Главная Обратная связь

Дисциплины:






попередження; догана; сувора догана; 5 страница



6. Психічні розлади: 6.1. Шизофренічні психози безперервні
(проста, гебефренічна, кататонічна, параноїдна форми) та нападо-
подібно-прогредієнтні форми з несприятливим перебігом. 6.2. Ма­
ніакально-депресивний психоз циркулярного типу з маніакаль­
ними та депресивними фазами, що часто змінюються, із зміша­
ним психотичним станом, безперервним перебігом захворювання.
6.3. Психотичні порушення внаслідок органічного ураження го­
ловного мозку: а) усі форми синильної деменції (простий тип; з
галюцинаторно-маячними розладами; ранній пресинильний ва­
ріант синильної деменції; деменція як результат осередкової
атрофії головного мозку при хворобі Альцгеймера та хворобі
Піка); б) атеросклеротичне слабоумство (без психозу; з депресією,
з галюцинаторно-маячними розладами; з явищами гострої сплу­
таності); в) корсаковський психоз (алкогольний, внаслідок сифі­
лісу мозку чи травми); г) органічне слабоумство (внаслідок енце­
фаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного
мозку). 6.4. Затяжні реактивні психози з прогредієнтним перебі­
гом із залученням соматичної ланки, що набувають характеру хро­
нічного психічного захворювання. 6.5. Хронічні психози різної
етіології: а) симптоматичний психоз, зумовлений системною ін­
фекцією з прогредієнтним або рецидивним перебігом; б) затяжний
або рецидивний інтоксикаційний психоз з наростаючими незво-
ротними змінами психіки; в) інші пролонговані психози внаслідок
соматичних захворювань із стійкою психотичною симптомати­
кою. 6.6. Розлади особистості (психопатії): патологічний розвиток
особистості з паранояльним або параноїдним маревоутвореннями
на відповідній конституційній основі (паранояльна психопатія) на
ґрунті інших типологічних варіантів психопатій.

7. Хвороби нервової системи та органів чуття: 7.1. Судинні за­
хворювання головного та спинного мозку: емболії; геморагічні;
ішемічні або змішані гострі порушення мозкового кровообігу;
хронічна судинна енцефалопатія III стадії; первинні (нетравма-
тичні) субарахноїдальні крововиливи при встановленому діагно­
зі з вираженими стійкими явищами осередкового враження моз­
ку (геміплегії, параплегії, глибокі геміпарези, парапарези; пору­
шення орієнтації у просторі і часі, акінетикоригідний синдром).


7.2. Інфекційні, демієлінізуючі захворювання центральної нерво­вої системи, що супроводжуються органічним ураженням голов­ного та спинного мозку з глибокими стійкими порушеннями функ­цій (тяжкі паралічі; глибокі парези з розповсюдженими розлада­ми чутливості, розладами функцій тазових органів, трофічними порушеннями; виражений акінетикоригідний синдром) і прогре­суючим перебігом процесу: а) менінгіти вторинні гнійні; б) абсцеси головного мозку; в) спинальні епідуральні абсцеси та гранульоми нетуберкульозної етіології; г) нейросифіліс; д) ураження нервової системи при туберкульозі; є) розсіяний склероз; ж) лейкоенцефа-літ Шільдера. 7.3. Травматичні захворювання центральної нерво­вої системи з вираженими стійкими явищами осередкового вра­ження мозку (геміплегії, параплегії; глибокі геміпарези, парапа­рези). 7.4. Захворювання із швидко прогресуючим протіканням, вираженими стійкими розладами рухових, чутливих та вегетатив­но-трофічних функцій і неефективністю лікування: а) пухлини го­ловного мозку; б) краніоспинальні пухлини; в) пухлини спинного мозку; г) сирингобульбія; д) гепатоцеребральна дистрофія (гепато-лентикулярна дегенерація, хвороба Вільсона-Коновалова); є) цере-броспинальні атаксії; ж) бічний аміотрофічний склероз; з) міасте­нія; і) міотонія; к) паркінсонова хвороба; л) поліневрити хронічні. 7.5. Епілепсія: а) епілептичний психоз із затяжним перебігом, що набуває хронічного характеру та неефективністю лікування; б) з генералізацією та ускладненням пароксизмальних розладів з ви­раженими і наростаючими змінами психіки; в) епілептичне слабо­умство. 7.6. Повна сліпота, а також стан, коли на ґрунті стійких патологічних змін гострота зору ока, що краще бачить, не переви­щує 0,03 і вона не може бути коригована або коли поле зору обох очей концентрично звужене до 10 град.



