Главная Обратная связь

Дисциплины:






поняття та загальна характеристика



 

2.1. Правове виховання: поняття, зміст та завдання. 25 хв.

Однією із сторін всебічно розвиненої особистості військовослужбовця є наявність у неї високої культури поведінки. Адже, не можна вважати культурним військовослужбовця, який має високі досягнення у бойовій підготовці, має гарну фізичну форму, ґрунтовні й широкі знання, виконує належним чином свої обов’язки на високому рівні і, який водночас порушує норми моралі та норми законів.

Здатність військовослужбовця розуміти норми моралі і законів та відповідним чином поводитись не є природженою. Ці якості формуються під впливом спеціальних виховних заходів, у його спілкуванні з офіцерами, товаришами по службі, та у процесі його участі в різних видах діяльності. Досягається це за рахунок цілеспрямованого впливу з боку офіцера-правовихователя. Під таким цілеспрямованим впливом розуміють правове виховання,що має на меті формування правосвідомості і культури воїнського труда, прищеплення навичок культури життєдіяльності у відповідності вимогами законів, військових статутів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки. Воно пов’язано з формуванням поваги до Конституції та інших законів та правових актів України.

Сучасна кризова ситуація у суспільстві не сприяє позитивному формуванню сприятливого правового і морального середовища для виховання молоді. Неблагополучне соціальне оточення, важкі економічні умови, недоліки в організації виховання в різних освітньо-виховних системах призводять до браку у виховання підростаючого покоління, у тому числі й призовників, чия поведінка виходить за межі морального і правового виховання. Швидко зростає кількість призовників, які мають неповну середню освіту, не працюють, мають грубі порушення суспільного порядку, випадки вживання наркотичних речовин. Спостерігається тенденція зростання дитячої злочинності. Все це зумовлює актуальність правового виховання військовослужбовців і необхідність його проведення у військовому середовищі.

Метою правового виховання військовослужбовців є формування у них правової культури громадянина вільної України. Правова культура складається передусім із свідомого ставлення громадянина до своїх прав і обов’язків, з глибокої поваги його до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватись і виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю і інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Залучення військовослужбовців до правової культури збагачує їх духовне життя. Разом з тим знання ними своїх прав і обов’язків розширює можливості їх реалізації, у тому числі й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ у військовому середовищі.



Підкреслюючи значення правової культури військовослужбовців, слід зазначити, що правове виховання не ставить перед собою мети озброїти їх досконалим і повним знанням діючого законодавства. Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо військовослужбовців знатимуть основні положення військового законодавства і керуватимуться ними при виконанні обов’язків військової служби, виходячи з глибокої переконаності в їх правильності і необхідності.

Армія не ставить перед собою і такої мети – дати військовослужбовцям професійну юридичну підготовку. Правове навчання і виховання військової молоді треба розглядати як невід’ємну частину бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовців. Елементи правового виховання повинні пронизувати всі заходи життєдіяльності військовослужбовців.

Необхідно зазначити, що правова культура є складовою загальної національної культури. Тому правове виховання, як один із напрямів виховної роботи, сприяє соціальному зростанню військовослужбовців, утвердженню в їх свідомості високогуманних принципів, втілених у праві, підвищенню її соціальної активності. Правове виховання військовослужбовців, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Воно визначається передусім правовим статусом військовослужбовців в суспільстві.

Статус (або, як ще називають, правове становище) військовослужбовців – це сукупність гарантованих Конституцією України та законами України прав та свобод, а також обов’язків та відповідальності, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Військовослужбовці України мають всі права і свободи громадянина, що визначені Конституцією України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Громадяни набувають правового статусу військовослужбовців з початком військової служби і втрачають його з закінченням проходження військової служби. Обсяг та реальний зміст прав, свобод, обов’язків та відповідальності військовослужбовців залежить від багатьох факторів чи обставин, з яких можна виділити два головних:

По-перше. військовослужбовець є громадянином своєї держави, отже він має загальний правовий статус особи та громадянина, що включає в себе загальні права та обов’язки, що належать всім громадянам.

По-друге, виконання військовослужбовцем специфічних службових обов’язків, пов’язаних з необхідністю неухильного виконання наказів в будь-яких умовах, в тому числі й з ризиком для здоров’я та життя, обумовлює наявність спеціального (особливого) правового статусу – а саме загальних, посадових та спеціальних прав та обов’язків військовослужбовців, які доповнюють та конкретизують загальні права та обов’язки особи. Останні не повинні перешкоджати виконанню військовослужбовцями службових обов’язків, тобто вони повинні “суміщатися” з інтересами Збройних Сил чи іншого військового формування, де проходить службу конкретний військовослужбовець.

