Главная Обратная связь

Дисциплины:






Процесуальні рішення, які можуть прийматися проводом у ході виконання адміністративного рішення по суті справи 2 страница



Причому провадження підлягає закриттю на будь-якій стадії. До прикладу, на стадії виконання постанови про накладення стягнення провід припиняє виконання постанови, про що робить запис у цій постанові з посиланням на відповідний документ (указуються назва, реквізити документа та орган, що його видав).

Провадження підлягає закриттю, якщо буде доведено відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Однак, для цього має бути достатньо доказів. Якщо матеріали щодо адміністративного правопорушення не містять достатніх доказів, які б підтверджували вчинення порушення, або адміністративні матеріали складено з порушенням вимог законодавства чи нормативних документів, службова особа, яка розглядає справу, доручає провести додаткову перевірку або направляє матеріали для перевірки за місцем складання протоколу. В одній із попередніх тем ми наголошували, що факт недоведеності обставин (складу правопорушення в даному випадку) має бути підставою для прийняття рішення по суті справи - рішення про відмову у накладенні стягнення. Такий підхід враховуватиме презумпцію невинуватості, при якій усі сумніви у винуватості порушника трактуються на його користь. Це приведе до відмови від наполегливого пошуку нових доказів події правопорушення та вини особи.

Докази, що зазвичай залучаються до провадження у справах про адміністративні правопорушення

1) Протоколи про адміністративні порушення та протоколи процесуальних дій, складені та оформлені в порядку, передбаченому нормативними актами України. Крім цього, у митному провадженні можуть співпрацювати митні органи України та держав, із якими є відповідні договори. Митні служби можуть використовувати як докази отримані у відповідності з такими угодами відомості та документи у своїх протоколах, повідомленнях свідків при проведенні розслідувань і судових розглядів у зв'язку із митним порушенням.

2) Речові докази. Предмети, які були знаряддям вчинення правопорушення, зберегли на собі сліди правопорушень, або були об'єктом незаконних дій правопорушника, а також предмети, які були отримані незаконним шляхом, та всі інші предмети можуть бути засобами для встановлення фактичних обставин справи, виявлення винних або для спростування обвинувачення пом'якшення вини обвинуваченого. Ними є, до прикладу, фотографічні негативи та знімки, кіноплівки, діапозитиви, фонограми, відеокасети, плани, схеми, зліпки та відбитки, які були зроблені під час проведення огляду (обстеження), а також пломби та печатки (зняті з об'єктів, що підлягали обстеженню), фото- або відеозображення транспортного засобу.

3) Документи як засоби доказування, фіксують або засвідчують обставини, які мають значення для справи.



4) Експертизи призначаються у випадках, коли для правильного вирішення питань необхідні спеціальні значення в науці, техніці, мистецтві, в якій-небудь сфері діяльності, отримання суджень і висновків, що спираються на строго вивірені, справжні наукові дані, зроблені на підставі конкретних наукових методик. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними особою, яка здійснює провадження. Питання, що ставлять експерту, та його висновки не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. При цьому лідируючий суб'єкт зобов'язаний на вимогу експерта ознайомити його з матеріалами справи, що мають відношення до предмета експертизи, розглянути його клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для подання висновку, а також постановки особі, яка притягується до відповідальності, свідку питань, які відносяться до предмету експертизи; надати можливість бути присутнім під час розгляду справи.

Лідируючий суб'єкт при призначенні експертизи визначає конкретні підстави й умови проведення, предмет експертизи, об'єкти, експерта чи заклад, де буде проводитися дослідження, місце і час проведення експертизи.

Про призначення експертизи виноситься постанова. Постанова повинна містити, крім загальних відомостей (час, місце складення, ким складено), фактичні дані, що вказують на підстави проведення і визначальні реальні умови проведення конкретної експертизи. При цьому викладаються обставини справи, в зв'язку з якими виникла необхідність у використанні спеціальних знань, вказують назву експертної установи або прізвище, ім'я та по батькові експерта, якому доручено проведення експертизи; встановлюється предмет експертизи, тобто формулюються питання, що підлягають вирішенню і перераховуються об'єкти експертизи - матеріали справи, надані в розпорядження експерта (речові докази, зразки для порівняння та інші матеріали справи. що містять інформацію, яка має відношення до предмета експертизи і необхідну для надання висновку).

