Главная Обратная связь

Дисциплины:






Методи і моделі історичного пояснення



 

Історичне дослідження починається, як ми бачили, з установлення й інтерпретації фактів, але на цьому, звичайно, не закінчується. Подальше його завдання полягає в тому, щоб пояснити і зрозуміти ці факти. Загальна схема пояснення в різних науках і навіть у буденному пізнанні полягає в тому, щоб установити логічний зв'язок між деяким загальним твердженням й окремим фактом. Як можна встановити зв'язок між загальним і окремим або як підвести окреме під загальне? Чи існує загальна, єдина модель пояснення для всіх наук, або ж різні науки вимагають різних схем і моделей пояснення?

На це запитання в історії наукового пізнання відповідали по-різному. Оскільки в науці поряд з каузальними законами вивчаються й інші типи законів, то надалі поряд з ними для пояснення стали використовуватися функціональні закони, котрі на відміну від каузальних, які виражають відношення між причиною і наслідком, аналізують інші різноманітні відношення, наприклад відношення між об'єктом і його властивостями, структурні, порядкові і т.ін. Прихильники позитивізму наполягають, що структури і моделі пояснення в природознавстві та соціально-історичних науках не повинні в принципі відрізнятись одна від одної. Їх опоненти - антипозитивісти, навпаки, підкреслюють необхідність існування різних типів і моделей пояснення в різних науках, які зумовлені відмінністю їхнього конкретного змісту і предметів дослідження.

Особливо різко виступають проти універсальної моделі позитивістів багато представників історичної науки, які справедливо звертають увагу на те, що, оскільки події минулого часто мають свій специфічний, індивідуальний і неповторний характер, їх не можна підвести під загальні схеми й універсальні закони. Тому вони пропонують альтернативні моделі пояснення історичних подій, що враховують конкретні цілі, інтереси і мотиви поведінки учасників цих подій. Проте багато соціологів і економістів XIX ст. широко використовували та пропагували запозичену з природознавства причинову модель пояснення соціально-історичних і економічних явищ.

 

1 Вригт фон Г.Х. Вказ. роб. С. 162.

 

 

 

У середині минулого століття цю модель, як відомо, став пропагувати Мілль. У своїй «Системі логіки» він зводив пояснення факту до встановлення його причини.

Індуктивні методи дослідження Мілля, що представляють собою узагальнення й уточнення канонів індуктивної логіки Бекона, були саме розраховані на встановлення найпростіших причинових зв'язків, або елементарних емпіричних законів. З їхньою допомогою сподівалися пояснити не тільки явища природи, а й події соціального життя. Саме з цією метою попередні соціологи трактували свою науку як своєрідну соціальну фізику, засновану на вивченні природи людини. «...Науку про людську природу, – писав Мілль, – можна вважати існуючою остільки, оскільки приблизні істини, що становлять практичне знання людства, можуть бути представлені як висновки, королларіїв1 з тих загальних законів людської природи, на яких вони ґрунтуються»2.



Віра в загальні закони людської природи була вельми поширена в соціальних і гуманітарних науках, а багато видатних мислителів вважали, що ці закони можуть бути відкриті за допомогою тих же методів, які використовує природознавство. Саме за допомогою таких законів каузального характеру багато соціологів намагалися пояснити історичні факти.

За своєю логічною структурою історичні поясненняв принципі не відрізняються від пояснення явищ природи. Однак у змістовному плані вони мають ряд відмітних рис, які пов'язані з характером історичної інформації, що міститься в експланансі, або засновках, поясненнях. Мова йде передусім про ту частину засновків, які слугують для логічного виведення висновків і називаються загальними законами або універсальними гіпотезами.

У своїй статті «Функції загальних законів в історії» Гемпель доводить, що загальні закони мають аналогічні функції в історії та природничих науках. Вони утворюють невід'ємний інструмент історичного дослідження. «Історичні пояснення, – писав він, – також ставлять собі за мету показати, що досліджувані в ній події не є «справою випадку», а були очікувані з погляду попередніх і одночасних умов. Ці очікування стосуються не пророцтв і божественних вказівок, а є раціональними науковими передбаченнями, які ґрунтуються на допущенні загальних законів»3.

