Главная Обратная связь

Дисциплины:






ВСТАНЬ . ПОПІД ГОРОЮ



(Притча)

 

Майдан, понад Майданом, нагорі - осіддя Влади. Кров пролито. Що ж, збудеться пророцтво: «… Від меча і згине!» - інакше бути не може. Поховалися виродки, і носа на шлях, держиморди, - писав про їхні носи образо-творчо Гоголь, виступав ніс сам по собі чинодралом, обМундиреним. Підмостилися під, попритикувалися до Єхидни, - є така в Античному світі курко(голова)-жабо(тулуб)-зміє(хвіст) почвара, з мертвим, мертвотним спогляданням Буття, - усотані в Систему: Держава – Олігархія – Держава, - кубляться в нетрях, у лабіринтах (десь там і чатує Мінотавр, людино-бик, головище – з «Герніки» Пікассо, - на жертву, жертвоприношення), туляться в норах нумерованих апаратно-оснащені «столоначальники» («бидлом»), набундючені, й усякий Начальник є підНачальником – аж до «Хазяїна». Продукує можновладців почвара на Держ-помості казенному, вмостилась Єхидна, на прокормі в Народу. Скаженіють «управителі», тицяючи: «Непідлеглість!» - на Майдан. Майдан - на лінії вогню: Виходьте, об’являйтеся! –із підспуддя. Кров пролито, - домуватимуть де, обліковані як сволота? Коли Режим – в Агонії.

На Русі траплялися негаразди з Владою, тоді вирішувало Віче: непослух, протистояння, встань, – вразливий чинник для всякої Влади, навіть «од бога». В нас, як на сьогодні, на Майдані – Віче; Влада – в бігах, у сподіванні на спроможну Диктатуру, профінансовану Олігархією, подавлення не-смиренних вояччиною, – чому б і ні? А тому, що є «Я» в Народу, в Народі.

Майдан. Людно, переважно – жінки. Прапори жовто-блакитні, Євросоюзу й Українські. Барикади, жінки. Барикади, колючий дріт. Чоловіки, загін самооборони. Каски. Відкриті обличчя з марлевою пов’язкою – «гази» ймовірні. Зодягнені відповідно, зимно. Бруківка розібрана, каміння… катапульта, була в ужитку (доопрацювати б; а повсталі студенти в Європі чи то в Латинській Америці, за фото, обстрілювали камінням поліцію з рогатин, з-за рогу). Пляшки, не з «віртуального простору» - з «коктейлем Молотова», запалювальною сумішшю – з Другої світової. Студенти, молодь, студенти. Прохід. Перед щитами міліціянтськими – жінки, жінки і діти: -Нащо стріляєте, калічите?! –Наше майбутнє!.. –Переходьте на бік народу!.. Нейтральна смуга.

Щити, міліціянти в шоломах - не кажи песиголовці, - до них Довбуша б. При потребі – щити понад один біля одного. Раз-по-раз вихоплюються наперед снайпери, кулею гумовою – в обличчя, приціл – і на журналістів, з відзнакою! і каліцтво, вибиті очі. Гранати - з газом, шумові й світлові, дов’язують щебінь – осколки. Там-тут являються студенти – не спутаєш, з камінням, пляшками - летять у гущу, відбігають до барикади; вони на деревах, на загорожі стадіону, на вишці… ляск пострілів, гучний. Відірвані кисті, натиск спецпризначенців. Вверх – вулиця Грушевського, до Резиденції Гаранта Конституції. Медсестри. Остови згорілих автобусів. Дотліваючі шини – ядучий дим, вітер у бік супротивників. Медсестри – дівчата, жінки персоналу і добровольці.



Перед щитами міліціянтськими – жінки, жінки і діти: -Нащо стріляєте, калічите?! –Наше майбутнє!.. –Переходьте на бік народу!.. Нейтральна смуга.Виходить священик у ризі, звертається – в бік воєнизованих. Постріли вщухають. Відходить. Прапори: жовто-блакитний України і ЄвроСоюзу – зірочки на блакитному, - два в одному: єдність Історична й Духовна. Завалиться Гора владна, єрихонськими трубами – гнів Народу. А Єхидну, уособлення Влади – в запертя, запроторити в клітку напоказ – підростаючому поколінню, що утверджується, на згадку майбутньому – оберегом.

М и р н а ш о м у д о м у !

