Главная Обратная связь

Дисциплины:






попередження; догана; сувора догана; 4 страница



8. Право клопотати про помилування має особа: засуджена су­дом України, яка відбуває покарання або відбула основне покаран­ня в Україні; засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування по­милування; засуджена в Україні і передана для відбування пока­рання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

Клопотання про помилування може бути подано особою з числа вищевказаних, а також її захисником, батьками, дружиною (чоло­віком), дітьми, законним представником, громадськими організа­ціями тощо.

9. Клопотання про помилування може бути подано після на­
брання вироком законної сили. У випадку розгляду кримінальної
справи в касаційному порядку клопотання про помилування може
бути подано після прийняття рішення Верховним Судом України.

10. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) за­
суджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше застосо­
вувались помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення
від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання
більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуван­
ням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила
Умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових ви­
падках.

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на Шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особ-


ливо тяжкі злочини, які не відбули половини призначеного їм строку покарання, можуть бути задоволені лише за наявності об­ставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

Якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, клопо­тання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

11. Клопотання про помилування, що подає засуджена особа че­рез установу виконання покарань або інший орган, який виконує покарання, разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, ха­рактеристикою про поведінку і ставлення до праці із викладенням думки керівника цієї установи або органу виконання покарання по суті клопотання і, як правило, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування поми­лування, надсилається до Секретаріату Президента України.

У разі звернення засудженого, його захисника, батьків, дружи­ни (чоловіку), дітей, законних представників, громадських орга­нізацій тощо, до клопотання про помилування додаються копія вироку або ухвали чи постанови суду.



12. Підготовку матеріалів до розгляду клопотань про помилу­вання здійснює Служба з питань помилування Кабінету Президен­та України Секретаріату Президента України (далі — Служба).

Служба має право витребувати від суду, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, установ та органів, які виконують по­карання, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилу­вання, а також доручати їм перевірку окремих питань.

13. У випадках, коли засуджений не перебуває під вартою, ви­конання вироку щодо нього може бути зупинено в установленому порядку до розгляду Службою клопотання про помилування.

14. Під час розгляду клопотання про помилування врахову­ються:

особа засудженого, його поведінка і ставлення до праці до засу­дження та в установах і органах виконання покарань, ступінь тяж­кості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, стан відшко­дування заподіяних злочином збитків та інші обставини;

думка керівника установи виконання покарань або іншого ор­гану, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів тощо про доцільність помилування.

15 Клопотання про помилування і підготовлені Службою мате­ріали попередньо розглядаються Комісією у питаннях помилуван­ня (далі — Комісія), яка утворюється при Президентові України. Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох


заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою Керівник Служби. Обов'язки секретаря Комі­сії виконує один із членів Комісії.

Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які склика­ються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності — од­ним із заступників голови Комісії. Засідання Комісії є правомоч­ним за наявності більш як половини її складу. У засіданнях Комі­сії можуть брати участь народні депутати України.

16. Клопотання про помилування, що не підлягають задово­
ленню за обставин, передбачених Положенням про здійснення по­
милування, Служба доповідає Комісії і повідомляє заявників про
результати розгляду таких клопотань. Пропозиції Комісії за ре­
зультатами попереднього розгляду клопотань про помилування
оформляються протоколом, який підписують усі присутні на за­
сіданні члени Комісії.

За результатами попереднього розгляду клопотання про поми­лування і матеріалів, підготовлених Службою, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.

Про клопотання, підстав для задоволення яких Комісією не знайдено, Служба доповідає Президентові України.

17. Рішення Президента України про помилування засуджено­
го оформляється указом Президента України.

У разі відхилення Комісією клопотання про помилування по­вторне клопотання щодо особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, Службою може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік, а щодо особи, засудженої за інші злочини, — не раніш як через шість місяців із часу відхилення попереднього клопотання. По­вторне клопотання, що надійшло до закінчення цих строків, по­вертається заявникові з відповідним роз'ясненням.

18. Укази Президента України про помилування засуджених
для виконання надсилаються:

щодо осіб, які відбувають покарання в установах виконання по­карань, — Державному департаменту України з питань виконання покарань;

щодо осіб, які не відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також які звільня­ються від додаткових покарань, — відповідним судам;

щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному баталь­йоні військовослужбовців або до службових обмежень для військо­вослужбовців, — Міністерству оборони України.

