Главная Обратная связь

Дисциплины:






Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень



Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконуються постанови, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, всього інституту адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення – це, так би мовити, виконавчий документ, вона є обов’язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Для того, щоб постанова була обов’язковою для виконання, вона повинна набрати чинності. На жаль, в КпАП України момент набрання постановою чинності не визначено. За загальним правилом, встановленим ст.299 КпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. В разі оскарження або опротестування постанови вона набирає чинності після залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення. Виняток становлять випадки, коли рішення про застосування адміністративного стягнення вже фактично виконано, про що мова йшла вище.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж в більшості випадків покладається і виконання постанови. Однак постанови про накладення окремих стягнень виконують спеціально уповноважені на те органи (наприклад, постанови про застосування адміністративного арешту або виправних робіт – органи внутрішніх справ, про застосування конфіскації – державні виконавці). Якщо щодо однієї особи винесено кілька постанов про накладення адміністративних стягнень, кожна постанова виконується окремо.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, допускається відстрочка її виконання. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винят­ком стягнення штрафу на місці вчинення адміністратив­ного правопорушення) здійснюється в порядку, вста­новленому законом. Право відстрочити виконання постанови має лише орган (посадова особа), який її виніс. За змістом ст.301 КпАП, відстрочка виконання постанови – це право, а не обов’язок відповідного органу чи посадової особи, вона застосовується на його розсуд тільки у виняткових випадках. До таких випадків належать, наприклад, хвороба особи, підданої адміністративному стягненню, складні сімейні обставини або інші поважні причини, які перешкоджають негайному виконанню постанови. Коло осіб, які мають право клопотатися про відстрочку виконання постанови, законодавством не визначено; частіш за все це самі правопорушники, хоча клопотання можуть подати і їх рідні, трудові колективи, об’єднання громадян, ініціатором може бути також сам орган (посадова особа), який виніс постанову. Строк, на який допускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежено одним місяцем.



Інколи під час виконання постанови про накладення адміністративного стягнення можуть виникнути обставини, передбачені ст.247 КпАП, які виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Таких обставин може бути три: видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення, скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність, і смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. В таких випадках орган (посадова особа), який виніс постанову, припиняє її виконання. Рішення про припинення виконання надсилається органові, який виконує постанову.

З метою підвищення оперативності виконання постанов, а також забезпечення прав особи ст.303 КпАП закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання, іншими словами, передбачено строки давності виконання постанов. За загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає її копію відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати.

У випадках подання скарги або принесення протесту на постанову перебіг строку давності її виконання зупиняється до розгляду скарги або протесту. В разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Крім цього, законодавством України може бути передбачено і інші строки звернення постанов до виконання. Зокрема, Митним кодексом України встановлено, що предмети порушення митних правил конфіскуються незалежно від часу вчинення або виявлення порушення таких правил, тобто в цих випадках давність виконання постанов взагалі не передбачена.

Якщо під час виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у порушника або інших осіб виникають якісь питання, їх вирішує орган чи посадова особа, який виніс постанову. Порядок вирішення таких питань КпАП не врегульовано, хоча їх ініціаторами, як свідчить практика, можуть бути порушник, потерпілий або орган, що виконує постанову. В цих випадках звернення має бути розглянуто невідкладно і прийнято відповідне рішення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніс постанову. Здійснюється цей контроль, перш за все, шляхом перевірки ознайомлення порушника із змістом постанови, своєчасністю вручення йому її копії, надісланням постанови органу (посадовій особі), уповноваженому безпосередньо її виконувати. У відповідних документах органу (посадової особи), який виніс постанову, робиться відмітка про повне виконання постанови або про неможливість її виконання з об’єктивних причин.

В главах 26-33 КпАП врегульовано порядок виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень, а також постанов в частині відшкодування майнової шкоди.

Найпростіший порядок встановлено для виконання постанови про винесення попередження. Вона виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом її оголошення порушнику. Якщо така постанова виноситься під час його відсутності, вона виконується шляхом вручення або надсилання протягом трьох днів порушнику її копії. У випадках, коли допускається оголошення попередження на місці вчинення правопорушення, воно фіксується у встановленому порядку.

Для постанов про накладення штрафу встановлено добровільний і примусовий порядок виконання. Перший полягає в тому, що порушнику надається право самому сплатити штраф в установу Ощадного банку України (за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення) протягом 15-ти днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі її оскарження або опротестування – з дня повідомлення про залишення постанови без зміни. Якщо у порушника віком від 16-ти до 18-ти років відсутній самостійний заробіток, штраф мають сплатити його батьки, або особи, що їх замінюють.

У разі несплати порушником штрафу у зазначений строк постанова, відповідно до ст.308 КпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної вико­навчої служби за місцем проживання порушника, робо­ти або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Тобто в таких випадках діють правила, встановлені цивільним процесуальним законодавством).

