Главная Обратная связь

Дисциплины:






Завдання та повноваження Міністерства охорони здоровя



Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

2. МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями МОЗ України є:

формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я;

формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

4. МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань:

1) визначає пріоритетні напрями розвитку сфер охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції МОЗ України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

3) бере відповідно до законодавства участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення і денонсації таких договорів, укладає міжнародні договори, забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції МОЗ України;

4) забезпечує нормативно-правове регулювання у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя населення, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів;



5) інформує та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя населення, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів;

6) у сфері охорони здоров'я:

6.1) забезпечує в межах своєї компетенції додержання закладами охорони здоров'я, підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я;

6.2) готує пропозиції стосовно визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров'я, розробляє та організовує виконання державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я;

6.3) затверджує критерії та стандарти державної акредитації закладів охорони здоров'я, стандарти, клінічні протоколи надання медичної допомоги, проводить державну акредитацію державних і комунальних закладів охорони здоров'я для застосування трансплантації та діяльності, пов'язаної з нею, державну акредитацію закладів охорони здоров'я усіх форм власності, здійснює галузеву експертизу науково-дослідних (науково-технічних) установ, що належать до сфери управління МОЗ України, проводить державну атестацію підвідомчих науково-дослідних установ;

6.4) розробляє статути вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів;

6.5) здійснює контроль якості медичної допомоги;

6.6) встановлює придатність моряка до роботи на судні за станом здоров'я;

6.7) організовує разом з Національною академією наук України, Національною академією медичних наук України наукові дослідження з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки;

6.8) затверджує номенклатуру установ охорони здоров'я, лікарських спеціальностей, медичних і фармацевтичних спеціальностей і посад;

6.9) видає акредитаційні сертифікати закладам охорони здоров'я, крім фармацевтичних (аптечних) закладів, здійснює атестацію вимірювальних лабораторій у закладах охорони здоров'я, головних та базових організацій метрологічної служби МОЗ України;

6.10) затверджує вимоги до матеріально-технічної бази, устаткування, до професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників закладів охорони здоров'я всіх форм власності та рівнів надання медичної допомоги;

6.11) затверджує методику оцінки основних індикативних показників стану здоров'я населення, діяльності й ресурсного забезпечення закладів охорони здоров'я;

6.12) визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних, фармацевтичних та науково-педагогічних працівників галузі, формує обсяги державного замовлення на підготовку медичних і фармацевтичних працівників відповідно до потреб галузі, здійснює організацію підвищення кваліфікації зазначених працівників у сфері охорони здоров'я;

6.13) затверджує єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної й фармацевтичної діяльності, у тому числі в галузі народної і нетрадиційної медицини, видає спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), проводить медико-соціальну експертизу з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи;

6.14) затверджує Порядок проведення атестації й експертизи цілительских здібностей осіб, які виявили бажання займатися медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини, затверджує Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини;

6.15) видає спеціальний дозвіл на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини;

6.16) затверджує норми харчування для дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах, фізіологічні (медичні) норми харчування для осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

6.17) затверджує медико-біологічні і соціально-психологічні показання для зміни (корекції) статевої належності, Порядок обстеження осіб, які потребують зміни (корекції) статевої належності, Перелік закладів охорони здоров'я, де проводяться медичні втручання під час здійснення зміни (корекції) статевої належності, Положення про постійно діючу комісію з питань зміни (корекції) статевої належності при Міністерстві охорони здоров'я України та її склад, застосування методів стерилізації громадян, організацію медичного обслуговування дітей у дошкільному навчальному закладі, набори продуктів дитячого харчування, Порядок інформування батьків дітей або їх інших законних представників про норми та порядок безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування окремих категорій дітей, норми харчування для дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах;

6.18) затверджує інструкції про періодичність рентгенівських обстежень органів грудної порожнини певних категорій населення України, про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються в загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які вимагають особливих умов виховання;

6.19) затверджує переліки:

закладів охорони здоров'я;

лікарських, провізорських посад і посад молодших фахівців із фармацевтичним фахом у закладах охорони здоров'я;

медичних сил і засобів, лікувальних установ центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, що входять до Служби медицини катастроф;

спеціальностей в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів;

спеціалізованих лікувальних та лікувально-виховних установ для неповнолітніх хворих наркоманією;

хвороб і патологічних станів, ризик виникнення яких підвищується в результаті впливу на організм дитини іонізуючого випромінювання та інших шкідливих факторів внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

хвороб, для яких може бути встановлено причинний зв'язок із дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих факторів у дорослого населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків перебування на обліку;

хвороб, які виступають перешкодою для можливості реалізації права на усиновлення;

хронічних захворювань, при наявності яких громадяни не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті із членами своєї родини;

