Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття про характер людини



Спостерігаючи за поведінкою людини, можна побачити прояви сміливості, наполегливості, правдивості, відвертості, тобто певних рис її особистості. Але ці ознаки не завжди характеризують цю людину, бо за інших обставин ці риси можуть і не проявитись. Та якщо ми знаємо, що ця людина завжди смілива, наполеглива, правдива, відверта, то можемо сказати: ці риси характеризують її і за будь-яких умов ми можемо очікувати від людини їх прояву. У цьому випадку йдеться про характер людини. Характер — складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявля­ється в її поведінці. Хар-р - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Хар-р є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса хар-ру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою хар-ру. Щоб бути рисою хар-ру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах. Хар-р можна визначити як частину структури особистості, в яку входять тільки досить виразні риси особистості, суттєво пов’язані одна з одною як ціле. Хар-р – це каркас особистості.

Виділяють такі риси хар-ру:

1) риси, які хар-зують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування - ощадливість, раціональність;

2) риси, які хар-зують дії, спрямовані на досягнення цілей - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;

3) риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і хар-зують особливості дії, вчинків, поведінки загалом - інтраверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.

Риси особистості поділяють на основні та додаткові. Основних рис значно менше, але вони є основою особистості і визначають її розвиток, адаптацію та психічне здоров’я. Якщо ступінь вираженості основних рис великий, то вони накладають відбиток на особистість в цілому, а при несприятливих соц.умовах можуть зруйнувати структуру особистості.

Структура характеруСтруктур­ність характеру виявляється у закономірній залежності між окремими його рисами. Так, скромність і сором'язли­вість, як правило, поєднуються з тактовністю і поступливі­стю, а зарозумілість та пихатість — із недоброзичливим, неуважним і зверхнім ставленням до людей. Такі систе­ми взаємопов'язаних властивостей називають симптомо-комплексами. Структура характеру визначається не тільки взаємо­зв'язком окремих властивостей, а й властивостями, при­таманними характеру загалом. Таких структурних влас­тивостей характеру виділяють чотири: 1) ступінь їх глибини. 2) активність. 3) рівень стійкості (мінливості). 4) пластичність. Структура характеру не дається від природи, а форму­ється в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Усе розмаїття людських характерів важко охопити на­віть детальною типологією. Характер — це продукт тривалого і наполегливого самовиховання. Отже, на відміну від вродженого темпераменту, хара­ктер є життєвим утворенням. Його властивості зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під впливом виховання і самовиховання.



36.Акцентуації рис характеру та темпераменту.

„Акцентуйовані особистості” мають як потенційні можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативні потенції. Деякі „акцентуйовані особистості” можуть постати у негативному світлі, оскільки життєві обставини були несприятливими, але під впливом інших обставин вони могли б досягти неабияких успіхів. К. Леонгард виділив 10 типів «акцентуйованих особистостей», які поділив на 2 групи за принципом акцентуації властивостей або хар-ру, або темпераменту. До акцентуації рис хар-ру віднесемо демонстративний, педантичний, стійкий і неврівноважений. Акцентуації за темпераментом - це гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотомічний, афективно-екзальтований та емотивний типи.

1. Демонстративний тип хар-зується підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів і події, власних помилок і недоліків, що має прояв у неправдивості фантазії, удаванні. Хар-ні також авантюристичність, пихатість, «утеча в хворобу», якщо незадоволена потреба у визнанні. Дуже егоїстичні, прагнуть уваги до себе і визнання, часто видають бажане за дійсне, лукаві, пристосовуються, артистичні, обдаровані багатою фантазією, схильні до істерії.

2. Педантичний тип - протилежний демонстративному. Хар-ні ознаки: підвищена ригідність, інертність психічних процесів, нездатність до витіснення травмуючих переживань. Цим людям притаманна акуратність, сумлінність, надійність у справах, але они здатні дратувати оточуючих надмірним формалізмом та занудством, сумніваються при прийнятті рішення, не здатні до прийняття остаточного рішення.

3. Стійкий (ригідний) тип хар-зується надмірною стійкістю афекту зі схильністю до формування паранояльних і надцінних ідей. Хар-ні також підвищена підозрілість, образливість, стійкість негативних переживань, прагенення домінувати над іншими, несприйняття чужих думок і, як наслідок, конфліктність. Акуратні, цілеспрямовані, самолюбиві, докладають значних вольових зусиль задля досягнення намічених цілей, прагнуть до авторитету і влади.