Спеціальний порядок стягнення штрафу, так само як і здійснення деяких інших процесуальних дій, передбачається Митним кодексом України. Як спеціальний можна назвати також порядок стягнення у відповідних випадках штрафу на місці вчинення правопорушення, коли порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.

Порядок виконання постанов про оплатне вилучення, конфіскацію предмета та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушен­ня, за змістом мало відрізняється. І в тому, і в іншому випадку предмет вилучається і реалізується відповідно до ст.ст.312, 315 КпАП. Однак в разі виконання оплатного вилучення суми, виручені від реалізації, передаються колишньому власникові з відрахуванням комісійних витрат, а у випадку застосування конфіскації – перераховуються до державного бюджету (так само як гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного проступку).

В наш час постанови і про оплатне вилучення, і про конфіскацію предмета, який став зна­ряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адмініс­тративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушен­ня, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.

Виконання постанови про позбавлення спеціального права полягає у вилученні у правопорушника відповідного документа, що надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка). Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл.30 КпАП. Залежно від виду спеціального права постанови про його позбавлення виконують посадові особи Державної автомобільної інспекції, Державної інспекції по маломірних суднах України (або інших органів річкового транспорту) і керівники обласних чи районних органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (ст.317 КпАП).

Варто нагадати, що вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома чи іншого документа, який підтверджує надання спеціального права) ст.265 КпАП передбачено як захід забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення. Тому в разі прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном її виконання може полягати в неповерненні зазначених документів порушнику.

КпАП (ст.320) передбачає можливість скорочення строку позбавлення спеціального права. Це питання може вирішити орган (посадова особа), який наклав стягнення, однак за наявності ряду обставин. Це, перш за все, сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з’ясувати), закінчення не менше, ніж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської організації чи трудового колективу. Уявляється, що підстави скорочення строку позбавлення спеціального права в наш час потребують перегляду (за винятком відбування не менше, ніж половини строку стягнення).

Для виконання постанови про позбавлення спеціального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч.1 ст.321 КпАП) цей момент визначається днем винесення відповідної постанови. Якщо особи, позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.

Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення особі повертаються у встановленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається після проходження відповідною особою перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.

Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше, ніж наступного дня після її винесення (ст.322 КпАП). На підставі постанови із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.

Порядок обчислення строку виправних робіт визначено в ст.323 КпАП. Їх відбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадились відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів без поважних причин, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.

На адміністрацію підприємства, установи або організації за місцем відбування порушником виправних робі покладається ряд обов’язків (ст.324 КпАП): правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і переказ відрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повідомлення органів внутрішніх справ про ухилення порушника від відбування стягнення.

В разі ухилення особи від відбування виправних робіт невідбутий їх строк може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більше, ніж на п’ятнадцять діб. Слід зауважити, що виправні роботи з переходом до ринкової економіки втрачають своє значення, і навіть за цих умов заміна їх штрафом або адміністративним арештом допускається, відповідно до ст.325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрібного хуліганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто заміну одного виду адміністративного стягнення іншим можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження – реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності.

Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення – адміністративного арешту – покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення.

В ст.ст.327, 328 передбачено деякі правила відбування адміністративного арешту. Так, осіб, підданих цьому стягненню, тримають під вартою в спеціальних приймальниках, створених в системі органів внутрішніх справ, вони підлягають особистому оглядові, використовуються на фізичних роботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення.

Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст.329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.

Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можна визнати вирішальною стадією всього провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.


Список рекомендованої літератури:

Конституція України // Відом. Верх. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відом. Верх. Ради УРСР. 1984. Додаток до № 52. Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).

Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1999. № 20-21. Ст. 190.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. № 24. Ст.170.

Митний кодекс України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 16. Ст. 203 (з наступними змінами та доповненнями).

Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1995. №34. Ст. 266.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. №15. Ст. 84.

Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушен­ня законодавства про ветеринарну медицину: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. №7. Ст. 58.

Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 46. Ст.411.

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 27. Ст.218.

Про надзвичайний стан: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 37. Ст.538.

Положення про адміністративні комісії в УРСР // Відом. Верх. Ради УРСР. 1988. № 12. Ст.318.

Административная ответственность / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. Саратов. 1988.

Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Битяка. X., 2000.

Анджиєвськнй В.С., Тимченко І.А. Нове законодавство про адміністративні правопорушення. К., 1987.

Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Свердловск, 1989.

Бахрах Д. Н. Состав административного проступка. Свердловск, 1987.

Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. М., 1989.

Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Консп. лекцій. X., 1994.

Голосніченко І. П. Попередження корисливих проступ­ків засобами адміністративного права. К., 1991.

Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність. К., 1995.

Додин Е. В. Административная деликтология. Одесса, 1997.

Кивалов С. В. Таможенное право (административная ответственность за нарушение таможенных правил). Одесса, 1996.

Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. К., 1994.

