю водообміну та якості води. Водопостачання здійснюється механічно, тому потрібні водозабірні споруди, насосна станція, водоподавальні та скидні канали, а також великі споруди для очищення води,використаної басейновим рибницьким господарством.

У таких господарствах краще створювати оборотне водопостачання. Є промислові рибницькі підприємства, які використовують воду 10 разів, тобто надходження свіжої води становить усього 10% загального водообміму.

Циркуляція води з одночасним збагачення її киснем забезпечується роботою ерліфтів, при цьому кожен басейн оснащенний самостійною циркуляійною системою, що запобігає поширенню епізоотії.

Хоча витрати на спорудження циркуляційних установок можуть бути вдвічі більшими, ніж проточних, будівництво їх виправдане, оскільки за такого водозабезпечення досягається раціональне використання води і з’являється можливість регулювання і контролю умов середовища, що істотно впливає на ефективність рибництва.

 

 

2.1. Загальна характеристика культивування вугра індустріальними методами

Вугор добре почувається у слабко лужній чи нейтральній воді (pH 6,9-8,0).

Температурний режим слід підтримувати на оптимальному рівні: для японського вугра – 25 – 30º С, для європейського – 20 – 23º С. За горизонтальної проточності швидкість течії має бути 3-4 см/с. Дотримання відповідних вимог дає змогу отримувати вугра, який є делікатесним об’єктом харчування у промислових масштабах.

Досі ще не створено ефективних технологій розведення вугрів і вирощування їх життєстійкої молоді. Як рибо посадковий матеріал використовують молодь, спеціально виловлену на континентальному шельфі, на межі якого личинки перетворюються на маленьких вугрів. Ці мальки з напівпрозорим тілом завдовжки близько 6 см отримали назву скляні вугри, що відповідає їх зовнішньому вигляду. Не виключена ситуація, коли відловлюють личинок вугра, які перейшли на зовнішнє живлення, але ще зберегли певні поживні запаси у жовтковому міхурі. Розсмоктування жовткового міхура. Розсмоктування жовткового міхура на 50 – 60 % є достатньою підставою для початку годівлі. Європейський скловидний вугор відловлюється у країнах Західної Європи, личинки американського вугра транспортують із Куби.

 

2.2 Розрахунок необхідної кількості окремих вікових груп

 

Згідно завдання курсової роботи нам необхідно отримати 24 тонни товарного вугра

Згідно нормативів товарна маса вугра становить 250 г, тому розраховуємо загальну кількість особин:

 

16000/0,25 = 64000 екз.

Вирощування товарного вугра масою 250 г проводимо в 2 етапи:

1 – вирощування від 6,5 до 100 г,при виході 95%;

2 – вирощування від 100 до 250 г,при виході 95%.

 

2 етап 64000*100/95 = 67369 екз.

1етап 67369*100/95 = 70915 екз.

 

Вирощування мальків вугра масою 6,5 г проводимо в 2 етапи:

1 – вирощування від 0,5 до 1,3 г,при виході 90%;

2 – вирощування від 1,3 до 6,5 г,при виході 95%.

 

2 етап 70915*100/95 = 74648 екз.

1етап 74648*100/95 = 78577 екз.

 

Підрощування личинок вугра масою від 0,16 до 0,5 г здійснюють в лотках при виході 75%. Кількість личинок для посадки становить:

 

78577*100/75 = 104770 екз.

Отже, провівши розрахунки, ми визначили, що для вирощування 24 тонни товарного вугра в господарстві необхідно: 104770 екз. личинок масою від 0,16 до 0,5 г; 78577 екз. малька масою від 0,5 до 1,3 г; 74648 екз. малька масою від 1,3 до 6,5 г; 70915 екз. товарного вугра масою від 6,5 до 100 г; 67369 екз. товарного вугра масою від 100 до 250 г.

2.3 Визначення об’ємів та розмірів ємкостей для вирощування.

 

Після переходу личинки на зовнішнє живлення їх переводять в лотки, місткістю 80 л. При загальній щільності посадки 600 шт /л будемо мати:

104767 / 600 = 175 л

Отже, беремо 3 лотки об´ємом 80л і розмірами 0,4м*0,4м*0,5м.

Вирощування мальків вугра масою від 0,5г до 1,3г , щільність посадки у який складає 500 екз/м2, тому необхідна площа басейну:

78577 / 500 = 157 м2.

Тому ми будемо використовувати 4 басейни площею по 40 м2 кожен, розмірами 11000ммх4000ммх 1500мм, об'ємом 66 м3.