Отже, специфічність правового статусу військовослужбовця в тому, що його права і свободи, обов’язки та відповідальність визначаються з врахуванням можливостей їх реалізації в умовах Збройних Сил чи інших військових формувань, що тягне за собою певні обмеження військовослужбовця в названих правах та свободах.

Обов’язки бувають: загальні, посадові, спеціальні.

Кожен військовослужбовець має посадові обов’язки, котрі визначають обсяг та межі практичного виконання доручених йому за посадою функцій та завдань. Ці обов’язки визначаються військовими статутами, іншими законами, а також настановами, положеннями, інструкціями тощо. У зв’язку з цим військовослужбовець наділяється певними посадовими правами (наприклад – право начальника віддавати накази), які носять забезпечувальний характер, а їх обсяг повинен створити належні умови для виконання обов’язків.

Військовослужбовці, що знаходяться на бойовому чергуванні (бойовій службі), у добовому наряді, несуть гарнізонну чи вартову службу несуть спеціальніобов’язки, які виходять за межі його щоденних посадових обов’язків та прав. Наприклад, вартовий має право підпорядковуватись лише чітко визначеним особам, а також застосовувати зброю. Хоча при цьому слід зауважити, що останнє певною мірою можна назвати і обов’язком. Що є свідченням взаємозв’язку прав та обов’язків у військовослужбовця.

Крім посадових та спеціальних прав і обов’язків всі військовослужбовці мають загальні обов’язки, притаманні військовослужбовцям незалежно від посад, а також права, пов’язані з проходженням служби. Загальні обов’язки та права військовослужбовців викладені у розділі 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (відповідно статті 11-17 та 18-25).

Права військовослужбовців, пов’язані з проходженням служби, повинні опосередковано забезпечити ефективність їх діяльності шляхом реалізації моральних та матеріальних стимулів. Під ними ще часто розуміють пільги, про які йтиме мова далі. Але так можна говорити лише дивлячись з одного боку. А з іншого, вони створюють самостійне суб’єктивне право на пільги.

Права військовослужбовців, пов’язані з проходженням служби, можна розділити на такі групи, пов’язані з:

- просуванням по військовій службі;

- державним матеріальним забезпеченням, відпочинком;

- правом на захист;

- пільгами;

- заохоченням.

Зміст правового виховання військовослужбовціввизначається особливостями права як регулятивного явища, його суспільними функціями і зростаючим значенням в організації і управлінні суспільством.

Юридичне регулювання охоплює в першу чергу військові, господарські, цивільні, адміністративні, сімейно-шлюбні, природоохоронні та інші суспільні відносини.

При визначенні змісту правового виховання доцільно керуватися тим, що військовослужбовцям треба дати знання таких правових положень, які допоможуть їм правильно вибрати лінію поведінки при виконанні ними обов’язків військової служби, сформувати у них погляди і переконання в необхідності поводитись належним чином. Тому зміст правового виховання має передбачати ознайомлення військовослужбовців з основними положеннями, що стосуються військового, державного, адміністративного, цивільного, сімейного, трудового, кримінального права, природоохоронної роботи.

Правове виховання військовослужбовців в першу чергу повинно спиратись на знання основних положень нормативно-правових актів, які регулюють питання військової сфери – Конституція України, Закони України “Про військові формування на Україні”, “Про Концепцію оборони та будівництва ЗСУ”, “Про День Збройних Сил України”, “Про Збройні Сили України”, “Про Рабу національної безпеки і оборони України”, “Про режим надзвичайного стану”, “Про правовий режим воєнного стану”, “Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку”, “Про Загальний військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу” та інші нормативно-правові акти. Зокрема, ті які визначаю правові основи забезпечення національної безпеки та оборони України, правовий статус військовослужбовців та їх соціальний та правовий захист, правове регулювання господарської діяльності у ЗСУ, забезпечення законності та правопорядку ЗСУ.

У законодавстві державне право займає одне з провідних місць. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, які закріплюють основи організації суспільства і правового становища особи, устрій держави. Ознайомлення військовослужбовців з сутністю держави і права допоможе їм зрозуміти роль держави в розвитку суспільства. При цьому важливо розкрити ознаки і загальну характеристику правової держави, діяльність у ній правових інститутів за дотриманістю законності в державі.

Особливим питанням у правовому вихованні є вивчення основних положень конституційного законодавства України. У процесі їх вивчення військовослужбовці мають усвідомити, що в Конституції України виражена воля українського народу, закріплені основи суспільного і державного ладу, основні права, свободи і обов’язки громадян України, матеріальні і юридичні гарантії цих прав, принципи виборчого права, функції законодавчої, виконавчої і судової влади.