Коваль Л. В. Административно-деликтное отношение. К., 1979.

Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні право­порушення. К., 1975.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (Научно-практический комментарий). Х., 2000.

Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. К., 1999.

Кузьмичева Г.А. Административная ответственность. М., 1984.

Лазарев Б.М. Административная ответственность. М., 1985.

Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: Сущность и актуальные вопроси правоприменения по делам об административных правонарушениях. Воронеж, 1990.

Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях (составление процессуальных документов). Караганда, 1989.

Опришко В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. К., 1988.

Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. Львів, 1997.

Павловський Р.С. Причини вчинення адміністративних правопорушень і умови, які їм сприяють // Рад. право. 1988. №5.

Печеницын В.А. Состав административного проступка и его значение в юрисдикционной деятельности органов внутренних дел. Хабаровск, 1988.

Попов Л.Л., Шергин А.П. Управление, гражданин, ответственность. Л., 1975.

Саввин М. Я. Административный штраф. М., 1984.

Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения (проступка) по административному законодательству. М., 1988.

Шергин А.П. Административная юрисдикция. М., 1979.

Шкарупа В. К. Доказування та докази в адміністратив­но-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (мілі­ції). К, 1995.


Додаток 1

 

Проект Концепції реформи адміністративного права України Підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України (березень 1998 р.

(Витяг)ІІІ. Основні напрями розвитку і еформуванняадміністративного законодавства -10. Реформування інституту адміністративної відповідальності

Система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності, становить окремий адміністративно-правовий інститут, сучасний стан якого, незважаючи на часті зміни, що вносяться до Кодексу України про адміністративні правопорушення, не відповідає потребам побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Зокрема, у Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття "адміністративний проступок" ототожнюється з поняттям "адміністративне правопорушення". Проте адміністративним правопорушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративний проступок є протиправне вчинення діянь, за які законодавством передбачено накладення адміністративного стягнення.

З метою визначення цього поняття доцільно застосувати термін адміністративний проступок, а не користуватися двома термінами, як це має місце в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення. Зважаючи на це, необхідно перейменувати зазначений нормативний акт у Кодекс України про адміністративні проступки.

Потребує обговорення необхідність введення в адміністративне законодавство термінів "фізичні особи" і "юридичні особи" як суб’єктів адміністративного проступку.

Потрібно уніфікувати законодавство про адміністративну відповідальність.

Адже майже в кожній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює відповідальність за те чи інше адміністративне правопорушення, передбачається міра стягнення для громадян, а за межами вимог статті залишаються іноземці та особи без громадянства. Тому замість терміну "громадянин" треба передбачити в новому адміністративно-деліктному законодавстві термін "фізична особа".

Оскільки суб’єктами адміністративно-правових відносин поряд з фізичними особами є юридичні особи і вони також вчиняють порушення норм права, є необхідність введення юридичної особи як суб'єкта адміністративного проступку.

Особливі труднощі викликає визначення суб’єктивного боку адміністративного проступку.

У порушеннях обов'язків юридичними особами їх провина виступає як складне соціально-психологічне явище. Вона не ототожнюється з виною посадових осіб. Визначаючи суб’єктивний бік адміністративного проступку за участю юридичної особи, слід зважати на те, що ця провина не може розглядатися так, як це передбачено статтею 44 Цивільного кодексу України (відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників), оскільки рішення може прийматися загальними зборами членів господарського товариства, які можуть не бути працівниками товариства. Таким чином, адміністративну відповідальність юридичної особи не можна розглядати ні як відповідальність посадової особи, ні як відповідальність адміністрації, ні як відповідальність колективу організації. Це – нове явище в адміністративному праві, породжене соціально-економічними перетвореннями в українському суспільстві, яке потребує визначення в Кодексі України про адміністративні проступки.

Оскільки зараз склад одних і тих самих правопорушень у різних законодавчих актах викладений по-різному (наприклад, в Кодексі України про адміністративні правопорушення і Митному кодексі України), доцільно привести у відповідність з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення всі інші законодавчі акти, які встановлюють адміністративну відповідальність (Митний кодекс України, Закон України "Про Державну податкову службу в Україні" та інші).

Потребують перегляду передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення види адміністративних стягнень. Поряд з такими адміністративними стягненнями, як виправні роботи, треба запровадити примусові громадські роботи. Адже виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок. Таким чином, це стягнення застосовується тільки до осіб, які постійно працюють.

В умовах економічної кризи багато людей працюють сезонно або тимчасово, інші взагалі не мають роботи. Тому доцільно разом з виправними роботами запровадити застосування громадських робіт до осіб, які вчинили адміністративний проступок, але не мають постійного місця роботи.

Потрібно внести зміни у відповідні норми Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою уточнення диспозицій відповідно до змісту сучасних правовідносин, що захищаються тією чи іншою нормою права.

Треба визначитися з правовим статусом органів, правомочних розглядати справи про адміністративні проступки.

