Главная Обратная связь

Дисциплины:






На що потрібно звертати особливу увагу в індивідуально-виховнійроботі?



1. 1. На свідому сферу (раціональну та інтелектуальну).

2. 2. На емоційно-почуттєву сферу (патріотичні та моральні почуття).

3. На вольову сферу (поведінкову, що відповідає за вчинки воїна).

При цьому слід враховувати конкретну особистість з її індивідуальними рисами та конкретні обставини життя, служби та побуту воїна.

 

Індивідуально-виховна робота – це вид діяльності командира з отриманням певного результату по відношенню до підпорядкованої особи з метою формування у неї необхідних якостей та властивостей, при застосуванні певних заходів та педагогічних методів впливу з урахуванням категорії, специфічних умов, періоду служби підлеглого та певної спрямованості в організації його побуту і відпочинку

 

Методи індивідуально-виховної роботи:

• переконання;

• заохочення;

• примус;

• особистий приклад.

Форми індивідуально-виховної роботи:

• індивідуальна бесіда;

• конкретні доручення;

• спонукання до прийняття і виконання зобов’язань;

• індивідуальний контроль;

• критичні зауваження;

• надання допомоги воїну;

• налагодження зв'язків з рідними та близькими воїна з метою опосередкованого впливу на нього (дод. № 32 );

• спільна діяльність з воїнами (службова, побутова, господарська,

спортивна);

• спільне вирішення з підлеглим його проблем;

• залучення військовослужбовця до нового виду діяльності, яка буде

йому корисна.

Прийоми індивідуально-виховної роботи

1. Поради та рекомендації воїну.

1. Прояв до воїна співчуття, уваги, доброти.

2. Прохання до воїна.

3. Схвалення, як елемент заохочування.

5. Прояв довіри.

1. Психологічна підтримка (шляхом створення умов психологічного

комфорту для військовослужбовця).

2. Вияв засмучення, гіркоти.

3. Авансування особистості (термін А.С.Макаренка -- завищення оцінки

людини).

Неможливо визначити однакову для усіх військовослужбовців систему індивідуальної роботи. Індивідуальний підхід тому і є індивідуальним, що навчаючи та виховуючи реальних підлеглих у реальній дійсності, ви всяк раз до кожного з них будити шукати та підбирати в кожному конкретному випадку методи, форми та прийоми.

«Не може бути встановлено ніяких абсолютно вірних педагогічних заходів і систем. Усяке догматичне положення, яке виходить з обставин і вимог даної хвилини, даного етапу, завжди буде хибним.»

С.Макаренко

Наприклад, у чому може полягати індивідуальний підхід під час використання основних методів навчання воїнів? У підборі найбільш ефективних, виходячи з особливостей схильності до навчання кожного військовослужбовця. Підлеглому з розвинутою самостійністю мислення під час пояснення порядку виконання тих чи інших дій можна обмежитися простою розповіддю. Іншому, хто не має достатньої самостійності мислення, доцільно розповідь замінити на докладне пояснення, яке б бажано супроводити за допомогою засобів зображення.



Треба пам'ятати, що під час використання будь-яких форм і методів навчання в армійських умовах слід врахувати усі індивідуальні особливості воїнів. В першу чергу на ті їх риси, які є важливими для інтересів служби, оволодіння військовою спеціальністю.

Крім того, реально враховуються не тільки строго індивідуальні риси кожного військовослужбовця, а й груп військових, що мають спільні особливості.

Відношення військовослужбовців до навчання залежить від багатьохобставин, серед яких:

• § характер самого процесу навчання;

• § специфіка предметів бойової підготовки;

• § стиль спілкування між офіцерами і підлеглими;

• § засоби організації навчальних занять;

• система оцінювання результатів навчання;

• вікові особливості мотивації;

• § особливості, що пов'язані зі строком проходження служби, тощо.

В процесі навчання слід визначити групу воїнів, що відстають, і проводити з ними додаткову індивідуальну роботу:

• § спеціально добирати додаткові завдання;

• § надавати індивідуальні рекомендації;

• § опитувати на заняттях повільнішим темпом із урахуванням особли-востей психічних реакцій);

• § організовувати самостійну роботу з індивідуальними картками-завдан-нями та (або) індивідуальними планами;

• § організувати допомогу військовим, що відстають, за рахунок

досвідченого солдата (сержанта) у якості наставника;

• § частіше контролювати процес засвоєння знань, оволодіння

військовою спеціальністю.