Як відомо, важливу роль у нашому житті відіграє адміністративне право, яке регулює організацію і діяльність апарату державного управління та норми адміністративного права, до яких належить ряд правил: санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях та багатьох інших, які стосуються діяльності різних підприємств, установ, їхніх працівників, а також поведінку громадян. У процесі ознайомлення з основними положеннями адміністративного права військовослужбовці мають зрозуміти, що коли людина допустила порушення встановлених загальноприйнятих правил, то на неї накладають адміністративне стягнення. До таких порушень відносять: порушення правил дорожнього руху, порушення правил охорони природи, дрібне хуліганство, незаконне виготовлення і користування радіопередавальними пристроями тощо.

Під час вивчення окремих положень адміністративного законодавства необхідно більше уваги звертати на дотримання військовослужбовцями правил поведінки у громадських місцях (правила поведінки на території військової частини регулюються положеннями військових статутів). Адже вони містять у собі основні вимоги і, до поведінки військовослужбовців за межами військової частини. Ці вимоги охоплюють такі важливі питання життя і діяльності військовослужбовців (безпека життєдіяльності, безпека дорожнього руху, дисциплінованість, охайність, ввічливість тощо).

Якщо військовослужбовець навчиться дотримуватись цих елементарних правил, сформує в себе відповідні навички і звички, то це буде запорукою того, що він здатний буде у майбутньому виконувати ті вимоги, які ставитимуться в певних умовах життя і діяльності.

Кожній людині щоденне доводиться виконувати певні життєво важливі дії купувати продукти харчування, відвідувати кінотеатри, брати в бібліотеці книжку тощо. Цим самим вона вступає у відносини, що регулюються нормами цивільного права.

Норми цивільного права визначаються взаємовідносинами між конкретними громадянами, між громадянами і організаціями, між самими організаціями. Цивільне право накладає певні права й обов’язки на громадян і організації. При цьому військовослужбовець вважається правоздатною особою,тобто здатною володіти цивільними правами й обов’язками. Військовослужбовець може мати майно, яке йому дісталося в спадщину, може бути автором вірша чи оповідання. Військовослужбовець повинен вміти діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов’язки. Тому закон передбачає поняття цивільної дієздатності, тобто здатність особистості здійснювати потрібні дії для використання своїх прав і обов’язків, і встановлює обсяг (повна дієздатність громадян, які досягли 18-річного віку, відносна дієздатність громадян стосується неповнолітніх від 15 до 18 років, часткова дієздатність охоплює дітей до 15 років, обмежену дієздатність суд визнає за тими, хто зловживає алкоголем або наркотиками, повністю недієздатними визнаються судом ті громадяни, які хворіють душевно або є розумово відсталими).

У процесі правового виховання важливе місце посідає вивчення основних положень трудового права, адже після закінчення проходження військової служби військовослужбовець порине у трудову діяльність в процесі якої він ймовірно зустрінеться з багатьма юридичними проблемами, в яких потрібно буде розбиратися.

Військовослужбовець повинен знати умови прийому на роботу і звільнення з неї, тривалість робочого дня і часу відпочинку, охорону і оплату праці, вимоги трудової дисципліни і матеріальної-відповідальності.

У трудовому праві важливе місце посідає питання охорони праці, під якою розуміють систему законодавчих актів і відповідних соціальних, економічних, гігієнічних та організаційних заходів, що забезпечують збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці, зокрема неповнолітніх.

Важливим у правовому вихованні військовослужбовців є вивчення ними основних положень кримінального права. Військовослужбовців повинні чітко уявляти, що таке правопорушення і злочин, відповідальність за підготовку і намір злочину, співучасть у злочині. Офіцер-правовиховник повинен розкрити військовослужбовцям поняття військового злочину, особливий об’єкт та суб’єкт військового злочину, види військових злочинів, особливості кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Дуже важливо пропагувати ідею необхідності непримиренної позиції до будь-яких правопорушень і злочинів. Йдеться про формування громадянської зрілості військовослужбовців, спонукання їх до активної участі в захисті суспільства, його багатства від злочинних посягань, про психологічну і практичну підготовку учнів до виконання правозахисних функцій у суспільстві, що покладаються на громадян України. При цьому підкреслюють, що закон не тільки, заохочує захист усіма громадянами правопорядку в країні, а й особливо захищає особистість правозаступника від злочинних посягань.

Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. Тому в процесі правового виховання військовослужбовців треба ознайомлювати військовослужбовців з основними положеннями шлюбно-сімейного законодавства. До них слід віднести: умови і порядок укладання шлюбу, розірвання шлюбу, шлюбний контракт, особисті та майнові права й обов’язки подружжя, права та обов’язки батьків і дітей, опіка і піклування.

Важливим питанням змісту правового виховання військовослужбовців є природоохоронна робота. Передусім учнів слід ознайомити з основами екологічного законодавства, тобто розкрити зміст законів про охорону надр, водних ресурсів, повітря, лісу, фауни, флори, а також розкрити роль людини, у тому числі й військовослужбовців, в охороні природи та її збагаченні. В ході такої право виховної роботи використовуються наступні нормативно-правові акти: законів “Про охорону навколишнього середовища” (1991), “Про природозаповідний фонд України” (1992), “Про охорону атмосферного повітря” (1992) тощо.

