Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття про спілкування та його види



За сутністю, спілкування — це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування та розвитку суспільства й особистості.

У процесі спілкування передається і засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури і сутності суб'єктів, що взаємодіють, формуються конкретно-історичні типи особистостей і вся різноманітність людських індивідуальностей, соціалізується особистість.

Спілкування виражає не лише суспільну, а й особисту необхідність індивідів один для одного в процесі суспільного відтворення самої людини в усьому багатстві її особистих здібностей, потреб, цінностей та інших характеристик. У спілкуванні відбувається процес формування особистості, її свідомості та самосвідомості.

Для однієї людини інша людина — партнер у спілкуванні і водночас найважливіший стимулятор власного розвитку, ціль і об'єкт діяльності. Тому спілкування є умовою формування людини як соціальної істоти, здатної до спільного життя із собі подібними. У спілкуванні індивід не лише отримує раціональну інформацію, формує способи розумової діяльності, а й за допомогою наслідування і переймання, співпереживання та ідентифікації засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки1.

Спілкування насамперед виявляється в єдності п'яти його сторін: міжособистісної, когнітивної, комунікативно-інформаційної, емотивної та конативної.

Міжособистісна сторона спілкування відображає взаємодію людини з безпосереднім оточенням: з іншими людьми і тими спільнотами, з якими пов'язане її життя, — сім'єю, професійною групою, які формують у неї певні культурно-історичні та професійні норми поведінки і діяльності. Разом із цими нормами поведінки людина засвоює національно-етнічні, соціально-вікові, емоційно-етичні та інші еталони і стереотипи спілкування.

Когнітивна сторона спілкування спрямована на пізнання співрозмовника, пошук відповіді про те, хто він і чого можна очікувати від нього. Вона охоплює не лише пізнання іншої людини, а й самопізнання. В результаті у процесі спілкування формуються образи-уявлення про себе і партнерів, які регулюють цей процес.

Комунікативно-інформаційна сторона спілкування передбачає обмін між людьми різними уявленнями, ідеями, інтересами, почуттями, настановами тощо.

Емотивна (фр. emotion — збуджувати, хвилювати) сторона спілкування пов'язана з функціонуванням емоцій та почуттів, настроїв в особистих контактах партнерів. Вони виявляються у виразних рухах суб'єктів спілкування, їх діях, вчинках, поведінці. Через них виражаються взаємні відносини, які стають своєрідним соціально-психологічним фоном взаємодії, зумовлюючи більший чи менший успіх спільної діяльності.



Конативна (поведінкова) сторона спілкування слугує цілям узгодження внутрішніх і зовнішніх суперечностей у позиціях партнерів. Вона забезпечує керівний вплив на особистість у всіх процесах життєдіяльності, розкриває прагнення людини до тих чи інших цінностей, виражає спонукальні сили людини, регулює взаємовідносини у спільній діяльності.

Спілкування виконує певні функції:

— прагматичну функцію, яка відображає потреби та мотиваційні причини і реалізується у взаємодії людей у процесі спільної діяльності, при цьому саме спілкування є дуже часто найважливішою потребою;

— функція формування і розвитку, що відображає здатність спілкування справляти вплив на партнерів, різнобічно розвиваючи й удосконалюючи їх, адже спілкуючись з іншими, людина засвоює загальнолюдський досвід, соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності, що історично склалися, а також формується як особистість;

— функція підтвердження, що забезпечує людям можливість пізнати, утвердити і підтвердити себе;

— функція об'єднання-роз'єднання людей, яка, з одного боку, встановлюючи контакти, сприяє передачі один одному необхідних відомостей і налаштовує їх на реалізацію спільних цілей, намірів, завдань, поєднуючи їх тим самим в одне ціле, а з іншого — може спричинити диференціацію та ізоляцію особистостей у результаті спілкування;

— функція організації та підтримки міжособистісних відносин, яка слугує завданням налагодження та збереження стійких і продуктивних зв'язків, контактів і взаємовідносин між людьми в інтересах їх спільної діяльності;

— внутрішньо-особистісна функція, що реалізується у спілкуванні людини із самою собою (через внутрішню чи зовнішню мову у вигляді діалогу). Таке спілкування може розглядатися як універсальний спосіб мислення.

Спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні (лат. verbalis — усний, словесний) засоби спілкування (коли як знакові системи використовується усна і письмова мова) і невербальні (коли застосовуються позамовні засоби).

Є такі види спілкування:

— міжособистісне, що пов'язане з безпосередніми контактами людей у групах або парах, постійних за складом учасників;

— міжперсональне, учасниками якого є конкретні особистості, що володіють спеціальними індивідуальними якостями, які розкриваються у процесі спілкування та організації спільних дій;

— довірливе, під час якого передається особливо значуща інформація; довірливість — суттєва ознака всіх видів спілкування (крім конфліктного), оскільки без довіри не можна проводити переговори, вирішувати інтимні питання;

— конфліктне, що характеризується взаємним протистоянням людей, висловленням незадоволення і недовіри;

— особисте — обмін неофіційною інформацією;

— ділове — процес взаємодії людей, що виконують спільні обов'язки або залучені до однієї і тієї самої діяльності;

— пряме (безпосереднє) — історично перша форма спілкування людей один з одним, на основі якого в пізніші періоди розвитку цивілізації виникають різні види опосередкованого спілкування;

— опосередковане — взаємодія за допомогою додаткових засобів (письма, аудіо-відеотехніки).