Вирощування мальків вугра масою від 1,3г до 6,5г , щільність посадки у який складає 400 екз/м2, тому необхідна площа басейну:

74648 / 400 = 187 м2.

Тому ми будемо використовувати 3 басейни площею по 62 м2 кожен, розмірами 12000ммх6000ммх 1500мм, об'ємом 108 м3.

Вирощування товарної риби масою від 6,5г до 100г, щільність посадки у який складає 200 екз/м2, тому необхідна площа басейну:

70915 / 200 = 355 м2.

Тому ми будемо використовувати 6 басейнів площею по 59 м2 кожен, розмірами 12000ммх5000ммх 1500мм, об'ємом 90 м3.

Вирощування товарної риби масою від 100г до 250г, щільність посадки у який складає 100 екз/м2, тому необхідна площа басейну:

67368 / 100 = 674 м2.

Тому ми будемо використовувати 12 басейнів площею по 56 м2 кожен, розмірами 10000ммх6000ммх 1500мм, об'ємом 90 м3.

Отже, провівши розрахунки, ми визначили, що в господарстві необхідно мати, для підрощування личинки до 0,5г – обєм лотків 80л , кількість лотків – 3, кількість басейнів для мальків масою від 0,5г до 1,3г – 4шт., кількість басейнів для вирощування мальків масою від 1,3г до 6,5г – 3шт., кількість басейнів для вирощування товарної риби масою від 6,5г до 100г6шт.,

кількість басейнів для вирощування товарної риби масою від 100г до 250г12шт.

Розділ 3. Водогосподарський розрахунок підприємства

 

За басейнового вирощування здебільшого застосовують високу щільність посадки і годівлю повноцінними комбікормами. Продукти життєдіяльності риб і рештки корму видаляються з басейну течією води. Ефективнісь вирощування риби визначається інтенсивністю водообміну та якості води. Водопостачання здійснюється механічно, тому потрібні водозабірні споруди, насосна станція, водоподавальні та скидні канали, а також великі споруди для очищення води,використаної басейновим рибницьким господарством.

У таких господарствах краще створювати оборотне водопостачання, де воду використовують 10 разів, тобто надходження свіжої води становить лише 10% загального водообміну. Циркуляція води забезпечується насосами.

Хоча витрати на спорудження циркуляційних установок можуть бути вдвічі більшими, ніж проточних, будівництво їх виправдане, оскільки за такого водозабезпечення досягається раціональне використання води і з’являється можливість регулювання і контролю умов середовища, що істотно впливає на ефективність рибництва.

 

3.1. Проектування схеми водозабезпечення.Розрахунок загальних витрат води у господарстві

Розрахунок витрати води для підрощування личинок до маси 0,5 г.

Для підрощувальних басейнів проточність складає 0,3-0,4 л/хв ( 0,018 –

0,024 м3/год) на 100000 екз, отже для 104770 екз. необхідно:

Qл = 104770* 0,024 м3/год /100000 = 0,025 м3/год

Розрахунок витрати води для вирощування мальків до маси 1,3 г

У басейнах, де вирощується молодь до 1,3 г проточність має бути 0,3-0,4 л/хв ( 0,018 – 0,024 м3/год), необхідна витрата:

 

Qб1 = 78577*0,024 м3/год /100000 = 0,019 м3/год

Розрахунок витрати води для вирощування мальків до маси 6,5г

У басейнах, де вирощується молодь до 6,5 г проточність має бути 0,3-0,4 л/хв ( 0,018 – 0,024 м3/год), необхідна витрата:

 

Qб2= 74648*0,024 м3/год /100000 = 0,018 м3/год

 

Розхунок витрат води для підрощення молоді від 6,5г до 100г.

Для басейнів, де вирощується товарна риба, проточність складає 0,2 л/с ( 0,72 м3/год), необхідна витрата:

 

Qтов1 = 0,72 м3/год*6*90 м3 =388,8 м3/год

 

Розхунок витрат води для підрощення молоді від 100г до 250г

Для басейнів, де вирощується товарна риба, проточність складає 0,2 л/с ( 0,72 м3/год), необхідна витрата:

 

Qтов2 = 0,72 м3/год*12*90 м3 =777,6 м3/год

 

Qмах= 777,6 м3/год + 388,8 м3/год = 1166,4 м3/год.

Отже, загальна витрата води води становитиме 1166,4 м3/год. 10% ( 116,6 м3/год) – підживлювальна вода, яка буде закачуватися з джерела водопостачання за допомогою насосу, 90% (149,76 м3/год) – вода, яка буде циркулювати в господарстві.