У постанові має бути чітко сформульоване завдання і в зв'язку з цим індивідуалізовані надані експерту речові докази. позначені безпосередні об'єкти дослідження (наприклад, точно вказані підписи, відбитки печатки, що підлягають дослідженню, а також порівняльні та допоміжні матеріали). Бажано вказати вид упаковки з описом упакованих предметів і порівняльних матеріалів.

У разі необхідності лідируючий суб'єкт має право призначити повторну або додаткову експертизу. Призначення такої експертизи має бути детально мотивоване, повідомлені ті положення із висновку експерта, який проводив первинну експертизу, що викликали сумнів, а також обставини справи, на підставі яких поставлена під сумнів достовірність, висновків експерта'.

В ході провадження можуть призначатись експертні дослідження різних видів. 1. По закінченні митного обстеження запаковані пломби та печатки передають на експертне криміналістичне дослідження на предмет з'ясування, чи розпечатувалися вони, чи ні, з метою встановлення можливості довкладень або вилучення переміщуваних предметів і документів на шляху слідування. 2. Товарознавча експертиза. В разі необхідності лідируючий суб'єкт призначає та доручає провести експертизу з метою з'ясування найменування вантажу, складу елементів, що входять в конкретне найменування, способу виготовлення, умов виготовлення, відповідність конкретного найменування відповідному ГОСТу, з'ясування вартості предметів, оцінки художньої, історичної, науково-технічної або іншої культурної цінності предметів, а також інших питань .

Фіксація фактів і формування джерел доказування має проводитися за участю усіх зацікавлених осіб. Це правило належить запроваджувати, перш за все, до тих процесуальних дій, які проводяться самоініціативно зацікавленими особами. Елементи такого підходу сьогодні вже присутні. При проведенні товарознавчого дослідження на підставі заяв громадян або листів організацій, закладів, підприємств і т.ін., присутність на огляді зацікавлених осіб може бути здійснена за ініціативою замовників після узгодження з виконавцем дослідження дати, місця та часу огляду. Виклик зацікавлених осіб на огляд із зазначенням дати, місця та часу огляду транспортного засобу здійснюється замовником шляхом вручення тексту на бланку виклику під розписку особи, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

В разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі. На це повинен указати виконавець дослідження при складанні акта про експертизу (дослідження спеціаліста).

Відшкодування витрат. За свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, понятими, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв'язку з явкою та викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення.

Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять. Крім того, цим особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов'язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові. Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

Заходи процесуального забезпечення. Ці заходи вживаються для припинення правопорушення та/або для забезпечення оформлення документів про правопорушення. З змістом примусу розрізняють а) заходи обмеження особистих немайнових прав (доставлення, затримання, привід); б) заходи обмеження майнових прав (затримання транспортних засобів, вилучення номерних знаків, усунення від управління транспортним засобом, вилучення документів і предметів).

1) Дозволяється вилучати номерні знаки транспортного засобу або затримувати цей транспортний засіб з допомогою блокувальних пристроїв, а також виставлення тимчасової огорожі на термін до оформлення порушення у відповідності з чинним законодавством. Про згадані дії на лобовому склі під утримувачем склоочисника залишається Повідомлення, де обов'язково зазначається місце знаходження інспектора (підрозділу Державтоінспекції), який оперативно може оформити вчинене правопорушення і повернути номерні знаки чи розблокувати транспортний засіб. У разі, якщо залишений на порушення вимог правил зупинки і стоянки транспортний засіб реально загрожує безпеці руху, внаслідок чого виникає аварійна обстановка, дозволяється затримувати цей транспортний засіб з допомогою евакуаційних пристроїв та в установленому порядку доставляти для зберігання на спеціальну стоянку.

У всіх випадках вилучення номерних знаків складається акт технічного огляду транспортного засобу.

2) Доставлення. Доставлення адміністративного правопорушника може здійснюватись із застосуванням психічного чи фізичного впливу. Психічний вплив може проявитись в усній вимозі припинити правопорушення і слідувати до приміщення міліції, воєнізованої охорони чи іншого органу; в попередженні про застосування фізичного примусу. Фізичний примус проявляється у припровадженні правопорушника захопленням одягу чи руки, примусове переведення його транспортним засобом, зв'язування.