8. Хвороби органів кровообігу: 8.1. Хвороби серця з недостат­ністю кровообігу III стадії: а) констриктивний перикардит, що не підлягає хірургічному лікуванню; б) набуті або природжені вади серця; в) бактеріальний ендокардит, затяжний перебіг; г) кардіо­міопатія (застійна, гіпертрофічна, обструктивна); д) ендоміокарді-альний фіброз; є) міокардитичний кардіосклероз; ж) ішемічна хвороба серця; з) порушення ритму серця. 8.2. Гіпертонічна хворо­ба III стадії: а) з повторним гострим трансмуральним або великим вогнищевим інфарктом міокарда зі стійким порушенням ритму і прогресуючою недостатністю кровообігу; б) з недостатністю крово­обігу III стадії; в) з хронічною нирковою недостатністю в термі­нальній стадії. 8.3. Хвороби артерій з ураженням магістральних судин не менш як двох кінцівок у гангренозно-некротичній стадії: а) облітеруючий ендартеріїт; б) облітеруючий атеросклероз.

9. Хвороби органів дихання: хронічні неспецифічні захворю­вання легенів з дифузним пневмосклерозом, емфіземою легенів, хронічним легеневим серцем у стадії декомпенсації, дихальною


 




недостатністю III ступеня або з амілоїдозом внутрішніх органів і хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії: а) хро­нічний обструктивний бронхіт; б) бронхіальна астма; в) бронхоек-татична хвороба; г) абсцес легені; д) емпієма плеври; є) пневмоко-ніози різної етіології; ж) ідіопатичний фіброзний альвеолі; з) сар-коїдоз; і) емфізема первинна.

10. Хвороби органів травлення: 10.1. Захворювання кишечни­ка та інших органів травлення з вираженим синдромом порушен­ня усмоктування в стадії кахексії. 10.2. Цирози печінки різної еті­ології в стадії декомпенсації з гіперспленізмом, портальною гіпер­тензією, печінково-клітинною недостатністю.

11. Хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в тер­мінальній стадії: а) хронічний гломерулонефрит; б) хронічний піє­лонефрит; в) гідронефроз; д) кістозна хвороба нирок.

12. Хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини з невпинно прогресуючим генералізованим процесом при наявності хронічної ниркової недостатності в термінальній стадії чи недо­статності кровообігу III стадії, або стійким вогнищевим ураженням центральної нервової системи (геміплегії, параплегії; геміпарези, парапарези), або генералізованого ураження поперечної мускула­тури з дисфагією, дизартрією: 12.1. Ревматоїдний артрит. 12.2. Ге­морагічний васкуліт. 12.3. Анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтерєва). 12.4. Системний червоний вовчак. 12.5. Дерматоміо­зит. 12.6. Вузликовий періартеріїт. 12.7. Системна склеродермія.

13. Хвороби обміну: подагра з подагричною нефропатією і хро­нічною нирковою недостатністю в термінальній стадії.

14. Анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання: висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, а також поєднання високих ампута­цій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок.

15. Променева хвороба: 15.1. Гостра променева хвороба: а) го­стра променева хвороба в період розпалу будь-якому ступені тяж­кості (І-ГУ); б) місцеві променеві ураження шкіри в період розпалу при тяжкості І-ІУ ступенів; в) наслідки гострої променевої хворо­би; г) астенічний синдром з підвищеним виснаженням та функціо­нальною недостатністю регуляторних систем, перш за все — нер­вової і судинної; д) ознаки органічного ураження нервової та су­динної систем з порушенням мозкового периферійного кровообігу; ж) нестабільність показників периферійної крові — виражений цитопенічний синдром з ознаками гіпоплазії кісткового мозку (кількість лейкоцитів менше як 3,0 х 10 в ступ. 9, кількість тром­боцитів менше як 1,5 х 10 в ступ. 12 в/л); з) глибокі трофічні, деге­неративні та склеротичні місцеві зміни, різні радіаційні виразки, больовий синдром; і) контрактури та ампутаційні дефекти; к) про­менева катаракта III стадії з гостротою зору на «кращому» оці 0,1-0,5. 15.2. Хронічна променева хвороба періоду формування ІІ-ІУ


ступенів тяжкості і подальший період (стадія прогресування). 15.3. Пізні променеві ефекти (злоякісні новоутворення кровотвор­ної та кісткової тканини, легенів, печінки).