 

 

3.2. Споруди для забору води та обродки підживлювальної води

 

Басейнове господарство по вирощуванню коропа, згідно завдання курсової роботи, має оборотне водопостачання і підземне джерело живлення.

Згідно нормативів надходження свіжої води в систему оборотного водопостачання повинно становити близько 10% загальних витрат. Забір води з підземного джерела живлення будемо здійснювати за допомогою насосу.

Насоси– це гідравлічні машини, які передають протікаючу воду використовуючи енергію, завдяки цьому рідина піднімається на деяку висоту або утворюють відповідний тиск (для цього до насосів підводиться механічна енергія), а рідше використовують кінетичну чи потенційну енергію.

За принципом роботи та конструкцією робочих органів насоси поділяють на об’ємні та динамічні. У динамічнихрідина переміщується під дією у камері (відцентрової), яка постійно сполучається із входом і виходом. У об’ємнихрідина переміщується шляхом періодичної зміни об’єму камери при перемінному сполученні із входом та виходом. Рідина за кожен цикл подається певними порціями (об’ємами). До динамічних наносів відносять: лопатеві (відцентрові, осьові, діагональні), вихрові, шнекові, ерліфти, стуменеві.

Найбільш розповсюдженими у індустріальному рибництві є відцентрові насоси. Вони поділяються за наступними ознаками: за напором (низького тиску – до 0,2 МПа, середнього тиску – 0,2-0,6 МПа, високого тиску – 0,6 і більше МПа), за числом робочих коліс (одноколісні, багатоколісні), за розташуванням вала (горизонтальні та вертикальні) , за призначенням (водопровідні, кислотні, шлангові та ін.), за всмоктуванням води (з одностороннім та двостороннім входом), за умовами роботи у середовищі (надземні, плаваючі, заглиблені, артезіанські та ін.).

Відцентрові насоси використовуються для перекачування води із одних ємкостей в інші, для водозаборів, перекачки мулу.

Для господарства необхідно мати 2 насоси: перший насос для накачки води з джерела водопостачання (згідно курсової роботи джерело водопостачання поверхневе) – 10% від загальної витрати води, яка використовуватиметься господарством і другий – для перекачування води (90% від загальної витрати води).

Для накачки води з джерела водопостачання (10%) будемо використовувати осьовий насос марки LO5. Так як необхідна подача повинна становити 116,6 м3/год.

Характеристика насосу :

ü максимальна витрати – 135 м3/год ;

ü максимальний напір – 2,0 м;

ü потужність – 0,75-1,05кВт;

ü вага -25 кг.

Для забезпечення транспортування циркуляційної води (90%) будемо використовувати насос марки Д 200-36.

Витрата води, яку потрібно перекачувати становить 149,76 м3/год. (90% від загальної витрати води).

 

Табл.3.1. Характеристика насосу Д 200-36:

Назва Д 200-36
Подача води м3/год 200.00
Напір, м. 36.00
Потужність кВт 37.00
Кількість обертів за хвилину
ККД 72 %
Тип 4АМ200М4
Довжина, мм.
Висота, мм.
Ширина, мм.
Маса агрегата, кг. 730.00

 

3.3 Споруди для механічного та біологічного очищення води

Застосування установок інтенсивного вирощування із замкненим циклом водопостачання дає змогу зменшити чи повністю припинити скидання забруднених стічних вод і спростити утилізацію продуктів життєдіяльності риб. Найпоширенішими методами очищення води на сьогодні є механічні (відстоювання, проціджування, фільтрування) та біологічні.

Механічне очищення води застосовують для зменшення концентрації завислих речовин в оборотній воді за допомогою відстійників або фільтрів грубого та тонкого очищення (гравійні, піщані, діатомові). Використання відстійників для початкового механічного очищення води малоефективне, оскільки внаслідок великої тривалості процесу потрібні відстійники великих об’ємів, які займають значну площу. Крім того, осад, який накопичується у відстійнику, розпадаючись,спричиняє вторинне забруднення води. до того ж у відстійниках втрачається тепло, збільшуючи витрати на підігрівання води, що призводить до нераціонального використання тепла. Фільтрувальні апарати ефективніші, ніж відстійники, й очищення в них тим краще, чим менші часточки фільтрувального матеріалу, оскільки дрібні часточки мають більшу активну поверхню.

Для очищення великого об'єму води, особливо за високого біологічного навантаження, використовують піщані фільтри швидкого очищення води. У них шар дрібного піску укладають поверх одного чи кількох шарів кварцового гравію. Корпус піщаного фільтра високого тиску виготовляють зі сталі. Для очищення води в невеликих акваріальних системах застосовують діатомові фільтри, які затримують часточки розміром до 0,1 мкм, як накопичувачі фільтрів використовують також клиноптилоліт, керамзит, полістирол, поліпропілен.