У зв’язку з необхідністю забезпечення надійного захисту прав і свобод фізичних осіб під час провадження у справах про адміністративні проступки у проекті нового Кодексу України про адміністративні проступки доцільно максимально скоротити кількість органів, що мають право притягати осіб до адміністративної відповідальності.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення виділено два розділи (розділи IV і V), які передбачають норми щодо провадження у справах про адміністративні проступки. З огляду на це, статті розділів IV і V треба об'єднати в один розділ, який регламентував би порядок провадження у справах про адміністративні проступки, враховуючи всі стадії цього провадження.

У новому Кодексі України про адміністративні проступки слід посилити гарантії законності під час провадження у справах про адміністративні проступки. Зокрема, в ньому доцільно передбачити обов’язки правопорушника з’являтися на виклик для участі у розгляді справи про адміністративний проступок, давати свідчення щодо справи, встановлення порядку відводу посадової особи, що розглядає справу про адміністративний проступок, перекладача, експерта. Крім того, в цьому Кодексі необхідно встановити порядок роз’яснення свідкам і потерпілим їх прав, порядок опитування свідка (у тому числі неповнолітнього), дослідження письмових та речових доказів і висновку експерта, обставин, що підлягають з’ясуванню під час розгляду справи про адміністративний проступок.

Необхідно також у Кодексі конкретизувати вимоги щодо оскарження постанови по справі про адміністративний проступок. Зокрема, передбачити вимоги до скарги, порядок розгляду скарги, розгляду скарги у відсутності особи, яка її подала, вимоги до протоколу судового засідання, підстави для зміни або скасування постанови органу (посадової особи) тощо..


Додаток 2

Проект Кодексу України про адміністративні проступки

Підготовлений робочою групою при Верховному Суді України

(Витяг) Загальна частина - Глава 1

Стаття 1. Завдання Кодексу України про адміністративні проступки

Кодекс України про адміністративні проступки має завданням охорону соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу України, а також прав і законних інтересів юридичних осіб всіх форм власності, встановленого порядку управління, громадського порядку, зміцнення законності, запобігання протиправним діянням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

 

Стаття 2. Законодавство України про адміністративні проступки

 

Відповідальність за адміністративні проступки встановлюється цим Кодексом.

При прийнятті нових законів, що регулюють відносини, які потребують адміністративно-правової охорони, до цього Кодексу вносяться відповідні зміни.

 

Стаття 3. Запобігання адміністративним проступкам

 

Державні органи, об`єднання громадян, підприємства, установи, організації, їх трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним проступкам, виявлення і усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.

 

Стаття 4. Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність

 

Сільські, селищні, міські ради мають право приймати в межах, визначених законом, рішення з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати відповідно до законодавства правила, за порушення яких статтями 293, 304, 368 цього Кодексу встановлена адміністративна відповідальність, а також встановлювати переліки та види громадських робіт.

 

Стаття 5. Забезпечення законності при застосуванні заходів примусу за адміністративні проступки

 

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним проступком інакше як на підставах і в порядку, встановленому чинним законодавством.

Провадження в справах про адміністративні проступки здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законодавством та з повагою до громадян.

Додержання вимог законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні проступки забезпечується систематичним контролем з боку уповноважених органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими, встановленими законодавством, засобами.

 

Стаття 6. Доступність законодавства про відповідальність за адміністративні проступки

 

Державні органи зобов`язані своєчасно оприлюднювати та роз`яснювати законодавчі акти, що встановлюють адміністративну відповідальність.

Незнання норм цього Кодексу не звільняє від відповідальності.

 

Стаття 7. Дія законодавства про відповідальність за адміністративні проступки в часі

 

Особа, яка вчинила адміністративний проступок, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час вчинення проступку.

Акти, що пом`якшують відповідальність за адміністративний проступок, мають зворотну силу, тобто поширюються і на проступки, вчинені до видання цих актів.

Акти, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні проступки, зворотної сили не мають.

Особа, що притягнута до адміністративної відповідальності за діяння, що вже не є заборонене законом, підлягає звільненню від накладеного органом (посадовою особою) адміністративного стягнення.

 

Стаття 8. Дія Кодексу про адміністративні проступки в просторі

 

Усі особи, які вчинили адміністративні проступки на території України, підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.

У випадку вчинення адміністративного проступку на повітряному, морському або річковому судні, яке знаходиться за межами України, але не на території іноземної держави, відповідальність настає за нормами цього Кодексу, якщо дане судно зареєстроване в Україні.

 

Стаття 9. Принцип рівності перед законом

 

Особи, що вчинили адміністративний проступок, є рівними перед законом. Фізичні особи підлягають адміністративній відповідальності незалежно від раси, національності, статі, мови, походження, майнового і посадового стану, місця проживання, політичних, релігійних та інших переконань, а юридичні особи - незалежно від місця знаходження, організаційно-правової форми, підпорядкованості та інших обставин.