Крім того, укази Президента України про помилування засу­джених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання. Органи, на які Положенням про здійснення помилування покладено виконання указів Прези-



дента України про помилування засуджених, про їх виконання по­відомляють Секретаріат Президента України.

Контроль за виконанням указів Президента України про поми­лування здійснюється Службою.

19. Звільнення засудженого проводиться у день надходження указу Президента про помилування у відповідний орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчен­ня робочого дня — у першій половині наступного дня. Якщо звіль­нення на підставі акта помилування здійснюється від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання указу про помилування направляє повідомлення влас­нику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його ви­могою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

20. Призначаючи покарання, суд обов'язково вказує строк на протязі якого засуджений повинен його відбувати. Але покаран­ня — це не самоціль, воно призначається для досягнення певного позитивного ефекту, а саме для виправлення і ресоціалізації засу­джених, а також попередження вчинення нових злочинів як засу­дженими, так і іншими особами. Передбачається, що вказана мета буде досягнута за той строк, який визначив суд у своєму вироку. Однак позитивні зміни в свідомості та особистості засудженого мо­жуть статися раніш, ніж закінчиться строк покарання, і в такому випадку покарання втратить свої соціально-орієнтовані виправні та попереджувальні властивості та перетвориться на суто караль­ний вплив. Для уникнення таких ситуацій, закон передбачає мож­ливість дострокового звільнення від відбування покарання.

Дострокове звільнення від покарання — поняття родове та включає в себе цілий ряд видів такого звільнення. Наприклад, до дострокового звільнення можна віднести звільнення на підставі амністії, помилування, звільнення за хворобою, умовно-достроко­ве звільнення тощо.

21. Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання врегульований нормами кількох галузей права, — кри­мінального права, кримінального процесу та кримінально-вико­навчого права. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови винесення установою (органом) виконання покарання по­дання до суду про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.


Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і став­ленням до праці довів своє виправлення. Обов'язковою умовою за­стосування умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання є відбуття засудженим певної, встановленої законом, части­ни строку покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяж­кий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покаран­ня у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона за­суджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку по­карання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий зло­чин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільня­лася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-до­строкове звільнення від відбування покарання, протягом невідбу­тої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку поперед­нього ув'язнення.

22. Щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, вона може бути застосована, якщо засуджений став на шлях ви­правлення, а також після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного су­дом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засу­джена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку пока­рання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом не­відбутої частини покарання.

При цьому відповідно до ст. 82 КК України, більш м'яке пока­рання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинно пере­вищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Тобто у випадку, коли невідбута частина покарання, наприклад, у


 




виді позбавлення волі, менше одного року, вона не може бути за­мінена обмеженням волі, бо мінімальна межа цього покарання складає один рік. Аналогічним чином не застосовується заохочу­вальна норма, передбачена ст. 82 КК України, і до засуджених, які відбувають покарання у виді, наприклад, обмеження волі, якщо невідбута частина строку покарання є більшою за два роки (макси­мальна межа виправних робіт — два роки).

Фактично особи, невідбута частина строку покарання у яких є меншою за мінімальний строк, установлений у Загальній частині КК України для того виду покарання, що може бути застосоване в порядку такої заміни, позбавлені можливості застосування заохо­чувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України. Дещо інша си­туація має місце у тому випадку, коли невідбута частина строку покарання є більшою за максимальний строк, установлений у За­гальній частині КК України для того виду покарання, що може бути застосоване в порядку заміни. З одного боку — це є перешко­дою для застосування більш м'якого покарання, з іншого — на ад­міністрацію установи виконання покарань законом покладено обов'язок протягом місяця розглянути на засіданні відповідної ко­місії це питання після відбуття засудженим встановленої законом частини строку покарання.

У подібних випадках видається доцільним (при умові, що засу­джений став на шлях виправлення), не відмовляти у можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (бо у цьому випадку повторний розгляд є можливим не раніше, ніж через шість місяців), а приймати рішення про відкладення остаточного вирішення даного питання до моменту, коли невідбу­та частина покарання буде дорівнювати максимальному строку, установленому у Загальній частині КК України для того виду по­карання, що може бути застосоване в порядку заміни.

23. За наявності підстав для застосування умовно-дострокового звільнення, орган або установа виконання покарань спільно зі спо­стережною комісією або службою у справах неповнолітніх зобов'я­зані в місячний термін розглянути питання щодо можливості пред­ставлення засудженого до умовно-дострокового звільнення від від­бування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та надіслати подання до суду. Подання розглядаєть­ся та застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим. Суд розглядає таке подання в де­сятиденний строк з моменту надходження його до суду без витре­бування судової справи з участю прокурора, представника органу (установи) виконання покарання, і, як правило, засудженого. При розгляді судом спільного подання органу (установи) виконання по­карань і служби у справах неповнолітніх, суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання. Особу може бути умовно-до"


строково звільнено повністю або частково і від відбування додатко­вого покарання.

