Главная Обратная связь

Дисциплины:






Процесуальний етап – це сукупність послідовних процесуальних дій, сполучених єдиною проміжною метою на певному відтінку конкретного адміністративного провадження. 4 страница



Види адміністративних стягнень. Метою є передусім не покарання винних осіб, а їх виховання, досвід дотримання закону. Відповідно до ст.2 Кодексу У. про адм.правопорушення. Закон У. „Про адм.правопорушення” до включення їх до Кодексу застосовуються безпосередньо. Згідно з ч.3 ст.2 положення кодексу поширюється на адм.правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачено законом ще не включеним до кодексу. Перелік адм.стягнень – ст. 24 кодексу про адм.п. Можуть застосовуватися такі види адм.стягнень:

1) попередження – згідно ст.26 кодексу, як правило попередження виноситься у письмовій формі;

2) штраф – (ст.27) це грошове стягнення, яке накладається га громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим кодексом та іншими ЗУ;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення (ст.28 кодексу) – полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вилученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмету. Порядок застосування оплатного вилучення та види предметів, які підлягають вилученню встановлюються кодексом та іншими законами України;

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосередньо об’єктом адм.правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адм.правопорушення (ст.29 кодексу) – полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано мое бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено ЗУ. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.Порядок застосування конфіскації та перелік предметів, які не підлягають конфіскації встановлюються кодексом та ЗУ. У науці АП звертається увага на невідповідність вище згаданих двох видів КУ (ст.41 КУ), конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановленому ЗУ;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керування транспортими засобами, права полювання) – (ст.30 кодексу);

6) виправні роботи (ст.31) – застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи та з відрахуванням до 20 % її заробітку в дохід держави. Призначаються лише судом;

7) адміністративний арешт (ст.32 кодексу) – встановлюється лише у виняткових випадках за окремі види адм.правопорушень на строк до 15 днів, призначається судом. Не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років та до інвалідів І та ІІ групи;



8) громадські роботи (ст.30.1 кодексу) – полягають у виконанні особою, яка вчинила адм.паравопорушення у вільний від роботи або навчання час, безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи МС, їх також призначає суд або суддя на строк від 20 до 60 годин і відбуваються не більш як 4 години на день. Не призначаються особам, визнаним інвалідами І або ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам старше 55 років та чоловікам старше 60 років (?).

Законами У. може бути встановлено також інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Прелеік адм.стягнень, передбачений кодексом про адм.правопорушення не є вичерпним. Відповідно до ст.25 кодексу про адміністративні правопорушення, адміністративні стягнення можуть бути основними та додатковими. Як основними так і додатковими можуть застосовуватися оплатне вилучення та конфіскація предметів, інші адміністратьивні стягнення можуть застосовуватися виключно як основні. За одне адм.правопорушення може бути накладено або тільки основне адміністративне стягнення або основне та додаткове.

Кодексом про адм.правопорушення визначено основні засади, якими потрібно керуватися:

1) ст. 7 – ніхто не може бути підданий заходам впливу у зв’язку із адм.правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом, застосування заходу адм.впливу провадиться в межах компетенції органів у точній відповідності закону. Забезпечується відповідним де-вним контролем і наглядом так і правом оскарження відповідних рішень та дій і іншими, передбачені законом. Закони та інші Н-П акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Особа, яка вчинила правпорушення підлягає відповідальності за законом, який діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адм.правопорушення ведеться на підставі закону, який діє під час і за місцем розвитку. Ст.61 – ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності.

Ст. 33 кодексу про адм.правопорушення закріплює загальні засади адм.стягнень. При накладенні стягнень враховується особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність (ст. 34-35 кодексу). Ст. 36 – порядок стягнення при вчиненні декількох адм.правопорушень. Ст.38 – строк протягом якого накладається адм.стягнення

Особливості а.в. спеціального суб’єкта. В першу чергу неповнолітні: загальний вік 16 років, однак за певні види можуть бути застосовані заходи впливу до неповнолітніх:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітньому під нагляд батькам або особам, які їх замінюють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу або окремим громадянам на їх прохання;

Посадові особи: підлягають а.в. за адм.правопорушення, пов’язані з недодержанням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків.