 

1 Королларій – судження, що випливає з інших суджень, наслідок.

2 Миллъ Д.С. Вказ. роб. С. 687.

3 Hempel. The Function of General Laws in History / / Theories of History. - N.Y., 1959. - P. 348-349.

 

 


У цій цитаті головну увагу варто звернути на фразу про «допущення загальних законів» в історії. Оскільки індивідуальні події охоплюються загальним законом, то дедуктивно-номологічна модель для стислості називається охоплюючою моделлю пояснення. Іноді її йменують також моделлю, що підводить, тому що вона підводить окрему подію під загальний закон.

Однак у переважній більшості випадків в історичні пояснення не вдається включити передбачувані загальні закономірності. Це відбувається, на думку Гемпеля, з двох причин: по-перше, такі закономірності стосуються індивідуальної чи соціальної психології і часто вважаються відомими кожному, самими собою зрозумілими; по-друге, нерідко буває дуже важко сформулювати лежачі в основі законів припущення явно і з достатньою точністю.

Найчастіше історичні пояснення мають скорочений характер начерків пояснення, в яких містяться неясні та невизначені вказівки про існування законів або гіпотез загального характеру. Щоб досягти повного пояснення, потрібно продовжити подальші дослідження, уточнити конкретний зміст наявних формулювань, виявити їх емпіричне значення й підтвердити їх відповідними фактами. У всякому разі, незважаючи на неповноту таких фрагментів пояснення, вони орієнтуються на можливість їхньої перевірки існуючими історичними свідченнями, а не звертаються до різного типу неперевірюваних принципів і метафор, наприклад про історичну місію якого-небудь окремого народу, країни чи цивілізації.

Чим зумовлений такий фрагментарний характер історичних пояснень і в якому напрямі варто продовжити історичне дослідження, щоб домогтися більш повного і глибокого пояснення?

По-перше, загальні історичні закони являють собою гіпотези загального характеру, які підтверджені відповідними емпіричними фактами. У цьому розумінні вони принципово не відрізняються від законів природознавства, які відображають закони природи. Однак оскільки соціальні й історичні закони мають більш складний і заплутаний характер, то ступінь їхнього підтвердження значно нижчий, а сфера застосування набагато вужча. Саме тому їх нерідко називають просто загальними гіпотезами. На відміну від цього фундаментальні закони природознавства, наприклад закони механіки Ньютона, мають універсальний характер і впродовж майже двох сторіч уважались абсолютними і непорушними істинами. Виникнення квантової механіки, яка встановила незастосовність класичної механіки до світу дрібних часток матерії, показало відносний характер істин попередньої механіки, а також обмежену сферу їхнього застосування. Незважаючи

 

 

 

на ці уроки науки, у нашій спеціальній літературі все ще зберігається погляд на закони як непорушні, остаточні істини. Такий погляд сприяє тому, що історичні пояснення нерідко розглядаються як приблизні й не заслуговуючі особливої уваги. Тому завдання дослідника-історика полягає в тому, щоб удосконалювати свої гіпотези, підкріплювати й підтверджувати їх новими історичними фактами.

По-друге, для історичного пояснення нерідко використовуються також загальні закони економіки, соціології, психології, біології й навіть фізики і хімії, коли доводиться, наприклад, установлювати дійсність історичного документа, монет і інших стародавніх предметів. На цій підставі деякі вчені стверджують, що завдання історика полягає в ретельному і повному описі індивідуальних подій минулого, а не в їх поясненні. Однак комплексний характер історичного пояснення, в якому поряд з історичними законами і гіпотезами беруть участь і закони інших наук, якраз показує необхідність системного підходу при дослідженні історичних подій і процесів.