Якщо водій під час зупинки транспортного засобу працівником міліції відмовляється пред'явити для перевірки відповідні реєстраційні документи та документи водія, перешкоджає вилученню цих документів чи номерних знаків, працівник міліції має право застосувати заходи фізичного впливу й вогнепальну зброю для доставлення правопорушника до підрозділу внутрішніх справ.

Існують обмеження, щодо застосування цих заходів. Однією із причин є вимога принципу охорони інтересів особи у юридичному процесі. Тому, до прикладу, забороняється вилучати номерні знаки транспортного засобу інших регіонів, коли повернення вилучених номерних знаків буде ускладнено.

3) Адміністративне затримання. На відміну від доставляння адміністративне затримання характеризується більш детальною процесуальною регламентацією. Критерії розмежування затримання та доставлення наступні: 1) доставлення це примусовий супровід особи до службового приміщення, а затримання - примусове короткострокове обмеження свободи дій і пересування порушника, який утримується у спеціальному приміщенні; б) час необхідний для доставлення порушника не визначений конкретно. Строк знаходження в службовому приміщенні доставленого не повинен перевищувати однієї години; в) доставлення вправі здійснювати ширше коло осіб, а ніж затримання; г) доставляються не тільки особи, що скоїли адмінправопорушення, але й особи, підозрювані у скоєнні злочину; д) затримання оформляється процесуальне шляхом складення спеціального протоколу.

Протокол про адміністративне затримання підписується посадовою особою, що його склала, а також затриманим, причому у випадку відмови останнього підписати такий протокол у ньому робиться про цьому відповідний запис.

Регламентація процесуального статусу громадянина при здійсненні щодо нього адміністративного затримання обмежується можливістю заявити прохання про повідомлення про місце його перебування родичів або адміністрацію за місцем роботи чи навчання. Положення ж про обов'язковість повідомлення батьків неповнолітніх затриманих або осіб, їх що заміняють, про факт затримання слід, на думку Тищенка М.М., трактувати як обов'язок посадових осіб, що здійснюють цей захід

Правового регулювання потребують такі можливості громадянина, стосовно якого застосоване адміністративне затримання:

1) право знати обґрунтовані та вичерпні мотиви адміністративного затримання;

2) право вимагати від посадової особи пред'явити документи, що засвідчують його особистість і підтверджують можливість здійснення ним даного запобіжного заходу;

3) право підписувати протокол про адміністративне затримання;

4) право додавати до протоколу письмове пояснення з викладом власної точки зору на те, що відбулося;

5) право повідомити по телефону членам родини або родичам про факт адміністративного затримання і місце свого перебування;

6) право оскаржити застосування адміністративного затримання .

Затримання проводиться за рішенням проводу. Протокол затримання затверджує начальник органу (особа, яка його заміщає), який виконує функції проводу.

В протоколі вказуються: дата (рік, місяць, число, час) та місце складення; посада; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; кого затримано (основні дані про особу затриманого); підстави та мотиви затримання; пояснення порушника, наявність при порушнику речей; зауваження порушника з приводу оформлення протоколу, що надійшли під час його оформлення. Службова особа митного органу, яка затримала правопорушника, зобов'язана роз'яснити затриманому його права та обов'язки.

Не можуть бути адміністративне затримані: іноземні громадяни, які скоїли правопорушення, якщо вони користуються дипломатичною недоторканістю і пред'явили на підтвердження цього дипломатичний паспорт, дипломатичну або консульську картку.

4) Привід . Підставою для приводу є ухилення особи від явки. Цей захід припиняється після винесення постанови по справі. Привід може також здійснюватись для медичного огляду, застосування застереження, догани чи суворої догани до неповнолітнього. Привід проводиться на основі акта, який приймається посадовою особою МВС письмово чи усно, здійснюється працівниками міліції, реалізується в приміщенні, в якому проводяться процесуальні та інші правозастосовчі дії на строк їх проведення.

5) Вилучення предметів і документів є запобіжним заходом, що полягає у позбавленні права користуватись і володіти предметами матеріального світу. Ці предмети та документи можуть бути визнані доказами по справі. На думку Тищенка М.М., доцільно законодавче закріпити необхідність складання окремого протоколу з указівкою його детального змісту. Одним з моментів, якому необхідно відбити в протоколі, є вимога детального опису вилучених речей і документів з відображенням їхніх ознак, що індивідуалізують, з точною вказівкою кількості (ваги) предметів чи речовин і їхніх ідентифікаційних ознак.