Які індивідуальні прийоми може використовувати офіцербезпосередньо в процесі занять з підлеглими? У відношенні до військовослужбовців, що погано встигають, рекомендується:

1. Не ставити їх у ситуацію несподіваного питання, що потребує

швидкої відповіді. Треба надати достатньо часу для обміркування і

підготовки. Якщо можливо, то опитувати по вивченому матеріалу таких солдат потрібно на початку заняття .

2. Шляхом правильної тактики опитування і заохочування формувати

впевненість у власних силах.

3. Обов'язково заохочувати військовослужбовця (особливо перших

місяців служби) за старанність, навіть коли результат не

повністю задовольняє.

4. Обережно, з максимальним тактом оцінювати невдачі військово-службовців, бо вони самі дуже болісно на них реагують.

5. Мінімально відлучати воїнів від навчального процесу.

6. Терпляче навчати підлеглих вмінню переносити невдачу, для цього необхідно поясняти, що невдачі у житті трапляються, що це нормально, а головне – це прагнення досягнути мети, не зважаючи

на перешкоди.

7. Намагатися з перших днів служби залучати підлеглих до службових

обов'язків, бойового навчання, суспільного життя, щоб надати

можливість молодому воїнові відчувати впевненість та інше.

В процесі навчання військовослужбовців з розвинутими здіб-ностями до навчання можна використовувати наступні педагогічні прийоми:

1. Під час монотонної течії навчального процесу, що позбавлений емоційних відтінків, їм необхідно частіше надавати можливість для зміни засобів навчальної роботи, чергування завдань різних типів, дозволяти короткі перерви.

2. З метою тренування посидючості використовують методи поетап-ного входу до праці, чергування відпочинку і роботи.

3. У ситуаціях, коли треба здійснити якісь поетапні дії, необхідно контролювати виконання ними вимог поступовості, послідовності, спеціально тренувати сильних у такого роду діяльності, допомагати їм виховувати терпіння.

4. Під час виконання навчальних завдань, що пов'язані з необхідною систематизацією, плануванням та перевіркою виконаного, офіцеру необхідно заохочувати підлеглих робити це самостійно, тим більш що, як відмічають психологи, люди з сильною нервовою системою мають необхідні вольові якості. Основна ж задача офіцера переконати їх у необхідності цього.

 

Організація індивідуальної роботи в процесі навчання потребує (також як і під час організації виховної) вивчення особистості підлеглого, причому з точки зору його здібностей до навчання, оволодіння тією чи іншою військовою спеціальністю. З цією метою можна складати послідовну психолого-педагогічну характеристику військовослуж-бовця, яка надає можливість грамотно підійти до врахування особистих рис підлеглого у процесі навчання та оволодіння військовою спеціальністю. Що може відображати ця характеристика?

1. Біографічні дані про військовослужбовця. Прізвище, ім'я та по батькові; число, місяць, рік та місто народження; національність; дані про батьків та родичів; заняття до військової служби, тощо.

2. Психічні процеси:

а) Пізнавальні. Особливості прояву пізнавальних процесів. Ступінь

розвитку сприйняття, уявлення, уваги, пам'яті, мислення та мови.

б) Почуття. Своєрідність емоційної сфери особистості військовослужбовця, рівень розвитку вищих почуттів і ступень їх поєднання з елементарними почуттями.

в) Воля. Характеристика розвитку (за період служби) основних вольових рис військовослужбовця, прагнення до навчання та оволодіння військовою спеціальністю.

3. Психічні властивості:

а) Спрямованість. Якісні показники розвитку військово-професійної спрямованості (через характеристику потреб і систему мотивів діяльності та поведінки). Співвідношення особистих та суспільних мотивів. Відповідність життєвої мети професійній орієнтації та потребам військової спеціальності.

б) Темперамент. Домінуючий тип вищої нервової діяльності. Вид темпераменту, особливості прояву його негативних та позитивних рис і ступень впливу на суспільну, навчальну та службову діяльність військовослужбовця. Уміння враховувати свій темперамент та керувати ним під час навчання.

в) Характер. Його прояв по відношенню до навчального процесу. Специфічні риси характеру, ступінь впливу основних його рис на процес професійного становлення військового спеціаліста.

г) Здібності. Наявність тих чи інших задатків у військовослужбовця. Рівень розвитку загальних та особистих здібностей. Конкретні здібності підлеглого, які с основою його успішної служби та навчання. Знання військовослужбовцем своїх здібностей та уміння їх вірно використання у навчальному процесі.

4. Висновки. Сильні та слабкі сторони особистості військовослужбовця, його позитивні якості та недоліки. Військово-професійна перспектива. Рекомендації для роботи над собою. Основою характеристики має бути глибокий аналіз службової, навчальної та суспільної сфери діяльності військовослужбовця. Усі положення та висновки мають бути аргументовані. Аналіз здібностей підлеглого слід проводити під кутом зору його здібностей до навчання, пошуку найбільш ефективних прийомів по оволодінню військовою спеціальністю.