По-третє, нерідко як засновки історичних пояснень використовуються узагальнення і статистична інформація, висновки яких хоча й можуть виявитися досить імовірними, але вимагають подальшого аналізу, щоб стати справжніми поясненнями. Справді, якщо подія очікувалася з певним ступенем імовірності, але не відбулася, то потрібно з'ясувати причину цього, що вимагає додаткового дослідження.

По-четверте, іноді філософи історії говорять про пояснення за допомогою понять. Хоча поняття справді зустрічаються в процесі пояснення, проте вони фігурують там при формулюванні законів і гіпотез, які представляють за своєю логічною формою судження. Тому не можна їх плутати з поняттями, які слугують елементами, або частинами, суджень. Поняття можуть бути визначені правильно і неправильно, але тільки судження є істинними або помилковими, тобто адекватними або неадекватними дійсності. Саме їх адекватність, або відповідність, дійсності встановлюється в ході емпіричної їх перевірки. Іноді в окремих філософських системах, наприклад в об'єктивному ідеалізмі Гегеля, а також в окремих випадках у марксистській філософії, поняття трактується як результат усього дослідження, як його підсумок і завершення. Але тоді поняття ототожнюється з теорією, а таке змішання термінів не допускається логікою і фактично веде до плутанини.

По-п'яте, дуже часто філософи й історики, як ми бачили, замість пояснення воліють говорити про інтерпретацію та розуміння подій і процесів минулого. Справді, в реальній практиці історичного дослідження осмислення

 

 

 

і розуміння подій іде рука в руку з їх поясненням і передбаченням. Тільки для спеціального аналізу ми виокремлюємо ці функції наукового пізнання і досліджуємо їх відокремлено. Тому їх варто не протиставляти одна одній, а розглядати як взаємодоповнюючі елементи єдиної, цілісної системи наукового дослідження. Більш докладно мова про розуміння та передбачення піде в наступних главах. Тут же досить відзначити про існування органічного зв'язку їх з історичним поясненням.

Усі перелічені особливості вкрай утруднюють аналіз проблем історичних пояснень минулого. І хоча самі історики визнають історичні пояснення необхідними, але багато хто з них заперечують можливість обертання для цього до загальних законів. У найкращому разі вони допускають найпростіші причинові пояснення історичних подій, щоб зрозуміти, чому вони відбулися. Незважаючи на ці заперечення, Гемпель стверджує, що «в історії, як і скрізь в емпіричних науках, пояснення явища полягає в підведенні його під загальні емпіричні закони»1.

Дедуктивно-номологічна модель пояснення була висунута, одним з лідерів логічного позитивізму Гемпелем, а найголовніше – нав'язувала всім наукам, незалежно від їхньої конкретної специфіки. Тому позитивістський підхід до пояснення історичних і соціальних подій стикнувся з різкими запереченнями з боку вчених-гуманітаріїв антипозитивістського напряму. Деякі з них готові були визнати, що пояснення повинні мати дедуктивний характер, оскільки пояснюваний факт повинен з необхідністю випливати з окремих засновків загального характеру. Однак на відміну від позитивістів вони не вважають, що для цього треба звертатися до загальних законів. Фактично багато істориків у своїх поясненнях подій минулого уникають посилань на загальні закони. Одні з них уважають, що історія взагалі не відкриває таких законів, тому вони не використовуються при поясненні. Інші заявляють, що хоча при поясненні вони й використовують загальні закони, але запозичують їх в інших наук (економіки, соціології, психології). Треті, наприклад Поппер, взагалі заперечують існування в історії справжніх загальних законів. «В історії, – пише він, – є безліч тривіальних законів, які ми приймаємо без доведення. Ці закони практично не представляють ніякого інтересу й абсолютно не здатні внести порядок у предмет дослідження»2.

На думку Поппера, для пояснення історичної події історик намагається використовувати метод реконструкції ситуації, що привела до цієї події. «Як правило, історик намагається

 

1 Гемпелъ К. Вказ. роб. С. 24.

2 Поппер К. Открытое общество и его враги. – М., 1922. – Т. 2.– С. 305.