4. Неврівноважений (збудливий) тип - це підвищена імпульсивність, послаблений контроль над бажаннями і збудженнями. Дратливість, постійно уникають труднощів, часто гніваються і цютують. На виглід - похмурі, в розмові обговорюють лише те, що «лежить» на поверхні, відповідають скуто. Схильні до епілепсії, яка має прояв у збудливо-нудотному настрої, в’язкості мислення, конфліктності.

5. Гіпертимічному типу притаманна така особливість, як підвищений фон настрою у поєднанні із жадобою діяльності, оптимізмом, підприємливістю і високою активністю. Хар-на тенденція - не доводити почате до кінця. Самооцінка трохи завищена, легко прощає свої помилки і недоліки, свою вину, як правило, звалює на інших. У той же час - не злопам’ятні. Не дуже надійні: багато обіцяє, мало робить. Має веселу вдачу, любить зміну місць, спілкування, нові враження. Повно задумок і ідей, притягує до себе людей, навкруги нього «кипить» життя.

6. Дистимічний тип - це протилежність гіпертимічному, хар-ться зниженням основного фону настрою (інколи до субдепресії), песимізмом, фіксацією на сумних сторонах життя, ідеомоторною (ідея - в життя) загальмованістю. Цим людям притаманні низбкий рівень контактності, небагатослов’я. Ведуть замкнутий спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Вони серйозні, сумлінні, віддані в дружбі, одначе занадто пасивні і мляві. Їх легко впізнати по сором’язливому і безрадісному вигляду, міміка в них мало виразна.

7. Тривожно-боязливому типу властиві схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість. Для таких людей хар-на також підвищена вразливість, загостренне почуття власної неповноцінності, нерішучість, схильність до «самозанурення», постійний сумнів і тривалі розмірковування.Вони часто очікують будь-яких неприємностей навіть у звичайних обставинах, рівень самооцінювання дещо занижений. Чим яскравіше у тривожний особисто виявлена полохливість, тим імовірніша супроводжуюча її підвищена збуджуваність автономної нервової системи, яка підсилює соматичну реакцію страху через систему інервації сердця.

8. Циклотимічний тип хар-зується зміною гіпертимічних і дистимічних фаз, тобто фази хорошого і поганого настрою змінюють одна одну з різними періодами. Радісні події викликають у таких людей не тільки радісні емоції, але й супроводжуються загальною картиною гіпертемії: жадобою діяльності, підвищеною балакучістю, фантаном ідей. Печальні події викликають пригніченість, а також сповільненість реакцій і мислення.

9. Афективно-екзальтований тип - це тип «тривоги і щастя». Особи цього типу легко переходять у захоплення від радісних подій і у відчай - від сумних. Їм до смаку розваги, життєва насолода, почуття обов’язку і вищі цінності формуються важко. Їм потрібен твердий, але не жорсткий контроль протягом усього життя. Захоплення і пориви можуть ніяк не пов’язуватись із особистими стосунками. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання релігійного порядку, пошуки світогляду - все це захоплює екзальтовану людину до глибини душі.

10. Емоційний тип майже схожий на афективно-екзальтований. Але емоційні особи реагують не так бурхливо, а їхні емоції розвиваються не так швидко. Вони відрізняються особливою чутливістю і глибиною переживань у сфері тонких емоцій духовного життя. Їхня хар-на риса- сензитивність ( почуття, відчуття), що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які з ними трапляються.

37.Поняття, властивості і види уваги.

