Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності



Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов'язане з кримінально-правовим поняттям «рецидив зло­чину». Термін «рецидив» походить від латинського слова «гесісііуш» і означає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Поняття «рецидив злочинів» розробляється як у кримінально-правовій теорії, так і в кри­мінології. Чинне кримінальне законодавство України не містить поняття рецидиву злочинів. Стаття 26 Криміналь­ного кодексу України регулює підстави і порядок визнання злочинця лише особливо небезпечним рецидивістом.

У теорії кримінального права є погляд, що рецидив зло­чинів охоплює випадки, коли особа вчиняє новий злочин після засудження її за раніш учинений злочин при наявності у неї непогашеної або незнятої судимості. Такий рецидив отримав назву легального. Залежно від характеру вчинених особою злочинів, кількості судимостей у злочинця, ступе­ня суспільної небезпеки злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: за­гальний і спеціальний рецидив, простий ^складний (бага­торазовий), пенітенціарний і особливо небезпечний.

На противагу легальному рецидиву в кримінологічній літературі конструюється інше поняття рецидиву, коли особа повторно вчиняє злочин (або низку злочинів) незалежно від кримінальних та кримінально-процесуальних наслідків пер­шого злочину. Отже, кримінологічний рецидив злочинів —

це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наявності у неї судимості. Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити по­вторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обста­вин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вжи­вались; які мають непогашену або не зняту судимість; су­димість яких погашена чи знята; відносно яких застосовані за попередні злочини інші, не кримінальні покарання або заходи впливу.

Рецидивна злочинність —- специфічна частина загальної злочинності — являє собою сукупність повторно вчинених злочинів особами, які раніше вже учинили кримінальне по­сягання, її можна розглядати як єдине ціле, що відокрем­люється від усієї злочинності за особливою характеристикою особи злочинця-рецидивіста.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого пе­редбачає необхідність виявлення загальних її кількісно-якісних тенденцій, криміногенних детермінант, заходів по­передження.

За деякими даними кількість злочинів, вчинених особа­ми, які раніше вже учинили злочини, збільшилася за останні 25 років (1973-1998) більше як у 2,8 рази. Інтенсивне зро­стання рецидивної злочинності було відмічене у 1974, 1978-1983, 1987, 1989 роках, значно зменшився її рівень у 1977 і 1988 роках. У 1989-1993 роках кількість рецидивних зло­чинів зростала не так інтенсивно, як загальний рівень зареє­строваної злочинності. У зв'язку з цим їх частка у зареєст­рованих злочинах у 1988-1993 роках коливалась у межах 18-21 %. У 1995-1998 роках питома вага рецидиву до чис­ла розслідуваних кримінальних справ складала у серед­ньому близько 19 %. Щодо абсолютних показників рівня ре­цидивної злочинності, то вони такі: 1995 рік — 60406; 1996 рік — 72140; 1997 рік — 74406 і 1998 рік — 81410. Отже, при знижені рівня зареєстрованої злочинності за ці роки різко зростає рівень рецидивної злочинності. З ураху­ванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані кримінально-правової статистики.



Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін тільки за чотири роки (1995-1998) також свідчить про не­гативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, кра­діжок, у тому числі з квартир, хуліганств. А взагалі по Україні кожний четвертий злочин у 1998 році був вчинений особа­ми з кримінальним минулим і майже кожен другий злочин є тяжким. У структурі рецидивної злочинності «лідирує» корисливо-насильницька і корислива злочинність і це пояс­нюється тим, що більшість рецидивістів орієнтується на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Тради­ційно криміналітет професіоналізувався на розбоях, грабе­жах, крадіжках приватного майна. Найбільш незахищени-ми і кримінальне доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий рецидивний злочин припадає на крадіжки державного та колективного майна з магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, організовані злочинні зграї рецидивістів, які часто формуються ще у місцях по­збавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

Кримінологічні дослідження показують, що серед реци­дивістів зросла частка осіб, які переорієнтовують свою кри­мінальну активність відповідно до змін, що відбуваються у соціально-економічних і політико-правових відносинах у країні. Спостерігається інтенсивна інтеграція деякої части­ни рецидивістів з лідерами економічної злочинності, їх ак­тивність у сфері приватизації, вимагательства, рекету, кон­трабанди, контролю над торговельними об'єктами, шахрай­ство у підприємницькій і банківській діяльності, підробці грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях і досить драматично зображується в літературі і кінофільмах, рецидивісти вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції, використовують найбільш витончені й жорстокі методи залякування, погроз і розправи.

За даними окремих кримінологів кількість рецидивістів, які учинили нові злочини однорідного складу, у 1997 році

дещо зменшилася порівняно з 1996 роком. Якщо 1996 року таких рецидивістів було виявлено близько 4,3 тис., то у 1997 році — 3,5 тис., що складає приблизно 8,2 % від усієї кіль­кості рецидивістів по лінії карного розшуку. Інша частина рецидивістів вчинила різнорідні злочини. На думку дослі­дників загальний рецидив означає зміну злочинної діяль­ності, на що впливають особистісні (суб'єктивні) і зовнішні (об'єктивні) фактори. Суттєво впливають на зміну злочинної діяльності п'янство і наркоманія. Частіше притягуються до відповідальності за загальний рецидив особи з нестійкою натурою, навіюваннями та імпульсивною поведінкою.

За кримінологічними дослідженнями у 1996 та 1997 роках було зареєстровано, відповідно, 1848 і 1524 випадки рецидивних злочинів, вчинених у групі. Це в середньому складає близько 40 % від загальної кількості виявлених за ці два роки рецидивістів. На факт підвищення професіона­лізму і організованості рецидивних угруповань вказують кримінологи країн СНД (Росії, Білорусі), за даними яких у 1995 році частка рецидивістів, які вчинили злочини у групі, досягла 32 %. Характерно, що серед виявлених груп част­ка організованих значно вища. Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захи­щеності злочинних угруповань від виявлення і покарання.