 

 


реконструювати ситуацію так, щоб у неї входили як цілі чи плани дій залучених у неї людей, так і їхні знання, й особливо ті утруднення чи проблеми, з якими вони зіштовхувалися. Він намагається представити цю ситуацію так, щоб історично пояснюване, – та подія, яку він хоче пояснити, – випливала з опису ситуації в припущенні, що всі її учасники діють відповідно до тих планів, або намірів, або інтересів, і тих знань, які становлять частину цієї ситуації»1.

Свій спосіб історичного пояснення Поппер називає методом ситуаційної логіки, що допускає об'єктивну перевірку ситуації, тому що в принципі ми спроможні перевірити, чи справді вона була такою. Якщо будуть знайдені суперечні історичні свідчення, тоді реконструкція буде спростована.

Головне заперечення антипозитивістів проти гемпелівської моделі пояснення полягає в тому, що підведення неповторних, а в ряді випадків і унікальних історичних подій під загальні закони, на їхню думку, в принципі неможливо, тому що при цьому довелося б відмовитися від вивчення їхньої конкретної своєрідності й індивідуальності. Такий підхід можливий у природознавстві, де для відкриття загальних законів природи вчені повинні абстрагуватися від усього часткового й індивідуального в досліджуваних явищах і процесах. Тому кожен предмет і явище розглядається тут як один із багатьох екземплярів єдиного класу, що має однакові загальні властивості. Саме тому загальні закони природознавства виявляються застосовними для пояснення всіх предметів і явищ природи, охоплюваних цими законами. Інакше кажучи, пояснення окремого явища в цьому випадку зводиться до підведення його до певного закону, тому що такий закон відображає деяку загальну властивість або відношення, властиве кожному окремому явищу з відповідного класу.

Зовсім інакше підходить до своєї науки історик. Коли він вивчає, наприклад, Велику французьку революцію, то цікавиться більше й насамперед саме тим, чим вона відрізняється від інших революцій, що відбувалися в історії. Аналогічно цьому, аналізуючи події Першої світової війни, він буде цікавитися тими конкретними особливостями, які виокремлюють її серед інших воєн. На це можна, зрозуміло, заперечити, що історик спроможний виявити також окремі ознаки, які є спільними й однаковими для всіх революцій і багатьох воєн, але це мало чим допоможе йому при поясненні конкретних особливостей революції у Франції або першій світовій війні.

 

1 Поппер К. Историческое объяснение / / Эволюционная эпистемология и логика социальных наук. – М., 2000. – С. 331.

 

 

 

Якщо розглядати історичний факт як окремий випадок вияву загального закону, тоді сама історія зникне. Передумовами історичного дослідження, заявляють окремі історики, є не підведення конкретної події минулого під загальний закон, а більш повне і конкретне вивчення його деталей.

У відповідь на це заперечення позитивісти заявляють, що без звертання до загальних законів, гіпотез і понять немислиме жодне пояснення і навіть комунікація між людьми, оскільки будь-яке слово, що виражає поняття, вже містить узагальнення. Навіть якщо історична подія вважається особливою в тому розумінні, що вона не може бути підведена під загальний закон, проте ми не цікавимося нею як такою, тобто поза зв'язком і порівнянням з іншими подібними подіями. А це передбачає звертання до класифікації та встановлення спільності між подіями. Крім того, на відміну від явищ природи, які можна вивчати безпосередньо за допомогою спостережень і досвіду, історичні події належать до минулого й тому їх можна досліджувати тільки за збереженими свідченнями. Цю обставину, звичайно, доводиться враховувати, але її не можна переоцінювати і вважати позитивістську концепцію пояснення універсальною, застосовною до всіх без винятку явищ і подій.

У західній філософії серйозній критиці позитивістську модель пояснення історичних подій піддав Р.Дж.Коллінгвуд. Його заперечення ґрунтуються не стільки на протиставленні явищ природи історичним подіям, скільки на тому, що за подіями минулого завжди передбачається думка, якою керувались учасники цих подій. «Для природознавства, – вказував він, – подія відкривається через її сприйняття, а наступний пошук її причин відкривається шляхом віднесення її до класу та визначення відношення між цим класом і іншими. Для історії об'єктом, який підлягає відкриттю, виявляється не просто подія, а думка, що нею виражається. Відкрити цю думку – означає, зрозуміти її»1.