Відображаючи дійсність, людина завжди спрямовує свою психічну діяльність на ті предмети і явища, які для неї мають життєве значення, відповідають її потребам. Цю вибірковість психічної діяльності пов'язують із та­кою властивістю психіки, як увага. Увага спрямованість і зосередженість свідомості, що передба­чає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової актив­ності індивіда. Найважливішими функціями уваги є регуляція діяль­ності та контроль за її перебігом. Від того, на чому і як зосереджується людина, залежить чіткість і повнота від­чуттів, сприймань і думок. На відміну від певних пізнавальних процесів (сприй­мання, пам'яті, мислення) увага не має свого змісту. Вона виявляється у всіх пізнавальних процесах, характеризую­чи динаміку їх перебігу. Види уваги.У вітчизняній психології увагу поділяють на мимовіль­ну, довільну і післядовільну. Мимовільна увага увага, що виникає в процесі взаємодії люди­ни з навколишнім середовищем без її свідомого наміру і без будь-яких вольових зусиль із її боку. Спочатку мимовільна увага існує як безумовний рефлекторний про­цес, зумовлений дією зовнішніх подразників. Існує багато властивостей подразників, дія яких спри­чиняє появу мимовільної уваги. До них належать: новиз­на, раптовість дії, сила, зміна інтенсивності дії, переміщен­ня об'єкта в полі зору тощо. Довільна увага увага, яку особистість свідомо викликає, спря­мовує і регулює. Довільна увага має суспільну природу. Вона сформу­валася в процесі праці й спілкування людей. Оволодіння мовою дало людині змогу ставити перед собою усвідомле­ну мету, оцінювати і обирати шляхи її досягнення, перебо­рювати зовнішні та внутрішні перешкоди і спрямовувати свої зусилля на виконання окремих етапів трудового акту. Хоча мимовільна і довільна увага суттєво відрізня­ються між собою, між ними існують взаємозв'язки і взаємопереходи. Довільна увага виникає з мимовільної при утворенні узагальнених умовних зв'язків, але й довільна може стати мимовільною у зв'язку зі змінами в мотива­ції діяльності. Післядовільна увага увага, що виникає на основі інтересу до процесу діяльності. Вона є цілеспрямованою, тобто залишається на тому ж об'єкті чи виді діяльності, свідомо контролюється і не потребує вольових зусиль для підтри­мання, її виникнення збільшує трива­лість зосередження на діяльності, сприяє зменшенню вто­ми, підвищенню продуктивності праці. Післядовільна увага є оптимальною у всіх видах діяльності, але особливо ефективною — в розумовій роботі. Характерними рисами уваги є:

Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні. Концентрація передбачає або підвищення інтенсивності сигналу, або збільшення зна­чущості діяльності при обмеженні поля сприйняття.

Стійкість уваги — тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, — всього 2-3 секунди. Довільна увага досягається вольо­вим зусиллям, послаблюється через 15 хвилин напруженої праці, а по­тім починає коливатися. Після — довільна увага виникає як результат розвитку мимовільної, як ефект опрацьовування. Свідомого контролю вона не потребує.

Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу де­кілька дій.

Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги, що ви­мірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості. Якщо сприймається новий мате­ріал, то у свідомості одночасно відбивається не більше одного об'єкта. Коли увага спрямована на знайомі предмети, то людина може одночас­но утримувати кілька предметів. Як правило, свідомість відбиває 7±2 предмети.

Розвиток уваги.

Будь-яка діяльність людини пов’язана з увагою. Відображаючи дійсність, людина завжди спрямовує свою психічну діяльність на ті предмети і явища, які для неї мають життєве значення, відповідають її потребам. Цю вибірковість психічної діяльності пов'язують з увагою. Таким чином, увага спрямованість і зосередженість свідомості, що передба­чає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової актив­ності індивіда. Розвиток уваги є об’єктивною необхідністю у практичній діяльності людини. Особливо це важливо у тих галузях людської діяльності та професіях, які пов’язані з численними підрахунками, у тих сферах діяльності, де помилки можуть спричинити негативні наслідки не лише для відповідного працівника, а й для людства в цілому. Також розвиток уваги є необхідним для тих напрямків діяльності особистості, в яких відбуваються постійні зміни умов праці. Увага дає нам змогу зосередитись на найважливіших аспектах діяльності, виділити її значущі елементи і зосередитись та сконцентруватись на них. Існує чимало способів та прийомів розвитку уваги. Наприклад, людині показують картинки, які швидко змінюють одна одну, а потім запитують, що було зображене, наприклад, на 3-ому малюнку або кількість зображених на ньому предметів тощо. Або ж наприклад, учням читають текст, а потім задають питання, які стосуються певних деталей і на основі відповідей роблять висновок про уважність прослуховування тексту, в такий спосіб тренуючи увагу

.39.Поняття, властивості і види відчуттів.