січень 2014

ЗСЕРЕДИНИ І ЗОВНІ («Я»)

(Притча)

Той, хто пізнає світ, простежив не сказане ним, задається питанням, а назвати, навести ім’я – обезсилити, - хто ж він: сатана («Книга Йова»), демон (картина Врубеля), князь світу (Євангелія), чорт (з Гоголя)?.. Хто у спротиві Творчому Задуму, чия сутність – відразу по Богові, принаймні в ПершоПричині, показаний Врубелем («Демон»), названий у «Книзі Йова», побіжно згаданий у Євангеліях (підпорядкований Господеві). Від дня Творення нашого світу – відлучений, та має змогу бути не підВладним. Тай немає Влади як такої у Всесвіті, є – необхідність, - так, про Любов мова, від долі людини – до Долі світу, всеохопну. А де ж, і що за одне - його місце… переможеного Христом (Месією) в нашому світі (доладного – недоладного, вже у нашій волі, й надана воля, Христом і смерть подолано), у світі, де людина є визначальним чинником для матерії Всесвіту з привнесеною духовністю (скільки ж їх?).

Хто ж він, щезник – ну й найменування: тут він був – і по ньому, тільки проміж – спогадання, чиє рило рило, вздовж і впоперек сутності. Не Адамові, Єві яблуко всучив, спокусникцей – до жіночої статі приперся, не байдужий десьто): пізнавши Добро і Зло, присовокуплені до СвітоТворення, - урівняєтеся в пізнанні ( а хоча б і однієї скрижалі, котрі пронизують світоЛад) з «Богами» - як інституціями, іпостасями Бога: хочете вірити в «духа гарбузів»[57] – по вашому хай… І пізнаване є складовою скрижаллю узагальнюючої в започаткуванні Світу (скільки їх, Всесвітів?) як Життя: Добро і Зло, - слід згадати й настанову: в Світі задіяний і Закон Природної Солідарності[58], у живій природі. Інша скрижаль – Правда, Правда того, Хто шука її («Що є Правда?» - поспитав прокуратор на Юдею – Ісуса), Правда як Істина, а на загал Істина – Все, що є і що може бути, і відбулося, все – Життя. А ще скрижаль – Любов, що є Правдою духовного Світу, істинного (нічого – про дерево Життя, посеред Райського Саду).

Не сказав він, посталий: Рай як проявлення – лише в земному духовному світі, ноосфері Адама і Єви, під зоряним Покровом, під зоряним приском відприсуду перших людей до Судного Дня провіщеного. Вигнання з Раю – навернення до землі, з матрицею матерії і з плащаницею духовності, допускаючи і pro- , і contr- відхилення, зважаючи на проблемність – з плащаницею… до землі ( «О, свята земле!..») навернення, спокувати належне, - а там і злука («О рідна земле, вже ти за горами…»[59]). Три шляхи, трн дороги, - от тобі й Чистилище, проміж ПідСпудним і Горішнім світом – «Планета людей», - триЄдиність, Трійця… Три – в Одному.

Про нього як «князя світу» що скажеш? Влада – привнесеність, нічого не визнає, окрім насильства – в численних проявах: від «помазаних» на «Царство» («Всі царства будуть Твоїми, тільки поклонися мені», а може – «…Тільки визнай мене»? - Вельзевул, одне з імен – до Нового Заповіту; час спокуси і спокути; хто ж визнав Царя як помазаника – Саул, державець і мечоносець, коли став апостолом Павлом, визначальним для Християнства? може бути, творячи не просто Спілку – Організацію)… від Царату - до інституції Великого Інквізитора (а яка, к бісу, різниця – тоталітаризм, і приреченість), «управителів» всюдисущих, від голови (чим думати) – до п’ят (чим накивати).

Три дороги від каменя спотикання. Стоїмо, купно з Росинантом (Перешкапою), мізкуємо: наліво підеш – навідліт ворогів гамселячи обіруч, доб’єшся до краю, до виднокругу – і знову до каменя спотикання, уникаючи милосердя; прямо підеш, - «Хто підійме меча, від меча і загине!», нелегкою буде дорога – витримаєш, очистися від пролитої крові (так, знову прояв Любові, куди подінешся?) – в зоряний світ спрямування (знову зірка упала – напевно, так і є – на щастя, добрий заміс, добрий схід, ви-схід), слабкодухість не подолаєш – до каменя спотикання, задля «вияснення стосунків»; праворуч – підіймав меча апостол Петро, захищаючи Ісуса, - не буде провини на тобі, супротивника зла, вінець терновий, вінець зоряний – твої вони, ти став Людиною.

М и р в а м.