 

Стаття 10. Презумпція невинуватості

 

Особа підлягає адміністративній відповідальності за порушення, щодо яких встановлена її вина.

Особа, стосовно якої провадиться провадження у справі про адміністративні проступки, вважається невинною, доки її вина не буде доведена в порядку, передбаченому цим Кодексом і визначена постановою судді, органу (посадової особи), уповноваженої розглядати справи про адміністративні проступки, що набрала чинності.

Особа, що притягається до адміністративної відповідальності, не зобов’язана доказувати свою невинуватість.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь.

 

Глава 2

 

Адміністративний проступок і

адміністративна відповідальність

 

Стаття 11. Поняття адміністративного проступку

 

Адміністративним проступком визнається протиправне діяння, яке посягає на права та свободи людини і громадянина, права юридичних осіб, конституційний лад України, громадський порядок, власність, встановлений порядок управління і за яке передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність за проступки, передбачені цим Кодексом, настає, якщо за ці діяння чинним законодавством України не встановлена кримінальна відповідальність.

 

Стаття 12. Вчинення адміністративного проступку умисно

 

Адміністративний проступок визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Умисна вина юридичної особи визначається завідомо незаконністю вчиненого нею.

 

Стаття 13. Вчинення адміністративного проступку з необережності

 

Адміністративний проступок визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

 

Стаття 14. Суб`єкти адміністративного проступку

 

Суб`єктами адміністративного проступку є фізичні особи, що досягли шістнадцятирічного віку на момент його вчинення, а також посадові та юридичні особи, що вчинили протиправні діяння.

 

Стаття 15. Відповідальність юридичної особи

 

Адміністративна відповідальність юридичної особи настає за вчинення нею забороненої цим Кодексом дії чи бездіяльності, яка виконана або санкціонована її керівником чи колективним органом управління, що діяв від імені юридичної особи.

Юридичні особи можуть нести адміністративну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених нормами Особливої частини цього Кодексу.

Адміністративна відповідальність юридичної особи не виключає такої щодо посадової особи, яка безпосередньо брала участь у незаконній діяльності юридичної особи чи сприяла її здійсненню.

Вина юридичної особи визначається завідомо незаконністю вчиненого нею. За своєю формою вина юридичної особи є умисною.

 

Стаття 16. Адміністративна відповідальність юридичних осіб (варіант)

 

Юридична особа несе адміністративну відповідальність за проступок у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Якщо в нормах цього Кодексу не вказано, що вони застосовуються до фізичної або юридичної особи, то ці норми в рівній мірі діють у відношенні тієї і іншої особи.

 

Стаття 17. Адміністративна відповідальність об’єднань громадян

 

Об’єднання громадян несуть адміністративну відповідальність за проступки, передбачені в цьому Кодексі.

До об’єднань громадян застосовуються попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, тимчасова заборона (зупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація), скасування акту реєстрації.

 

Стаття 18. Відповідальність посадових осіб

 

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні проступки, пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням своїх службових обов`язків, вимог законів, виконання яких вони зобов`язані забезпечувати, невиконанням заборон, встановлених для них чинним законодавством.

 

Стаття 19. Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних проступків

 

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та податкової міліції державної податкової служби несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами.

За порушення правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших проступків, пов’язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, за порушення законодавства про державну таємницю ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано виправні роботи, громадські роботи, адміністративний арешт, а до військовослужбовців строкової служби та призваних на збори військовозобов’язаних також і штраф.

 

Стаття 20. Відповідальність іноземців та осіб без громадянства

 

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Питання про відповідальність за адміністративні проступки, вчинені на території України іноземцями та особами без громадянства, які згідно із чинними законами та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

 

Стаття 21 . Відповідальність неповнолітніх

 

Відповідальність за вчинення адміністративного проступку, передбаченого цим Кодексом, неповнолітніми в віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, несуть їх батьки або особи, що їх замінюють.

 

Стаття 22 Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

 

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

 

Стаття 23. Крайня необхідність

 

Не є адміністративним проступком дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом , але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує правам і свободам громадян, громадському порядку, власності, встановленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

 

Стаття 24. Необхідна оборона

 

Не є адміністративним проступком дія, хоч і передбачена цим Кодексом, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті прав і свобод громадян, громадського порядку, власності, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру і суспільній небезпечності посягання.

 

Стаття 25. Неосудність

 

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Положення частини першої цієї статті не застосовуються, якщо винний у адміністративному проступку сам довів себе до стану затьмарення свідомості, що призвело його до стану повної чи часткової неосудності, який він передбачав чи міг передбачати.

 

Стаття 26. Відповідальність за замах на адміністративний проступок

 

Замахом на адміністративний проступок визнається умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення проступку, якщо при цьому проступок не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи, яка вчинила цю дію.

Відповідальність за замах на адміністративний проступок призначається за законом, який передбачає відповідальність за даний проступок.