Однією з найпростіших форм відображення дійсності є відчуття. Відчуття відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Через відчуття здійснюється безпосередній зв'язок свідо­мості із зовнішнім світом. Отже, відчуття — це суб'єктивні образи об'єктивно­го світу. Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зов­нішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну при­роду, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Види відчуттів:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і поло­ження нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Основ­ною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість. Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів.. Наприклад, слухові відчуття відрізня­ються за висотою, тембром, гучністю. Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональ­ним станом рецептора, який залежить від стану організ­му, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Тривалість — часова характеристика відчуття. Вона за­лежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функ­ціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Адаптація (лат. adapto — пристосовую) — зміна чут­ливості аналізатора під впливом подразника постійної си­ли, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підви­щенні — за малої. Сенсибілізація — підви­щення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії ана­лізаторів і систематичних вправ. При сенсибілізації спостерігається тимчасове зни­ження нижнього порогу відчуттів. Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного аналізато­ра відчуття, характерного для іншого аналізатора.

40.Поняття, властивості і види сприйняття.

Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного. На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі власти­вості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними. Ілюзія - це спотворення відображення дійсності. Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови; музики;

• людини людиною.

Основні особливості сприймання.Специфіка сприй­мання відображується в системі його особливостей, до яких відносять предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість. Предметність сприймання. Суттю її є відображен­ня в перцептивному образі властивостей предмета як не ізольованих, а таких, що належать предмету. Цілісність сприймання. Виявляється вона як власти­вість перцептивного образу відображати предмет у всій су­купності його рис як єдине ціле. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і поперед­нього досвіду (смак). Структурність сприймання. Вона полягає в тому, що сприймання є не просто конгломератом відчуттів — в ньому відобража­ються відношення різних властивостей предмета, тобто його структура. Формується вона у людини протягом певного часу. Так, читаючи окреме слово, людина об'єднує його літери у ціле, що набуває конкретної завершеності в слові (структурі) після сприймання літер. Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмис­лене та більш чи менш повно може бути висловлене словами. Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше. Вибірковість сприйніття залежить як від об’єктивних властивостей предметів, так і від суб’єктивної установки, зокрема від аперцепції. Аперцепція - це залежність від прийняття від загального змісту пси­хічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості. Фізіологічні основи сприйняття за І. П. Павловим, це - «рефлекс на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідно­шення між подразниками. Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні. Спостереження - це умисне планомірне сприйняття, здійснюва­не з певною, ясно усвідомленою метою. Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення. Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуван­ням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації. Виховна робота зі школярами середнього віку - важливіша та найскладніша із теперішніх завдань. Педагогам треба глибоко осмислювати особливості розвитку та поведінки сучасного підлітка, вміння поставити себе на його місце в складні та суперечливі умови реального життя. Учень середнього шкіль­ного віку здатен зрозуміти аргументацію, впевнитися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доводами.

41. Поняття, процеси і види пам’яті.

Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку. Пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам'ять — це здатність особистості фіксувати, зберігати і відтво­рювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички).

Процеси пам'яті:

Запам'ятовування - це процес пам'яті, завдяки якому відбуваєть­ся закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

Запам'ятовування завжди вибіркове. У пам'яті зберігається дале­ко не все, що діє на наші органи відчуття. Вибірковість пам'яті зале­жить від мотиву, мети, установки, діяльності особистості.

Відтворення - це процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам'яті й переведення в оперативну. Відтворюючи в процесі відтворення різні етапи, можна розташувати їх у такому порядку: впізнавання, власне відтворення і пригадування.

Впізнавання - це відтворення якогось об'єкта в умовах повтор­ного сприйняття.

Спогадання - відтворення образів нашого минулого, локалізова­ного в часі та просторі.

Забування -процес, протилежний запам'ятовуванню.

Забування часом допомагає «розвантажувати» пам'ять від бага­тьох непотрібних деталей і узагальнювати те, що запам'яталося, спри­яючи його збереженню.

Ремінісценція - відстрочене відтворення тимчасово забутого ма­теріалу.

Збереження інформації. Чимало з того, що має для людини особ­ливо важливе життєве значення, взагалі не забувається. Збереження завченого матеріалу після певного відтинку часу знаходиться в обер­нено пропорційному відношенні до обсягу цього матеріалу.

Індивідуальні відмінності в процесах пам'яті виявляються у: (• швидкості; • точності; • тривкості запам'ятовування; • готовності до відтворення).

Види пам'яті.