 

ЛИЦАР ВОЛІ

(Притча)

 

Лава на лаву, навала ворожа – стовписько при знамені Ординському, до Океану сподіваний протопт, з приспівом. Ратоборець виїхав, з наших - на коні буланому, мати-шабля злетіла, заграла в руці вузлуватій. «Тпрру!» - за вуздечку, нумо храбрувати! на землі заповітній, заквітчаній, щедро ратаїв потом зрошеній, побратимів пролитою кров’ю - десь там і криниця з живою водою, сльозами дружніми – коли її, сльозу, втирати, - неньчиними, подружжя вірного – не одна чайка квилить понад рікою Славутою одиноко, до самого синього моря нива батьківська, Батьківщина озора під Шляхом Чумацьким зоряним. «Гей! Давайтесь чути! Попрано звичаєве право народів, ми не одні, відлуння - гонами, скільки земель уярмлених стогне благодатних, порабованих – немає над вами хреста, пройдисвітами! Хай дається знати хто, якщо має бути!» Готові до бою шереги полку під стягом священним, а перша – у двобої вже чується. Запетляла мерзота схарапуджена – переступ, чого б не знати, де пограниччя, - ватага визираючи, кого б на герць? Виперли – голіафа, з голови до ніг в обладунках, панцерника, з мечем двосічним, важкопідйомним – рушив, покректуючи, затицяний, із манкрутів поріддя, Тронного попиту, - лата на латі, тарабанить, одоробло. А в нетяги нашого – заплата на заплаті, шапка-бирка, зверху дірка, і не одна, увесь як є – порубаний, постреляний. У притузі козак - «Виручай, коню!», віснику Мамаїв; та в нагоді - булава котигорошкова, тут же, заступниця, згуба Змієва. Довго – не довго билися, не було з ким іти на замирення, не з тим об’явились, - завалилася почвара, репнула – і завалилася, і луна по збіговиську, так гупнуло. Постав над поверженим наш повойовник, хоробре серце, неперебутня слава, невредна вдача - коли з миром, коли поправді воно у світі, - та де та правда, як на лицаря Волі, вірного слову «Честь», а понад усе – Любов як всесутньої одності поклик, необорна. Гепнув обийбока несусвітній, на ґвалт піднятий, тільки свиснули йому вслід, на роздоріжжі з дороговказом «Азія – Европа», в прагненні окаянному сягнути краю Ойкумени, над Океаном воздвигнення прагнучи монументального. І було те падіння знаменням. І була січа, і смерть невситима никала, ужинки справляючи – і повіялася, і прикривали очі полеглим – героям слава! – валькірії, і приймали їх острови блаженних, і стрічав з обіймами – Вирій. Наше завдання – бути достойними, - вишкіл; вольному – воля, полеглим – тополя… Честь і Свобода!

вересень, 4.10.2014

ДУМА ПРО МАЙДАН

В ценрті столиці – Майдан, коли придивитися – чим не Січ? Так собі думаю…

Запопав думу – тай костричися,

то руку – на серце, то на голову.

 

Перемети Долі – хуга. Зустрілися двоє, молодий та в літах, от тобі й стрітення, -

подорожніх двоє. Привіталися, перемовились.

«В монастир я, спасатися!» - сказав той, хто шаблю свою козацьку називав матір’ю,

пройшов спит. «А я – так на Січ, за волею», - звідомив молодший.

«На дорогу – по чарці!» - озвався той,

що приткнувсь на узбіччі. Так і сталося. Пломеніло крайнебо, стікало кров’ю.

 

В центрі столиці – Майдан, коли придивитися – чим не Січ? Чим не Віче…

Не-люди осатанілі й носа не сунуть. От тільки на подіумі, на авансцені (світ – театр, - фарс,

трагедія?) обличчя то все-знані, політичні, перебутні й промови.

Та чути було й подзвін Церковний – на рятунок Волі. Пильнують сторожко дозорці.

 

Дослухаюся до свого серця, долоні просто неба; де вона, дорога в Небо.

 

ДВА В ОДНОМУ

 

(Диптих. З книжки «Майдан»)

Памяті полеглим за Честь і Свободу

На барикаді

 

Барикада. Під прапором. Свобода. Ні газу, ні водометів.

Харцизяки. Не було б різні. Не залякають.

Почитати? Хороша книжка. Громадяться. Що в тій газеті…

Бібліотека – і барикада. Хто написав? Не стрі…

І осторонь

 

Що ж ви робите, гади?! Пам'ять, серце мене затримує

на барикаді, що теї відстані?

Я проти вас – в одвічному спротиві. Як той, хто честь має.

Не буде мені перепочинку. Ні на цьому, ні на тому світі.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...