Іноземці та особи без громадянства: ст. 16 кодексу, ст. 32 ЗУ „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.

Ознаки підінституту адм.відповідальності юр.осіб:

1) специфічний суб’єкт;

2) правову поведінку суб’єкта, яка реалізується в діяльності фізичних осіб, які складають соціальний субстрат юридичної особи, внаслідок чого вина юридичної особи суттєво відрізняється від вини фізичної особи;

3) стягнення, яке застосовується до правопорушника і тягне негативні наслідки не лише відносно порушника, тобто юридичної особи а й пов’язаним з нею фізичним особам.

4) Домінуючою є правовідновлююча або компенсаційна функція.

Щодо суб’єктивної сторони проступку, то вина юридичної особи визначається як суб’єктивне відношення до проступку фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи або перебувають з нею в іншому зв’язку (членство, право власності) і трудова діяльність або управлінські повноваженння яких пов’язані із вчинення протиправного діяння.

Класифікація адм. стягнень:

1) Зима поділяє на:

- фінансові – це штраф, пеня, конфіскація предметів, вилучення незаконно отриманої виручки тощо.

- організаційні – анулювання або призупинення дії дозволу або ліцензії.

Також він поділяє 7 видів стягнень:

1) попередження

2) штраф

3) конфіскація предметів…

4) безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря

5) анулювання дозволу чи ліцензії

6) зупинення певного виду ді-сті

7) припинення юридичною особою

 

ТЕМА: Адміністративний процес.

  1. Поняття та зміст адм.процесу.
  2. Принципи адм.процесу.
  3. Структура а.процесу.

 

1. Існують три основні підходи до розуміння структури юридичного процесу:

1) судочинскій;

2) юрисдикційний;

3) загальноюридичний або загальнопроцесуальний.

Українська юридична наука пішла гляхом розвитку теорії широкого розуміння юридичного процесу. За останні роки все більшого поширення набуває позиція, відповідно до якої юридичний процес – це нормативно встановлені форми упорядкування правової діяльності, який спрямований на оптимальне задоволення та гарантування інтересів суб’єктів права. В сучасній юридичній літературі майже відсутні концептуальні підходи до визначення змісту та структури юридичного процесу. Об’єктивний підхід до розуміння змісту юридичного процесу можливий тільки через філософські пізнання природи права. Розглядаючи філософські підходи щодо розуміння категорії „процес”, з’ясовано, що вона існує як у формах індивідуальної свідомості, так і в об’єктивних формах суспільної свідомості. Що ж до правововї інтерпретації цієї категорії, то при її проведенні слід відштовхуватись від загальних ознак та закономірностей, притаманних даному явищу в його загальнофілософському розумінні. Якщо процес взагалі – це сукупність змінюючих один одному станів об’єкта, то юридичний процес становить аналогічну послідовність етапів реалізації правових норм. При цьому йдеться про офіційно впорядкований процес реалізації будь-яких матеріальних норм, а не лише тих, які регламентують окрему сферу суспільних відносин. Наприклад, функціонування органів юстиції. Спираючись на загальне філософське розуміння категорії „процес” можна стверджувати, що юридичний процес об’єднує всі нормативно регламентовані процесуальні форми правової діяльності, які є системою взаємопов’язаних спеціально упорядкованих, розташованих у певному порядку дій та операцій, що підпорядковані певній меті та призводять за допомогою відповідних прийомів та засобів до конкретного результату. Юридичний процес як системне утворення охоплює конституційний, кримінальний, цивільний, господарський, адміністративний процес. Різниця між ними обумовлена насамперед особливостями, які характерні для відповідних галузей матеріального права. Адміністративний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, що спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду та вирішення індивідуально конкретних справ. Адміністративному процесу притаманні певні ознаки:

1) передусім це владна, цілеспярмована діяльність публічної адміністрації;

2) це владна діяльність, яка спрямована на вирішення відповідно до законів конкретних індивідуальних справ;

3) найважливішим результатом такої діяльності є адміністративний акт;

4) владна діяльність публічної адміністрації повно, чітко та детально регламентується АП, а точніше його адміністративно-процесуальними нормами.

