Главная Обратная связь

Дисциплины:






Попередження рецидивної злочинності



Рецидивна злочинність — складне явище, яке (як і зло­чинність взагалі) притаманне людському суспільству, має

свої закономірності і не може бути викоренене у найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею — зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства та дер­жави за її станом та заходами боротьби з нею. Основна ідея протидії рецидивній злочинності — це орієнтація всього сус­пільства і держави на необхідність довгострокової, послідов­ної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. Виникло (ще у давні часи) і набирає поширення на сучасному етапі чітке розуміння того, що для ефективної боротьби зі злочин­ністю взагалі і рецидивом зокрема потрібні не лише каральні, але й попереджувальні заходи, спеціальне реформування, в тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи по­винні бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім'ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну зло­чинність і впливають на її зростання.

Загальносоціальне попередження рецидивної злочин­ності реалізує антикриміногенний потенціал суспільства в цілому, всіх його інститутів. Здійснення цих заходів змен­шує суспільні протиріччя, криміногенне протистояння різних верств населення, соціальну дезорганізацію і людсь­ку деструктивність. Ці заходи мають бути спрямовані на попередження виникнення та усунення існуючих і майбутніх негативних суперечностей у суспільстві, пом'якшення наслідків кризових процесів, конфліктів та проблемних си­туацій у різних сферах людського буття і духовній сфері, сфері виховання неповнолітніх і молоді. Важливим загаль-носоціальним засобом попередження рецидивної злочин­ності є вдосконалення виховання людини. Це найбільш три­валий і важкий, але ж і найбільш надійний засіб поперед­ження рецидиву, бо зникає його база — широка первинна злочинність. Самовиховання, сім'я, школа, оточуюче сере­довище, трудовий колектив, суспільство і держава повинні складати єдину виховну систему. При здійсненні цього на-

пряму загальносоціального попередження рецидивної зло­чинності на ранній стадії соціалізації особи необхідно: відтворити в Україні єдину виховно-профілактичну систе­му; забезпечити неповнолітнім та молоді реалізацію консти­туційного права на життя і розвиток; змінити принцип ви­ділення матеріальних коштів на розвиток і виховання, охо­рону здоров'я дітей і підлітків.



Спеціально-кримінологічне попередження рецидивної злочинності — це безпосередня протидія причинам і умо­вам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну настанову у злочинців, послаб­люють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви; а також запобігання і припинен­ня на будь-якій стадії початого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: криміно­логічної профілактики, запобігання злочинам і припинення рецидиву злочинів.

Кримінологічна профілактика. Кримінологічна про­філактика — це головним чином випереджальний напрямок попередження рецидивної злочинності. При здійсненні цьо­го напряму попередження рецидивної злочинності бороть­ба з нею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Пра­вопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим дже­релом рецидивної злочинності, її попередження необхідно починати з попередження первинної злочинності непов­нолітніх. Треба рішуче усувати недоліки в професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів для зменшення впливу негативних умов мікро середовища, що в сучасних умовах є досить складною справою; нейтралізу­вати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі кримі­ногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити демора-лізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і будь-яким способом тощо. Ліквідація не­доліків, що негативно впливають на первинну і повторну

злочинність, повинна стати результатом загального оздоров­лення і вдосконалення мікросередовища.

Попередження рецидивної злочинності неможливе без підриву і руйнування кримінальної («блатної») субкультури, традиції і звичаї якої суперечать загальним людським цінно­стям і спрямовані на тримання особи в злочинних тенетах. Саме існування і впровадження злодійської субкультури у свідомість і поведінку засудженого сприяє його криміналі-зації, взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, запобігає виправленню особи. Настав час розробити і впро­вадити дійові заходи протидії кримінальній субкультурі у місцях позбавлення волі.