1. За характером психічної активності.

Моторна пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворен­ня рухів та їхніх систем — ознакою доброї моторної пам'яті є фізична спритність людини, моторність у праці.

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття — пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигнали, які або спонукають до дії, або утримують від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання.

Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слухо­вою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою.

Ейдетична пам'ять. Ейдетичні образи пам'яті - це результат збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Ейде­тичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наглядністю, яка цілком недоступна звичайному уявленню.

Словесно-логічна пам'ять — наші думки, втілені у фор­му мови. Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.

2. За характером мети діяльності.

Мимовільна пам'ять - це запам'ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати.

Довільна пам'ять - це коли ставиться певна мета запам'ятовуван­ня і відтворення з докладанням вольового зусилля.

3. За тривалістю утримання інформації.

Тривала пам'ять — є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтво­рення.

Короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збе­реженням після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негай­ним.

Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування інформації, не­обхідної тільки для виконання певної дії.

4.За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятову­ється:

Смислова пам'ять пов’язана з розумінням ма­теріалу, який запам'ятовують.

Механічна пам'ять, її особливість полягає у неро­зумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію.

42.Прийоми підвищення продуктивності пам’яті.

Серед форм психічного життя лю­дини особливе місце посідає пам'ять як один із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи. Пам'ять процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду. Пам’ять посідає одне із найважливіших місць у психічних процесах. У процесі практичної діяльності людини обов’язково існує певна кількість інформації, яку людина повинна добре знати і в любий момент її відтворити. Саме в цьому полягає процес запам’ятовування. Запам’ятовування певної кількості інформації сприяє підвищенню продуктивності у роботі, пришвидшенню виконання певних завдань. До речі, можна простежити пряму залежність між досвідом людини та кількістю інформації, яку вона запам’ятовує. Водночас зі збільшенням кількості інформації, що її має запам’ятати людина помітно зростає її фільтрація, намагання виділити головне. З усього вище сказаного можна зробити висновок про те, що пам’ять необхідно тренувати та розвивати задля покращення хоча б результатів практичної діяльності. Існує чимало способів тренування пам’яті. Можна розвивати як зорову, так і слухову пам’ять. Наприклад, людині показують картинки, які швидко змінюють одна одну, а потім запитують, що було зображене, наприклад, на 3-ому малюнку або кількість зображених на ньому предметів тощо. Або ж наприклад, учням читають текст, а потім задають питання, які стосуються певних деталей і на основі відповідей роблять висновок про уважність прослуховування тексту, в такий спосіб тренуючи слухову пам’ять. Або ж показують картинки або читають слова, ніяк не поєднані за своїм змістом, а потім пропонують відтворити їх у тому ж порядку, у якому вони були задані. Чим ближча відповідь до заданого зразка, тим вища продуктивність зорової чи слухової пам’яті.

43.Мислення, його види, форми та операції.

Мислення— це найвища форма відображення реальності та під­ґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосереднене, абстрактне, узагальнене пізнання.

Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважли­віше значення мають слово, мова, аналізатори.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідом­лення їх виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їх перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення — прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характе­ризуються певнимиформами мислення:

· асоціації— елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдя­ки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

· судження — відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;

· умовивід — утворення шляхом міркування нового судження на ос­нові кількох взаємопов'язаних засновків-суджень; ,

· розуміння — пізнання зв'язків між предметами, явищами, що пе­реживається як задоволення пізнавальної потреби;

· поняття — це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта;

Вся мислительна діяльність складається з такихрозумових операцій:

Аналіз — мислительний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Порівняння — встановлення схожості і відмінності між пре­дметами, явищами та їх компонентами.

Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за­гального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція — мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від не­суттєвих ознак.

Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об'єк­тивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттє­вого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.

Розрізняють такі види мислення:

наочно-дійове — спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;

образне — застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;

абстрактно-логічне — відображення фактів, зв'язків і закономірнос­тей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;

розуміння усної або письмової мови — пізнання таких зв'язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у пев­ній системі понять, що відображають ці зв'язки;

мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприй­няття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;

планування пов'язане з уявленнями та мисленням імовірностями;

планування — це розумові дії, що спрямовують на подолання можли­вих перешкод на шляху до мети;

уявлення — створення нових образів на основі минулих;

мрія — створення образу бажаного майбутнього.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...