Главная Обратная связь

Дисциплины:






попередження; догана; сувора догана; 2 страница



2. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного по­збавлення волі у виправних колоніях максимального рівня безпе­ки, тримаються окремо від інших засуджених, які відбувають по­карання у виправних колоніях даного виду.

 

1.Згідно зі ст. 150 КВКзасуджені до довічного позбавлення волі мають відбувати покарання у виправних колоніях максималь­ного рівня безпеки, причому окремо від інших категорій засудже­них, яким Регіональною комісією з питань розподілу, направлен­ня та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі Державного департаменту України з питань ви­конання покарань визначена для відбування покарання колонія максимального рівня безпеки.

2. На доповнення цієї норми закону підзаконний нормативний акт — Правила внутрішнього розпорядку установ виконання по­карань визначають місцем відбування покарання у виді довічного позбавлення волі також ізольовані сектори максимального рівня безпеки, що можуть створюватися в колоніях середнього рівня безпеки (у цих установах відбувають покарання засуджені до довіч­ного позбавлення волі чоловіки). Засуджені до довічного позбав­лення волі жінки відбувають покарання у секторах середнього рів­ня безпеки, що створюються при виправних колоніях мінімально­го рівня безпеки з загальними умовами тримання. Також вказані категорії засуджених можуть відбувати покарання у слідчих ізо­ляторах.

Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування

покарання у виді довічного позбавлепня волі

1. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного по­збавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою


 




засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту за­судженого від можливих посягань на його життя з боку інших за­суджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявнос­ті медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

2. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширю­ються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, перед­бачені статтею 107 цього Кодексу.

3. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

4. Самодіяльні організації серед засуджених до довічного по­збавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають за­гальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються кон­сультаційні пункти.

5. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і



предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

одержувати один раз на шість місяців короткострокове поба­чення;

одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві банде­ролі.

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

6. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мі­німального розміру заробітної плати.

1.Загалом на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, по­ширюються права й обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені ст. 107 КВК України. Однак умови відбування довіч­ного позбавлення волі мають свою специфіку, бо вони відрізняють­ся навіть від умов відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки інших категорій засуджених.

Так, за ст. 151 КВК проявляється це в тому, що ступінь ізоляції цих осіб як від зовнішнього світу, так і від інших засуджених ви­щий, оскільки засуджені, які відбувають довічне позбавлення волі, розміщуються в камерах, як правило, по дві особи з ураху­ванням вимог ст. 92 КВК, наявності жилої площі та психологічної сумісності, що визначається адміністрацією установи. Це означає, що засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки тримаються окремо від жінок; уперше засуджені до позбавлення волі — окремо від тих, хто раніше відбував покарання у виді позбавлення волі; особи, які раніше працювали в суді, органах юстиції, прокуратури


та правоохоронних органах — окремо від інших засуджених до до­вічного позбавлення волі; особи, засуджені до довічного позбав­лення волі — окремо від засуджених, яким смертна кара була за­мінена позбавлення волі на певний строк у порядку помилування. На прохання засуджених та в інших необхідних випадках із метою захисту цих осіб від можливих посягань на їхнє життя з боку ін­ших засуджених чи запобігання вчиненню ними нових злочинів або при наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника колонії їх можуть тримати в одиночних камерах.

2. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: витра­чати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати; одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення; одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі, у вільний час вмежах камери відправляти релігійні обряди. Засуджені до довіч­ного позбавлення волі мають можливість користуватися книгами, журналами йгазетами з бібліотеки установи, а також придбаними через торговельну мережу чи переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями. Вони у вільний від роботи час можуть підвищувати свій загальноосвітній рівень, звертаючись до консультаційних пунктів виправних колоній. Правила внутріш­нього розпорядку установ виконання покарань не передбачають можливості демонстрації засудженим до довічного позбавлення волі відео- та кінофільмів, але ці особи можуть користуватися теле­візорами, придбаними за рахунок родичів, за наявності можливо­сті розміщення їх у камері (норма жилої площі на одного засудже­ного — три квадратних метра). У камері, де відбувають покарання двоє засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюються: металеві ліжка, стіл для вживання їжі, лавка на довжину стола, настінна шафа або закрита полиця, вішалка для верхнього одягу, тумбочка, гучномовець, водогінний кран, раковина під умиваль­ник, санвузол та урна для сміття.

3. Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий пері­од їх забезпечують верхнім одягом. Верхній одяг засуджених до довічного позбавлення волі відрізняється від одягу інших засу­джених. У разі виведення засуджених із камер до них застосову­ються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною, а супроводжують його на прогулянку двоє мо­лодших інспекторів служби нагляду та безпеки і кінолог із службо­вою собакою. Двері камер, у яких відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі, в обов'язковому порядку обладну­ються механічними та електромеханічними замками спеціального типу, дозвіл на відкриття яких можливо отримати тільки з черго­вої частини установи. Молодшим інспекторам, які несуть службу


 




біля засуджених до довічного позбавлення волі, категорично забо­роняється самостійно відчиняти двері камер, переводити засудже­них без дозволу чергового помічника начальника установи з однієї камери до іншої.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання пока­рань на доповнення тих заборон, що встановлені в ст. 107 КВК України для осіб, позбавлених волі на певний строк, забороняють засудженим до довічного позбавлення волі встановлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах, затуляти отвір для нагляду за засудженими.

4. Засуджені до довічного позбавлення волі виводяться на робо­ту у спеціально обладнані виробничі цехи, які розміщуються в ізо­льованих приміщеннях, де встановлюються додаткові засоби охо­рони та забезпечується надійна ізоляція, що унеможливлює кон­такти цієї категорії засуджених з іншими особами, позбавленими волі. У разі неможливості працевикористання засуджених до довіч­ного позбавлення волі у таких виробничих цехах вони працюють із додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці у ро­бочих камерах при приміщеннях камерного типу, в яких вони про­живають.

5. На відміну від соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі на певний строк, яка має метою виправлення й ресоціалізацію засуджених, соціально-психологічна робота із за­судженими до довічного позбавлення волі спрямована на форму­вання та збереження у них соціально-корисних навичок, нейтралі­зацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної пове­дінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідом­лення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до від­шкодування заподіяної шкоди.

Основними формами соціально-психологічної роботи із засу­дженими у спеціальній літературі називаються: індивідуальна ро­бота, яка здійснюється з дотриманням відповідних заходів безпе­ки; просвітницька та культурно-масова робота; правове вихован­ня; психокорекційна та психотерапевтична робота. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються. Наслідки спостереження за особистістю засуджених та їх поведінкою відображають­ся в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи, на підставі аналізу поведінки засуджених щорічно складається ха­рактеристика. Організація соціально-психологічної роботи із за­судженими безпосередньо покладається на старшого інспектора із соціально-психологічної роботи та психолога, посади яких уво­дяться відповідно до існуючих штатних нормативів.

За добру поведінку і чесне ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: оголошення по­дяки; нагородження похвальною грамотою; преміювання за кращі


показники в роботі; дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі на рік; надання додатково одного короткострокового побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин; дозвіл додатково витрачати гроші в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на купування продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення часу прогулянки до двох годин (провадиться на строк не більше одного місяця).

За порушення вимог режиму відбування покарання до засудже­них можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попереджен­ня або догана; позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі і заборона на строк до одного місяця купувати продук­ти харчування; поміщення в карцер на строк до п'ятнадцяти діб.

6. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і вида­
ються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні
санітарної обробки — один раз на тиждень. Засуджені забезпечу­
ються одягом і взуттям спеціального зразка. Інший одяг і предме­
ти, що не дозволені для зберігання в камері, у цих осіб вилучають­
ся і здаються на склад. При виведенні засуджених на прогулянку в
зимовий період їх забезпечують верхнім одягом.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 16.02.92 р.336«Про затвердження норм добового забез­печення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних про­дуктів іншими та порядку застосування вказаних норм».

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи.

Медична допомога засудженим організовується і надається від­повідно до законодавства про охорону здоров'я, як правило, безпо­середньо в камері. При необхідності невідкладного надання медич­ної допомоги засуджені переводяться у палату-камеру інтенсивної терапії медичної частини установи або до лікувального закладу ор­ганів охорони здоров'я з дотриманням відповідних заходів безпе­ки. У приміщеннях спецкорпусів установ обладнуються палати-камери для ізоляції та лікування засуджених, хворих на інфекцій­ні захворювання, а також палати для проведення маніпуляцій та перев'язок.

7. Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.

8. До осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, якщо вони* чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобіган-


ня заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускаєть­ся застосування спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України. У разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території установи та за її межами до них застосо­вуються наручники. При застосуванні наручників руки засудже­ний тримає за спиною. Конвоювання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох молодших інспекторів та кінолога зі служ­бовою собакою.