Залежно від характеру відносин уся різноманітність спілкування включає такі типи.

Імперативне (лат. imperatives — владний) спілкування — авторитарна, директивна форма взаємодії з партнером з метою досягнення контролю над його поведінкою, настановами і думками, змушування його до певних дій або рішень. Партнер у цьому випадку є пасивною стороною. Кінцева неприхована ціль такого спілкування — підкорення партнера, для чого як засоби використовуються накази, розпорядження і вимоги.

Імперативне спілкування достатньо ефективно використовується в таких сферах відносин, як "начальник — підлеглий", військові статутні відносини, робота за екстремальних умов і надзвичайних обставин. Однак застосування такого типу спілкування є неприйнятним в інтимно-особистісних, подружніх стосунках, контактах між дітьми і батьками, у системі педагогічних відносин.

Маніпулятивне спілкування — форма міжособистісної взаємодії, за якої вплив на партнера з метою досягнення своїх намірів справляється приховано. Разом із тим маніпуляція передбачає об'єктивне сприйняття партнера по спілкуванню, а прихованим є намагання домогтися контролю над поведінкою і думками іншої людини.

"Є група людей, які дуже добре знають, де лежать засоби автоматичного впливу, та які постійно та вміло використовують їх, щоб досягти того, чого вони хочуть. Такі люди йдуть від одного соціального контакту до іншого, вимагаючи від інших поступливості у своїх бажаннях, причому їх успіх вражаючий. Ці експлуататори людей можуть використовувати різноманітні засоби, докладаючи дуже мало власних зусиль. Це є "професіонали" поступливості — люди, які постійно змушують інших поступатися їм. Вони намагаються за будь-яку ціну змусити оточення поступитися, від цього залежить їх успіх у житті"1.

Види спілкування

За своїми формами і видами спілкування надзвичайно різноманітне.

1. В залежності від опосередкованості (чи неопосередкованості) зовнішніми факторами:

- безпосереднє;

- опосередковане:

- через технічні засоби спілкування (телефон, комп’ютер, факс);

- документальне спілкування (через матеріальні носії інформації: листи, телеграми);

- через засоби масової комунікації;

- через досвід попередніх поколінь.

2. В залежності від обумовленості соціально-психологічними факторами:

- формальне (рольове) – спілкування обумовлене соціальними факторами, регламентоване як за змістом, так і за формою. Кожен з нас, виконуючи певні соціальні ролі (пасажира, учня, підлеглого) вступає у спілкування, обумовлене даною роллю. Партнери по спілкуванню можуть нічого не знати один про одного, оскільки в цьому немає потреби. У рольовому спілкуванні людина позбавляється своїх індивідуальних якостей і дії, які вона виконує обумовлюються роллю

- неформальне (міжперсональне) – воно наповнене особистісним змістом, обумовлене тими особистісними стосунками, які встановлюються між партнерами.

3. В залежності від прояву спілкування в суспільних стосунках:

- соціально-орієнтоване – адресоване групі, колективу; суспільні стосунки виражені найяскравіше, спілкування має на меті організувати соціальну взаємодію (лекція, телевиступ тощо)

- предметно-орієнтоване – стосунки обумовлені певною діяльністю, виникає в процесі навчання, праці. Основне завдання – організація групової взаємодії.

- особистісно орієнтоване – спілкування однієї людини з іншою:

- ділове – спрямоване на спільну діяльність;

- особистісне - в центрі особистісні стосунки.

4. За тривалістю в часі:

- короткочасне – невелика кількість комунікативних актів, обмежених за змістом та темою;

- довгострокове.

5. За суб’єктом спілкування:

- спілкування з реальним партнером:

- міжособистісне;

- групове, масове;

- представницьке (суб’єкт не як вільна особистість, а як представник тої чи іншої соціальної групи – зустріч делегацій, педагогічне спілкування)

- спілкування реального суб’єкта з ілюзорним партнером (коли людські якості і здібності приписуються тим, хто ними не володіє: тваринам, речам, природі)

- спілкування реального партнера з уявним (живе лише в уяві людини):

- самоспілкування „я-я” (діалог з собою);

- розмова з фотографією (квазіспілкування) (спілкування з Богом)

- спілкування уявних партнерів – зв’язок суб’єктів, які є надуманим учасниками взаємодії (театр, кінофільми – герої спілкуються між собою, глядач втягується і переживає певні емоції)

6. В залежності від засобів, які використовуються:

- вербальне;

- невербальне;

- комбіноване.

7. За статусом учасників спілкування:

- спілкування рівних за статусом осіб;

- спілкування-підкорення

8. За ступенем бажаності ефекту:

- необхідне спілкування – без такого спілкування, спільна діяльність практично неможлива;

- бажане – сприяє більш успішному вирішенню завдань;

- нейтральне – не перешкоджає і не сприяє вирішенню завдань;

- небажане – міжособистісні контакти, що утруднюють досягнення спільної діяльності

9. В залежності від мотивів та цілей учасників:

- модальне спілкування – люди отримують задоволення від самого процесу спілкування або займаються „виясненням стосунків” – мотиви спілкування лежать в межах самого спілкування.

- дистальне спілкування – спілкування, пов’язане з певною предметною взаємодією. Мета спілкування – передача інформації, спонукання партнера до дії, бажання змінити його погляди, прагнення надати емоційну підтримку. Мотиви лежать за межами спілкування.

 





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...