Процесуальні строки. Строки в провадженнях по справах про адміністративні правопорушення мають певну специфіку. Розмір строку не завжди абсолютно визначений: доставлення порушника здійснюється у можливо короткі строки. За загальним правилом коли час обчислюється днями, місяцями, то початком строку вважається 00 годин наступної доби. Однак адміністративний арешт починає виконуватись з моменту коли винна особа була взята під варту (ст. 326 КпАП). Значення процесуальних дії повинне усвідомлюватись суб'єктами провадження. Тому, час, протягом якого особа не могла усвідомлювати значення певних процесуальних дій, не повинен включатись до процесуальних строків. Через це строк адміністративного затримання правопорушника в стані сп'яніння починається з моменту витвереження особи.

Процесуальні строки в даних провадженнях теж є загальні і спеціальні процесуальні. Частина 1 статті 277 КпАП встановлює загальний строк розгляду справи про адміністративне правопорушення - 15 днів. А частина 2 встановлює більш короткі строки розгляду певних категорій справ. Так само існують загальні і спеціальні строки адміністративного затримання.

Стадії проваджень. Стадія - це відносно самостійна частина провадження, яка має властиві тільки їй завдання, функції, документи, коло учасників. Виконання завдань кожної стадії оформляється спеціальним підсумовуючим процесуальним документом. Після прийняття такого акту починається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою: наступна, як правило, починається лише після того, як завершена попередня. На наступній стадії перевіряється правильність виконаних на попередніх стадіях операцій та їх юридичні наслідки.

Стадії можуть бути класифіковані за а) характером і формами процесуальної діяльності б) цілями і задачами в) суб'єктами здійснення г) правовими наслідками.

Стадії провадження по накладенню адміністративного стягнення

.

В деяких адміністративно-процесуальних нормативних актах закріплено перелік із наступних стадій: порушення справи; розгляд справи і винесення постанови по справі; оскарження постанови по справі; виконання постанови про накладення штрафу. Практично більш виправданим було би в якості другої стадії закріпити стадію адміністративного розслідування. Даний підхід дозволить на практиці чітко відмежовувати заходи попередньої фактичної перевірки підстав порушення провадження від заходів адміністративного розслідування в рамках вже порушеного провадження.

А стадію оскарження постанови слід вилучити із даного провадження на тій підставі, що скарга на постанову провадиться новим проводом, який для прийняття рішення за скаргою у свою чергу теж зобов'язаний і має право дослідити обставини справи за участю зацікавлених осіб. Тому процедури розгляду скарги формують самостійне провадження.

Це підтверджується адміністративною практикою, до прикладу, митної служби. Митні розслідування складаються з таких стадій:

- виявлення та припинення правопорушень, перевірка первинних повідомлень, матеріалів правопорушень;

- розгляд матеріалів перевірки та прийняття рішення про порушення адміністративного провадження або відмову у порушенні такого провадження;

- провадження митно-процесуальних дій по виявленню факту та обставин правопорушення, особи правопорушника, збиранню та перевірці доказів;

- розгляд справи про порушення митних правил;

- виконання постанов у справах про порушення митних правил;

- направлення матеріалів про інші правопорушення у відповідні правоохоронні органи; внесення пропозицій про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли скоєнню правопорушення. Хоча і такий підхід не позбавлений вад. З теоретичної точки зору перші дві із названих частин митного розслідування не формують самостійних стадій. Справа в тому, що кожна стадія має відносно окреме завдання, яке спільно реалізується суб'єктами процесу (як лідируючими суб'єктами, так і зацікавленими особами). Дії ініціаторів провадження (підпорядкованих посадових осіб, зацікавлених громадян, юридичних осіб) мають одержати відповідь лідируючих суб'єктів про правомірність їх вимог (пропозицій) про порушення провадження. Тому такі дії, як перевірка первинних повідомлень про правопорушення не можна називати процесуальними, адже якщо така перевірка не виявить ознак правопорушення, провадження так і не буде порушене.

Із аналогічної причини остання з названих частин митного розслідування теж не формує самостійну стадію. Крім того, направлення матеріалів про правопорушення до правоохоронних органів здійснюється не після стадії виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, а на стадії прийняття рішення.

