Укр.: О.Кобилянська «Земля», П.Тичина «Сонячні кларнети». Рос.: О.Блок.

Символісти виступали проти реалізму, який, за словами В. Брюсова, перетворив мистецтво на просте відображення життя, і натуралізму з його фактографією, соціальним та біологічним детермінізмом.

Акмеїзм (грец. akmë — вищий ступінь або якість чого-небудь) з'явився у російській поезії в 1910 році. Його прихильники (М. Гумільов, Лина Ахматова, О. Мандельштам, С. Городецький, Г. Іванов, М. Зенкевич, Г. Нарбут) називали себе адамістами. Назва походить від імені першої біблійної людини Адама. Спочатку акмеїсти об'єдналися навколо спілки "Цех поетів" (1911—1914 pp.). Вони мали друкований орган — журнал "Гіперборей", редактором якого був М. Лозинський. У 1912 році всередині "Цеху поетів" виникла нова поетична течія. Акмеїсти видавали журнал "Аполлон" (1909—1917 pp.). У 1913 році у ньому були надруковані маніфести акмеїстів — стаття "Спадщина символізму та акмеїзм" М. Гумільова і "Деякі напрями в сучасній російській поезії" С. Городецького. М. Гумільов писав, що акмеїзм прийшов на зміну символізму. Акмеїсти вважають символізм своїм "батьком", але виступали проти надмірного ірраціоналізму та містики, вважали, що непізнаване не можна пізнати. Використовуючи досягнення символізму, акмеїсти не сприймали властивої символізму туманності образів, натякали, що вони ближчі до реалізму. У творах акмеїстів немає незрозумілих образів. Акмеїсти вимагали відображення конкретного предметного світу.

Імпресіонізм(франц. impression — враження) — з'явився спершу у французькому малярстві у II половині XIX століття (Едуард Моне, Клод Моне, Опост Ренуар, Едгар Дега, Каміль Піссарро). Його назва пішла від картини К. Моне 1873 року "Імпресія. Схід сонця". Основоположниками імпресіонізму в художній літературі вважають братів Едмона і Жуля Ґонкурів. Імпресіоністи виступали проти натуралізму, але не заперечували натури як об'єкта зображення. Вони відтворювали світу русі, враховуючи, що кожне явище відкривається очам щораз новими гранями. Імпресіоністи вважали, що твори повинні виникати без попереднього осмислення чи задуму, ніби інстинктивно, бо не можна охопити широку панораму подій, об'єктивна істина людині недоступна. Треба малювати тільки те, що бачиш, звідси ідея спостереження на природі. Н. Калиниченко писала, що українські письменники вважали імпресіонізм протестом проти застиглих штампів. Вони шукали нові форми і засоби, звертаючись безпосередньо до життя, прагнули змалювати не предмет, а враження від нього.

Вершиною імпресіоністичного письма М. Коцюбинського є новела "Intermezzo". Враження від навколишньої дійсності і внутрішні переживання її автор передає зоровими картинами. Образи квітів, птахів відображають внутрішні процеси, які відбуваються в душі героїв. Дійові особи твору — "ниви у червні", "сонце", "зозуля", "жайворонки". Імпресіоністична образність характерна для творів В. Еллана-Блакитного, В. Чумака, Г. Михайличенка, Олександра Олеся, Є. Плужника, Т. Осьмачки. її використовували символісти (П. Верлен, С. Малларме, М. Метерлінк).