 

Стаття 27. Співучасть

 

Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні проступку.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила проступок.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення проступку.

Підсобником визнається особа, яка сприяла вчиненню проступку порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, або іншим подібним способом сприяла виконанню цієї дії.

Відповідальність за підмову і підсобництво визначається лише у випадках, передбачених законом, і лише тоді, коли винний вчинив заборонену дію.

Підмовник і підсобник підлягають відповідальності в рамках своїх намірів, навіть якщо особа, яка вчинила заборонену дію, не підлягала відповідальності.

Стягнення за підмову чи підсобництво встановлюється в рамках санкцій, передбачених для даного адміністративного проступку.

 

Стаття 28. Можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності проступку

 

При малозначності вчиненого адміністративного проступку орган (посадова особа), уповноважена вирішувати справу, може звільнити особу, яка вчинила адміністративний проступок, від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Малозначним визнається проступок, який завдає незначної шкоди суспільним відносинам.

 

Глава 3

 

Адміністративне стягнення

 

Стаття 29. Мета адміністративного стягнення

 

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових проступків як самою особою, яка вчинила адміністративний проступок, так і іншими особами.

 

Стаття 30. Види адміністративних стягнень

 

За вчинення адміністративних проступків можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:

попередження;

штраф;

оплатне вилучення речей, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного проступку;

конфіскація товарів, сировини, засобів виробництва та інших предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного проступку, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного проступку;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керування транспортними засобами, права полювання тощо);

звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави, позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю;

виправні роботи;

громадські роботи;

адміністративний арешт;

адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності;

анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності

тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

примусовий розпуск (ліквідація);

скасування акту реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

 

Стаття 31. Основні і додаткові адміністративні стягнення

 

Оплатне вилучення речей, конфіскація предметів, зупинення дії ліцензії, анулювання ліцензії, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави, позбавлення права керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Інші адміністративні стягнення, зазначені в статті 26 цього Кодексу, можуть застосовуватись тільки як основні.

За один адміністративний проступок може бути накладено основне або основне і додаткове адміністративне стягнення.

 

Стаття 32. Попередження

 

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі.

 

Стаття 33. Штраф

 

Штраф є грошове стягнення, що накладається на фізичних чи юридичних осіб, а також на об`єднання громадян за вчинений адміністративний проступок.

 

Стаття 34. Оплатне вилучення речей, які стали предметом адміністративного проступку

 

Оплатне вилучення речей, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного проступку, полягає в їх примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з вирахуванням витрат по реалізації вилучених речей.

Порядок застосування оплатного вилучення і види речей, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом.

 

Стаття 35. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного проступку

 

Конфіскація предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку, полягає в примусовому безоплатному зверненню цих предметів в державну власність.

Конфіскація призначається лише судом.

Конфіскація мисливської рушниці і бойових припасів, інших дозволених знарядь полювання або риболовства не може застосовуватися до осіб, для яких полювання або риболовство є основним законним джерелом існування.

 

Стаття 36. Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові

 

Позбавлення спеціального права, наданого фізичній особі (права керування транспортними засобами, права полювання) застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані сп`яніння.

 

Стаття 37. Звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

 

Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується на строк до п`яти років як основне або додаткове адміністративне стягнення. Це стягнення може бути призначене у випадках, коли за характером вчинених винним проступків по посаді або при занятті певною діяльністю, суд визнає неможливим збереження за ним права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави застосовується як основне або додаткове адміністративне стягнення у випадках вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із діянь, спрямованих на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

 

Стаття 38 Виправні роботи

 

Виправні роботи застосовуються на строк до трьох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок, і з відрахуванням до двадцяти відсотків її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються суддею районного (міського) суду.

 

Стаття 39. Громадські роботи

 

Громадські роботи - це роботи, які особа, що притягнута до адміністративної відповідальності, виконує на користь суспільства безоплатно у вільний від роботи і навчання час. Перелік та місце їх виконання встановлюються органами місцевого самоврядування.

Громадські роботи застосовуються на строк від сорока до ста годин не більше чотирьох годин на добу.

Громадські роботи призначаються суддею районного (міського) суду.

Громадські роботи не застосовуються до інвалідів, осіб пенсійного віку, військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та податкової міліції Державної податкової служби, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів, а також до осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

 

Стаття 40. Адміністративний арешт

 

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних проступків на строк до тридцяти діб.

Адміністративний арешт призначається суддею районного (міського) суду.

Адміністративний арешт не може застосовуватися до інвалідів, осіб пенсійного віку, неповнолітніх, військовослужбовців та призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ та податкової міліції Державної податкової служби, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів, а також до осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

 

Стаття 41. Адміністративне видворення

 

Адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України полягає у позбавленні права перебувати на території України за постановою уповноваженого органу та зобов`язанні покинути її межі.

