Главная Обратная связь

Дисциплины:






попередження; догана; сувора догана; 7 страница



Приймальники-розподільники, чергові частини міськ-, райвід­ділів виявляють серед осіб, затриманих за правопорушення, під­наглядних і осіб, які підпадають під дію Закону, протягом доби інформують про це міськ-, райвідділи за місцем їх проживання (перебування). У разі виявлення таких, що перебувають під адмі­ністративним наглядом чи не прибули після звільнення з місць по­збавлення волі до обраного місця проживання у встановлений строк або самовільно залишили його з метою ухилення від адміні­стративного нагляду, начальник підрозділу інформує про це міськ-, райвідділ за обраним піднаглядним місцем проживання.


Патрульно-постові наряди міліції під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку здійснюють контроль та ведуть спостереження за особами, стосовно яких встановлено адміністра­тивний нагляд, якщо вони з'являються в громадських місцях, від­відування яких їм не дозволено, або залишають місце проживання (перебування) в заборонені для цього години. При виявленні таких осіб патрульні (постові) затримують їх і доставляють до чергової частини міськ-, райвідділу з метою оформлення матеріалів про по­рушення правил адміністративного нагляду.

11. У разі, якщо піднаглядному судом встановлені обмеження
дій у вигляді реєстрації в міліції, то за письмовим рішенням на­
чальника міськ-, райвідділу така реєстрація здійснюється праців­
ником відділення (відділу) дільничних інспекторів міліції, діль­
ничним інспектором міліції, працівником карного розшуку або
черговим міськ-, райвідділу, про що здійснюється запис у реєстра­
ційному листку. Час явок установлюється з таким розрахунком,
щоб це не впливало на роботу і навчання піднаглядного. Під час
реєстрації з піднаглядним проводиться бесіда профілактичного
характеру, про що складається довідка.

12. Начальник міськ-, райвідділу за письмовою заявою підна­
глядного може дозволити йому тимчасове проживання (перебуван­
ня) в іншому місці в межах території, яку обслуговує міськ-, рай­
відділ. Питання про виїзд піднаглядного з місця постійного прожи­
вання за межі району (міста) в особистих справах вирішується з
письмового дозволу начальника міськ-, райвідділу на підставі пись­
мової заяви піднаглядного на термін, який не перевищує 10 діб, з
урахуванням часу перебування його у дорозі. У разі дозволу на тим­
часовий виїзд до іншої місцевості піднаглядному вручається під
підпис маршрутний листок. Про виїзд піднаглядного дільничний
інспектор міліції письмово повідомляє міськ-, райвідділ, на тери­
торію обслуговування якого цей піднаглядний має прибути. Після
прибуття піднаглядного на територію обслуговування іншого
міськ-, райвідділу працівник відділу (відділення) дільничних ін­
спекторів міліції, а за його відсутності — дільничний інспектор мі­
ліції, або працівник карного розшуку, або черговий міськ-, райвід­
ділу реєструє прибулого у журналі реєстрації справ адміністратив­
ного нагляду і піднаглядних та протягом доби інформує про його
прибуття дільничного інспектора міліції, на території обслугову­
вання якого буде тимчасово проживати дана особа. На маршрутно­
му листку піднаглядного здійснюється відповідний запис про при­
буття і вибуття. Дільничний інспектор міліції протягом строку
тимчасового перебування піднаглядного здійснює стосовно нього
індивідуально-профілактичну роботу, а у разі виявлення правопо­
рушень з боку піднаглядного інформує міськ-, райвідділ за місцем
його проживання.




При поверненні піднаглядного на постійне місце проживання (перебування) дільничний інспектор міліції робить запис у марш­рутному листку про прибуття особи, долучає його до справи адмі­ністративного нагляду та продовжує здійснювати контрольні за­ходи.

У разі від'їзду піднаглядного на інше місце проживання (пере­бування) із зняттям з реєстрації, дільничний інспектор міліції, який здійснює нагляд, повідомляє міськ-, райвідділ, на територію обслуговування якого прибуде піднаглядний. При цьому підна­глядному видається контрольний листок.

13. У разі злісного порушення правил адміністративного нагля­ду особи, щодо яких він встановлений, притягаються до адміні­стративної чи кримінальної відповідальності. При ухиленні підна­глядних від адміністративного нагляду органи внутрішніх справ здійснюють їх розшук.

14. Адміністративний нагляд припиняється постановою судді: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом — за поданням начальника органу внутрішніх справ або за клопотанням самого піднаглядного; б) достроково, якщо підна­глядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання — за поданням начальника органу внутрішніх справ.

Питання про припинення адміністративного нагляду розгляда­ється в суді відповідно до правил, встановлених щодо розгляду пи­тання про його встановлення.