хронічних захворювань, при яких надається житлове приміщення за договором наймання соціального житла з перевищенням норми житлової площі;

інфекційних хвороб, захворювання якими є підставою для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну;

медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів у віці до 18 років;

дозволених методів профілактики, діагностики й лікування;

груп населення й категорій працівників, які підлягають профілактичним щепленням;

важких робіт, робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і неповнолітніх осіб, граничні норми підняття й переміщення важких предметів;

важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці;

захворювань, за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами;

медичних показань для надання автомобілів, у тому числі з ручним керуванням, інвалідам;

6.20) затверджує порядок і періодичність проведення оглядів кандидатів у водії й водіїв, їх направлення на позачергові огляди;

6.21) затверджує порядки:

проведення атестації лікарів, провізорів, професіоналів з вищою немедичною освітою, молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою, допуску до професійної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку у навчальних закладах іноземних країн;

присвоєння кваліфікації й кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам;

атестації й присвоєння або позбавлення кваліфікаційних класів судового експерта державної спеціалізованої установи;

проведення судово-медичної експертизи, проведення судово-психіатричної експертизи;

відшкодування витрат на утримання центрів медико-соціальної реабілітації, а також забезпечення їх медикаментами і медичною апаратурою;

проведення патолого-анатомічного розтину;

проведення післязмінної реабілітації й періодичної медичної диспансеризації працівників, зайнятих на роботах з особливим характером праці, шкідливими й тяжкими умовами праці;

проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, медичних оглядів після проведення аварійно-рятувальних робіт і їх періодичність;

медичного відбору й направлення на санаторно-курортне лікування;

медичного обстеження осіб, що перебувають в Україні, які порушили клопотання про надання дозволу на імміграцію;

проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, щодо яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання надання статусу біженця;

надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України;

надання ув'язненим медичної допомоги;

використання лікувальних установ органів охорони здоров'я для проведення медичних експертиз;

направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я й проведення огляду з використанням технічних засобів;

направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій на підставі абсолютних показників за рахунок бюджетних коштів;

ведення реєстру хворих на цукровий діабет та інші функції визначені пложенням.

 

4. Управління у сфері соціального захисту.

В Україні створено цілісну систему органів державної влади й місцевого самоврядування, що забезпечує формування і реалізацію державної політики та здійснює відповідні функції державного управління у сфері соціального захисту населення, яка включає: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики України, інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

 

 
 

 

 


Суб’єкти соціальної політики України

 

Не останню роль у здійсненні соціальної політики завжди відігравали громадські, політичні організації; партії; профспілки; фонди; асоціації громадян тощо.

Пилипишин В.П. визначає управління як особливу соціальну функцію, що виникає з потреб суспільства як самодостатньої системи і здійснюється у відповідних державних чи недержавних формах шляхом організаторської діяльності спеціально створеної для цього групи органів. Управління має також політичний характер, може розглядатися з соціальної, економічної точок зору.

Автор визначає сутність державного управління: «в стислому вигляді державне управління полягає у виконанні законів та інших правових актів органів державної влади. З цього погляду виконання є основною ознакою державного управління, здійснення якого покладено на органи виконавчої влади (у широкому розумінні – на органи державного управління)» [57, с.10-14].

Сутність державного управління полягає у тих функціях, на виконання яких воно спрямоване. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної форми діяльності, що має певну мету, однак запланований результат може бути досягнутий лише в разі правильного встановлення завдань управління, забезпечення матеріальними, людськими ресурсами, законодавчою основою, об’єктивною інформацією.

Система управління сферою соціального захисту населення є складовою державного управління, що, в свою чергу, є підсистемою соціального управління і включає такі елементи: суб’єкт управління – орган державної влади, що здійснює розробку та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення; об’єкт управління – сфера соціального захисту населення; управлінську діяльність – організація спеціальних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки між суб’єктом та об’єктом управління.

Зміст державного управління соціальною сферою полягає в координації, гармонізації фундаментальних взаємодій, удосконаленні структури цього надзвичайно складного системного утворення і вимагає участі в управлінні нею значної кількості суб’єктів на всіх рівнях її організації: регіональному, місцевому.

Під державним управлінням соціальним захистом Гончаров А. розуміє виконавчу та розпорядчу діяльність держави, яку здійснюють державні органи виконавчої влади та, у передбачених законом випадках, недержавні органи, яким державою делеговані відповідні повноваження, щодо управління сферою соціального захисту [20].

Право на соціальний захист – це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб’єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

Як зазначає Юрченко Ю. актуальним питанням сучасного державотворення в Україні є роль Президента України як гаранта прав людини, у тому числі й у сфері соціального захисту. Повноваження Президента України як глави держави в реалізації соціальної політики полягають, передусім, у виданні відповідних указів. Президент України також дає доручення органам виконавчої влади та користується правом законодавчої ініціативи. Важливими для сфери соціального захисту населення є установча, кадрова та контролююча функції Президента України. Так, зокрема, Президент України призначає Прем’єр-Міністра України та за його поданням призначає міністра праці та соціальної політики України, голову правління Пенсійного фонду України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, які забезпечують реалізацію державної політики щодо соціального захисту населення, він же і припиняє їх повноваження.