У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засу­джених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засудже­них за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

Постанова суду може бути оскаржена, у зв'язку з чим її вико­нання здійснюється тільки після закінчення семиденного строку, встановленого у ст. 407 КПК України (даний строк обчислюється за правилами, встановленими у ст. 97 КПК України з урахуванням святкових та вихідних днів).

24. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, встанов­
леними у ст. 81 КК України. У цьому випадку частина строку ново­
го покарання, яку необхідно відбути засудженому для застосуван­
ня умовно-дострокового звільнення, починає обчислюватись з мо­
менту вступу в законну силу постанови суду про заміну невідбутої
частини покарання більш м'яким, тобто з моменту, коли засудже­
ний змінив свій юридичний статус (наприклад, почав відбувати не
позбавлення, а обмеження волі).

Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить но­вий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, вста­новленими КК України.

25. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням
або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким,
якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлен­
ня волі у випадках, передбачених законом, можуть бути представ­
лені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше
як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця
обмеження волі або позбавлення волі.

Закон чітко встановлює момент, з якого починає обчислюватись термін, протягом якого особа даної категорії не може бути пред­ставлена до умовно-дострокового звільнення від відбування пока­рання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким — день винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі, а не день надходження в місця позбавлення волі чи день арешту. Тому у тих випадках, коли особа після вине­сення вказаної ухвали перебувала у розшуку протягом року чи більше або ухвала не виконувалась з інших причин, при надхо­дженні до місць позбавлення волі питання застосування до неї


умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини по­карання більш м'яким вирішується в загальному порядку.

26. Рішення про внесення подання про умовно-дострокове звіль­нення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, приймається на засідання комісії. Очолює таку комісію начальник установи (органу) виконання покарань. Засідання комісій прово­дяться відкрито з метою здійснення виховного впливу на засудже­них. На засідання комісії запрошуються засуджені, питання про можливість подання до умовно-дострокового звільнення якого розглядається.

27. Наказом Державного департаменту України з питань вико­нання покарань від 08.12.2003 р. № 239 передбачено обов'язкову участь на всіх засіданнях адміністрації установ виконання пока­рань представників служб соціально-виховної та психологічної ро­боти зі спецконтингентом та по контролю за виконанням судових рішень регіональних управлінь (п. З.2.). Крім цього, відповідно до вказівки Державного департаменту України з питань виконання покарань матеріали на деякі категорії засуджених (зокрема, засу­джених за особливо тяжкі злочини, за бандитизм, розбій, злочини проти національної безпеки, умисне вбивство тощо) підлягають обов'язковому узгодженню в регіональному управлінні.

28. Однією з підстав звільнення від відбування покарання зако­нодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього ви­правного впливу, такий засуджений підлягає звільненню. Поясню­ється це тим, що за таких умов покарання не досягає мети, яка сто­їть перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.

Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захво­рювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба повинна перешкоджати засудженому відбувати покаран­ня. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприй­мати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси.

29. Як вбачається зі змісту закону, існує два види звільнення
засуджених від відбування покарання за хворобою: звільнення у
зв'язку з захворюванням психічною хворобою; звільнення у зв'яз­
ку з захворюванням іншою тяжкою хворобою. Але для установ
(органів) виконання покарань визначальною ознакою є винесення
постанови судом про звільнення засудженого від відбування пока­
рання або відмову такого звільнення та застосування, наприклад,
примусових заходів медичного характеру. Тобто, з точки зору кри­
мінально-виконавчого права, ця підстава звільнення лише тоді


дійсно стає підставою, коли є відповідна постанова суду, що всту­пила в законну силу. На наш погляд, точніше було б сформулюва­ти ЦЮ підставу як звільнення на підставі постанови суду про звіль­нення на підставі хвороби, що вступила в законну силу.