15. Адміністративний нагляд автоматично припиняється: а) піс­
ля закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом
внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду
або суддя відмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження
піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця
відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.

16. Щодо осіб, відносно яких припиняється адміністративний
нагляд, дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати ін­
дивідуально-профілактичну роботу за місцем їх проживання до за­
кінчення передбаченого законом строку погашення судимості або

її зняття.

17. Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покла­
дається на Міністерство внутрішніх справ України, Головне управ­
ління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, управлін­
ня внутрішніх справ областей, міст і на транспорті. Найвищий на­
гляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства
про адміністративний нагляд здійснюється Генеральним прокуро­
ром України і підпорядкованими йому прокурорами.


Стаття 159. Виконання постанови судді про встановлення та припинення адміністративного нагляду

1. Постанова судді про встановлення або припинення адміні­стративного нагляду у випадках, передбачених пунктами «а», «б» і «г» статті 3 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» (264/94-ВР), над­силається судом начальнику колонії.

2. Адміністрація колонії надсилає для виконання постанову судді органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.

3. Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз'яснюються обов'язки піднаглядного, сповіщається про відпо­відальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо неї обмеження, передбачені статтями 9,10 і 11 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» ( 264/94-ВР ).

1. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одно­го року до двох років і починає відраховуватися з дня оголошення піднаглядному постанови суду про його встановлення. Він не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. У разі, коли є підстави вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небез­печною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ може бути продовжено у за­гальному порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття суди­мості. Якщо піднаглядному призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі, адміністративний нагляд не припиняється.

2. Постанова судді оголошується піднаглядному в судовому за­сіданні. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, під підпис роз'яснюється її обов'язок вести законослухня­ний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержу­вати таких правил:

а) прибути у визначений установою виконання покарань термін
в обране ним місце проживання і зареєструватися в органі внутріш­
ніх справ (строк прибуття встановлюється виходячи із часу, необ­
хідного засудженому на проїзд до обраного місця проживання);

б) з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати
усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням
правил адміністративного нагляду;

в) письмово повідомляти працівників міліції, які здійснюють
адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання,
а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;


г) у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Заборонено встановлювати обмеження, які не зазначені у по­станові судді про встановлення адміністративного нагляду.

Про оголошення піднаглядному постанови судді про встанов­лення адміністративного нагляду й обмежень та роз'яснення від­повідальності за порушення цих правил начальник або його пер­ший заступник складає відповідну довідку. У разі відмови особи, що звільняється, підписувати довідку, посадова особа робить про це відповідний запис і попереджає піднаглядного, що його відмова не звільняє його від відповідальності за порушення правил адміні­стративного нагляду.

3. Постанову судді про встановлення адміністративного нагля­
ду, характеристику на піднаглядну особу, а також довідку про ого­
лошення особі, яка звільняється з місць позбавлення волі постано­
ви суду про встановлення адміністративного нагляду, відділ контро­
лю за виконанням судових рішень направляє до міськ-, райвідділу
за обраним нею місцем проживання в день його звільнення.

При цьому слід мати на увазі, що дана постанова суду про вста­новлення адміністративного нагляду відповідно до ст. 402 КПК України вступає в законну силу та виконується після закінчення 15-денного строку на подачу апеляції, касаційної скарги, внесен­ня касаційного подання, оскільки інше даним Кодексом не перед­бачено.

Дане положення є особливо актуальним для реалізації прокуро­рами свого права на оскарження рішення суду, бо за встановленим порядком їх участь у засіданнях з питань встановлення адміні­стративного нагляду не передбачена.

4. Ст. 395 КК України передбачено кримінальну відповідаль­
ність за самовільне залишення особою місця проживання з метою
ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без
поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи­
вання.

Самовільне залишення піднаглядним місця проживання з ме­тою ухилення від адміністративного нагляду — це, наприклад, ви­їзд без дозволу органів внутрішніх справ на постійне місце прожи­вання в інший населений пункт, самовільний виїзд на сезонні, тимчасові та інші роботи в інші населені пункти, самовільний ви­їзд на відпочинок на курорт тощо.

Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обра­ного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністра­тивний нагляд, — це неявка до органу внутрішніх справ після за­кінчення строку, встановленого при звільненні. Поважними причинами можуть бути різні об'єктивні обставини, що перешкоджають особі вчасно прибути до обраного місця проживання: перебої в ро-


 




боті транспорту, відсутність квитків для проїзду, стихійне лихо та інші обставини непереборної сили, хвороба, затримання такої осо­би співробітниками міліції тощо.

Глава 26

ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ,

ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 160. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

1. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлю­ється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації.