Таким чином, реалізуючи зміст правового виховання, озброюючи військовослужбовців знаннями з різних галузей права, які перетворюються в їхні особисті переконання і на цій основі формуються у них відповідальне ставлення до своєї поведінки, потреба дотримуватись норм моралі і права, активно використовувати надані їм права і свободи, офіцерам-правовиховникам потрібно методично правильно організовувати право виховну роботу у військовій частині.

Основні завдання правового виховання військовослужбовців:

- формування правосвідомості військовослужбовців (правову свідомість слід розглядати як складову наукового світогляду, що відображає правову сторону суспільних явищ і фактів. Таму і формування її здійснюється разом з формуванням політичних, моральних, естетичних, інших поглядів і переконань);

- формування у військовослужбовців правових почуттів, які б регулювали їх поведінку, наприклад, почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, почуття справедливості, нетерпимості до порушників норм права, почуття відповідальності тощо. Інакше основними регуляторами поведінки військовослужбовців стануть прості емоції (гнів, страх), які ведуть до ситуативної поведінки, нерідко неправомірної. Наявність правових почуттів допоможе військовослужбовцю долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності, вибрати з різних шляхів тільки той, який відповідав би нормам права і моралі. Правові почуття виконують роль психологічних чинників, що сприяють правильному подоланню внутрішніх суперечностей духовного світу особистості. Такі почуття сприяють формуванню психологічного ставлення військовослужбовця до правових явищ і їх наслідків. Вони є мотивами правомірної поведінки й емоційними формами саморегуляції, самооцінки вчинків і дій особистості, а також є емоційних компонентами системи ціннісних орієнтацій відповідно до норм права, правил поведінки;

- вироблення у воїнів навичок і вмінь правомірної поведінки, поваги до жорстких вимог військової дисципліни та військової служби;

- доведення до військовослужбовців законів і нормативних актів України та допомога в їх усвідомленні;

- систематичне інформування військовослужбовців з поточних і актуальних правових питань;

- прищеплення воїнам поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;

- доведення до воїнів правових норм, які стосуються Збройних сил України, правових основ їх діяльності;

- ознайомлення з міжнародним гуманітарним правом;

- формування активної позиції у правовій сфері, тобто почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з цими негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності військового підрозділу;

- подолання у свідомості окремих воїнів помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо.

Як свідчить досвід роботи підрозділів з правового виховання військовослужбовців в цій справі мають місце певні недоліки:

- перекіс у бік кримінальної тематики;

- захоплення окремими правовими питаннями замість розкриття всієї системи принципів права, їх місця в житті суспільства, обґрунтування їх справедливості;

- перенесення центру уваги на пояснення того, що закон володіє “обмеженнями”, “заборонами”, замість того, щоб показати моральну суть правових норм, формування досвіду належної поведінки;

- розрив між розкриттям загальних положень права і форм конкретної поведінки, внаслідок чого використовуються приклади, що викликають тільки пізнавальний або розважальний інтерес, а не ефективне включення;

- недостатнє наголошення на особистій відповідальності особистості за скоєне.

На жаль, значна частина офіцерів-виховавтелів вважає, що результативність правового виховання залежить від рівня їхньої сумлінності, усвідомлення ними мети виховання і своєї відповідальності, кількості проведених виховних заходів. Хоч ці показники відіграють не останню роль, але основне – в характері взаємодіяльності офіцерів і військовослужбовців.

Офіцери спільно з військовослужбовцями мають творчо вирішувати загальні життєво важливі проблеми, думати над тим, як здійснити заплановане, постійно вдосконалювати життя і діяльність останніх.

Важливо кожному аспекту правового виховання надавати практичну спрямованість. Мається на увазі, щоб військовослужбовці не тільки одержували правову інформацію під час виховних заходів, не тільки знайомилися зі своїми правами і обов’язками, а й свідомо використовували отримані знання відповідно до конкретного виду діяльності, правильно користувалися своїми правами, виконували свої обов’язки в конкретних життєвих ситуаціях.

У цьому плані доцільно залучати військовослужбовців до активної участі в охороні правопорядку, боротьбі з правопорушеннями, захисті матеріальних і моральних цінностей суспільства, загалом, та військової частини, зокрема. Залучення військовослужбовців до правоохоронної діяльності з наведення порядку у військовій частині формує в них уміння боротися з антисуспільними явищами, виробляє навички правомірної поведінки.

Успіх правового виховання значною мірою залежить і від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самого військовослужбовця. Основною метою діяльності військово-педагогічного колективу слід вважати досягнення такого рівня розвитку правової свідомості особистості військовослужбовця, коли контроль з боку офіцера-педагога за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості стає функцією самої особистості.

Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо військовослужбовець набув здатності самостійно управляти своєю поведінкою відповідно до норм та правил законодавства, в цілому, та військового, зокрема. Така здатність досягається не тільки всім ходом правовиховної роботи, а й самостійною, роботою особистості над собою, її участю у правоохоронній діяльності.

Важливою умовою успіху у правовому вихованні військовослужбовців є забезпечення продуманого його планування. Проблеми правового виховання мають становити органічну частину планів виховної роботи.

 

2.2. Модель процесу правового виховання військовослужбовців Збройних Сил України. 20 хв.

Для того, щоб процес правового виховання військовослужбовців зрозуміти як систему необхідно розглянути та проаналізувати його складові, об’єктивно існуючі компоненти.

Компоненти процесу правового виховання військовослужбовців відповідають на запитання: ”З чого складається цей процес в Збройних силах України?”

Цілеспрямовану організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру або модель виховного процесу .

Знання і осмислення основних компонентів процесу правового виховання дозволяють офіцеру-правовихователю, як педагогу, глибше зрозуміти суттєву характеристику правового виховання як складову педагогічного процесу і науково обґрунтовані підходи до його практичного здійснення.

Ця структура чи модель, по-перше, вказує на те, що правове виховання військовослужбовців має двосторонній характер і обумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя і вихованця на всіх етапах роботи, починаючи з постановки її мети та задач, завершуючи перевіркою і оцінкою її результатів. ”Виключення” вихованців на будь-якому етапі виховання приводить до припинення процесу їх виховання або певним чином порушує її системність, комплексність, безперервність і тривалість.

По-друге, конкретне виокремлення окремих структурних компонентів цього багатоаспектного змістовного педагогічного процесу дає офіцерам-правовихователям чітке уявлення про його основні ланки і, відповідно, допомагає їм цілеспрямовано і якісно організувати цей процес.

Наприклад, відносно до військового педагога, ці дії складають таку систему, складовими якої є:

визначення цілей та задач правового виховання;

залучення вихованців до активної участі в правовиховній діяльності;

формування у них мотивів самовдосконалення;

визначення змісту правового виховання і правовиховних заходів;

планування і організація виховної роботи;

надання навчальній і повсякденній діяльності військовослужбовців позитивно емоційного забарвлення і міцного виховного аспекту;

допомога і регулювання;

контроль за процесом правового виховання, функціонуванням його окремих компонентів та оперативне внесення в них відповідних змін;

оцінка результатів правового виховання тощо.

 

 

Де, S – суб’єкт виховання (вихователь), О – об’єкт виховання (вихованець), Р – результативний компонент процесу виховання.

 

Рис. 1. Модель виховного процесу

 

Коротко проаналізуємо призначення і зміст основних структурних компонентів процесу правового виховання військовослужбовців Збройних Сил України (рис. 1).

Мета як компонент правового виховання має стрижньове значення, є вихідним пунктом теорії та практики правового виховання, безпосередньо стосується всіх учасників цього складного соціально-педагогічного явища, визначає основні напрямки діяльності, зумовлює принципи, зміст, організацію, методи та форми правого виховання.

Мета правового виховання військовослужбовців, по-перше, забезпечує усвідомлення офіцерами-правовихователями і доведення до вихованців мети правового виховання, по-друге, має збагатити останніх моральними уявленнями, поняттями, по-третє, формує у вихованців бажані настанови й переконання, по-четверте, розвиває у них позитивні риси та якості, по-п’яте, ослаблює і викорінює негативні стереотипи поведінки, по-шосте, здійснює виховний вплив на соціальне оточення.

Цілі правового виховання військовослужбовців визначаються в певних державних документах, наказах і директивах Міністра оборони України та інших посадових осіб.

Основною метою правового виховання військовослужбовця є формування правосвідомості

Емоційно-мотиваційний компонент процесу правового виховання. Дійсно, мотив правосвідомої поведінки у військовослужбовців виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні потреби для значущої діяльності та її стимули. У зв’язку з цим офіцер-правовихователь має формувати у вихованців систему позитивних потреб та на їх основі мотиви постійного вдосконалення і самовдосконалення правосвідомості.

Формування мотивів та на їх основі мотивації творчого самовдосконалення – це відповідальний етап діяльності військового педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність правовиховних заходів вихователя і являються “генератором” творчого самовдосконалення кожного вихованця. Це мотиви у військовослужбовців можуть бути різного характеру.

Емоції у життєдіяльності людини виконують функцію “механізмів” діяльності, входять до складу стимулів і мотивів її дій, при вмілому використанні значно можуть відіграти у цілеспрямованій діяльності. Для цього їх обов’язково слід пов’язувати з змістовним компонентом виховання.