При цьому, у разі виникнення таких захворювань, як СНІД, променева хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів обстеження, діагнози установлюються комісією з обов'язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров'я.

Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання через хворобу з місць по­збавлення волі може бути застосовано лише до тих засуджених, які захворіли під час відбування покарання, і ця хвороба пере­шкоджає відбуванню покарання, тобто у випадках, коли подаль­ше тримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи до інших тяжких наслідків. Тяжка фізична хвороба має бути також хроніч­ною. У разі тимчасової тяжкої фізичної хвороби засуджений по­мішується до лікувального закладу місць позбавлення волі, а піс­ля видужання продовжує відбувати покарання.

Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації установи. До подання до­даються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпоряджен­ня про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лі­карської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. Подання ретельно вивчається начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Подальший розгляд цього подання здійснює суд відповідно до ст. 408 КПК України. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою, суд враховує тяжкість вчине­ного злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для по­дання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбуван­ня покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з ліку­вального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності ви­сновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його ста­ну здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншо­го лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.



Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу, і стан здоров'я засудженого по­гіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.

31. Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його до­строкове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної ко­місії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засудже­ний до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках вино­сить постанову про звільнення його від дальшого відбування по­карання.

32. Після винесення судом постанови про звільнення засудже­ного від відбування покарання за хворобою та набрання нею чин­ності, відповідні документи надсилаються до установи (органу) ви­конання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження документів, або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в на­ступний за цим день.

Слід звернути увагу, що за ст. 408 КПК України постанови суду з даного питання вступають в законну силу та виконуються лише після закінчення семиденного строку на їх оскарження, про що в обов'язковому порядку зазначається у самій постанові. Негайне звільнення засуджених у день винесення рішення суду або звіль­нення до закінчення строку оскарження діючим законодавством не передбачено з жодних причин. У тому випадку, коли засудже­ний помер до вступу постанови суду в законну силу, він відповідно до встановленої форми медичної звітності вважається таким, що помер в установі.

33. Слід мати на увазі, що звільнення засудженого за хворобою
не носить безумовного характеру. Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК
України, у разі одужання психічнохворих (ч. 1 ст. 84 КК України),
а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні
бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не
закінчились строки давності або відсутні інші підстави для звіль­
нення від покарання.

Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покарання

Особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження мо­жуть бути передбачені тільки законом.


1. Дана стаття визначає особливості правового статусу осіб, які
звільнені від відбування покарання у зв'язку з його відбуттям.
Такі особи несуть обов'язки і користуються правами, встановлени­
ми для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для
осіб, які мають судимість.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається у такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правови­ми обмеженнями. Саме тому у науковій літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи. Так, ч. З ст. 6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Вер­ховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не знята чи не погашена у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, вико­нання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість.

2. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має
своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою,
що має судимість, так і іншими особами. Підставою судимості є
наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили
і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими,
що не мають судимості, визнаються (ч. З та ч. 4 ст. 88 КК Украї­
ни): а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покаран­
ня; б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покаран­
ня; в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і кара­
ність яких виключена законом; г) особи, які були реабілітовані.

Потрібно враховувати, що згідно з п. 11 розділу II «Прикінце­вих та перехідних положень» КК 2001 р. правила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за ви­нятком випадків, коли відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих осіб, а також те, що КК 2001 р. як загальні норми про зняття та погашення судимості (ст. 88-91 КК України), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісім­надцятирічного віку (ст. 108 КК України).

У ст. 55 КК України 1960 р. строк погашення судимості вста­новлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у той час як КК України 2001 р. — залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК України), а й від ступеня тяжкості вчинено­го злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи по­збавлення волі та фактично відбутого покарання.