У системі державних органів, що здійснюють функції з соціально­го захисту населення України першорядне місце посідають органи законодавчої і ви­конавчої влади.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України, яка є органом загальної компетенції. Вона приймає закони про форми і види соціального забезпечення, затверджує основні джере­ла його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо. У Державному бюджеті встановлюються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій населення.

Державна політика у сфері соціального захисту населення реалізується в Україні також через систему центральних і місцевих органів виконавчої влади. У зв’язку з цим особливо важливими є повноваження Кабінету Міністрів України як органу загальної компетенції, який відповідно до Конституції має забезпечувати здійснення соціальної політики, виконання Конституції і законів України в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й у сфері соціального захисту населення.

Реалізуючи соціальну функцію, Кабінет Міністрів:

- забезпечує дотримання і реалізацію гарантій, передбачених пенсійним законодавством, права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей;

- забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров'я, державної санітарно-епідеміологічної служби;

- розробляє систему заходів щодо підтриман­ня та зміцнення здоров'я населення;

- затверджує соціальні норми та правила щодо соціального становлення і розвитку молоді тощо.

Міністерство соціальної політики України — утворене 9 грудня 2010 року шляхом реорганізації Міністерства праці та соціальної політики України. Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту.

Положення про Міністерство соціальної політики України розкриває завданнями вказаного органу:

- формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;

- формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;

- формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;

- формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян;

- формування основних напрямів державної політики та здійснення відповідно до закону державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, проведення соціального діалогу з питань формування та реалізації державної соціальної політики, регулювання соціально-трудових відносин;

- формування та реалізація державної політики щодо надання адресної соціальної допомоги вразливим верствам населення, у тому числі малозабезпеченим та багатодітним сім'ям;

- формування державної політики у сфері надання соціальних послуг людям похилого віку, інвалідам, бездомним громадянам, іншим соціально вразливим верствам населення;

- формування та реалізація державної політики у сфері соціального захисту ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, жертв нацистських переслідувань, жертв політичних репресій, захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

- формування і реалізація державної політики щодо соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та інших військових формувань;

- формування і реалізація державної політики з питань сім'ї та дітей;

- формування і реалізація державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- участь у розробленні та реалізація державної політики щодо попередження насильства в сім'ї.

З питань соціального захисту населення Міністерство соціальної політики України тісно співпрацює з Пенсійний фонд України.

Для здійснення управління фінансами пенсійного забезпе­чення створено Пенсійний фонд України, який є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Основним завданням Пенсійного фонду та його органів на місцях є забезпечення фінансування витрат на ви­плату пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне за­безпечення» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат, фінансування яких відповідно до чинного законодавства по­кладено на Пенсійний фонд. Виконанню завдань по соціальному захисту населення України сприяють Основи законодав­ства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., Закони України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» , «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумов­леними похованням» . Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також департаменти (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Стосовно Департаменту праці та соціального захисту населення. Департамент є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінсоцполітики, інших центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, рішеннями обласної ради, а також Положенням про Департамент.

Основним завданням Департаменту є забезпечення на території області реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення, що включає:

- визначення пріоритетів соціального розвитку; здійснення аналізу рівня життя населення та підготовку пропозицій до проектів державних цільових, галузевих та регіональних програм; реалізацію заходів у сфері соціального захисту населення;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, оплати і належних умов праці, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та тих, які підлягають звільненню із Збройних Сил України та інших військових формувань; організацію ефективного співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками та їх об’єднаннями, організаціями роботодавців та їх об’єднаннями; - забезпечення реалізації державної політики у сфері соціальної підтримки населення, у тому числі малозабезпечених та багатодітних сімей, ветеранів, інвалідів, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших категорій осіб, які згідно із законодавством України мають право на пільги та надання житлових субсидій населенню, ведення обліку осіб, які мають право на пільги згідно із законодавством України; - участь у виконанні програм і здійсненні заходів щодо протидії торгівлі людьми та попередження насильства;

- організацію на території області соціального обслуговування населення, здійснення соціальної роботи та надання соціальних послуг одиноким непрацездатним особам та іншим категоріям громадян шляхом розвитку спеціалізованих закладів та установ, залучення недержавних організацій, які надають соціальні послуги;

- здійснення координації діяльності і контролю за виконанням місцевими органами соціального захисту населення законодавства України з питань реалізації державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення; надання їм організаційно-методичної допомоги щодо правильності застосування законодавства у цій сфері; узагальнення, поширення досвіду і впровадження прогресивних методів в їх роботу; - забезпечення сприяння: реалізації державної політики зайнятості на відповідній території, повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості, зниженню рівня безробіття; органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідних територій; громадським та іншим організаціям у проведенні ними роботи з питань соціального захисту інвалідів, осіб похилого віку та інших вразливих категорій населення.