Змістовний компонент містить усе те, що складає поняття ”зміст правового виховання”, під яким розуміється сукупність уявлень, понять і суджень з різних галузей права, якими збагачуються вихованці у ході правового виховання.

Змістом процесуального компоненту є організація правового виховання. Цей компонент є одним із головних складових виховного процесу, який можна визначити як операційно-діяльнісний та методичний.

Цей компонент має два аспекти. По-перше, конкретні дії та операції офіцера-правовихователя, які він виконує у повсякденному житті, спілкуванні з вихованцями. По-друге, дії, вчинки, поведінка вихованця у процесі засвоєння правових знань, формування навичок, звичок і вмінь.

Здійсненню виховного процесу сприяють конкретні виховні впливи офіцера-правовихователя: методи, прийоми, форми організації засоби та заходи правового виховання.

Контрольно-регулюючий компонент. Правове виховання, як і будь-який інший соціальний процес, потребує своєчасного контролю якості та ефективності. Правове виховання є досить складним педагогічним явищем, у тому числі й у плані його контролю, аналізу та оцінки.

В процесі правового виховання всі основні контрольні заходи повинні бути заздалегідь чітко заплановані, визначені методи та форми, достатньо глибоко опрацьовані основні критерії оцінки знань, навичок та вмінь військовослужбовців і військових підрозділів. У цьому аспекти у процесі правового виховання все набагато складніше. У зв’язку з цим необхідно чітко визначитися з предметом контролю у процесі правового виховання військовослужбовців, методами та формами її здійснення та критеріями оцінки як процесуального і змістовного компоненту, так і результативного.

Контрольні заходи мають здійснюватися регулярно, систематично, змістовно, об’єктивно і всебічно. Вони можуть проводитися як окремі заходи, так й у комплексі з іншими. Наприклад, їх можна сполучити з підведенням підсумків бойової та гуманітарної підготовки, військової дисципліни, які у підрозділах проводяться регулярно (наприклад, у відділенні та взводі – щоденно, у роті - щотижня). Такі заходи дають можливість своєчасно вносити необхідні корективи в процес правового виховання, зробити його більш конкретним і змістовним, узагальнити передовий досвід.

Результативний компонент, як завершальний етап у процесі правового виховання військовослужбовців, передбачає оцінку виконання мети виховання і опанування вихованцями змістом виховання, прищеплення їм навичок, звичок і вмінь правосвідомої поведінки, їх впливу на повсякденну діяльність та хід і ефективність бойової та гуманітарної підготовки, на формування творчо розвиненої особистості. Також на цьому етапі відбувається контроль і самоконтроль за ходом як всього виховного процесу, так і самовиховання. Ці два види контролю мають діяти узгоджено та взаємно доповнювати один одного. На жаль, фактор самоконтролю правового виховання більшість військових педагогів недооцінюють, а дають перевагу особистому контролю. А тим часом, самоконтроль і самооцінка ходу та результатів правового виховання мають велике значення в формуванні змістовної та міцної мотивації самовдосконалення, запобіганні помилок і тим самим сприяють досягненню більш якісних результатів у цьому процесі.

Така оцінка результатів правового виховання воїнів зі сторони військових педагогів має бути об’єктивною, систематичною і послідовною. Важкість оцінки результатів діяльності військовослужбовця полягає у тому, що вона є багатоаспектною. Дійсно, виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з точки зору військового педагога і справедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок. Відсутність цих аспектів підриває смисл і значущість будь-якої оцінки результатів виховання військовослужбовців.

Щоб оцінити результати виховання, встановити, як воно вплинуло на формування і розвиток особистості військовослужбовця, необхідно одержати чітке уявлення про вимірювання рівнів вихованості військовослужбовців, їхньої свідомості, поведінки. Важливо, безумовно, виявити конкретні зміни в їхній поведінці в результаті виховних впливів, оцінити найбільш ефективні прийоми, способи та форми виховного впливу, виокремити ті, від яких слід відмовитися чи вдосконалювати. Без цього важко оцінити об’єктивно оцінити хід і результати виховної роботи.

Вихованість – комплекс властивостей особистості військовослужбовця, який характеризується наявністю і рівнем сформованості в неї суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. Серцевину вихованості становлять духовні якості, які визначають моральне обличчя військовослужбовця, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.

Таким чином, до результатів виховного процесу відносять:

- конкретні якості особистості військовослужбовця і військового підрозділу та частини;

- систему моральних знань, навичок, вмінь і звичок та ціннісних орієнтацій військовослужбовця;

- конкретні дії та вчинки військовослужбовця, їх вплив на результати бойової та гуманітарної підготовки, виконання функціональних обов’язків;

- психологічну і духовну підготовленість військовослужбовця до виконання службових та бойових задач;

- гармонійний розвиток особистості військовослужбовця, узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами;

- активну життєву настанову і орієнтацію на досягнення суспільно цінних успіхів у майбутньому тощо.