Істотним резервом попередження рецидивізму злочинів є подальше вдосконалення правоохоронної діяльності, зок­рема своєчасне виявлення і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідворотності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принци­пи не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через різні обставини звільняються від покаран­ня або засуджуються на незначні строки позбавлення волі, що викликає обурення такою несправедливістю не тільки суспільства, а й навіть інших засуджених.

Важливу роль у попередженні нових злочинів відіграє пенітенціарна і постпенітенціарна робота виправно-трудо­вих установ і органів внутрішніх справ. Як зазначалося, саме позбавлення волі і місця їх відбуття значною мірою сприяють десоціалізації засудженого. Виникають проблеми адаптації і ресоціалізації особи злочинця, попередження рецидивних злочинів у місцях позбавлення волі. Безумов­но потребують докорінної перебудови умови відбуття пока­рання у виправно-трудових установах. Тому насущною по­требою пенітенціарного реформування є гуманізація систе­ми відбуття покарання, орієнтація її на попередження і моральне оздоровлення засуджених. Очевидно, що першо­черговим завданням є приведення у відповідність з Консти­туцією України і нормами міжнародного права чинного вип­равно-трудового права, яке б відповідало законодавству і моралі цивілізованого суспільства (кардинальна зміна умов

утримання засуджених, зняття невиправданих обмежень, руйнування кримінальної субкультури, злочинної консолі­дації тощо).

З метою підвищення рівня постпенітенціарного попе­редження рецидивної злочинності заслуговують на увагу пропозиції багатьох авторів щодо: розроблення закону «Про постпенітенціарну систему», де законодавчо визначалися б обов'язки державних органів, громадських організацій з со­ціальної адаптації засуджених; створення державної пост-пенітенціарної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки засуджених до позбавлення волі; впроваджен­ня патронажної служби, яка проводила б і соціальну робо­ту та здійснювала нагляд за звільненими, надаючи їм пси-хопедагогічну, психотерапевтичну, наркологічну, психіат­ричну, медичну, правову та матеріальну допомогу, що сприяло б зменшенню соціального відчуження; максималь­ного стимулювання участі органів місцевого самоврядуван­ня, громадських і релігійних організацій, спілок, рухів, со­ціальних груп, партій, окремих громадян у соціальній адап­тації звільнених.

Суттєве значення для попередження рецидивної злочин­ності має адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 грудня 1994 року'«Про адміністра­тивний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлен­ня волі» такий нагляд строком від одного до двох років ус­тановлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснен­ня виховного впливу на них. Адміністративний нагляд вста­новлюється судом і являє собою систему тимчасових при­мусових заходів спостереження і контролю за поведінкою звільнених, який здійснюється органами внутрішніх справ. Потребує вдосконалення як сам інститут, так і практика адміністративного нагляду, усунення формалізму в його здійсненні, підвищення індивідуальної ресоціалізаційної роботи з особами, які реально можуть вчинити новий зло­чин, насиченість періоду адміністративного нагляду пози­тивними обов'язками піднаглядного (наприклад, пройти

курс лікування, навчання, відновити родинні зв язки, пра-цевлаштуватися тощо). Попередженню рецидивної злочин­ності можуть сприяти комплексні заходи соціального конт­ролю і соціальної допомоги, неформальне проведення і дійсна зацікавленість у долі звільненого з місць позбавлення волі з боку правоохоронних органів, органів влади, трудо­вого колективу, сім'ї. Досвід свідчить про те, що там, де виявляється активна і реальна турбота про долю засуджених (при їх наполегливому прагненні почати нове нормальне життя), там є успіх.

Специфіка попередження рецидиву з боку осіб, умовно засуджених або засуджених з відстрочкою виконання виро­ку чи відбування покарання, умовно-достроково звільнених, пов'язана головним чином з наявністю випробного терміну. Власне кажучи, випробний термін встановлюється заради попередження вчинення злочину. Це досягається саме заг­розою збільшення покарання у разі вчинення нового злочи­ну, а також активною участю громадськості і трудових ко­лективів у відповідній виховній роботі з метою закріплен­ня результатів виправлення і прилучення засуджених до чесного життя (статті 117-119 ВТК). На жаль, за останні роки вказаний вид соціального контролю практично не діє.

