Главная Обратная связь

Дисциплины:






Адміністративна юстиція - поняття й види



Виникнення й розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язане із втіленням у життя теорії поділу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади при розгляді правових суперечок між адміністрацією й громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями у своїх справах.

Зараз у багатьох країнах миру (Німеччина, Франція, Швеція й ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє законодавче закріплення. Закордонний досвід функціонування цього важливого юридичного інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення административно-юрисдикционной діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяльності спеціальними адміністративними судами.

Основна риса адміністративної юстиції проявляється в її організаційному відокремленні від органів і структур, які виконують виконавчі функції. Адміністративна юстиція - це правосуддя, судова галузь влади. Разом з тим це окрема адміністративна галузь правосуддя. Процес в адміністративних судах, незважаючи на деякі особливості, будується на зразок загального судового процесу.

Для України інститут адміністративної юстиції - явище не нове. Законодавство короткочасного періоду існування самостійного Українського державі (1917- 1920 р.) не обходило своєю увагою питання про діяльність органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки 1918 р. установила, що судова влада в рамках цивільного, карного й адміністративного законодавства здійснюється винятково судовими органами. При цьому администратинно-юрисдикционная діяльність адміністративних органів із законом.

Проектом Основного Державного Закону УНР у період існування Директорії (1920 р.) передбачаюся введення в судову систему України Вищого Адміністративного Суду. Цей суд повинен був розглядати й вирішувати, дотримуючись судового порядку, питання про законність розпоряджень адміністративних органів і органів самоврядування.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної Юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя по адміністративних справах. Адміністративна юстиція - це правосуддя, а не управлінська діяльність. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є голосним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їхній розгляд має потребу в особливих організаційних формах і спеціальній суддівській кваліфікації, оскільки рішення адміністративних справ вимагає, крім зробленого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного керування й інших сфер діяльності.



Таким чином, адміністративна юстиція - це встановлений законом порядок розгляду й рішення в судовій процесуальній формі справ, які виникають в області державного керування між громадянами або юридичними особами, з одного боку, і органами державного керування (посадовими особами), - з інший, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для рішення правових суперечок судами.

У цілому адміністративна юстиція являє собою один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди - засіб реалізації принципу поділу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і воль громадян.

Необхідність кардинального реформування системи административно-юрисдикционных органів обумовлена поруч факторів.

Насамперед це недостатньо високий якісний рівень розгляду справ про адміністративні правопорушення колегіальними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про високий професіоналізм їхніх членів, які працюють у цих органах на громадських засадах.

Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють наглядовий^-наглядові-контрольно-наглядові функції (наприклад, різного роду державні інспекції), оскільки часто мова йде про невиконання певних приписань цих же органів, а їхні посадові особи в багатьох випадках не мають юридичного утворення, що говорить про низький рівень правової підготовки працівників административно-юрисдикционных органів.

Відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., в Україні вводиться адміністративне судочинство, метою якого є розгляд споровши між громадянами й органами керування.

Зазначені положення знайшли своє реальне втілення в Законі України "Про судоустрій України". Відповідно до цього Закону судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, карного, а також конституційного судочинства.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції й Конституційний Суд України. У свою чергу система судів загальної юрисдикції будується на принципах территориальности й спеціалізації. До числа спеціалізованих судів ставляться й адміністративні суди. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, які створюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані із правовідносинами в сфері державного керування й місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції в сфері військового керування, які розглядають військові суди. Наступною ланкою системи адміністративних судів виступають апеляційні адміністративні суди, створювані в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. До повноважень апеляційних судів ставляться:

1) розгляд справ в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) розгляд по першій інстанції справ, обумовлених законом;

3) ведення й аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики;

4) надання методичної допомоги місцевим судом у застосуванні законодавства.

Вищим судовим органом у системі адміністративних судів є Вищий Адміністративний суд України. До його повноважень ставляться: розгляд справ у касаційному порядку; ведення й аналіз судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики; надання методичної допомоги судам нижчого рівня, а також дача їм рекомендацій і роз'яснень із питань застосування законодавства.

У Верховному Суді України, що виступає як вищий орган у системі судів загальної юрисдикції, діє Судова палата по адміністративних справах.