Повноваження в галузі соціального захисту населення, що належать місцевим державним адміністраціям, закріплені у статті 23 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації». Так, місцева державна адміністрація реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян – пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа, одиноких матерів, багатодітних сімей, інших громадян, які внаслідок недостатньої матеріальної забезпеченості потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави.

Органи місцевого самоврядування мають важливі повноваження у сфері соціального захисту населення: встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; вирішення відповідно до законодавства питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, багатодітним сім'ям, інвалідам з дитинства у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту, відведення земельних ділянок; організація малозабезпеченим громадянам похилого віку та інвалідам побутового обслуговування, безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, малозабезпечених громадян. Крім власних повноважень місцеві Ради депутатів та їхні виконавчі органи здійснюють низку повноважень у сфері соціального захисту, делегованих їм державою (ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення:

- здійснюють управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони здоров'я й соціального забезпечення, культури, фізичної культури та спорту, організовують їх матеріально-фінансове забезпечення;

- призначають на посаду й звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства;

- створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від установлених нормативів;

- надають громадянам установлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах (групах) з подовженим днем;

- організовують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх;

- організовують медичну допомогу населенню, надають встановлені пільги й допомогу, пов'язані з охороною материнства та дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей;

- сприяють у необхідних випадках громадянам у призначенні їм пенсій;

- призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги;

- видають одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха;

- вживають заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що потребують обслуговування вдома, щодо влаштування в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо.

Аналізуючи роль держави в моделях соціального захисту населення Рудкевич І.В. акцентує, що значну роль у системі соціального захисту відіграють соціальні фонди (це позабюджетні самостійні фінансові установи, некомерційні самоврядні організації). Грошові надходження фондів не перебувають у державній власності, не входять до складу державного та місцевих бюджетів і вилученню не підлягають, але держава відіграє велику роль у контролі за використанням цих коштів. Кошти фондів використовуються виключно у цільовому порядку, заборонено їх використання для комерційної діяльності. До страхових соціальних фондів належать: Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Таким чином, в Україні створено цілісну систему органів державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують формування і реалізацію державної політики та здійснюють відповідні функції державного управління у сфері соціального захисту населення. Ця система охоплює: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Але, як наголошує Юрченко Ю.Д.: «зазначене не виключає пошуку шляхів удосконалення системи органів державного управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення». Першочергово це стосується соціальних фондів держави. Адже дані фонди мають забезпечувати розвиток загальнодержавних систем безоплатної народної освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку трудящих; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян, створювати умови для виховання дітей.

Соціальні фонди держави або суспільні фонди споживання (так їх називали раніше) – це частина національного доходу, яка надходить членам суспільства в особисте споживання безплатно або на пільгових умовах понад винагороду за працю. Таке тлумачення даному поняттю дає економічний словник-довідник.

В Україні існує два види соціальних фондів держави: фонди для непрацездатного населення і фонди спільного задоволення потреб.

До фондів спільного задоволення потреб належать послуги освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків.

Соціальні фонди держави цього виду виконують такі функції як: розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов за для розширеного відтворення народонаселення, а також робочої сили.

Міністерство соціальної політики на питання «які громадяни в Україні належать до непрацездатних?» відповідає наступне, що тлумачення термінів законів та інших нормативно-правових актів України, зокрема термін «непрацездатна особа», належить до Компетенції Конституційного суду України (ст. 147 КУ) ( 254к/96-ВР ), який надає офіційне тлумачення Конституції та інших законів України.

Таким чином, система управління сферою соціального захисту населення є складовою державного управління, що, в свою чергу, є підсистемою соціального управління і включає такі елементи: суб’єкт управління – орган державної влади, що здійснює розробку та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення; об’єкт управління – сферу соціального захисту населення; управлінську діяльність – організацію спеціальних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки між суб’єктом та об’єктом управління.

Державне управління в соціальній сфері України спрямоване на всебічний соціальний захист населення держави, якому сприяє підписання країною міжнародних документів, створення і вдосконалення власної правової бази, розробка відповідних соціальних програм. Вагомим у становленні соціальної політикм для України залишається перейняття досвіду іноземних країн: Франції, Великобританії, Німеччини, Польщі, Канади, Росії тощо. Зокрема, для нашої держави є корисною для вивчення «німецька модель», яка перетворилася на уособлення успіху та взірець для багатьох країн. Однією з основних засад цього успіху стала всеосяжна соціальна система.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...