Недоліками існуючих механічних фільтрів є низька продуктивність, необхідність систематичного їх промивання внаслідок замулювання.

Для витрати води 116,6 м3/год (10%) будемо використовувати фільтр марки AquaMAK I:

ü витрата води – 157 м3/год;

ü загальний об´єм фільтроматеріалу – 7,85 м3;

ü висота – 3000 мм;

ü діаметр – 2000 мм;

Отже, для фільтрації води в господарстві необхідно мати 1 фільтруючу установку для фільтрації води з джерела водопостачання.

Біологічне очищення води є важливим компонентом експлуатації установок із замкненим циклом водопостачання. Цей метод грунту­ється на здатності мікроорганізмів використовувати як живильний субстрат органічні й неорганічні сполуки, що містяться в неочищеній воді. Біологічне очищення води здійснюється у спеціальних спору­дах - біофільтрах, аеротенках, біологічних ставах, де знаходиться специфічна мікрофлора чи активний мул. Активний мул — це біоце­ноз мікроорганізмів-мінералізаторів, здатних сорбувати на своїй по­верхні й окислювати за наявності кисню органічні речовини.

У рибницьких установках основними забруднювальними речови­нами, які лімітують якість води і можливість її багаторазового викори­стання, є сполуки азоту. Біологічне очищення води регулює важливі процеси, які відбуваються у замкнених системах: мінералізацію, ніт­рифікацію і дисиміляцію сполук, що містять азот, мікроорганізмами. На першому етапі біологічного очищення гетеротрофні бактерії утилізують органічні азотовмісні компоненти виділень риб як дже­рело енергії і перетворюють їх на прості сполуки, наприклад на амо­ній. Після того як гетеротрофні бактерії переведуть органічні сполу­ки в неорганічну форму, тобто мінералізують їх, біологічне очищен­ня вступає в стадію нітрифікації (біологічне окиснення амонію до нітритів і нітратів), її здійснюють в основному автотрофні бактерії.

У процесі нітрифікації окислюється неорганічний азот. Одночас­но відбувається його дисиміляція — відновлення. Бактерії - дисимілятори засвоюють оксид азоту, відновлюючи азот до нітритів, амо­нію чи вільного азоту. Якщо неорганічний азот відновлюється по­вністю, тобто до N2O чи N, процес дисиміляції називають денітри­фікацією. Отже, в процесі денітрифікації на відміну від мінераліза­ції і нітрифікації зменшується кількість неорганічного азоту у воді. Мінералізація, нітрифікація і денітрифікація — процеси, які відбу­ваються у новосформованій системі більш чи менш послідовно. В системі, яка вже встановилась, стабільно функціонує, вони йдуть майже одночасно.

У роботі споруд біологічного очищення винятково відповідаль­ним є пусковий період. Саме в цей час на поверхні завантаженого матеріалу утворюється бактеріальна плівка, розвивається і поетап­но змінюється якісний і кількісний склад біоценозу активного мулу, що триває 10 - 25 діб. Тривалість процесу залежить від температури води, рН і концентрації кисню; оптимальними є температура води 25 °С, рН 6,5 - 7,5 і концентрація кисню до 7 мг/л. Поступове збіль­шення подачі очищуваної води в апарат біологічного очищення від 30 до 100 % загальних витрат забезпечує потрібну якість оборотної води, яку подають у басейн протягом усього пускового періоду. У подальшому зі зростанням іхтіомаси в басейнах установки відповід­но збільшується доза активного мулу, що підтримує якість очищеної води на належному рівні.

Для біологічного очищення води використовують здебільшого аеротенки і біофільтри. Об'єм аеротенків у 5 - 10 разів перевищує об'єм рибницьких басейнів і тому їх застосовують рідко, до того ж ця система не само регульована, що утруднює її експлуатацію.

Значно частіше в системах очищення використовують біофільтри з наповнювачами з різних матеріалів. Чим більші поверхня і порис­тість наповнювача, тим вища продуктивність біофільтра. Найперспективнішими є біофільтри з пластмасовим завантаженням. За правильного розрахунку на максимум навантаження в кінці циклу вирощування риби на поверхні наповнювача біофільтра розвива­ється стільки біологічної плівки, скільки у цей період надходить з водою забруднень. Зі збільшенням кількості забруднень збільшу­ється і кількість біоплівки і, навпаки, за нестачі живлення зайва біоплівка відмирає. Біоплівка, що відокремилась від наповнювача, виноситься з очищеною водою і має бути видалена з води, щоб запо­бігти її вторинному забрудненню.