9. На жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, поши­рюється порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Правила внутрішнього розпоряд­ку установ виконання покарань передбачають лише деякі виклю­чення з цього загального правила. Так, на відміну від засуджених чоловіків, у разі виведення засуджених жінок з камер та конвою­вання на території колонії наручники до них не застосовуються. Наручники застосовуються до них лише при конвоюванні за ме­жами колонії. Конвоювання засуджених жінок здійснюється по одному в супроводі трьох представників адміністрації без залучен­ня кінолога зі службовою собакою. Перевезення жінок, засудже­них до довічного позбавлення волі, здійснюється без залучення кінолога зі службовою собакою.

10. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцять процентів мі­німального розміру заробітної плати, тим самим частина 6 ст. 151 КВК України передбачає можливість зміни умови тримання засу­джених до довічного позбавлення волі в межах колонії максималь­ного рівня безпеки.

Після фактичного відбуття не менше як двадцяти років пока­рання засуджений до довічного позбавлення волі матиме можли­вість подавати Президенту України клопотання про помилування. Отже чинний Кримінальний кодекс України передбачає лише один шлях виходу на свободу осіб, засуджених до довічного по­збавлення волі, а саме: через застосування до них помилування по відбутті 20 років тюремного ув'язнення. У разі помилування тако­го засудженого довічне позбавлення волі буде замінюватися по­збавленням волі на певний строк, але не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК України). Верхня межа цього більш м'якого покарання зако­ном не передбачена. Отже, у цьому випадку перед засудженим від­кривається доволі далека (але все ж таки) перспектива звільнення від відбування покарання. Після заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років до засуджених згідно з їх новим правовим статусом буде можливо, як це виходить за ч. 5 ст. 82 КК України, застосування умовно-до­строкового звільнення (при цьому початок строку нового покаран­ня починає обчислюватись з моменту фактичної зміни правового


статусу засудженого до довічного позбавлення волі, тобто з дня підписання Указу про помилування). Оскільки довічне позбавлен­ня волі застосовується до осіб, що вчинили особливо тяжкі злочи­ни, то згідно з правилами, що містяться у п. З ч. З ст. 81 КК Украї­ни, умовно-дострокове звільнення до зазначеної категорії осіб може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання. За нескладними розра­хунками цей юридичний факт настане після відбуття 18 років і дев'яти місяців, які й становлять три чверті від терміну у двадцять п'ять років. Отже особа, що спочатку була засуджена до довічного позбавлення волі, у підсумку зможе сподіватись на звільнення піс­ля фактичного відбуття нею у колонії максимального рівня безпе­ки щонайменше тридцяти восьми років і дев'яти місяців позбав­лення волі.

11. Необхідно звернути увагу й на те, що оскільки частина 2 ст. 64 КК України передбачає, що довічне позбавлення волі не застосову­ється до осіб у віці понад 65 років, то гіпотетично у засуджених до довічного позбавлення волі є ще один шанс вийти на волю. Цей шанс з'являється з досягненням засудженим до довічного позбав­лення волі 65-річного віку, бо термін «застосування покарання» означає як його призначення, так і виконання. Таким чином, ви­конувати довічне позбавлення волі щодо осіб у віці понад 65 років заборонено частиною 2 ст. 65 КК України.

Розділ V

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ.

ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД

ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ

І НАГЛЯД ЗА НИМИ

Глава 23 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 152. Підстави звільнення від відбування

Покарання

Підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;


закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-достроковг звільнення від відбування покарання; хвороба;

інші підстави, передбачені законом.

1. Основною підставою для звільнення та «загальним прави­лом» є звільнення у зв'язку з відбуттям строку покарання. Але по­карання не є незмінюваним. В момент його призначення, суд ви­ходить з тяжкості злочину, особистості засудженого, обставин справи та вимог закону. До того, як покарання ще не почало не ви­конуватися, засуджений залишається особою, що скоїла злочин та ще не підданий державному примусу. Призначене покарання ще тільки має потенційну змогу змінити засудженого. Але після того, як воно починає виконуватися, людина під його впливом може змінитися. На такі випадки закон теж реагує, передбачаючи мож­ливість дострокового звільнення від покарання. Це пов'язане з тим, що у разі змін у поведінці засудженого, презюмується, що по­карання досягло своєї мети та відпала необхідність його подальшо­го виконання. В такому разі можливе дострокове звільнення від відбування покарання.