Поряд із цим слід пам'ятати, що адміністрація установ і органів виконання покарань не наділена правом самостійної перекваліфі-


кації дій особи з КК України 1960 р. на КК України 2001 р., оскіль­ки це є виключним повноваженням суду. Тому у випадках, коли для з'ясування питання про погашення попередньої судимості не­обхідно чітко визначити кваліфікацію минулого злочину як за КК України 1960 р., так і за КК України 2001 р. з тим, щоб обрати оптимальний строк її погашення, що є неможливим без наявності вироку, органи та установи виконання покарань повинні або безу­мовно дотримуватись висновків суду, або, якщо таке рішення ви­кликає сумнів, звернутися до нього за уточненням.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК України, судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випад­ках, передбачених законами України. Аналіз норм КК України свідчить про те, що закон передбачає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) ре­цидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має су­димість за умисний злочин (ст. 34 КК України); б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч. 4 ст. 32 КК України); в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України); г) судимість, як правило, виключає засто­сування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-47 КК України); д) у багатьох статтях Особливої частини КК України судимість передбачається як квалі­фікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліган­ство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296 КК України).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України 2001 р. особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвину­вальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, су­димість поширюється на: а) строк відбування покарання; б) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбування покарання. Саме тому при вирішенні питання про по­гашення судимості правове значення має не тільки наявність ви­року суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й під­стави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.

5. Погашення і зняття судимості є різними формами припинен­ня стану судимості. Воно можливе лише за наявності, передбаче­них ст. 55 КК України 1960 р. чи ст. 89, 108 КК України 2001 р., підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину.


Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом, умов, головною з яких є невчинення особою протягом строку судимості, встановле­ного у ст. 89 КК України, нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим доку­ментом.

6. Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку по­гашення судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України перебіг цього строку переривається й останній обчислю­ється заново після фактичного відбуття покарання (основного й до­даткового) за новий злочин. У таких випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.

7. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості за рішенням суду. Пленум Верховного Суду України (постанова № 12 від 26.12.2003 р.) роз'яснив, що дострокове зняття судимості від­повідно до ст. 91 чи ч. З ст. 108 КК України з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, мож­ливе тільки після закінчення не менше ніж половини строку пога­шення судимості, передбаченого ст. 89 КК України, і лише за умо­ви, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. У тако­му випадку суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку, встановленого ст. 414

КПК України.

Зняття судимості є правом, а не обов'язком суду. Тому, якщо з урахуванням обставин справи суд дійде висновку, що особа не до­вела свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знят­ті судимості. Повторне клопотання може бути порушено не раніше ніж через рік з дня відмовлення (ч. 6 ст. 414 КПК України). Про­тягом семи діб з дня оголошення постанови суду із зазначених пи­тань прокурор чи засуджений має право подати апеляції до апеля­ційного суду (ч. 5 ст. 414 КПК України).

В судовому порядку можливе зняття лише непогашеної суди­мості. Якщо буде встановлено, що вона вже погашена, то клопо­тання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя вино­сить мотивовану постанову.

З метою забезпечення правильного вирішення клопотання про дострокове зняття судимості суди вправі відповідно до ч. 2 ст. 414 КПК України витребувати необхідні документи. Ними, зокрема, можуть бути: характеристики з місця проживання, роботи чи з ор­ганів, що здійснюють нагляд за особою, яка має судимість; копії вироків, судимість за якими не знята і не погашена; документи, що свідчать про підстави і час фактичного звільнення від покаран­ня; дані про відшкодування заподіяної злочином шкоди.


8. Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК України клопотання про до­строкове зняття судимості може бути подано як особою, яка від­була покарання, так і колективом підприємства, установи чи орга­нізації. В останньому випадку суд має перевірити правильність оформлення клопотання і повноваження представника колективу. У разі надходження до суду клопотання про дострокове зняття су­димості суддя повинен перевірити повноту одержаних матеріалів і наявність підстав для їх розгляду в судовому засіданні. За наяв­ності достатніх підстав суддя призначає справу про дострокове зняття судимості до розгляду та визначає перелік документів, які необхідно додатково витребувати, і коло осіб, що підлягають ви­клику в судове засідання. Якщо подані матеріали не містять до­статніх даних і підстав для розгляду цієї справи й одержати їх у ході судового засідання неможливо, суддя мотивованою постано­вою залишає клопотання без розгляду.

Клопотання розглядається суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання особи, щодо якої воно порушене, за її участю, а в разі звернення з клопотанням колективу підпри­ємства, установи, організації — також за участю їх представника. У судовому засіданні бере участь прокурор, неявка якого не зупи­няє розгляд, і може брати участь захисник, якщо його повнова­ження підтверджені відповідно до вимог ст. 44 КПК України.

Глава 24

ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД

ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 156. Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні

1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за об­раним ним місцем проживання.

2. В установах виконання покарань організовуються курси під­готовки засуджених до звільнення.