Порушення провадження

Приводами для порушення справи можуть бути: 1) повідомлення засобів масової інформації; 2) акти органів системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. До прикладу, акти перевірок дотримання санітарного законодавства, протоколи лабораторно-інструментальних досліджень, результати (висновки) державної санітарно-гігієнічної експертизи тощо. Відмінність акта перевірки від протоколу про адміністративне правопорушення у змісті. В акті, як правило, відсутня (не є обов'язковою) оцінка встановлених фактів; 3) акти нижчестоящих посадових осіб (рапорти, доповідні записки), а так само подання рівнозначних за правовим статусом підрозділів. Так, директори Генерального департаменту банківського нагляду НБУ та Департаменту валютного контролю і ліцензування НБУ порушують провадження за поданням директорів Економічного департаменту, Департаменту платіжних систем, Департаменту монетарної політики, Департаменту бухгалтерського обліку, Департаменту готівково-грошового обігу, Департаменту інформатизації; 4) заяви громадян та юридичних осіб; 5) постанови прокурорів про провадження про адміністративне правопорушення. Наявність акта, прокурорського реагування, подання прокурора чи іншого документа, що підтверджують факт правопорушення, не є підставою для розгляду справи, в кожному випадку при виявленні факту порушення необхідно складати протокол про адміністративне правопорушення.

Деякі центральні органи виконавчої влади піддають правовому регулюванню випадки, коли посадова особа повинна самоініціативно почати перевірку наявності фактів про обставини правопорушення. До прикладу, працівники ДАІ мають право зупиняти транспорті засоби в разі порушення водіями Правил дорожнього руху, за наявності ознак, які свідчать про технічну несправність цих транспортних засобів або забруднення ними навколишнього природного середовища, а також у разі достатніх підстав вважати, що вони використовуються з протиправною метою.

Опосередковано нормативні акти дають вказівки на дії, які можуть і повинні бути проведені при фактичних перевірках обставин, які містять ознаки правопорушення. До прикладу, у разі порушень правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна, до протоколу про адміністративне правопорушення додаються: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схеми пригоди, пояснення учасників пригоди та свідків . Отже, до процесуальних дій, які вчинюються на цій стадії можна віднести огляд місця події, фіксацію пояснень свідків і зацікавлених осіб.

Класичною формою перевірки фактів із ознаками складу порушення є перевірка (ревізія, обстеження) контролюючих чи наглядових органів, Приводами такої перевірки є, як правило, самоініціатива контролюючих органів. У ході перевірки інспектор (контролер) оглядає об'єкти, документацію, знайомиться з діяльністю підконтрольного. При цьому, якщо виявлені порушення і вони призвели, до прикладу, до забруднення водойм більше гранично допустимих концентрацій або завдані збитки, то особа, що здійснює перевірку, зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення для притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Результати стадії порушення провадження можуть оформлятись одним із таких рішень:

- про порушення справи про адміністративні правопорушення;

-лро направлення матеріалів у інші органи, уповноважені на провадження в справах про адміністративні правопорушення;

- про порушення кримінальної справи та проведення дізнання у справах про контрабанду;

- про відмову в порушенні справи про порушення митних правил;

- про направлення повідомлення про злочин прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання.

Формою порушення справи може бути будь-який акт уповноваженого лідируючого суб'єкта, що стверджує про наявність у діяннях особи ознак адміністративного правопорушення. Такими актами є протокол про адміністративне правопорушення, протокол про адміністративне затримання, дії по затриманню транспортного засобу. Існують особливі приписи про порушення провадження щодо окремих категорій осіб. До прикладу, правоохоронний орган у разі прийняття ним рішення про притягнення Постійного Представника України в Автономній Республіці Крим до адміністративної відповідальності, що накладається у судовому порядку, невідкладно інформує Президента України про таке рішення.

Протокол про адміністративне правопорушення виконує наступні функції: а) констатує наявність обставин, що містять ознаки складу правопорушення: б) містить суть обвинувачення та відсилку до конкретної норми, що передбачає адміністративну відповідальність за дане правопорушення.