Ці результати, водночас, є показниками оцінки вихованості військовослужбовця. Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий, середній і низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості військовослужбовця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак відповідного категорію.

Про середній рівень розвитку якості судять на основі наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.

Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загального числа, що розкриває критерії, чи у раз їхньої відсутності.

Критерії – це ознака, на основі якої здійснюється оцінка якої-небудь якості особистості військовослужбовця. А критерії оцінки виховання, відповідно, це такі ознаки, на основі яких можна судити про рівень вихованості військовослужбовця, оцінити виховні впливи суб’єктів виховання, ефективність функціонування виховної системи та ін.

Основними критеріями оцінки результатів виховної діяльності виховної системи військового підрозділу можуть бути:

- відповідність досягнутих результатів виховання поставленої меті;

- рівень вихованості конкретних військовослужбовців, згуртованість військових колективів, позитивний морально-психологічний клімат у них та їх конкретний вплив на результати бойової та гуманітарної підготовки, рівень бойової та мобілізаційної готовності, якість виконання службових обов’язків;

- відповідність вихованості військовослужбовців загальноприйнятим нормам, правилам, цінностям;

- конкретні дії, вчинки військовослужбовців, їх характер та відповідність загальнолюдським цінностям;

- оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретних виховних впливів;

- рівень бойової майстерності особового складу та характер виконання навчальних і бойових завдань;

- педагогічна майстерність вихователів, оптимальне планування, організація та здійснення виховної роботи та ін.

Таким чином, модель процесу виховання військовослужбовців складає струнку систему взаємопов’язаних цілей, принципів, завдань, змісту, методів, форм і результатів виховання, різних варіантів і етапів досягнення цілей і завдань виховання, різноманітні двосторонні взаємини вихователів і вихованців у цьому процесі. Ця модель сприяє вихователям уявленню процесу виховання у військовому підрозділі та частині як цілісного соціально-педагогічного явища, де кожний окремий структурний елемент відіграє надзвичайно важливу роль і забезпечує ефективність дій інших елементів.

 

2.3. Принципи правового виховання 25 хв.

Організація правового виховання військовослужбовців вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання.

Організація правового виховання військовослужбовців вимагає дотримання як загальнопедагогічних принципів виховання, так і специфічних принципів правового виховання, до яких відносять:

Принцип зв’язку правового виховання з життям, який вимагає врахування стану дисципліни й порядку у підрозділі, військовій частині, місці дислокації. Зауважимо, що специфіка правового виховання військовослужбовців ЗСУ вимагає тісного зв’язку з їх практичною діяльністю, адже знання права нерозривно пов’язані з повсякденною діяльністю і поведінкою військовослужбовців.

Принцип виховання особистості в колективі вимагає регулювання складної системи моральних і правових взаємин військовослужбовців, виконання ними своїх прав і обов’язків на основі вимог статутів, правил поведінки в громадських місцях, усунення причин можливих конфліктів, порушень розпорядку дня.

У правовому вихованні важливо наголошувати на особисту відповідальність військовослужбовця за скоєний аморальний вчинок чи правопорушення. Адже будь-яке правопорушення є вольовим, вибірковим вчинком особистості, яка саме тому повною мірою відповідальна за це.

Принцип опертя на позитивне в особистості військовослужбовця і його досвіді має свою специфіку у правовому вихованні, коли йдеться про військовослужбовців, які допускають порушення військової дисципліни і правопорядку. Виховну роботу з такими військовослужбовцями нерідко перетворюють у щоденне моралізування, виставляння їхніх недоліків, у боротьбі з ними. Таке ставлення, не спонукаючи їх до кращої поведінки, тільки призводить до їх озлоблення. Кращих результатів домагаються ті офіцери-вихователі, які навіть у порушника військової дисципліни знаходять позитивні якості, намагаються спиратися на них у виховній роботі.

Принцип поєднання високої вимогливості з повагою до військовослужбовців у правовому вихованні має на меті дотримання сформульованого А. С. Макаренком принципу: «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». Успіх правового виховання залежить від вимогливості командирів всіх рангів. Ретельно продумані, педагогічно обґрунтовані вимоги повинні бути усвідомлені всіма офіцерами-вихователями, стати життєвим кодексом військового колективу. Єдність вимог допомагає забезпечити виконання кожним військовослужбовцем вимог шкільного режиму і встановленого порядку, контроль за їхньою поведінкою.

Принцип єдності, систематичності і послідовності педагогічних впливів у правовому вихованні військовослужбовців зумовлена тим, що в його здійсненні беруть участь військовослужбовці, офіцери-вихователі і навіть батьки військовослужбовців. Всі ці впливи повинні створювати єдину систему, спрямовану на виховання у військовослужбовців правової свідомості і правомірної поведінки.