Існує багато біофільтрів різних конструкцій. Широко відомі дис­кові обертові біофільтри установок «Штелерматик» і «Біорек», ана­логічних систем, а також барабанні біофільтри. Проте якщо співвід­ношення об'єму рибницьких резервуарів і апаратів водопідготовки менше за 1 : 10, то належна якість води і них не досягається, аналогічні недоліки мають і зрошувальні біофільтри. У рибницьких уста­новках ЛІСІ використовують комбіновані біофільтри, верхня час­тина яких є зрошуваною, а нижня — затопленою.

Після апаратів біологічного очищення використовують резервуа­ри для вторинного відстоювання біологічно очищеної води або апа­рат, суміщений із відстійником, наприклад аеротенк-відстійник.

Розрахуємо площу біофільтра, якщо витрата води, що буде очищуватися становить 149,76 м3/год., а гідравлічне навантаження на біофільтр становить 10 м32/год. Використаємо наступну формулу:

F = Qцирк. / q, м2, (1)

де: Qцирк – витрата циркуляційної води, м3/год

q – гідравлічне навантаження на біофільтр, м32 /год.

 

F = 149,76 м3 / 10 м32/год = 15 м2

Приймаємо площу біофільтра 15 м2 .

Після біологічного очищення води у біофільтрах вода подається у відстійник. Розрахуємо об’єм, якщо витрата води становить 149,76 м3/год., а час перебування води у відстійнику 15 хв., тоді використавши наступну формулу розрахуємо об’єм відстійника.

V = Qцирк. . t,

де V – об’єм відстійника, м3;

Qцирк.– витрата циркуляційної види, м3/год.;

t – час перебування води у відстійнику, год.

V = 149,76 м3/год. × 0,25 = 37,4 м3

Тому, приймаємо об’єм відстійника 37,4 м3.

Отже, щоб забезпечити біологічне очищення 90 % води, яка циркулює в господарстві, необхідний біофільтр загальною площею 15 м2 та відстійник об´ємом 37,4 м2.

Ми знезаражуємо воду за допомогою ультрафіолетової установки моделі МА (марки IL-300):

ü пропускна здатність 56-178 м3/год;

ü кількість ламп – 1 шт.;

ü загальна потужність – 2500 Вт;

ü діаметр з´єднання – 200 мм.

 

 

Розділ 4. Проектування основних технологічних операцій у господарстві та їх автоматизація

 

Рибництво використовує засоби механізації як скла­дові і необхідні елементи інтенсифікації виробництва. Поряд із цим світова практика засвідчує сталу тенденцію зростання частки опла­ти праці у складі собівартості кінцевого продукту, впливаючи на механізм ціноутворення. У зв'язку з цим підвищення продуктив­ності праці при виробництві продукції рибництва завдяки використанню системи машин і механізмів є необхідною умовою загального прогресу. Для досягнення цієї мети використовують різні механізми і технічні засоби механізації, які поліпшують умови праці, збіль­шують результативність усіх ланок біотехнологічних процесів, сприяють росту рибопродуктивності водойм та зниженню собіварто­сті рибопродукції. Ринкові відносини поступово стають об'єктивною реальністю у виробництві риби, що логічно призводить до збіль­шення рівня оплати праці на всіх ланках технології виробництва продукції рибництва й, у свою чергу, впливає на собівартість про­дукції, на чому ми акцентували увагу вище, спираючись на світо­вий досвід. Саме в цьому зв'язку застосування системи машин і ме­ханізмів у процесі виробництва продукції рибництва сьогодні набу­ває виняткового значення.

Сформульована концепція засвідчує, що механізація рибниць­ких процесів є вагомою складовою технології виготовлення продук­ції рибництва, яка великою мірою визначає загальну ефективність виробництва.

Парк засобів механізації в рибництві нашої держави представ­лений системою машин і механізмів, переважна більшість яких за­стосовується у повсякденній практиці підприємств аграрного профі­лю, що викликає сумніви стосовно доцільності зупинятися на них спеціально.

Поряд із цим рибництво є своєрідним напрямом тваринництва, яке використовує певну кількість засобів механізації, які проекту­валися і будувалися спеціально для нього, що орієнтує на необхід­ність відповідної інформації.

На озброєнні багатьох рибницьких підприємств є також засоби механізації, створені безпосередньо у господарствах із використанням окремих вузлів і агрегатів серійних машин і механізмів різного походження.