Що стосується кримінологічної структури рецидивної зло­чинності, то перш за все слід звернути увагу на її територіальну нерівномірність розподілу в Україні. Найбільш ураженими кримінальним рецидивізмом є ті ж самі області і регіони, в яких найбільший рівень зареєстрованої злочинності: Дніпро­петровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Київ, Автономна Республіка Крим, Харківська, значне зростання рецидивної злочинності спостерігається також у Закарпатській, Львівській, Херсонській та інших областях республіки.

Зростає кількість злочинів, вчинених рецидивістами з використанням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохоронним органам.

Помітною є різниця інтенсивності рецидивних проявів серед різних категорій засуджених: частіше вчиняють такі

злочини ті, хто відбували покарання у місцях позбавлення волі і протягом першого року після відбуття покарання.

Привертає увагу значний обсяг постпенітенціарного рецидиву, тобто вчинення особою нового злочину після звільнення з виправно-трудових установ. Так, у 1996 році з місць позбавлення волі звільнилося майже 60 тис. осіб. Проведені кримінологічні дослідження неодноразово ув'яз­нених, що відбувають покарання у виправно-трудових ко­лоніях суворого режиму, показали, що переважна більшість засуджених не хочуть після виходу на волю повертатися до місць ув'язнення, але 67 % не впевнені в тому, що після відбуття покарання суспільство їх прийме, допоможе вирі­шити повсякденні проблеми, почати нове життя.

Динаміка рецидивної злочинності має сталу тенденцію до збільшення. Якщо у 1988 році було виявлено 33537 осіб, що вчинили злочин повторно, то у 1998 році — більше 50 тис. Неухильно зростає внутрішня динаміка (по видах зло­чинів) рецидивної злочинності. На її зростання впливають соціально-економічні і правові чинники.

Структура особи злочинця, в тому числі і особи реци­дивіста, характеризується демографічними, соціально-ро­льовими, кримінально-правовими і моральними рисами. Пе­реважна більшість рецидивістів — чоловіки. Частка непов­нолітніх — 7-8 % від загальної кількості осіб, які вчинили злочини повторно. Кількість жінок серед дорослих реци­дивістів складає 3-3,5 %, хоча на 10 тис. жінок, засуджених у 1996.році, 53 % було ув'язнено повторно. З числа неодно­разово судимих 3,2 % складають особи, визнані судом особ­ливо небезпечними рецидивістами.

Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, кожний 10-й рецидивіст має три і більше судимо­стей; значна частина рецидивістів перебувала під адмініст­ративним наглядом. Як було зазначено, третина рециди­вістів — це постпенітенціарний рецидив, майже 2 % з яких визнані особливо небезпечними рецидивістами.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особ­ливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя),

: фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у поло­вини засуджених. У той же час майже 70 % рецидивістів ^підтримують стосунки з родичами. Далеко не всі, навіть багаторазові рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних угруповань, «блатними» і засвоюють, як зазна­чається в літературі, риси професійних злочинців.

Відносно моральних рис особи рецидивіста, то вона неоднозначна. З одного боку, частина рецидивістів, викори­стовуючи нові економічні відносини, активно займається злочинною підприємницькою діяльністю і більшість їх зло­чинів нерідко залишається поза увагою правоохоронних органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, засто­совуючи у своїй діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під респектабельних законослухняних громадян. З другого боку, частина рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління, багаторазові «відсидки» яких довершують портрет патологічної, амо­ральної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45-50-річного віку «кар'єра» реци­дивіста, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується з добуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато ре­цидивістів не мають постійного місця проживання, засобів 'до існування, позитивних соціальних зв'язків', родини тощо. Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціалі-зація яких проблематична.

Дослідження особи рецидивіста минулих років і сучас­ності свідчать, що їх загальними рисами є соціальна дезор­ганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручене уявлення про нормальні людські стосунки, со­ціально-моральна занедбаність, дезадаптованість, люмпені­зація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, деградація, а взагалі — розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки отримані при дослід­женні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна на­станова особи. Соціальний зміст цієї настанови складає наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усві-

домлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні устремління, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, деформація поведінки у сфері сімейних відносин, аморальність, соціальна занедбаність, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси осо­би злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної настано­ви у кримінологічній теорії розрізняються три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу склада­ють найбільш небезпечні, кримінальне активні, злісні зло­чинці. До них можна віднести особливо небезпечних реци­дивістів, багаторазових рецидивістів, рецидивістів-гастро-лерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних». Вони складають при­близно 40 % від загальної кількості тих, хто вчинив злочини.

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи ха­рактерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий зло­чин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, ім­пульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рециди­вісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-непов-нолітні та ін. їх частка у загальній масі рецидивістів дорів­нює 30-35 %.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Харак­терним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічається втрата основних жит­тєвих позицій, суспільно-корисних зв'язків, глибока соціаль­на дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, нар­котиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, при­мітивізм потреб і інтересів, фізичну неспроможність вчиня­ти складні за задумом злочини такі особи учиняють дезадап-тивні злочини — дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформуван­ня можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внас­лідок дуже повільного зниження первинної злочинності. В умовах гострої соціально-економічної кризи і знедоленості переважної частини законослухняних громадян до злочин­ної діяльності залучаються все нові верстви населення, особливо молодь, у якої уявлення про власне майбутнє до­сить нечітке, через що підвищився рівень загальної кримі-налізації населення, розширилася соціальна база і для зро­стання рецидивної злочинності. За деякими прогнозами у найближчі роки можна очікувати значного підвищення ре­цидивної злочинності.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...