Іноземці та особи без громадянства, які ухиляються від виїзду, підлягають видворенню у примусовому порядку.

 

Стаття 42. Зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності

 

Зупинення дії ліцензії на певний вид підприємницької діяльності як адміністративне стягнення може застосовуватися на строк до _______ і полягає в тимчасовому позбавленні права юридичної чи фізичної особи - суб`єктів підприємницької діяльності здійснювати певний вид діяльності.

 

Стаття 43. Анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності

 

Анулювання ліцензії на певний вид підприємницької діяльності як адміністративне стягнення полягає в позбавленні права юридичної чи фізичної особи - суб`єктів підприємницької діяльності здійснювати певну діяльність.

 

Стаття 44. Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності об`єднання громадян

 

Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності об`єднання громадян може бути застосована на строк до трьох місяців і полягає у встановленні заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням легалізуючого органу чи прокурора суд може продовжити цей термін, але загальний строк заборони окремих видів діяльності не може бути більше шести місяців.

 

Стаття 45. Тимчасова заборона на здійснення всієї діяльності об`єднань громадян

 

Тимчасова заборона на здійснення всієї діяльності об`єднань громадян може бути застосована на строк до трьох місяців і полягає у встановленні заборони здійснювати об`єднанням громадян будь-яку діяльність.

За поданням легалізуючого органу чи прокурора суд може продовжити цей термін, але загальний строк заборони всієї діяльності не може бути більше шести місяців.

 

Стаття 46. Примусовий розпуск (ліквідація) об`єднань громадян

 

Примусовий розпуск (ліквідація) об`єднань громадян полягає в забороні діяльності об`єднання громадян із скасуванням його державної реєстрації.

 

Глава 4

Накладання адміністративного стягнення

 

Стаття 47. Загальні правила накладання стягнення за адміністративний проступок

 

Стягнення за адміністративний проступок накладається в межах, установлених цим Кодексом.

При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого проступку, особа, яка його вчинила, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

 

Стаття 48. Обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративний проступок

 

Обставинами, що пом`якшують відповідальність за адміністративний проступок, визнаються:

- щире розкаяння винного;

- відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

- вчинення проступку під впливом сильного душевного хвилювання або збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

- вчинення проступку неповнолітнім;

- вчинення проступку вагітною жінкою або особою, яка має дитину віком до трьох років.

Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративний проступок, може визнати пом`якшувальними і обставини, не зазначені в цьому Кодексі.

 

Стаття 49. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративний проступок

 

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративний проступок, визначаються:

- продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

- повторне протягом року вчинення однорідного проступку, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, вчинення проступку особою, яка раніше вчинила злочин і судимість не знята чи не погашена у встановленому порядку;

- втягнення неповнолітнього в скоєння проступку;

- вчинення проступку групою осіб;

- вчинення проступку в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

- вчинення проступку в стані сп`яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного проступку може не визнати дану обставину обтяжливою.

 

Стаття 50. Накладання адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних проступків

 

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних проступків стягнення накладається за кожний проступок окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних проступків, справа про які одночасно розглядається одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах найбільш суворої санкції, встановленої за проступок з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднане одне із додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених проступків.

У разі вчинення особою адміністративних проступків, за які передбачена відповідальність згідно статей 259, 263, 269, 275 і 276 стягнення накладається за кожне порушення окремо.

 

Стаття 51. Заміна одного виду адміністративного стягнення на інший

 

При неможливості застосування виправних робіт та арешту суд має право замінити виправні роботи штрафом з розрахунку 50 гривень за один місяць виправних робіт, а арешт - на виправні роботи з розрахунку три дні виправних робіт за один день арешту, але не більше 30 діб.

 

Стаття 52. Обчислення строків адміністративного стягнення

 

Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями, громадських робіт - годинами, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - роками або місяцями, зупинення дії ліцензії - роками або місяцями, зупинення певного виду діяльності чи всієї діяльності об’єднання громадян - роками або місяцями.

 

Стаття 53. Строки накладання адміністративного стягнення

 

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через три місяці з дня вчинення проступку, а при триваючому проступкові - три місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закритті кримінальної справи але при наявності в діях порушника ознак адміністративного проступку адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушення кримінальної справи або про її закриття.

Зазначені в цій статті строки не поширюються на випадки конфіскації предметів порушення митних правил.

 

Стаття 54. Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню

 

Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного проступку, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

 

Стаття 55. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

 

За вчинення адміністративних проступків до неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи впливу:

- зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

застереження;

- покласти на неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, обов’юзок відшкодувати матеріальну шкоду, якщо неповнолітній має самостійний заробіток і сума шкоди не перевищує тридцяти гривень, або своєю працею усунути запоідяну матеріальну шкоду, яка не перевищує тридцяти гривень;

- передати неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, а також під нагляд трудового колективу або громадської організації за їх згодою.