Таким чином, в Україні формується система адміністративних судів, покликана забезпечити правосуддя по адміністративних справах, реальний захист і охорону прав і воль громадян у ході їхніх взаємин з державними органами і їхніми посадовими особами.

Створення адміністративних судів, безумовно, приведе до розширення підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, справ про оскарження дій посадових осіб, що порушують права громадянина, інших справ, які випливають із адміністративно-правових відносин.

 

 

2. Завдання адміністративного судочинства та відмінність його від інших видів судочинства.

 

 

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

 

Завданнями адміністративної юстиції є, захист прав та свобод, інтересів громадян від порушень з боку органів публічної влади, тобто сфера публічно-правових відносин - ст. 2 КАСУ. А також ч. 2 ст. 2 - ряд критеріїв перевірки. Бо суд має перевірити будь-яке рішення. - зміни - посилання на ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації» - що суд реально має перевіряти кожне рішення - Постанови Пленуму Вищого Адм Суду №2 від 6 березня 2008 року Про практику застосування адм судами окремих положень КАСУ під час розгляду адм справ. Якраз ця ідея перевірки знайшла своє відображення - суди незалежно від підстав повинні перевіряти на ці 10 критеріїв, але не вказано як перевіряти.

 

Основні завдання - основна ідея захистити права від порушень з боку суб’єктів публічної влади.

 

Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

 

1. Завданням адміністративного судочинства є захист прав,
свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними
владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому
числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого,
неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які
рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім
випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності
Конституцією ( 254к/96-ВР ) чи законами України встановлено інший
порядок судового провадження.

3. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи
прийняті (вчинені) вони:

 

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України;

 

2) з використанням повноваження з метою, з якою це
повноваження надано;

 

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають
значення для прийняття рішення (вчинення дії);

 

4) безсторонньо (неупереджено);

 

5) добросовісно;

 

6) розсудливо;

 

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи
всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між
будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів
особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

 

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття
рішення;

 

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Під суб’єктами владних повноважень слід розуміти органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До сфери адміністративного судочинства належать публічно-правові відносини, отже центральним є розуміння публічності, публічного права. На сьогоднішній день в законодавстві не встановлено поняття публічного права та його відмінності від приватного. Ці критерії вироблені правовою наукою. Публічне право регламентує організацію і діяльність публічної влади і її відношення з приватними особами. Приватне право регулює відносини між приватними особами (і їх об’єднаннями). Метою публічного права є задоволення загального інтересу, приватне право орієнтоване на індивідуальні, приватні інтереси. Іноді виводяться і деякі інші критерії, але вони, як правило, походять з попередніх (такі, як характер регулювання – в публічному праві найчастіше імперативне, владне, а в приватному – диспозитивне; позиції суб’єктів відносин – суб’єкт публічного права володіє прерогативами публічної влади, суб’єкти ж приватного права знаходяться в рівному положенні). Мабуть, ключовим поняттям публічного права є публічний інтерес. Публічний інтерес часто ототожнюється з суспільним інтересом, або вважається, що ця категорія „публічні інтереси” охоплює як суспільні, так і державні потреби.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Компетенція адміністративних судів поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Адміністративне судочинство базується в основному на справах „особа проти держави”, воно має не каральну, а, передусім, правозахисну спрямованість. Так, адміністративні суди не накладають адміністративні стягнення, однак вони розглядають скарги на рішення чи дії адміністративних органів щодо накладення адміністративних стягнень.

 

3. Законодавство України про адміністративне судочинство. Кодекс адміністративного судочинства України.

 

Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство

1. Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу та міжнародних
договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України.

2. Провадження в адміністративних справах здійснюється
відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої
процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

 

Кодекс адміністрати́вного судочи́нства України (КАС України, КАСУ) — кодифікований акт у сфері публічно-правових відносин, який визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства. Прийнятий Верховною Радою України 6 липня 2005 року.

Структура

КАС України складається з 8 розділів та 280 статей. Розділи:

1. Загальні положення.

2. Організація адміністративного судочинства.

3. Провадження в суді першої інстанції.

4. Перегляд судових рішень.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

6. Заходи процесуального примусу.

7. Відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі.

8. Прикінцеві та перехідні положення.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...