 

2. Принципи а.процесу досліджувалися багатьма вченими, найбільш грунтовно вивчав Перепелюк. На його думку принципом а.процесу є ідейний зв’язок між процесуальними діями учасників розгляду та задачами провадження чи публічного суб’єкта уповноваженого розглядати адміністартивну справу, зміст якого з урахуванням особливостей адміністративно-правового впливу відображений в адміністративно-процесуальних нормах. Вчений аналізує три рівні принципів, якими слід керуватись при розгляді адміністративних справ. Серед загальносоціальних принципів, які проявляються в адм.процесі він називає принципи гуманізму, взаємної відповідальності держави та людини, верховенство права та законності, доцільності, справедливості, рівноправності або дійсної самостійності учасників процесу та демократизму. До загальнопроцесуальних принципів, які за змістом грунтуються на загальнопроцесуальних нормах вчений віносить такі принципи:

1) об’єктивної істини;

2) публічності (процесуальної владсності);

3) самостійності та незалежності публічного суб’єкта у прийнятті рішення;

4) змагальності;

5) інстанційності;

6) усності;

7) безпосередності розгляду справи, охорони інтересів держави та економічності процесуальної діяльності;

8) поєднання колегіальності та одноособовості.

Третій рівень приницпів – спеціальні принципи адміністративного процесу:

1) принцип обов’язкового залучення апарату публічного суб’єкта до розгляду справи, який проявляється у тому, що посадові особи функціональних підрозділів та діловоди в залежності від завдань органу в а.процесі при розгляді безспірної або спірної справи готують її до розгляду, беруть участь у провадженні або самі вирішують її від імені органу державного управління;

2) принцип дієвості зацікавлених осіб, який полянає у тому, що участь зацікавлених осіб у зборі та оцінці доказів по справі як в письмовій, так і в усних формах, навіть у випаду опосередкованого сприйняття публічним суб’єктом таких міркувань і доказів зацікавлених осіб при її вирішенні означає вчинення активних дій учасниками провадження;

3) прицнип дійсних можливостей – забезпечує об’єктам управління мати змогу в повному обсязі використати основні процесуальні права з метою відстоювання власної позиції у справі та не зазнати погіршення свого матеріально-правового положення до завершення провадження у справі;

4) принцип обмеженості доступу до відомостей (таємниці) – полягає в тому, що мають бути забезпечені умови, за яких не вся інформація, яка складає справу є вільно доступною для зацікавлених осіб та громадськості через модливість завдання невиправданих збитків таким особам, її відкритістю, зача б тому що судовий контроль за діями органів управління може призвести до перекваліфікації обставин у справі, не підтвердження частини з них або може мати місце недобросовісне використання цієї інформації сторонніми особами.

 

3. У загальному вигляді а.процес являє собою систему проваджень, які співвідносяться між собою та з процесом як категорія загального та особливого. Саме провадження є оснвоним елементом системи а.процесу. А.процес – це система адм.проваджень. Провадження бувають різних видів:

1) за функціональними ознаками в структурі адм.процесу можна виділити:

- установчого характеру - наприклад, провадження з приводу утворення державних органів та суб’єктів господарювання;

- провадження, які носять правотворчий характер (провадження з підготовками та прийняття НПА)

- правоохоронні провадження (провадження у справах про адм.правопорушення та провадження за скаргами громадян

- правонаділяюче (проавдження з організації контрольно-наглядових повноважень).

2) також виділяють:

- загальне

- спрощене (прискорене) – характеризується спрощеною процесуальною регламентацією мінімальної кількістю процесуальних актів, певною спресованістю стадій.