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профілактичної роботи з такими складними категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки і наркомани, психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності, характер судимостей, поведінка у місцях позбавлення волі і після звільнення, пси­хічна і соматична обтяженість, оточуюче середовище роб­лять діяльність з профілактики рецидиву злочинів майже безперспективною. В цьому разі вкрай важливе функціону­вання у кожній області Центрів соціальної адаптації і ресо-ціалізації, які включають соціально-психологічну і нарколо­гічну служби, що деякою мірою сприятиме зменшенню го­строти проблеми постпенітенціарного періоду.

Запобігання та припинення рецидиву злочинів. В основі запобіжного попередження рецидивної злочинності лежать заходи: переорієнтації антисуспільної настанови осіб, які

звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна гру­па рецидивістів вчиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звіль­нених після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання реци­диву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває по­карання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності. Зрозуміло, що для пере­орієнтації настанови на продовження злочинної поведінки на позитивні наміри необхідна система конкретних групових і індивідуальних заходів, які сприяли б вибору засудженим альтернативного, позитивного шляху свого життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії для схилення осіб до добровільної відмови від продовження зло­чинної поведінки, роз'єднання злочинних угруповань та ізо­ляції лідерів, «авторитетів», організаторів, контролю за додер­жанням правил і обмежень адміністративного нагляду з при­тягненням винних в його порушенні до відповідальності, соціальна і матеріальна допомога тим, хто має твердий намір відмовитись від продовження злочинної діяльності, тощо.

Організаційно-превентивна робота включає коло за­ходів, спрямованих на більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби з рецидивною зло­чинністю. З метою надання державної і громадської допо­моги доцільно створювати благодійні фонди для засудже­них; відкривати безкоштовні нічліжки для безпритульних; більш широко включати у процес ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи, окремих громадян; налагоди­ти в країні через засоби масової інформації з допомогою і при підтримці громадськості контрпропаганду злочинної діяльності, ідеології і психології; протидіяти залученню у злочинну діяльність неповнолітніх та молоді. До заходів цього напряму боротьби з рецидивною злочинністю нале­жать також законотворча робота з удосконалення криміналь­ного, кримінально-процесуального, адміністративного, вип-

равно-трудового законодавства, підвищення рівня оператив-но-розшукової роботи по виявленню і припиненню злочин­ної діяльності злісних рецидивістів і професійних зло­чинців; надійна взаємодія і координація зусиль правоохо­ронних органів у виконанні програм боротьби з рецидивною злочинністю, організація її прогнозування тощо. Потребує налагодження і вдосконалення міжнародне співробітницт­во у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.

ЛІТЕРАТУРА

БажановМ. Й. Уголовное право УкраиньІ. Общая часть. Днеп-ропетровск, 1992.

Беца О. Позбавлення волі: негативні соціальні та психологічні наслідки // В пошуках альтернатив тюремному покаранню. Мате­ріали міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. К., 1997.

Голіна В. В. Рецидивна злочинність в Україні: рівень, структу-ра, динаміка // Вісник Академії правових наук України. 1998. № 4.

ЗелшскийА. Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, про-гнозирование). X., 1980.

Кулик А. Г., Бобьірь В. Й. Общая тенденция преступности в Украине в 1972-1993 гг. й прогноз на ближайшие годьі //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1994. № 2.

.Криминология / Под ред. А. Й. Долговой. М., 1997.

СтепанюкА. X., Трубников В. М. Режим відбування позбавлен­ня волі в установах виконання покарання: Конспект лекції. X., 1994.

Трубников В. М. Социальная адаптация лиц, освобожденньїх от отбьівания наказания. X., 1990.

РОЗДІЛ 12

ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...