Так, щоб пояснити дії Юлія Цезаря, історик повинен визначити, які саме думки змусили його кинути виклик законам Республіки. Аналогічно цьому рішення Брута вбити Цезаря варто пояснити тими думками, які привели його до такої дії. Навіть інтелектуальну діяльність філософа або вченого минулих епох можна пояснити в принципі таким же способом. Наприклад, історик філософії, вивчаючи Платона, прагне довідатися, що він думав, коли писав свої твори, з якими проблемами зіштовхувався, в чому він бачив недолік пропонованих попередніх рішень і т.д.

 

1 Коллингвуд Р.Дж. Указ. раб. С. 204.

 

 

 

Подібний спосіб пояснення, вважає Коллінгвуд, аж ніяк не зводиться до простої реконструкції чи відтворення думок історичної особи. «Історик, – пише він, – не просто відтворює думки минулого, він відтворює їх у контексті власного знання й тому, відтворюючи їх, він їх критикує, дає свої оцінки їхньої цінності, виправляє всі помилки, які він може виявити в них. Ця критика думки, історію якої він простежує, не є чимсь вторинним стосовно відтворення її історії. Вона – невід'ємна умова самого історичного знання»1.

Критика Коллінгвудом позитивістської концепції пояснення, як неважко помітити, заснована, по суті справи, на психологічному прийомі емпатії, або вживания історика у внутрішній світ історичної особи, що здійснити досить важко, особливо якщо така особа відділена від історика великим інтервалом часу. По-перше, думки історика можуть не збігтися з думками діючої історичної особи. По-друге, між думками і діями людей не існує необхідного зв'язку: людина може задумати одне, а вчинити зовсім по-іншому, тому, навіть якщо думки історика і його героя будуть тотожними, немає впевненості в тому, що його герой вчинить саме так, як думає історик. По-третє, щоб висновки історика були правдоподібними, варто допустити, що дії людей завжди будуть розумними і ґрунтуватися на раціональному аналізі ситуацій, що складаються в житті.

Захисники універсальної моделі пояснення справедливо заперечували Коллінгвуду, вказуючи на те, що його підхід у найкращому разі може пояснити індивідуальні дії та поведінку людей. А проте історики передусім і найбільше займаються аналізом і поясненням колективних дій людей, котрі брали участь у широких суспільних рухах, революціях, війнах і т.ін.

Якщо дії окремих історичних особистостей можна ще якось пов'язати з їхніми думками, то як можна застосувати цей прийом до великих колективів учасників історичних подій і процесів?

Найголовніше заперечення проти позиції Коллінгвуда полягає в тому, що вона виходить із визнання ідей, теорій і свідомості взагалі як фундаментальної основи не тільки історичного пояснення, а й рушійної сили суспільного розвитку в цілому. Отже, прихильник такої позиції не задається питанням, чому саме виникають самі ідеї, як вони пов'язані з потребами матеріального життя людей і яку роль вони відіграють в історії.

Причину відмови від використання законів в історичному поясненні окремі філософи й історики, як уже говорилося вище,

 

1 Коллингвуд Р.Дж. Указ. раб. С. 205.

 

 


бачили або в надзвичайній складності таких законів, або в їхній тривіальності. Однак найбільш радикальні критики відкидали взагалі можливість пояснень історичних подій за допомогою законів. Тому замість цього вони пропонували звернутися до телеологічних пояснень, у яких вказувалися мети й інтенції, тобто наміру, учасників історичних подій і рухів.

У сучасній методології модель пояснення шляхом вказівки цілей, намірів, мотивів і норм поведінки називають практичним висновком.У соціальному чи історичному дослідженні найчастіше доводиться зустрічатися з діями людей, які припускають наявність певних інтенцій, або намірів. Звичайно, інтенції, як і будь-які телеологічні засновки, самі собою не здійснюють дій, але сприяють їм. Тому зв'язок між ними і результатом дії має складний, опосередкований характер.

