Главная Обратная связь

Дисциплины:






Оборотні та необоротні активи



Оборотні активи — це активи, що обслуговують господарський процес і забезпечують його неперервність. У бухгалтерському обліку до таких активів відносять активи, які споживаються або реалізуються протягом одного операційного циклу чи протягом року. Оборотними активами підприємства є сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, ліквідні цінні папери, грошові кошти. Такі активи, як дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, є досить специфічними оборотними активами, які певною мірою відображують недосконалість, незавершеність та неперервність виробничого процесу.

Оборотні активи беруть участь як у процесі виробництва, так і в процесі реалізації продукції. Активи, які використовуються у виробничому процесі протягом одного операційного циклу, повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції і часто змінюють свою початкову форму. Активи, що мають грошову форму, безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. Вони обслуговують кругообіг капіталу підприємства та об'єднують процеси виробництва й реалізації продукції.

Кругообіг оборотного капіталу (рис.1) здійснюється протягом одного операційного циклу: грошові кошти авансуються у виробничі запаси, в процесі виробництва створюється нова продукція, продукція реалізується (можливо на умовах комерційного кредиту, що викликає появу дебіторської заборгованості), виручка за реалізовану продукцію надходить на розрахунковий рахунок і знову авансується у виробництво. Якщо підприємство функціонує ефективно, процес кругообігу оборотного капіталу забезпечує неперервність виробничого процесу та зростання капіталу підприємства, оскільки в цьому випадку виручка за реалізовану продукцію перевищуватиме кошти, авансовані у виробництво.

 

Рис. 1. Кругообіг оборотного капіталу підприємства

Оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов'язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу (рис. 2).

Рис. 2. Структура активів підприємства



Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.

Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.

Високий рівень страхового запасу та потреби в додатковому оборотному капіталі є необхідними для підприємств, що функціонують у країнах з перехідною економікою, оскільки саме додаткові запаси сировини, матеріалів, готової продукції забезпечують безперебійну роботу підприємства при збоях у постачанні та важко прогнозованому збуті.

Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.

Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу для управління підприємством, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Запаси включають:

• сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

• незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою й складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;

• готову продукцію, виготовлену на підприємстві та призначену для продажу;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більш як одного року або одного операційного циклу, якщо він триває більше за один рік.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

• суми, що сплачуються згідно 8 договором постачальнику (продавцю);

• суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування;

• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первісною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва. Первісна вартість запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається учасниками підприємства на основі середньоринкових цін на подібні активи. Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, є їх ринкова вартість.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• середньозваженої собівартості;

• ціни продажу.

Дебіторська заборгованість — це заборгованість перед підприємством постачальників, споживачів продукції, інших юридичних та фізичних осіб, фінансових і податкових органів.

До складу оборотних активів входять тільки поточна дебіторська заборгованість, яка виникає в процесі нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців із дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість, строк погашення якої більш як один рік, включається до складу необоротних активів.

Поточна заборгованість споживачів та постачальників є необхідним результатом операційної діяльності підприємства, має регулярний характер і пов'язана із затримками в оплаті товарів, робіт та послуг або з реалізацією продукції на умовах комерційного кредиту. Така заборгованість визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг і включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Чиста реалізаційна вартість відображує суму коштів, яку можна реально отримати при погашенні дебіторської заборгованості. її визначають як різницю між загальною величиною дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів, створеного за даною заборгованістю. Величину резерву сумнівних боргів розраховують виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості, яку здійснюють групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення з установленням коефіцієнта сумнівності (коефіцієнта ризику) для кожної групи. Коефіцієнт ризику встановлює підприємство виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Як правило, цей коефіцієнт зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості.

Величина резерву сумнівних боргів — це сума добутків поточної дебіторської заборгованості на коефіцієнт ризику для відповідної групи. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображується у складі інших операційних витрат. Якщо дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги визнається підприємством безнадійною, тобто такою, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, вона вилучається з активів з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. Поточна дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.

До заборгованості, не пов'язаної з реалізацією продукції, робіт та послуг, відносять заборгованість за розрахунками з бюджетом, заборгованість із нарахованих доходів, інші види заборгованості.

Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом — це заборгованість фінансових і податкових органів перед підприємством, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів показує суму нарахованих, але не сплачених дивідендів, процентів, роялті, інших доходів та винагород, що підлягають надходженню.

Грошові кошти та короткострокові фінансові інвестиції є найбільш ліквідними активами підприємства.