2. Є й інші підстави звільнення від відбування покарання, ст. 152 КВК України називає підставами звільнення від відбування пока­рання: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; за­кон України про амністію; акт про помилування; скасування ви­року суду і закриття кримінальної справи; закінчення строків дав­ності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, пе­редбачені законом.

Як вбачається з наведеного переліку, законодавець залишив його «відкритим», тобто названі підстави звільнення не є вичерп­ними, закон може передбачати й інші (наприклад, звільнення від відбування покарання у зв'язку з декриміналізацією діяння). По­яснюється це тим, що життя і, відповідно, законодавство зміню­ється, світова спільнота дотримується напрямку пом'якшення та економії засобів кримінальної репресії, тому можуть виникати нові підстави звільнення від покарання.

3. Наведений перелік підстав для звільнення від покарання по­ширюється на всі види покарань, які передбачені національним законодавством. Виключення складає звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки воно, відповідно до ст. 75 КК України, застосовується не до всіх покарань.

4. У науці кримінально-виконавчого права є усталені класифі­кації підстав звільнення від відбування покарання, до яких відно­сяться:

— умовні і безумовні підстави. Під умовними розуміються такі підстави, можливість звільнення за якими закон пов'язує з певни-


ми умовами. Наприклад, умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання, яке можливе лише для певних категорій засу­джених, що відбули встановлену частину строку покарання. Безу­мовні підстави — це такі юридичні факти, настання яких безумовно свідчить про звільнення засудженого. Відбуття строку покарання за будь-яких обставин є підставою для звільнення засудженого, навіть якщо відносно цього засудженого є негативні кримінологіч­ні прогнози;

— з відбуттям повного строку покарання і достроково. Йдеться про випадки, коли засуджений відбуває весь строк покарання або засуджений відбуває лише певну частку призначеного судом стро­ку покарання (помилування, амністія та ін.);

— за видом покарання, яке відбувалося. Кримінальне право України знає дванадцять видів покарання. Кожен з цих видів має свою специфіку стосовно порядку звільнення від його відбування;

— за станом здоров'я засудженого. З самого визначення вбача­ється, що можна розрізнити звільнення, підставою, якого є хворо­ба засудженого (звільнення у зв'язку з хворобою), а також таке звільнення, при якому не має значення стан здоров'я засудженого (амністія);

— за колом органів, що застосовують певну підставу звільнен­ня. Залежно від того, за якою підставою звільнюється засуджений, таке звільнення проводиться різними учасниками кримінально-виконавчої діяльності. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від пока­рання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом. Помилування здійснює Президент України, звільнення у зв'язку з відбуттям строку покарання виконує відповідна установа виконання покарання;

— за статевими ознаками. Ця класифікаційна група передбачає деякі додаткові підстави звільнення для засуджених жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Такі засуджені жіночої статі за певних умов можуть бути звільнені від відбування покарання.

5. Згідно зі ст. 4 КВК України підставою виконання і відбуван­ня покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рі­шення суду, а також закон України про амністію та акт помилу­вання. Як видно, законодавець на перше місце серед підстав від­бування і виконання покарання ставить вирок суду. І це не випадково, оскільки саме таке правило встановлено ст. 29, 62 Кон­ституції України. Із вказаних статей витікає, що особа може бути визнана винуватою та зазнати правообмежень тільки на підставі обвинувального вироку суду. Тільки цей акт судової влади дає під­стави застосовувати до особи правообмеження, які передбачені


певною мірою покарання. Відповідно, у випадку скасування виро­ку засуджений негайно звільняється від відбування покарання.

Існування саме такої підстави як «звільнення у зв'язку зі скасу­ванням вироку і закриттям кримінальної справи» обумовлене тим, ще само по собі скасування вироку не завжди означає автоматичне звільнення засудженого. У таких випадках у засудженого зміню­ється статус. Наприклад, якщо вирок скасований але справа на­правлена на новий розгляд до суду, засуджений втрачає статус за­судженого але може бути взятий під варту та етапований до слідчо­го ізолятора. Фактично, якщо ми кажемо про скасування вироку та закриття кримінальної справи, ми ведемо мову про скасування вироку касаційною інстанцією, яка переглядала вирок, що на­брав законної сили та скасувала його і закрила кримінальну спра­ву. У всіх інших випадках (розгляд справи апеляційним судом) ми маємо справу з вироком, який не набрав законної сили.