ЗО. Медичному обстеженню підлягають засуджені, які захворі­ли в місцях позбавлення волі, а також особи, які захворіли до за­судження і їх хвороби внаслідок прогресування набули характе­ру, зазначеного в Переліку захворювань, які є підставою для по­дання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшо­го відбування покарання (далі — Перелік). Медичне обстеження таких хворих засуджених здійснюють спеціальні лікарські комі­сії (далі — комісія) управлінь (відділів) Департаменту в Автоном­ній Республіці Крим, областях у складі начальника медичного від­ділу (відділення) — голова та чотирьох лікарів — члени комісії. Склад комісії затверджують начальники управлінь (відділів) Де­партаменту в Автономній Республіці Крим, областях. При потребі до роботи в комісіях залучаються відповідні лікарі — фахівці те­риторіальних органів Міністерства охорони здоров'я України.

Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстежен­ня здійснюються комісією після обов'язкового лікування і ретель­ного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних за­кладів кримінально-виконавчої системи. Матеріали на психічно-хворих осіб розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лі­карні (відділення) кримінально-виконавчої системи. У винятко­вих випадках, коли стан здоров'я хворого вкрай тяжкий і етапу­вання його до лікарні неможливе, проведення медичного огляду може бути здійснено в медичній частині установи з обов'язковим залученням до складу спеціальної лікарської комісії фахівців між­обласної лікарні (за закріпленням) або територіальних органів

охорони здоров'я.

З урахуванням результатів проведеного лікування та остаточ­ного діагнозу комісія після медичного огляду засудженого складає висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засу­дженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, Щодо наявності або відсутності в оглянутого захворювання, зазна­ченого в Переліку. Голова комісії висновок оголошує засуджено­му, який був оглянутий, про що в історії хвороби робиться відміт­ка, скріплена підписом оглянутого. Облік засуджених, які про­йшли медичний огляд комісії, проводиться у Журналі обліку засуджених, представлених до звільнення від подальшого відбут­тя покарання через хворобу. За наявності в засудженого захворю­вання, зазначеного в Переліку, висновок комісії додається до ма­теріалів для подання в суд. До таких захворювань віднесено:


 




1. Туберкульоз: 1.1. Прогресуючий двосторонній фіброзно-ка­вернозний туберкульоз легенів або хронічна тотальна емпієма плев­ри з бронхіальним свищем та явищами легенево-серцевої недостат­ності ІІ-ІІІ ступенів. Характеризується наявністю основної фіброз­ної каверни чи тотальної емпієми плеври з бронхіальним свищем і додатково сформованих фіброзних каверн у тій самій легені, де ло­калізується основний процес, або в протилежній. При цьому від­значаються осередки бронхогенної дисемінації в обох легенях, більш чи менш виражений фіброз (цироз), плевральні накладан­ня, вторинна емфізема, бронхоектази, пневмосклероз та інші про­яви хронічного легеневого процесу, поява нових осередків бронхо­генної дисемінації й утворення свіжих каверн на фоні адекватної антибактеріальної терапії. Такий процес являє собою кінцевий етап різних форм туберкульозу легень при його несприятливому перебігу і ускладнюється легенево-серцевою недостатністю ІІ-ІІІ ступенів, періодичними кровохарканнями або легеневими крово­течами з постійним виділенням з мокротиння мікобактерій тубер­кульозу. При діагностиці прогресуючого двостороннього фіброзно-кавернозного туберкульозу легенів або хронічної емпієми слід ура­ховувати наявність в анамнезі довготривалого туберкульозного процесу, що супроводжується періодичними загостреннями, стій­кою втратою працездатності. При рентгенографічних та томогра-фічних дослідженнях, які є обов'язковими, виявляються вираже­ні деструктивні і фіброзні зміни легеневої тканини. При цьому по­винно бути також клініко-лабораторне підтвердження наявності процесу та супровідних ускладнень. 1.2. Прогресуючий інфільтра­тивний туберкульоз легенів (казеозна пневмонія) з проявами леге­нево-серцевої недостатності III ступеня. Характеризується наяв­ністю субтотального ураження однієї легені із швидким розвитком велетенських та численних каверн, тяжким станом хворого, вира­женими симптомами інтоксикації і легенево-серцевої недостат­ності III ступеня на фоні адекватної антибактеріальної терапії. При цьому мають місце осередки бронхогенної дисемінації в обох легенях, легеневі кровотечі (кровохаркання) з постійним виділен­ням з мокротинням мікобактерій туберкульозу. Для обґрунтуван­ня даного діагнозу обов'язково потрібно проводити рентгеногра­фічні дослідження легенів, а також клініко-лабораторне обстежен­ня. 1.3. Прогресуючий деструктивний туберкульоз хребта, великих кісток та суглобів, ускладнений амілоїдозом внутрішніх органів, двосторонній кавернозний туберкульоз нирок, ускладнений спе­цифічним процесом сечовивідних шляхів і розвитком хронічної ниркової недостатності в термінальній стадії, що супроводжується цілковитою і стійкою втратою працездатності. Характеризується великими порушеннями у місці враження та дистрофічними змі­нами всіх тканин і органів. Утворюються рубцеві спайки, рубцеві переродження суглобових сумок, які призводять до артрогенних