Намір повинен привести до певної дії з конкретним результатом або наслідком, тому що в противному випадку він виявиться нереалізованим. Інтенціональні пояснення в історії, будучи особливим типом телеологічних пояснень, можуть бути застосовані для аналізу вчинків і дій, як окремих людей, так і поведінки великих колективів - учасників різних масових виступів, демонстрацій, страйків, революцій і інших рухів. Однак у другому випадку пояснення, як правило, набувають комплексного характеру, оскільки при цьому доводиться враховувати також об'єктивні причини масових рухів і дій.

Повертаючись до наведеного вище прикладу про Першу світову війну, варто зазначити, що її виникнення не можна пояснити повністю ні причиновими факторами, ні факторами телеологічними. Тим більше не можна вважати таким поясненням постріл у Сараєво, який скоріше був привхідною причиною, приводом, що викликав цілий ряд мотивованих дій. Австрія у зв'язку з убивством свого ерцгерцога пред'явила ультиматум Сербії, що відмовилася його прийняти, після чого їй була оголошена війна. Росія відповіла на це мобілізацією своєї армії. У конфлікт втрутилася Німеччина, яка оголосила війну Росії. Отже, пояснення такого складного історичного явища, як виникнення війни, вимагає аналізу взаємодії як причинових факторів, так і телеологічних, інтенціональних дій.

Безперечно, що для пояснення наведеного прикладу, а тим більше виникнення й розвитку глобальних історичних процесів, необхідно звернутися до загальних економічних і соціологічних законів, які розкривають глибокі причини їхнього виникнення. У різних місцях книги нам доводилося неодноразово говорити про фундаментальну роль способу виробництва і технологічного складника в розвитку конкретних форм суспільства.

 

 

 

Саме виникнення й удосконалення способів добування життєвих засобів, або матеріальних благ, служило визначальною причиною зміни виробничих відносин і насамперед форм власності на засоби виробництва. У свою чергу, економічний базис суспільства є причиною появи відповідної йому ідеологічної надбудови.

Більш складно й опосередковано пов'язані з потребами суспільства наукові, художні, моральні та релігійні форми свідомості. В одних випадках, наприклад у технічних і природничих науках, причини їхнього розвитку частково пов'язані з розвитком продуктивних сил. Водночас навіть тут мотивами для їхнього розвитку виступають телеологічні фактори - прагнення до встановлення загальних принципів теорії, логічної її досконалості, зв'язку з іншими теоріями і т.ін. Ще більшою мірою взаємодія різнорідних факторів проявляється в інших формах свідомості. Досить нагадати, яку роль зіграли протестантська релігія та пов'язана з нею моральна свідомість у процесі первісного нагромадження капіталу.

Все це показує, що пояснення історичного процесу не вкладається ні в строго каузальну, або причиновуу, ні дедуктивно-номололгічну модель пояснення. Оскільки люди в суспільстві ставлять перед собою певні цілі, а їхні дії мають інтенціальний і мотивований характер, остільки адекватне пояснення історичних подій може бути досягнуто тільки за допомогою використання як каузальних, так і телеологічних моделей пояснення.

Особливого значення телеологічні моделі набувають при поясненні дотримання законів держави, правових норм і принципів моральної поведінки в суспільстві. Як відомо, такі закони і норми створюються з метою забезпечення стабільності й порядку в суспільстві. Тому вони мають типово телеологічний характер, тому що їхнє дотримання не нав'язане ззовні, а є внутрішньою справою суспільства, що визнало їхню доцільність і розумність для поведінки груп, колективів і суспільства в цілому. Отже, завдання історичного дослідження полягає не в протиставленні пояснень за допомогою причин і законів поясненням за допомогою цілей і мотивів людей, а в тому, щоб застосовувати кожне з них на своєму місці, залежно від конкретної ситуації.

 

 


Глава 9





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...