Всі дані, які фіксуються в протоколі, діляться на чотири групи: 1) дані що стосуються обставин скоєння та кваліфікації порушення: місце, час, суть проступку. Точно має вказуватись акт, що передбачає адміністративну відповідальність. Це має значення для правильного визначення підвідомчості обвинувачення; 2) дані, що характеризують особу деліквента. Чітке встановлення імені, прізвища, по батькові запобігає помилковому притягненню особи до відповідальності. Має чітко вказуватись вік порушника, рід занять, сімейне положення, розмір заробітку. Адже накладення штрафу за важких сімейних і матеріальних обставин може бути занадто суворим. Невстановлення роду занять може потягнути накладення стягнення, що не може бути фактично виконане: виправні роботи за місцем роботи. Місце роботи і проживання необхідні для примусового виконання стягнення; 3) дані, що характеризують протокол як офіційний документ. Дата і місце складення необхідні для того, щоб орган, що розглядає справу, міг судити про можливість його розгляду і провадження в строк. Прізвище і посада укладача протоколу повинні свідчити про факт компетентності даної особи. У відповідних випадках треба вказувати прізвище батьків, якщо може постати питання про сплату ними частини штрафу, неоплаченої їх неповнолітньою дитиною; 4) дані, пов'язані з реалізацією права на захист особи, що притягується до відповідальності (до прикладу, відмітка про роз'яснення прав і обов'язків).

Протокол про адміністративне правопорушення складається у трьох примірниках, один з яких у триденний термін передається посадовій особі, яка уповноважена розглядати справу, другий - порушнику, третій - зберігається у посадової особи, що склала протокол. У випадках, коли уповноважені на те посадові особи, які склали протокол, самі розглядають справи, протокол складається у двох примірниках. Кількість примірників протоколу має збільшуватись залежно від збільшення числа співучасників порушення.

Протокол складається: 1) за місцем виявлення порушення; 2) на робочому місці посадової особи. Так, складає протокол службовець держсанепідслужби на підставі акта, протоколу лабораторно-інструментальних досліджень, висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та інших службових документів. Аналогічно вчиняє працівник ДАІ, якщо порушення зафіксовано за допомогою показань технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, з фото- або відеозображенням транспортного засобу, після встановлення причетної особи. Протокол може складатись у приміщенні міліції, куди порушник може бути доставлений за допомогою працівників органів внутрішніх справ тощо . В разі складання протоколу при здійсненні перевірок у відрядженнях протокол надсилається або передається проводу для його розгляду за місцем вчинення адміністративного правопорушення .

У разі опору (активного чи пасивного) при перевірці або при складанні протоколу посадова особа, що здійснює державний контроль (нагляд), має право звернутися по допомогу до працівників органів внутрішніх справ.

На цій стадії проявляється така процесуальна вимога, як фіксація всіх процесуальних актів за загальним правилом на взаємній основі учасниками, крім випадків, коли зацікавлені особи відмовляються співпрацювати з лідируючими суб'єктами. Тому не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, відносно якої він складений.

Оскільки зацікавлені особи вправі заявляти клопотання протягом усього провадження, включаючи і стадію порушення провадження, то лідируючий суб'єкт цієї стадії зобов'язаний реагувати на такі клопотання. Посадова особа, яка розглядає протокол, виносить рішення про задоволення чи відхилення заяви або клопотання, про що робиться відповідний запис у протоколі.

Протокол про правопорушення складається і в тому випадку, коли особа порушника не встановлена. На всю знайдену вогнепальну зброю, покинуту порушниками, якщо особу порушника неможливо встановити, складається протокол, в якому детально вказується, при яких обставинах була знайдена вогнепальна зброя. Вогнепальна зброя разом з копією протоколу передаються протягом однієї доби після повернення з рейду на зберігання та для подальшої реалізації або знищення до органів внутрішніх справ за місцем дислокації Державної екологічної інспекції.

При цьому особливістю протоколів про порушення митних правил є те, що вони складаються на порушників, тобто на юридичних осіб (ст. 103 МК України).

У протоколі також зазначають інші відомості, які мають значення для правильного вирішення справи. До них відносять відомості про відбір аналітичних проб, наявність актів обстеження, про рішення щодо обмеження, тимчасової заборони або припинення діяльності тощо, відмітки про те, чи чинила опір або непокору особа, на яку складається протокол.

Якщо порушенням завдано матеріальні збитки, а особа правопорушника не встановлена, то протокол негайно надсилається до органу внутрішніх справ, якщо він був складений посадовими особами системи інших центральних органів виконавчої влади.

Протокол складається за кожним фактом адміністративного правопорушення. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень, лідируючий суб’єкт (у випадку, коли матеріали будуть розглядатися однією посадовою особою одночасно), може скласти про всі правопорушення один протокол, в якому вказує всі факти правопорушень, з посиланням на відповідні нормативно-правові акти, що були порушені .





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...