Вчена Кузьменко пропонує об’єднати адм.провадження за наявністю або відсутністю у них конфлікту у дві групи:

- конфіліктні – адміністративно-деліктне, дисциплінарне, провадження по розгляду скарг та адміністративно-позовне

- неконфліктні – належать нормотворче, дозвільне, реєстраційне, контрольне та атестаційне.

В залежності від характеру індивідуально-конкретної справи, виділяють:

- юрисдикційне;

- неюрисдикційне.

Адм.провадження – це складовий елемент адм.процесу, який об’єднує послідовно здійснювані уповноваженими суб’єктами процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ. Будь-яке конкретне адм.провадження складається з окремих операцій – стадії адм.процесій. Стадії адм.процесу – це відносно відокремлені частини адм.провадженя, які є сукупністю процесуальних етапів, спрямованих на виконання локального завдання в межах загальної мети вирішення індивідуально-конкретної справи. До основних стадій провадження, які властиві в цілому адм.-процесуальній ді-сті належать:

1) стадія аналізу ситуації – фіксується та аналізується інформація про реальні факти. Її можна назвати ще стадією порушення адм.справи;

2) стадія прийняття або ухвалення рішення у справі – досліджуються матеріали справи та ухвалюється рішення;

3) стадія виконання або звернення до виконання рішення;

4) стадія оскарження або опротестування рішення у справі – є факультативною;

5) стадія контролю за виконанням рішення.

Процесуальний етап – це сукупність послідовних процесуальних дій, сполучених єдиною проміжною метою на певному відтінку конкретного адміністративного провадження.

Найменшим структурним елементом є процесуальна дія. Бувають попередні, проміжні ат завершальні.

Нормотворче провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації в ході якої вирішується питання про формування змісту, прийняття та оприлюднення нормативно-правового акту. Видділяють такі стадії цього провадження:

- підготовка НПА;

- прийняття НПА;

- реєстрація НПА;

- набрання НПА чинності;

- оскарження.

Провадження у справах про адм.правопорушення. В юридичній науці висловлена пропозиція про те, щоб цей вид адм.проваджень отримав іншу назву – провадження у справах про адм.делікти. Стадії цього виду проваджень:

- адміністративне розслідування;

- розгляд справи;

- перегляд постанови;

- виконання постанови – включає: звернення до виконання та виконання.

Дозвільне провадження – це регламентована адм.-процесуальними нормами ді-сть органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав юридичних та фізичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами ді-сті шляхом надання їм певного виділу дозволу. Іноді виділяють ліцензійне провадження.

Адм.процес складається з адм.проваджень.

 

ТЕМА: Провадження у справах про а.правопорушення.

1. Поняття провадження.

2. Суб’єкти, уповноважені розглядати справи про а.правопорушення.

3. Стадії.

 

1. Адміністративно-юрисдикційний є інститут підгалузі АП, який регламентує суспільні відносини, які виникають між громадянампи чи юридичними особами з одного боку та уповноваженими органами державної влади або їх посадовими особами з приводу вирішення справ про а.правопорушення. Провадження у справах про адміністративні правопорушення є самостійним видом адмніністративно-юрисдикційних правджень. Для адм.-юрисд. Проваджень характерними є загальні ознаки, притаманні всім адм.-юр. провадженням. У той же час такі провадження мають і певні особливі риси, які стосуються кола суб’єктів, уповноважених розглядати справу, а також змісту окремих складових елементів цього виду адм.-юрисд.проваджень, відповідних стадій, етапів. Завдання закріплені у ст.245 КпАП. Згідно із цією статтею завданнями є:

1) своєчасне, всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також є не менш важливим виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адм.правопорушень, запобіганню правопорушень, вихованню громадян у дусі додержаня закону та зміцнення законності. Всебічність та повнота з’ясування обставин справи означає, що повинні бути з’ясовані всі фактори, які мають значення для правильного розгляду справи, зокрема, необхідно встановити чи взагалі мало місце вчинення правопорушення чи винна особа у його вчиненні чи підлягає ця особа адм.відповідальності, чи було завдано майнової шкоди, чи є підстави для припинення справи. Необхідно також з’ясувати чи існують обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, дані про правопорушника, інші відомості які мають значення для справи. Найважливішим принципом провадження у справах про АП є забезпечення об’єктивного з’ясування осбатвин у кожній справі (принцип об’єктивності), цей принцип виражається через обов’язок державних органів та їх посадових осіб, уповноважених здісйнювати провадження у справах про а.правопорушення, з’ясувати всі необхідні обставини у справі без упередженості до розгляду справи.