 

4.1. Годівля молоді та дорослих риб

 

Годівлю вугрів за високих щільностей посадки розпочинають з личинкових стадій розвитку, коли молодь утримують у пластмасових ємностях чи інших конструкціях. Добова норма і кількість згодованого корму залежить від маси тіла молоді. Так, за середньої маси тіла 0,3-1 г добова норма корму становить 16 % маси тіла риби, яку згодовують за 8 і більше прийомів, у міру збільшення середньої маси до 1,5 г добову норму поступово скорочують до 11 % маси тіла риби, яку згодовують упродовж дня не менш ніж за 6 прийомів. У цей період використовують стартові повноцінні гранульовані комбікорми з вмістом протеїну не менше 40 % розмір крупки в яких має становити 0,4 – 1 мм. З віком і нарощуванням маси риби добова норма згодовування сухих гранульованих кормів зростають. З досягненням маси 10 – 15 г вугрів переводять на годівлю продукційними кормами з вмістом протеїну не менше 35 %.

Молодь і старші вікові групи вугра активно споживають пастоподібні кормо суміші, які виготовляють у господарствах безпосередньо перед згодовуванням. Якщо обсяги заготівлі кормів перевищують денні потреби, слід забезпечити їх заморожування і зберігання у морозильних камерах. Пастоподібні кормо суміші готують відповідно до харчових потреб вугрів. Для цього використовують переважно кормові засоби місцевого значення – малоцінну і дрібну рибу, рибне борошно, кормові дріжджі, рослинні компоненти, які подрібнюють і змішують у відповідних пропорціях з додаванням води. Густу пастоподібну суміш згодовують вуграм у вигляді грудок, коржів, брикетів.

Найактивніше вугрі споживають корм за температури води 20 - 31º С

Концентрація розчиненого у воді кисню має бути не нижче 6 мг/л, потрібно забезпечити ефективне вилучення продуктів метаболізму. За оптимальних умов витрати кормів для вирощування вугра не перевищують 3 кг на приріст 1 кг маси.

Основними поживними речовинами, що входять до складу кормів, без яких неможливий нормальний розвиток риб, є: протеїн з незамінними амінокислотами, жир з незамінними жирними кислотами, прості і складні вуглеводи, мінеральні речовини і вітамінно-ферментативі комплекси.

Протеїн. У процесі обміну речовин головне місце приділяється протеїну - основної складової частини живої матерії, що утворює найбільшу частину органічної речовини тіла.

Протеїн необхідний організмові як матеріал, що йде на побудову тканин і органів протягом всього життя організму риби. У травному тракті протеїн, що входить до складу кормів, під дією гідролітичних ферментів протеїназ (пепсину, трипсину, хімотрипсина та ін.) і поліпептидаз кишкового соку розщеплюється до пептидів і амінокислот, що надходять через слизову оболонку кишечника в кров.

Протеїн, який є в кормах, включає білкову і небілкову форми азоту, що розрізняються по якості, але обидві необхідні організмові для його нормальної життєдіяльності. Протеїн, що містить небілкові форми азоту, володіє меншим біологічним ефектом, ніж протеїн з білковими формами азоту. Серед небілкових форм найбільш корисними є азот амінної форми, за ним йде аміачний азот, і найменш корисним є амідний азот.

Якщо раціон для риб має достатня кількість жирів і вуглеводів, то білки звичайно використовуються в білковому обміні для росту тіла організма. При нестачі в кормі жирів і вуглеводів білки можуть використовуватися як джерело енергії у функціональному обміні. Це неекономно, оскільки білок __ найбільш дорога складова частина корму.

Говорячи про харчову цінність білків, варто мати на увазі їхній амінокислотний склад. Біологічна цінність кормових білків обумовлена в основному ступенем їхньої асиміляції в організмі. Однак твердження, що біологічна цінність білків вища, чим ближчий її амінокислотний склад до таких білків споживаючого організму, не завжди справедливо. З наявних у літературі матеріалів випливає, що амінокислотний склад тіла можна використовувати лише як приблизний орієнтир для розробки норм амінокислотного харчування

Загальними для всіх білків є 24 амінокислоти. Однак харчова цінність білків, залежить не від їх загального амінокислотного складу, а від наявності в них незамінних амінокислот. Вважається, що незамінними є ті амінокислоти, синтез яких в організмі не відбувається або йде недостатньо швидко для задоволення фізіологічної потреби. Для риб незамінними є ті ж 10 амінокислот, що і для теплокровних тварина-аргінін, гістидин, ізолейцин, лейцин, метіонін, лізин, фенілаланін, треонін, триптофан і валін.