2. Громадськими організаціями, які здійснюють громадський контроль відповідно до глави 26 цього Кодексу, є ті, статутами яких передбачено здійснення такого контролю, або ті, які вияви­ли бажання здійснювати його з дозволу органу або установи ви­конання покарань.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
має свої особливості. З однієї сторони воно стосується осіб, які ста­
новлять меншу небезпеку, оскільки даний інститут застосовуєть­
ся лише до тих, хто, на думку суду, не потребує для свого виправ­
лення повного відбування призначеного судом покарання, тобто
засуджених, які характеризуються позитивно. Вірогідність вчи­
нення ними повторних злочинів значно менша. З іншої сторони,
ці особи звільнені достроково, внаслідок чого підготовка їх звіль­
нення могла не проводитись. Це означає, що всі питання побуто­
вого та трудового влаштування вони повинні вирішувати само­
стійно. Водночас суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнен­
ня не покладає на засудженого виконання тих чи інших обов'язків,
окрім одного —• не вчинювати нових злочинів, внаслідок чого не­
можливо покласти здійснення контролю за такими особами на
якийсь державний орган.

У зв'язку з цим законодавець і передбачив обов'язкове встанов­лення за такими особами громадського контролю, здійснення яко­го покликане сприяти закріпленню результатів виправлення і ре­соціалізації.

2. Громадський контроль за умовно-достроково звільненими від
відбування покарання протягом невідбутої його частини — це ді-


яльність громадян, які об'єднались у громадські та інші неприбут­кові організації, для здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання. Задачею громадського контролю за особами, умовно-достроково звільнени­ми від відбування покарання, є забезпечення належної реалізації правообмежень, що випливають з наявності судимості, закріплен­ня результатів виправлення і ресоціалізації, дотримання цими особами встановленого в суспільстві правопорядку, недопущення вчинення ними повторних злочинів. Здійснення громадського

контролю повинно бути:

— законним, що передбачає точне і чітке дотримання суб'єкта­ми й учасниками діяльності по виконанню покарань Конституції України, інших законів, прийнятих на її основі, крім того, відом­чих нормативних актів, що регулюють порядок виконання йумо­ви відбування покарання, правове положення засуджених та пер­соналу;

— об'єктивним, що виражається в наданні контролерами за ре­зультатами контрольної діяльності достовірної (такої, що макси­мально відповідає об'єктивній істині) інформації;

— систематичним, тобто проведення контролю за певною схе­
мою і постійно.

З. Встановлення громадського контролю (як і будь-якого контро­лю взагалі) неминуче зачіпає суб'єктивні права осіб, щодо якихвін встановлюється, та у певному обсязі обмежує їх особисту свобо­ду. Так, наприклад, у необхідних випадках громадські організації чи трудові колективи можуть вимагати від звільнених звіту про поведінку в побуті та дотримання трудової дисципліни. Обмежен­ня особистої свободи, як і застосування заходів державного та гро­мадського примусу у випадку неналежного виконання звільненим своїх обов'язків, базуються на законі. Тому суворе дотримання за­конності, охорона прав, свобод і законних інтересів особи, що пе­ребуває у сфері даної форми контролю, з боку уповноважених на це громадських організацій має важливе значення.

Закон передбачає необхідність наявності наступних підстав для здійснення громадського контролю: а) факт засудження особи до певного строкового покарання в результаті вступу вироку в закон­ну силу; б) факт умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Як відомо, з моменту вступу обвинувального вироку взаконну силу особа вважається судимою до закінчення встановле­ного законом строку або винесення судом постанови про її зняття. Іншими словами, загальні підстави для здійснення контролю за поведінкою звільненого базуються на судимості. Однак наявність судимості само по собі ще не створює підстав для обмеження суб'єк­тивних прав особи, контролю за нею. Воно породжує загальноправові наслідки для звільненого від покарання лише у тому випадку, коли це прямо вказано в законі. Безпосередні правові підстави гро-


мадського контролю за звільненим залежать від факту звільнення його умовно-достроково від відбування покарання.

4. Ініціатива у встановленні громадського контролю може ви­ходити як від органів місцевого самоврядування, спостережних комісій, так і безпосередньо від трудових колективів та громад­ських організацій.

Закон не наводить чіткого переліку громадських організацій, які можуть здійснювати такий контроль, вказуючи лише на те, що у ньому можуть брати участь організації: а) статутами яких перед­бачено здійснення громадського контролю; б) які виявили бажан­ня здійснювати його (при наявності дозволу органу чи установи виконання покарань).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації грома­дянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською ор­ганізацією. Саме ці різновиди об'єднань громадян складають пер­шу групу громадських формувань.

До другої групи слід віднести релігійні, кооперативні організа­ції, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, бу­динкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, проф­спілки). Особливістю об'єднань громадян другої групи є також те, що діяльність кожного з них регулюється окремим законом.