контрактур. При спондиліті часто мають місце туберкульозні аб­сцеси, спастичні паралічі, спинномозкові розлади. Діагностика кістково-суглобного туберкульозу ґрунтується на даних клінічно­го та біохімічного дослідження крові, проби Коха, туберкулінових проб; дослідження гною туберкульозного абсцесу, випоту з ураже­них суглобів шляхом посіву; цитодіагностики регіонарних лімфа­тичних вузлів і суглобного випоту; рентгенографії в двох проекці­ях (прямій та бічній). Діагностика прогресуючого туберкульозу сечової системи ґрунтується на даних клінічного аналізу сечі (ха­рактерні — піурія, протеїнурія, ізостенурія, циліндрурія), обов'яз­кової оглядової рентгенографії області нирок та сечового міхура, екскреторної урографії, цистоскопії з проведенням індігокарміно-вої проби і ретроградної пієлографії.

2. Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД): 2.1. ВІЛ-інфекція. Стадія вторинних захворювань, III Б: Прогресуюча втра­та маси тіла більше 10 %, незрозуміла (нічим не пояснювана) діа­рея або пропасниця більше 1 місяця, лейкоплакія, повторні або стійкі бактеріальні, грибкові, вірусні, протозойні ураження вну­трішніх органів (без дисемінації) або глибокі ураження шкіри та слизових оболонок, повторний або дисемінований оперізувальний лишай, локалізована саркома Капоші. 2.2. СНІД. Стадія вторин­них захворювань, III В: Генералізовані бактеріальні, вірусні, гриб­кові, протозойні, паразитарні захворювання, пневмоцистна пнев­монія, кандидоз стравоходу, нетиповий мікобактеріоз, туберку­льоз, кахексія, дисемінована саркома Капоші, інфекційні ураження центральної нервової системи. 2.3. СНІД. Термінальна стадія, IV.

3. Лепра: 3.1. Лепроматозна погранична форма. 3.2. Туберкуло-їдна та недиференційована форми при наявності поширених проя­вів на шкірі, наявності мікобактерій зі скребка з носа.

4. Новоутворення: 4.1. Усі злоякісні новоутворення IV стадії за міжнародною класифікацією ТММ. Клінічний діагноз підтверджу­ється гістологічним дослідженням. 4.2. Злоякісні новоутворення лімфатичної та кровотворної тканини. Мієлопроліферативні пух­лини: а) гострий лейкоз (усі форми); б) хронічний мієлолейкоз з наростаючою кахексією, анемією, спленомегалією, геморагічним синдромом; в) хронічний еритромієлоз, термінальна стадія; г) ери­тремія, ускладнена крововиливами або тромбами судин головного мозку: д) хронічний лімфолейкоз, ускладнений анемією, тромбо­цитопенією та безперервно рецидивними інфекціями; є) хроніч­ний моноцитарний лейкоз, термінальна стадія з анемією та гемо­рагічним синдромом; ж) численна мієлома з остеодеструктивними процесами (патологічні переломи хребта і кісток нижніх кінці­вок); з) лімфогранулематоз, IV стадія (з морфологічним підтвер­дженням), з дифузним ураженням одного або більше екстралімфа-тичних органів, з ураженням лімфатичних вузлів.


 




5. Хвороби ендокринної системи: 5.1. Цукровий діабет, інсулі-
нозалежний тип (доза інсуліну більше як 60 од. на добу), важкий
перебіг з нахилом до кетоацидозу і наявністю вираженої макроан-
гіопатії, ретинопатії, полінейропатії. 5.2. Синдром Іценка-Кушин-
га та хвороба Іценка-Кушинга з різко вираженими ускладнення­
ми: патологічні переломи трубчастих кісток або хребта, атрофія
м'язів; кардіоміопатія з недостатністю кровообігу III ступеня; по­
рушення мозкового кровообігу з глибокими стійкими руховими
порушеннями двох або більше кінцівок. 5.3. Гіпофізарна недостат­
ність (хвороба Сімондса) у стадії кахексії.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...