Оскільки ця підстава звільнення сформульована в Криміналь­но-виконавчому кодексі, це означає, що вирок вступив в законну силу, особа набула статус засудженого та почала відбувати пока­рання. Пояснюється це тим, що якщо вирок не набрав законної сили, особа має статус підозрюваного або підсудного і такі випадки регулюються нормами інших нормативних актів (про попереднє ув'язнення, тримання під вартою тощо).

Підстави скасування вироку суду можуть бути різними і відно­ситися як до процесуально-правових, так і до матеріально-право­вих. Ці питання врегульовані нормами кримінального та кримі­нально-процесуального права. Але для процесу виконання-відбу-вання покарання в аспекті кримінально-виконавчого права байду­же, у зв'язку з чим вирок суду скасований та кримінальна справа закрита. Для установ та органів виконання покарання скасування вироку суду та закриття кримінальної справи є безумовною підста­вою для звільнення засудженого від відбування покарання.

Порядок звільнення за цією підставою тотожний порядку до­строкового звільнення засудженого. Звільнення засудженого про­водиться у день надходження документа, яким вирок суду скасо­ваний (постанови чи ухвали суду про скасування відповідного ви­року) в орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині на­ступного дня. Якщо звільнення проводиться за зазначеною підста­вою від покарання у виді виправних або громадських робіт, по­збавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді­яльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання документів (ухвали або постанови суду про скасування вироку) направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним ор­гану, де засуджений відбував покарання або працював, про при­пинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його за-


робітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні по­сади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально-проце­суальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальну справу може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнан­ня та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти за­криття кримінальної справи на вказаних стадіях та закриття кри­мінальної справи після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи не може бути підставою для звільнення від пока­рання, так як покарання ще немає.

6. Кримінальне законодавство встановлює правило, згідно з яким звільненню від відбування покарання підлягають особи, від­носно яких строки давності виконання обвинувального вироку за­кінчилися. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє за­судженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК України. Для органів і установ виконання покарань це є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання (ст. 152 КВК України).

Наявність цієї підстави серед інших пояснюється тим, що із за­кінченням певних строків, встановлених законом, виконання по­карання втрачає свою актуальність та ефективність. Але, з іншого боку, незрозуміло, чому законодавець включив звільнення від від­бування покарання у зв'язку з закінченням строків давності ви­конання обвинувального вироку в перелік підстав звільнення від відбування покарання, яким повинні керуватися в своїй діяльнос­ті установи (органи) виконання покарань. Якщо засуджений звіль­нюється за вказаною підставою, це означає, що він з якихось при­чин так і не почав відбувати покарання, бо в противному випадку, тобто у разі відбування засудженим покарання, строки давності виконання обвинувального вироку припиняються. Тому установи (органи) відбування покарання фактично не можуть керуватися цією підставою, оскільки вони цього засудженого «і не бачили».

Згідно зі ст. 327 КПК України, рішення про застосування стро­ків давності приймає суд, причому вимоги ст. 80 КК України для суду є обов'язковими, за виключенням розгляду цього питання щодо осіб, які були засуджені до довічного позбавлення волі. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлен­ня волі заміняється позбавленням волі.

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня на­брання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: два роки — у разі засудження до покарання менш су­ворого, ніж обмеження волі; три роки — у разі засудження до по­карання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин не-


великої тяжкості; п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий зло­чин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не біль­ше десяти років за особливо тяжкий злочин; п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Із закінченням вказаних строків виконання обвинувального вироку не здійснюється, а засуджений підлягає звільненню від відбування покарання.

7. У ст. 152 КВК України законодавець наводить невичерпний перелік підстав звільнення від відбування покарання. Пояснюєть­ся це, перш за все, тим, що разом зі змінами соціального життя закон також змінюється та доповнюється. Тому фіксувати в нормі права такий перелік підстав, який не має місця для змін, — недо­цільно. Так, діючий КК України передбачає такі підстави, які не увійшли до ст. 152 КВК України. Це, наприклад, ст. 75 КК Украї­ни «Звільнення від відбування покарання з випробуванням». Йдеться про випадки, коли суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбов­ців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за­судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Як вид­но, суб'єктом звільнення за цією підставою є суд. Тобто установи (органи) виконання покарання не приймають участі в вирішенні питання про застосування цієї підстави звільнення.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...