Принцип врахування вікових особливостей та життєвого досвіду військовослужбовців. Так, на першому етапі служби у Збройних Силах доцільно враховувати, що військовослужбовці тільки-но приступили до виконання свого військового обов’язку. Вони починають засвоювати вимоги військових статутів, розпорядку дня, правил поведінки, необхідність виконання розпоряджень командирів. Згодом обсяг обов’язків збільшується, у військовослужбовців підвищується інтерес до морально-правових проблем, відповідальність за свою поведінку перед військовим колективом, командуванням і , врешті-решт, батьками.

Принцип системного підходу стосовно правового виховання військовослужбовців полягає в: єдності мети, завдань і змісту правового виховання; єдності методів, прийомів і форм правовиховної роботи; єдності й узгодженості дій усіх зовнішніх виховних впливів і самовиховання особистості військовослужбовців; єдності правової свідомості і поведінки військовослужбовців; урахуванні вікових та індивідуальних особливостей військовослужбовців; вивченні, аналізі рівня вихованості військовослужбовців і відповідному коригуванні правовиховної роботи; вивченні, узагальненні й поширенні кращого досвіду правового виховання військовослужбовців.

Принцип єдності правового і морального виховання. Цей принцип випливає з того, що основу моралі і права становить єдність, яка виражається в спільності їх основних принципів, у тому, що право і мораль є виразниками передової свідомості і волі народу. Принципи і норми моралі мають загальний характер, охоплюють всі сторони суспільного життя і регулюють взаємовідносини між людьми, їхнє ставлення до суспільства і до держави. Ці моральні норми лежать в основі права і правових відносин. Тільки право і правосвідомість охоплюють вужче коло відносин між людьми і їхніх взаємовідносин із суспільством і державою, ніж мораль. Це також зумовлює тісний зв’язок між правом і моральним вихованням.

Необхідність поєднання правового і морального виховання пояснюється й тим, що окремі військовослужбовці не володіють усіма моральними нормами, нерідко неправильно розуміють ті чи інші з них, особливо це стосується молоді, а тому допускають відхилення від них у поведінці. У такому разі правовими нормами здійснюється контроль за тими, хто порушує моральні норми. Тому правове виховання, як засіб профілактики правопорушень, повинне постійно здійснюватися як складова частина морального виховання військовослужбовців, а не як “автономна” правова освіта. У реалізації цього принципу важливо вміло поєднувати моральну і правову оцінку поведінки військовослужбовця.

В основі правового виховання військовослужбовця має бути передусім виховання культури спілкування з людьми, повага до людей, до праці, природних багатств, до матеріальних і духовних цінностей, а вже потім, як висновок, як наслідок, має бути виховання поваги до закону, права, бо в правових нормах, правилах поведінки виражені моральні цінності нашого суспільства. Звідси – висновок, що кожен вчинок військовослужбовця, його поведінку слід оцінювати передусім з позиції моральних норм. Моральна оцінка має бути основою правової оцінки вчинку.

Принцип оперативності. Реалізаціяцього принципу передбачає своєчасне і вміле пропагування і роз’яснення прийнятих законів чи нормативних актів. Метою її є також організація цілеспрямованої правовиховної роботи у військовій частині. Цей принцип вимагає, щоб офіцер-вихователь, одержавши нові відомості про конкретного військовослужбовця, коригував виховну роботу з ним залежно від змісту отриманої інформації.

Принцип поєднання переконання з примусом. Суть цього принципу полягає в тому, то у правовнховній роботі з військовослужбовцями, крім засобів переконання, у необхідних випадках застосовують і засоби примусу. Завдяки примусу недисциплінований військовослужбовець чи військовослужбовець-правопорушник змушений дотримуватись загальноприйнятих моральних норм людського співжиття.

Поєднання переконання з примусом у діяльності військового педагога та у житті військового колективу залежить від рівня правової свідомості військовослужбовців – зростання рівня правосвідомості знижує необхідність застосування засобів примусу. Домінуючим у правовому вихованні має бути переконання.

Принцип законності у правовому вихованні військовослужбовців вимагає передусім, щоб офіцери-вихователі в своїй діяльності самі суворо дотримувалися норм моралі і права. Вони мають сумлінно ставитися до своїх обов’язків, дотримуватися вимог військової дисципліни, берегти військове майно, дбайливо ставитися до озброєння та військової техніки, тобто являти собою взірець високої правової культури.

Принцип єдності прав і обов’язків військовослужбовців ґрунтується на поєднанні інтересів особи і суспільства. Конституційні права громадян і свободи забезпечуються широкою системою економічних, політичних і юридичних гарантій.

Знання офіцерами-вихователями особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання дозволяє добирати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з формування у військовослужбовців правової свідомості, вироблення у них навичок і звичок правомірної поведінки.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...