3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки — понад п'ятдесят п'ять років, у разі по­треби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і пре­старілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах непов­нолітніх до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.


 

1.З метою надання особам, які звільнені від відбування пока­рання, сприяння у відновленні в соціальному статусі повноправно­го члена суспільства, поверненні їх до самостійного загальноприй­нятого соціально-нормативного життя в суспільстві «Порядком взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації» уста­новлено достатньо чіткий порядок взаємодії органів і установ, по­кликаних сприяти вирішенню вказаних питань, а також порядок інформування про звільнених засуджених.

2. Адміністрація установи виконання покарань не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання про­водить бесіду із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надан­ня необхідної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого приймається заява відповідного змісту, яка після звільнення долучається до його особової справи.

Для перевірки можливості проживання засудженого до обме­ження волі або позбавлення волі на певний строк після звільнення за обраним ним місцем проживання за три місяці до закінчення строку покарання надсилається повідомлення-запит до відповід­ного районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ (далі — орган внутрішніх справ). Повідомлення-запит надсилаєть­ся, як правило, до територіального органу внутрішніх справ тієї місцевості, де засуджений проживав до взяття під варту (засуджен­ня) і де в нього збереглися родинні зв'язки.

Стосовно засуджених з числа інвалідів першої та другої груп, а також чоловіків віком понад шістдесят років і жінок — понад п'ят­десят п'ять років, які, у разі потреби та за їхньою згодою, підляга­ють направленню до спеціального будинку-інтернату для грома­дян похилого віку та інвалідів, разом з повідомленням-запитом до органу внутрішніх справ направляється відповідно до Міністер­ства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, Головного управління праці та соціального захисту населення об­ласної державної адміністрації, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управ­ління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за місцем розташування відповідного спеціального будинку-інтернату для громадян похилого віку та ін­валідів особиста заява засудженого, медична довідка про стан здо­ров'я з висновком про необхідність стороннього догляду, довідка про розмір призначеної пенсії (за наявності), а також довідка ме-дико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за на­явності групи інвалідності).


 




У разі, якщо виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють засудженому виїхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до взяття під варту (засудження), надсилається повідом-лення-запит до територіального органу внутрішніх справ тієї міс­цевості, яку обрав засуджений для проживання після звільнення. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання ним да­ного місця проживання. У разі отримання з територіального орга­ну внутрішніх справ інформації про відсутність можливості про­живання засудженого за обраним ним місцем повідомляє його про це і за погодженням з ним вживає заходів щодо направлення до іншого місця проживання.

За 20 днів до звільнення засудженого надсилається повідомлен­ня про звільнення до відповідного територіального органу внутріш­ніх справ, а стосовно осіб, які звільняються від покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі у зв'язку із заміною невідбу-тої частини покарання більш м'яким, — копію повідомлення до відповідного підрозділу кримінально-виконавчої інспекції. Стосов­но засуджених, які на день звільнення не досягли вісімнадцятиріч­ного віку, за 30 днів до звільнення додатково направляє повідомлен­ня до відповідної служби в справах неповнолітніх органу місцевої виконавчої влади. Стосовно працездатних засуджених працездат­ного віку за 20 днів до звільнення надсилає повідомлення до місь­кого (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, яку вони обрали для проживання, для надання до­помоги в їх працевлаштуванні відповідно до Закону України «Про зайнятість населення». У разі звільнення засуджених від покаран­ня достроково за встановленими законодавством підставами повідо­млення надсилаються до відповідних державних органів не пізніше трьох днів після звільнення. Стосовно осіб, звільнених від відбуван­ня покарання умовно-достроково, також надсилається до відповід­ної спостережної комісії повідомлення. Стосовно осіб, звільнених від покарання на підставі акта про помилування, а також звільне­них осіб, яким у період відбування покарання скорочено строк по­карання на підставі акта про помилування, у повідомленнях обов'яз­ково вказується номер та дату Указу Президента України та в якому вигляді здійснено помилування.

Перед звільненням засудженого з ним проводиться бесіда, під час якої додатково роз'яснюються положення законів України «Про зайнятість населення» та «Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» щодо порядку отримання допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, а також порядку реєстрації за обраним ним місцем проживання, і вручається йому під розпис відповідна пам'ятка (копія пам'ятки долучається до особової справи засудже­ного). У разі надходження з територіального органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного ним





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...