Характерно, що потреба риб у білках значно вище, ніж у теплокровних тварин. Оптимальний рівень білків у кормах для молоді лососевих риб встановлений у межах 40—55%, для дорослої риби—35—40%. Така ж кількість білка повинна знаходитися в кормах для вугра. Короп і канальний сомик мають потребу в меншій кількості білка—30—38%. У той же час стартові кормосуміші для, ранньої молоді усіх видів риб повинні бути насичені білком у максимальному ступені (50—55%).

Засвоєння рибами білків залежить від їхньої видової приналежності, віку, температури і солоності води, концентрації білків у їжі і її походження. Ефективність утилізації білків знаходиться в тісному взаємозв'язку з енергетичною забезпеченістю їжі. Найбільш ефективними вважаються комбікорми з загальним змістом 40—65% калорій за рахунок білка. Оптимальний рівень білка в кормі залежить від виду основного джерела енергії. Якщо це жири, то концентрація білка, що забезпечує максимальний ріст риби, менша, а якщо джерелом енергії є вуглеводи, то відповідно більша. Крім того, утилізація білка підвищується в міру зростання рівня жиру в кормі до оптимальних значень. При використанні повноцінних кормів, представлених у сухому гранульованому виді, на 1 кг приросту риби потрібно 550— 600 г білків. Перевищення цього рівня свідчить про дисбалансований раціон і неповноцінність кормового білка.

Жир. Він є найважливішим джерелом енергії. Жири поділяють на прості або нейтральні, що представляють собою ефіри жирних кислот і спиртів (тригліцериди), і складні (фосфоліпіди, гліколіпіди, сульфоліпіди). Виділяють продукти розпаду простих і складних ліпідів, що зберігають загальні фізико-хімічні властивості жирів (жирні кислоти, моно- і дигліцериди, стериди та ін.). Жирні кислоти, у свою чергу, поділяють на насичені і ненасичені. Останні мають у структурі неграничні (подвійні і потрійні) зв'язки. До насичених жирних кислот відносяться масляна, арахіновая, бегенова, стеаринова та інші кислоти, до ненасичених — пальмітинова, олеїнова, лінолева, ліноленова, арахідонова та інші кислоти.

В організмі риб жири гідролізуются ліпазами і фосфоліпазами і використовуються головним чином в енергетичних цілях. У тканинах частково жири приєднуються до фосфоліпідів. Характерною рисою ліпідів у риб є наявність великої кількості поліненасичених жирних кислот, що містять 20—22 атома вуглецю з п'ятьма або шістьма неграничними зв'язками. Тому збалансований раціон для риб повинен містити в основному м'які жири, що засвоюються на 90—95%. Тверді жири володіють невисоким біологічним ефектом і засвоюються значн гірше — на 60—70% (правда, при збагаченні корму комплексом поліненасичених жирних кислот поживність твердих жирів підвищується)

Як джерела жиру (в основному для лососевих) рекомендується використовувати фосфатиди, рослинні олії, риб'ячий жир.

Не можна застосовувати бавовняну олію, оскільки в ній міститься циклопропенові жирні кислоти, що сповільнюють ріст і спричиняють канцерогенну дію.

Вуглеводи. У раціонах риб і інших тварин вуглеводи є джерелом легко доступної і дешевої енергії. Їх поділяють на прості (нездатні до гідролізу) і складні (що гідролізуються на прості). Прості вуглеводи поділяють на триози, тетрози, пентози, гексози, октози, нонози і декози. Найбільше значення в харчуванні риб мають пентози і гексози (рибоза, глюкоза, фруктоза, галактоза). Складні вуглеводи складаються з олігосахаридів і полісахаридів. До першої групи відносяться дисахарид-сахароза, мальтоза, лактоза, целлобіоза. Часто олігосахариди і прості вуглеводи називають цукрами. До другої групи вуглеводів — полісахаридам — відносяться глікоген, крохмаль, геміцелюлоза, целюлоза й ін.

Джерелами вуглеводів у кормах для риб є рослинні компоненти і продукти мікробіологічного синтезу.

Мінеральні речовини. Вони як неорганічна частина тіла надзвичайно необхідні рибам, хоча їхня роль і фізіологічна дія з'ясовані не до кінця. Це можна пояснити особливістю мінерального обміну риб, при якому значну частину неорганічної речовини риба одержує з води через зябра, слизуваті покриви ротової порожнини і шкіру.

Для нормального розвитку рибам необхідні такі речовини, як кальцій, фосфор, магній, калій, натрій, сірка, хлор, залозі, мідь, йод, марганець, кобальт, цинк, молібден, селенів, хром, олово. У тканинах риб виявлені такі мінеральні речовини, як фтор, нікель, бор, миш'як, ванадій, кадмій, барій і стронцій. Однак потреба риб у цих речовинах ще не визначена.