Грошові кошти — це кошти в національній та іноземній валюті у касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій: оплати товарів, робіт і послуг, розрахунків із постачальниками, трудовим колективом, податковими органами, іншими суб'єктами ринку.

Короткострокові фінансові інвестиції — це інвестиції на строк не більш як один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. До таких інвестицій належать вкладення в короткострокові державні цінні папери (облігації, векселі, казначейські зобов'язання), комерційні цінні папери емітовані іншими суб'єктами ринку, — фінансовими інститутами та корпораціями, банківські депозити тощо. Часто висо-коліквідні фінансові інвестиції називають еквівалентами грошових коштів, оскільки вони можуть бути швидко перетворені в грошові кошти і забезпечують виконання зобов'язань підприємства перед кредиторами.

У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів неперервно змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє оборотним капіталом, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов'язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.

Необоротні активи

З набранням чинності Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та запровадженням з 2000 р. національних По­ложень (стандартів) бухгалтерського обліку словниковий запас українських бухгалтерів значно поповнився малознайомими до цього часу словами.

До останніх належить широко всім відоме поняття необоротних акти­вів. Під цим поняттям розуміють, в основному, основні засоби та нематері­альні активи.

В українському законодавстві відсутнє поняття "необоротні активи". Згід­но з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", "необоротні ак­тиви - всі активи, що не є оборотними". У цьому ж Положенні зазначено, що до оборотних активів належать "грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання про­тягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу".

Таким чином, під необоротними активами треба розуміти активи, що ви­користовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена.

У бухгалтерському обліку до необоротних активів належать:

• основні засоби;

• інші необоротні матеріальні активи;

• нематеріальні активи;

• довготермінові фінансові інвестиції;

• довготермінову дебіторську заборгованість;

• відстрочені податкові активи;

• гудвіл.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання то­варів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій, очікуваний термін ко­рисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або опера­ційного циклу, якщо він довший за рік) . Такими матеріальними активами можуть бути будинки, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнан­ня, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби.

До інших необоротних матеріальних активів належать такі матеріальні активи, як бібліотечні фонди, малоцінні необоротні активи, тимчасові (не ти­тульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо.

Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою вико­ристання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних ці­лях чи надання в оренду іншим особам . До нематеріальних активів належать:

• права на об'єкти промислової власності;

• права на комерційні позначення;

• права користування майном;

• права користування природними ресурсами;

• авторські та суміжні з ними права;

• інші нематеріальні активи.

Довготермінові фінансові інвестиції - це витрати підприємства на придбання цінних паперів, вкладення коштів у дочірні та інші підприємства на тривалий термін з метою участі в розподілі прибутку, отримання відсотків та дивідендів. Сюди належать довготермінові вкладення коштів у боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Довготермінова дебіторська заборгованість - сума заборгованості юридичних чи фізичних осіб, які заборгували підприємству певну суму гро­шових коштів чи інших активів, що не виникає під час операційного циклу і буде погашена не раніше, ніж через один рік після дати балансу. Така забор­гованість може виникнути в результаті операцій фінансової оренди, надання позик іншим підприємствам чи фізичним особам, за реалізовану продукцію, надані послуги, через надзвичайні події тощо.

Відстрочені податкові активи виникають на підприємстві, якщо сума податку на прибуток підприємства, визначена за даними бухгалтерського об­ліку є меншою від суми податку, визначеної за даними податкового обліку. Така різниця підлягає вирахуванню з належного до сплати у майбутніх пері­одах податку на прибуток підприємства.

Особливої уваги потребує такий об'єкт необоротних активів як гудвіл. Окремі науковці, зокрема В.В. Сопко, Ф.Ф. Бутинець, відносять його до немате­ріальних активів. Згідно із стандартом 19 "Об'єднання зараховують", гудвіл - це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Також виділяють від'ємний (негативний) гудвіл, який являє собою перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зо­бов'язань над вартістю придбання на дату придбання. Тобто це перевищення ба­лансової вартості активів та зобов'язань над розміром оплати за них.

Кожній складовій необоротних активів у бухгалтерському обліку пла­ном рахунків визначено окремий рахунок, що призводить до "невикористан­ня" у професійній діяльності бухгалтера терміну "необорний актив".