 

Стаття 56. Покладення обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду

 

Якщо в результаті вчинення адміністративного проступку заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, суб’єктам підприємницької діяльності, то виконавчий орган сільської, селищної ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративний проступок має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує 50 гривень, а суддя районного (міського) суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує 30 гривень, суддя має право покласти на неповнолітнього обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду або своєю працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним проступком, вирішується в порядку цивільного судочинства.


Додаток 3

ЗАУВАЖЕННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС

Університету внутрішніх справ до Загальної частини проекту

Кодексу України про адміністративні проступки

Розробниками проведено значну і складну роботу, в результаті якої підготовлено досить цікавий проект Кодексу України про адміністративні проступки. Цілий ряд нововведень, запропонованих авторами, заслуговує на схвалення і підтримку. Це, зокрема, назва проекту, його загальна структура, визначення принципів та підстав відповідальності, визначення розміру штрафу в гривнях (хоча це великий оптимізм), скорочення системи суб’єктів адміністративної юрисдикції та багато інших. Разом з тим є й багато питань, які, на нашу думку, вирішити належним чином не вдалося. Це і принципові питання, і менш значні. На них ми і зупинимося детальніше.

Основною новацією ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ є спроба визнати суб’єктами адміністративної відповідальності юридичних осіб. Питання це, звичайно, потребує вирішення, однак в проекті зроблено це не зовсім вдало. На нашу думку, в Загальній частині КпАП можна було б присвятити відповідальності юридичних осіб окрему главу, тим самим не потрібно було б “пристосовувати” для них багато понять – проступку, форм вини, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, загальних правил накладення адміністративних стягнень тощо, які в наведеній редакції для юридичних осіб не зовсім підходять. Є і ряд конкретних зауважень до Загальної частини.

1. Стаття 3 “Запобігання адміністративним проступкам” – це лозунг, який ніколи не виконувався. Чи варто його повторювати в новому КпАП?

2. В статті 4 закріплюються повноваження сільських, селищних, міських рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Разом з тим незрозуміло, де передбачається така відповідальність? В самих рішеннях? Не можна, це суперечить Конституції. А в Особливій частині відповідальність за це відсутня. Крім цього, чи варто надавати такі повноваження сільським та селищним радам і повторювати тим самим недолік Закону “Про місцеве самоврядування”? Чому до цього переліку не включено райдержадміністрації? Нарешті, чи потрібно в кожному місті, селищі або селі визначати свій час, протягом якого забороняється порушувати тишу в громадських місцях? Краще в ст. 236 проекту визначити цей час централізовано. Це має бути нічний час – з 24.00 до 6.00.

3. Не в усьому можна погодитися із визначенням адміністративного проступку (ст. 11). Перш за все, в ньому не зазначається така його ознака як винність, хоча в попередній статті проголошується, що особа підлягає адміністративній відповідальності за порушення, щодо яких встановлена її вина. Потребує також уточнення перелік об’єктів, які мають охоронятися нормами з адміністративною санкцією. У визначенні серед основних об’єктів адміністративно-правової охорони слід назвати також громадську безпеку, різновидами якої є санітарна, екологічна безпека тощо. Що стосується встановленого порядку управління, то думається, що краще залишити державний порядок, оскільки в КпАП до правопорушень, які посягають на встановлений порядок управління, віднесено, наприклад, прояв неповаги до суду, невжиття заходів щодо протесту, припису чи подання прокурора тощо, хоча такі відносини не належать до управлінських. В той же час поняття “державний порядок” потрібно розшифрувати – це встановлений порядок діяльності державних органів та установ. Тому адміністративним проступком, на нашу думку, доцільно визнати суспільно шкідливе, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння, яке посягає на права та свободи людини і громадянина, права юридичних осіб, власність, громадський порядок і громадську безпеку, встановлений порядок діяльності державних органів та установ і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність.

4. Не можна погодитися із визначенням необережності, яке без змін перейшло із чинного КпАП, оскільки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкідливих наслідків свого діяння. Однак, зміст переважної більшості адміністративних проступків полягає в порушенні тих чи інших загальнообов’язкових правил, незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки (“формальні” склади). Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до діяння та усвідомлення ним його протиправності.

5. Щодо відповідальності юридичних осіб (статті 15-16) вище вже було сказано. Кращим варіантом, на нашу думку, є правило, що юридичні особи можуть нести адміністративну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених нормами Особливої частини Кодексу. Крім цього, краще не говорити про “вчинення юридичною особою забороненої дії чи бездіяльності”, яких юридична особа якраз вчинити не може, а про порушення нею тих чи інших правил. Потребує також вирішення проблема розмежування випадків адміністративної відповідальності юридичних осіб та їх керівників чи інших посадових осіб.

6. Незрозуміло, чому в ст. 21 не визначено особливості відповідальності за адміністративні проступки неповнолітніх віком від 16-ти до 18-ти років? Тут же треба було б встановити для них заходи виховного впливу, перераховані в ст. 55.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...