 

2. Відповідно до ст.213 КпАП, справи про адм.правопорушення розглядаються:

1) адм. комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних та міських рад;

2) районними, районними у місті, міськими, міськрайонними, районними у містах комісіями у справах про неповнолітніх, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, судами або суддями;

3) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами, посадовими особами, уповноваженими на це цим кодексом.

Пререлік не є вичерпним.

 

3. Стадії провадження у справах про адм. правопорушення.

По-різному виділяють стадії провадження. Традиційно виділяють такі:

1) порушення справи про адм. правопорушення – адміністративно-юрисдикційне провадження починається із факту вчинення адм. правопорушення, його фіксування у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким процесуальним документом є протокол про адм.правопорушення. Складання протоколу передбачене ст. 254 КпАП, згідно з якою протокл про адм.правопорушення складається з уповноваженої на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громалської самодіяльності. Протокол складається у двох екземплярах, один із яких під розписку вручається особі, яка питягається до адм.відповідальності. У ст.255 КпАП визначено перелік осіб, які мають право складати протоколи про адм.правопорушення. Відповідно до ст.256 КпАП у протоколі про а.правопорушення зазначається дата та місце його складання, посада, прізвище, ім’я та по-батькаві особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до а.ві-сті, якщо таку особу виявлено, місце, час вчинення та суть адм.правопорушення. Нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, прізвище та адреса свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до а.ві-сті, інші відомості, необхідні для виіршення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це зазначається у протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, особою, яка притягається до адм.ві-сті, принаявносі свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і ними. У разі відмови особи, яка притягається до ві-сті від підписання, про це робиться запис. Така особа має право подати пояснення та зауваження до змісту протоколу, які обов’язково додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу. При складенні протоколу особі, яка притягається до а.ві-сті, розяснюються її права та обов’язки, які передбачені ст.268 кодексу і про це робиться відмітка у протоколі. У певних випадках протокол може не складатися, зокрема, у разі виявлення а.правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису протокол про а.правопорушення не складається, а постанова у справі про а.правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адм.відповідальності. В цьому випадку копії постанови у справі про а.правопррушення, а також матеріалів, зафіксованих за допомогою таких технічних засобів надсилаються особі, яка притягається до адм.ві-сті протягом 3 днів з дня винесення такої постанови. Акт та розпорядження видаються в такому випадку. В акті фіксуються податкові правопорушення. Складання протоколу або іншого процесуального документа, яки фіксує факт вчинення праовопрушення є порушенням справи про а.правопорушення, крім випадків, коли протокол не складається. Обставини, що виключають провадження закріплені в ст.247 КпАП. Провадження не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1)відсутність події та складу адм.правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення а.правопорушення 16 років; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або НО; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адм.стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адм.відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи встановлених стоків; 8) наявність у тому самому факту щодо особи постанови компетентного органу про накладення адм.стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адм.правопоршення, а також порушення по даному факту кримінальної справи; 9) смерть особи;

2) розгляд справи про адм. правопорушення – 1)підготовка справи до розгляду; 2) безпосереднє слухання справи; 3) прийняття рішення по справі та доведення його до відома. За загальним правилом справа про а.правопорушення розглядається за місцем його вчинення, але є винятки. На етапі підготовки до розгляду справи, суб’єкт уповноважений розглядати справу вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд такої справи; чи правильно складений протокол; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справти про час та місце її розгляду; чи витребувано необхідні матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка підлягає а.ві-сті потерпілого. Розгляд справи починається з оголошенням складу колегіального органу. Розглянувши справу про адм.правопорушення орган виносить постанову у справі. Постанова повинна містити найменування органу, який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу щодо якої розглядаються справи, опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначених у НПА, який передбачає ві-сть за це правопорушення і прийняте по справі рішення;

3) оскарження або опротестування постанови у справі про адм. правопорушення / постанова про накладення адм.стягнення накладається органом або особою;

4) виконання рішення застосування адміністративного стягнення.