На відміну від бухгалтерського обліку, при проведенні економічного аналізу, в економічній теорії та споріднених наук більше оперують поняттям "необоротні активи" ніж "основні засоби", "нематеріальні активи", "гудвіл" тощо. Це пояснюється тим, що облік потребує більш детальної інформації про окремі об'єкти, ніж цього вимагають інші економічні науки, зокрема такі як економічний аналіз та економіка. Ці науки переважно використовують узагальнені дані, тільки у деяких випадках, наприклад при проведенні пог­либленого аналізу основних засобів тощо, потребують деталізованих даних. Водночас, у бухгалтерському обліку здійснюється постійне та неперервне ві­дображення всіх господарських засобів, процесів та явищ у фінансово-госпо­дарській діяльності підприємства.

Терміни

Фінанси підприємств – це система економічних відносин окремих суб’єктів господарювання, юридичних осіб пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням грошових засобів у процесі здійснення ними господарських операцій.

Фінансові ресурси – це грошові фонди та частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій формі.

Як економічна категорія, комерційний розрахунок— це система економічних відносин, які виникають між підприємством та державою, підприємствами, між підприємством та його робітниками, із приводу формування прибутків та витрат підприємства.Як метод господарювання, комерційний розрахунок — це такий метод господарювання, який ґрунтується на порівнянні у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів господарчої діяльності.

Фінансова незалежність – це самоврядування в сфері фінансів, а саме можливість вибору такої системи формування, розподілу та використання місцевою владою фінансових ресурсів, які б забезпечили виконання покладених на неї завдань та функцій.

Фінансова відповідальність - це нормативна, формально визначена, гарантована і забезпечена фінансово-правовим примусом, переконанням чи заохоченням юридичний обов'язок суб'єктів правовідносин щодо дотримання приписів норм фінансового законодавства, що реалізується в фінансово-правомірній поведінці, манливому схвалення або заохочення, а в разі вчинення фінансового правопорушення - обов'язок правопорушника зазнати засудження і обмеження майнового або немайнового характеру, що реалізуються в конкретному охоронному правовідношенні фінансової відповідальності.

Бюджетні інвестиції – це видатки з державного та місцевих бюджетів, які спрямовуються на фінансування державних цільових програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, на програми розвитку окремих регіонів, галузей економіки, на фінансування інвестиційних проектів та на придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством

Бюджетна субсидія— зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача;це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто Для фінансування конкретної установи або заходу.

Розподільча функція фінансів підприємств - це направлена діяльність по розподілу і перерозподілу грошових прибутків підприємства.

Контрольна функція (функція відображення) - поняття, що відображає фінансово-господарські процеси, що протікають на підприємстві.

Фінансова стратегія підприємства — формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Основна мета загальної стратегії — забезпечення стабільно високих темпів економічного розвитку та зміцнення конкурентної позиції підприємства.

Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності.

Фінансова робота на підприємстві - це діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами для виконання підприємством поставлених цілей.

Оборотні активи - це сукупність майнових і фінансових цінностей, повністю споживаних протягом одного операційного циклу або протягом одного року.

Необоротні активи - це матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать установі та забезпечують її функціонування і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.

Амортизаційні відрахування — це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Виручка від реалізації продукції— це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

Система цін – це сукупність всіх конкретних цін, об’єднаних у певні групи (види) за певними ознаками і пов’язаних у середині та за межами системи багатоканальними зв’язками.

Види цін: оптові, роздрібні, вільні (ринкові),регульовані(гарантовані, що рекомендуються, лімітні, заставні, граничні (захисні)), фіксовані, тверді, рухливі, що сковзають , опубліковані(довідкові і прейскурантні ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, торгів) та розрахункові, ціни товарних аукціонів, біржові котирування, ціни торгів, постійні, сезонні, ступінчасті ціни, внутрішньофірмові ціни, трансферні, ціна-нетто, ціна-брутто (фактурна ціна), світові ціни.

Функції цін: обліково-інформаційна; розподільча; стимулююча; балансуюча; раціонального розміщення виробництва, соціальна, регулююча,функція обмеження або поширення попиту споживачів.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що наявні на господарстві, в процесі виробництва і реалізації продукції. Співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність (Р).

Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Фінансовий стан підприємства - комплексне поняття, що є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства; визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і системою показників наявності, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Основні завдання аналізу фінансового стану:

o визначення ефективності використання фінансових ресурсів;

o аналіз ділової активності підприємства і його положень на фінансовому ринку;

o оцінка конкурентно-здатності підприємства;

o об'єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, рентабельності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства.

 

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...