Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття ВаЖкоВихоВуВаності



Уширокому розумінні важкови-

ховуваність — це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов'язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб'єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як "важких".

Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, — високий рівень загальмо-ваності реакцій); недостатня вікова розвиненість мотиваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам'яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна самооцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття

5. Психологічні питання перевиховування й психокорекції

В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини "важкої") педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності В. П. Кащенко вбачав у таких вадах характеру, які він поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові. До вад характеру, здебільшого емоційних, він відносив:

1. Нестійкість, нерівність і 5. Гнівливість, суперечливість характеру. 6. Лякливість і хворобливі

2. Дратівливість, легка й під- страхи (фобії), вищена збудливість афекту 7. Песимізм або надмірна дитини. веселість.



3. Сильна гострота симпатії 8. Байдужість.

або антипатії до людей. 9. Неохайність або педантизм.

4. Імпульсивність вчинків. 10. Пристрасне читання.

Зумовлені переважно активно-вольовими моментами вади характеру як причини важковиховуваності В. П. Кащенко об'єднував у такі п'ятнадцять позицій:

1. Надмірно виражене бажан- 8. Безглузде грабіжництво, ня руху й діяльності. 9. Катування тварин.

2. Інтенсивна балакучість. 10. Зловтіха й знущання з

3. Постійне прагнення насо- навколишніх людей, лоди. 11. Негативізм.

4. Відсутність визначеної мети. 12. Деспотизм.

5. Нестриманість. 13. Надмірна недбалість.

6. Неуважність (розсіяність). 14. Замкненість.

7. Безцільна брехня. 15. Бродяжництво.

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження "важких" дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних: • Діти з "соціалізованими формами" антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки

10 Педагогічна психологія 289

РОЗДІЛ 4

ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

• Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім'ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості.

Відомий психолог 77. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:

• Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

• Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки. Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психо-лога або соціального педагога.

5.2. Загальна характеристика деВіантної поведінки

Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини. Для педагогічно занедбаних дітей характерними є соціальна

5. Психологічні питання перевиховування й психокорекції

незрілість, бідність духовних запитів та інтелектуальних інтересів, відсутність або недорозвиненість моральних потреб і установок. Такого роду аморальність часто стає джерелом асоціальної поведінки особистості.

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості.

Соціально корисливі девіації — це правопорушення й проступки, пов'язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція, шахрайство тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство, побої, вбивства й зґвалтування). До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації — це самовбивство особистості. Основна риса, яка об'єднує всі ці особливості поведінки людей, — їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв'язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських обов'язків.

Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки:

• несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво);

• поведінка, що засуджується (пов'язана з систематичнішим осудом з боку вихователя);

• девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки);

• делінквентна (передзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи);

• злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);

• деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою).

РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.

Зовнішні факториподіляють на мікросоціальні (родина, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн із перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість делінквентів живе у неблагополучних сім'ях, де наявні напружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей.

Внутрішні фактори,які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі:

• потреба у престижі, самоповазі;

• необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із "немотивованими" вчинками);

• наявність штучних потреб;

• емоційна нестійкість;

• агресивність, найчастіше набута в умовах родини або іншої референтної групи;

• наявність акцентуацій характеру (до групи ризику тут входять гіпертими, істероїди, шизоїди, емоційно-лабільні й нестійкі акцентуанти);

• відхилення у психічному розвитку;

• неадекватна самооцінка тощо.

Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділити

5. Психологічні питання перевиховування п психокорекції

невідповідність власній самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування.

Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:

• Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив.

• Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів.

• Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою.

• Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування.

• Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).

• Зв'язок з іншими дитячими колективами.

• Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи (табл. 11). Особливо цінним з позиції психолого-педагогічного аналізу в наве-

РОЗДІЛ4 ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...