Під час складання такої характеристики важливо підкреслити суттєві, типові, а не випадкові риси особистості підлеглого військо-вослужбовця, його сильні та слабі сторони. З урахуванням цього слід виробити тактику індивідуальної роботи з навчання військовослужбовця.

Таким чином, індивідуально-виховна робота –це найважливіший напрямок у системі навчання і виховання військовослужбовців. Для того, щоб вона була ефективною і досягала поставленої мети, необхідно точно дотримуватися таких умов:

• індивідуальна робота має бути систематичною, конкретною, охоплювати усіх військовослужбовців;

• вона повинна враховувати як особливості осіб, що навчаються, так і специфіку військової діяльності;

• кожен офіцер повинен певною мірою володіти багатим арсеналом засобів індивідуальної роботи.

Деякі поради щодо проведення Індивідуально-виховної роботи

 

Індивідуально-виховна робота повинна проводитись системно, постійно, цілеспрямовано, в ході проведення занять з бойової та гуманітарної підготовки, у різних видах повсякденної діяльності, протягом всієї служби.

 

Оцінка результатів індивідуально-виховної роботи

Офіцер повинен завжди бути в курсі змін, які здійснюються у морально-психологічному стані воїна, і систематично оцінювати ступінь розвитку його основних моральних і бойових якостей.

Таким чином, можна побачити динамічну картину морально-психологічного розвитку воїна. Спираючись на аналіз індивідуальної роботи, офіцер здійснює вибір найкращих виховних засобів і методів.

Дієвість ІВР кожен командир може побачити тільки тоді, коли він відчує зворотній зв’язок від воїнів, з якими проводиться ІВР. Це може проходити у формі порозуміння, підтримки словом свого командира, покращення виконання службових обов’язків, шанобливого і дбайливого ставлення до офіцера, бажання надати йому допомогу тощо.

Індивідуально-виховну роботу в роті (взводі) повинні проводити всі командири й активісти (військово-педагогічний колектив роти).

Командир взводу (роти) повинен мати журнал ІВР, а сержант - сержантську книжку, де накопичуються і складаються на воїнів відомості про їх індивідуальні особливості. Крім цього бажано мати план індивідуально-виховної роботи з особовим складом роти (взводу) і графік, що дає можливість проводити, передусім, і профілактичну роботу з будь – якої проблеми виховання (див. дод. 6).

В індивідуально-виховній роботі немає універсальних, на всі випадки життя, рецептів. Кращий засіб впливу на особистість воїна – чуйність, зацікавленість, бажання допомогти, брати на себе його турботи. Бути самому взірцем порядності, честі та совісті, самовідданого служіння Вітчизні, виконання службових обов’язків.

Без любові до людей, поваги їх гідності, братнього ставлення до воїнів, не можна розраховувати на успіх у такій делікатній справі, якою є індивідуально-виховна робота.

Деякі форми виховної роботи з різними категоріями військовослужбовців в роті:

1. Гуманітарна підготовка з сержантами і солдатами.

2. Політичне інформування.

3. Правове інформування.

4. Загальні збори особового складу роти і взводів.

5. Засідання гуртків (вогневих, тактичних, технічних, за інтересами тощо).

6. Концерти художньої самодіяльності .

7. Перегляд кінофільмів та їх обговорення.

8. Читання книг, статей та їх обговорення.

9. Обмін досвідом кращого фахівця.

10. Випуск бюлетеню передового досвіду кращого фахівця.

11. Культпоходи.

12. Екскурсії.

13. Щоденний (обов’язковий) перегляд українських телевізійних новин.

14. Перегляд (обов’язковий) телепередач військової спрямованості.

15. ІМЗ з проблем виховання з усіма категоріями військовослужбовців, які мають підлеглий особовий склад.

16. Наради з проблем виховання з офіцерами, прапорщиками, сержантами, активом.

17. Диспути.

18. Вечори запитань та відповідей.

19. Вікторини.

20. Зустрічі з цікавими людьми.

21. Випуск стінної преси.

22. Тематичні вечори.

23. Колективне прослуховування радіопередач та їх обговорення.

24. Наочна агітація підрозділу.

25. Відвідування кімнати бойової слави частини.

26. Робота з віруючими тощо.

 

Командир (начальник) повинен своєчасно приходити на допомогу підлеглому, враховуючи своє службове становище, через індивідуальне спілкування, впливати на свідомість військовослужбовця з метою попередження негативного впливу обставин на людину, стимулювати його життєву та службову діяльність.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...