 

 

ІІ семестр

Особлива частина

 

ТЕМА: Правові засади державного управління в сфері економіки.

  1. Характеристика управління економікою України в сучасний період. Співвідношення управління та регулювання в сфері економіки.
  2. Органи, які здійснюють де-вне управління в сфері економіки.
  3. Державний контроль в сфері економіки.

1. Співвідношення адміністративних та економічних методів впливу на економічні процеси, питання дерегулювання економіки. Крім адміністративних застосвуються і економічні методи. На сьогодні позиції науковців з приводу співвідношення цих методів різноманітні. Одна вважають, що це зовсім різні методи. У багатьох державах світу існують органи, які покликані здійснювати державний вплив на відповідні процеси, а також органи, які виступають в ролі посередників між державою та суб’єктами господарювання. Створення конкуренції на ринках, забезпечення захисту інтересів споживачів. В сфері енергетики діють два міністерства. Крім міністерств діють національні регулятори – Національна комісія регулювання електроенергетики України. Держвне управління – адміністративні методи впливу. Державне регулювання – це застосування економічних методів. Дерегулювання – це неповна регуляція, обмеження державного впливу на економічні процеси, ліквідація бюрократичних бар’єрів (перешкод) на шляху розвитку економіки. На сьогодні існує тенденція до скорочення видів господарської діяльності, для яких є необхідним документ дозвільного характеру. Надзвичайно багато органів в сфері регулювання економіки, повноваження яких нерідко дублюється. Отже, тенденція до скорочення дискриційних повноважень.

Господарська діяльність (ст.3 ГК України) – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Основні напрямки економічної політики держави закріплені в ст. 10 ГК і сюди віднесено такі:

- бюджетна політика;

- податкова політика;

- грошово-кредитна;

- структурно-галузева політика;

- інвестиційна;

- амортизаційна;

- політика інституційних перетворень;

- антимонопольно-конкурентна політика;

- зовнішньоекономічна політика.

Відносини в сфері економіки регулюються нормами багатьох галузей права: адміністративне право регулює владно-організаційні відносини в сфері економіки. На її думку, управління економікою – це особлива частина управління розвитком суспільства, здійснювана органами державної влади та органами МС, функціонування яких спрямоване на реалізацію конституційно-закріплених положень щодо соціальної спрямованості економіки. Державне управління економіки має владний організаційний та виконавчий характер. Проф. Рябченко виділяє особливості ДУ економікою:

- здійснюється на основі закону (ст.8 КУ);

- має активний організуючий характер, цілеспрямований характер (ст.13 КУ);

- має виконавчо-розпорядчий характер стосовно державних органів, відносин між членами суспільства. А суспільство регулює шляхом організації упорядкування;

- об’єктом управління є економіка у вигляді її окремих складових та економічного механізму;

- виражається через управлінські рішення на різних рівнях державного управління у різних його ланках;

- захищає право власності;

- має властивість регулювання процесу трансформації системи власності структури економіки;

- контролює діяльність суб’єктів господарювання недержавних форм власності.

 

2. Владні повноваження в сфері економіки мають ВРУ, Президент, КМУ, інші органи виконавчої влади, органи МС, судові органи. Органи виконавчої влади здійснюють цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення пропорційного розвитку економіки України. Органи виконавчої влади щодо здійснення цих функцій поділяються на:

1) органи загальної компетенції – це органи, для яких функція державного управління в фсері економіки є однією з багатьох функцій (КМУ та місцеві державні адміністрації);





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...