Гарними джерелами мікроелементів є хвойне борошно і борошно з водоростей. Велика кількість мінеральних речовин містять рибне і м’ясо-кісткове борошно.

Через гострий дефіцит і високу вартість кормів тваринного походження, продукційні корми для риб, що базуються на основі рослинного (шротів олійних культур, гороху) і мікробного протеїну, одержуваного на різних субстратах, являються в даний час найбільш перспективними, що дозволяють розширити їхнє виробництво і знизити вартісні витрати на одиницю приросту риб.

Установлено, що в період товарного вирощування рибне борошно є бажаним, але не обов'язковим компонентом у складі повноцінних кормів для коропа.

На ряду з основними поживними речовинами велике значення має наявність у кормах для коропа вітамінів. Варто врахувати, що потреба у вітамінних добавках у риб змінюється значною мірою в залежності від складу кормів, віку риб, умов та інших факторів. Однак, з огляду на накопичений у рибоводній практиці досвід, крім чисто рибних преміксів гарні результати можна одержувати при введенні в коропові корми виготовлених промисловістю преміксів для птахівництва. Поряд з цим варто мати на увазі що вводяться в склад кормосумішей кормові дріжджі (10-15%),вони можуть задовольнити мінімальну потребу коропа у вітамінах групи В.

4.2. Вилов риби із ємкостей та обслуговування ємкостей.

 

Відбір передличинок з інкубаційного апарата проводиться під час їх ма­сового викльову. Личинки підіймаються у верхні шари води, і їх легко можна виб­рати емальованим тазом. При роботі марлевим сачком разом з личинками часто потрапляють оболонки ікри. Якщо викльов передличинок проходить у затіненому приміщенні, то вони майже не опускаються на дно апарата і при відборі у чистому вигляді потрапляють у таз.

У період підрощування великого значення надають санітарному стану лотків, їх щоденно очищають від решток корму, екскрементів, обростання. Чистять їх щіткою, з’єднаною зі шлангом сифоном. Вирощених личинок виловлюють спеціальним мальковим вловлювачем, встановленим у скидному колекторі лотків.

Процес облову складається з таких операцій: концентрування, розвантаження, сортування, облік та навантаження риби в живо­рибний транспорт. Для виконання всіх цих операцій потрібне спеці­альне обладнання і система механізмів.

Для правильної організації облову складають графіки, комплектують рибницькі бригади, готують рибницький інвентар (неводи, бредні, носилки, відра, підсаки, тару для перевезення риби, ваги, транспортні засоби). Підготовчі роботи слід закінчувати за 10—15 днів до початку облову.

Строки вилову риби визначають залежно від кліматичних і природних умов, господарських потреб. Для вилову риби використовують закидні неводи, електрогони, електроловильні установки, сачки.

Упродовж вирощування товарної риби починаючи з моменту зариблення і до закінчення технологічного циклу, слід постійно контролювати епізоотичну ситуацію і дотримуватись вимог, що орієнтовані на профілактику виникнення захворювань.

 

4.3. Підтримання фізико-хімічних параметрів води у оптимальних межах

 

З метою підвищення якісних параметрів середо­вища, а саме збагачення води розчиненим киснем, використовують відповідне обладнання, яке представлене аераційними установка­ми. Застосування їх вважають найперспективнішим методом еколо­гічної меліорації водойм.

Механічну аерацію води здійснюють установками, які різняться між собою за принципом роботи. За методом розбризкування води в шарі атмосферного повітря діють дощувальні установки ЛДН-45, ДДН-50, ДДН-100, КДУ-55М, які використовують у зрошуваному землеробстві і можуть успішно застосовуватись у рибницьких госпо­дарствах.

Розроблено й освоєно промисловістю аератори барботажного ти­пу, що нагнітають повітря у воду і розпилюють його на дрібні буль­башки, які, підіймаючись із дна, віддають воді кисень. За цим принципом діють компресорні установки С-728 і К-75 потужністю 45 і 75 м3/год.; пневматичний вітросиловий аератор Решетникова АР-5 потужністю 5 м3/год.; аератор АВ конструкції В.П. Жачека потужніс­тю 36 м3/год. Останнім часом велику увагу приділяють розробці ае­раторів, які працюють за принципом перелопачування або перемі­шування поверхневих шарів води. Так діють аератори «Ерш», «Винт», Н-17-ІФВ і Н-17-ІФГ. їх потужність щодо розчинення у воді кисню становить від 4 до 7 кг/год .Це значно більше порівняно з аераторами іншого типу.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...