Об'єднання громадян України утворюються і діють із всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поши­рюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська орга­нізація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на тери­торію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних доку­ментах, зареєстровані об'єднання громадян користуються достат­ньо широкими правами, однак слід ще раз звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.


5. Особливе місце серед об'єднань громадян при здійсненні гро­
мадського контролю за умовно-достроково звільненими від відбу­
вання покарання слід відвести місцевому самоврядуванню, зокре­
ма утворюваних при районних (обласних) органах влади спосте­
режним комісіям та службам у справах неповнолітніх (про їх
повноваження дивись коментар до статті 25 КВК України).

6. Контрольні функції за особами, звільненими умовно-достро­
ково від відбування покарання, здійснюють також органи вну­
трішніх справ, у тому числі профілактичні служби, кримінальна
міліція зі справ неповнолітніх та дільничні інспектори міліції, а
також інші служби, що стикаються з даними особами за родом сво­
єї діяльності. Відповідно до Прикінцевих положень КВК України,
до 2009 року облік таких осіб та контроль за їх поведінкою плану­
ється покласти на кримінально-виконавчу інспекцію.

Стаття 161. Порядок здійснення громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

1. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звіль­
неними від відбування покарання, а також виховна робота з ними
організовуються спостережними комісіями і здійснюються гро­
мадськими організаціями та трудовими колективами за місцем
роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

2. Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, цен­три соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та дору­чати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної робо­ти і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

3. Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким до­ручено проводити з умовно-достроково звільненими від відбування покарання виховну роботу, контролюють їхнє ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, надають їм необхідну допомогу.

1.Дана стаття визначає суб'єктів здійснення громадського контролю, встановлює певні форми та межі його здійснення.

Так, функція організації громадського контролю та виховної ро­боти покладається на спостережні комісії. Надання цих повнова­жень саме спостережним комісіям пов'язане з необхідністю забез­печення єдності у формах та методах контролю за умовно-достроко­во звільненими як за місцем роботи, так і за місцем проживання таких осіб, а також попередження їх антисуспільної поведінки. Ке­рівна роль спостережних комісій сприяє активізації роботи громад­ських організацій та трудових колективів у здійсненні контролю за умовно-достроково звільненими та їх вихованню.



2. Безпосереднє здійснення громадського контролю поклада­ється на громадські організації, центри соціальних служб для мо­лоді, служби у справах неповнолітніх та трудові колективи. Такий контроль може здійснюватися спеціально призначеними за їх зго­дою представниками.

Громадський контроль вищевказаних органів та установ поля­гає в тому, що їх члени всебічно сприяють у трудовому та побутово­му влаштуванні умовно-достроково звільнених, надаючи їм роботу на своєму підприємстві. Культурно-просвітницькі установи допо­магають організувати проведення культурно-масової роботи, а уч­бові заклади сприяють організації загальноосвітнього та професій­но-технічного навчання цих осіб.

Незалежно від призначення представника, що безпосередньо здійснює громадський контроль, всі члени трудового колективу або громадської організації, котрі взяли на себе функцію такого контролю, повинні приймати активну участь у виправленні та ре-соціалізації засудженого, проводити з ним виховну роботу.

Дана діяльність здійснюється у тісному контакті зі спостереж­ними комісіями, службами у справах неповнолітніх та центрами соціальних служб для молоді.

3. Окрема роль у даній статті відведена громадським виховате­лям неповнолітніх. Інститут громадських вихователів створений з метою підвищення ролі громадськості у вихованні неповнолітніх, які вчинили злочини. Громадські вихователі входять до складу служб у справах неповнолітніх. Основна задача громадських ви­хователів — надання допомоги батькам або особам, що їх заміню­ють, у виправленні та ресоціалізації неповнолітніх, звільнених умовно-достроково.

Стаття 162. Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання

1. До умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати за­хід впливу у виді громадського попередження.

2. У разі систематичного порушення громадського порядку осо­бою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбав­лення волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив або громадська органі­зація можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.

1. Стаття, що коментується, визначає повноваження громад­ських організацій та трудових колективів щодо застосування до


звільнених від відбування покарання умовно-достроково заходів громадського впливу. Так, до умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у виді громадського поперед­ження.

2. Громадське попередження являє собою захід впливу, що за­стосовується до умовно-достроково звільнених за порушення ними обов'язків, пов'язаних з таким звільненням та судимістю, зокре­ма, ухиленням від громадського контролю. Громадське поперед­ження є мірою відповідальності, що застосовується з метою вихо­вання таких осіб та підтримання дисципліни. Це обумовлено і тією обставиною, що особа, яка звільнилась умовно-достроково, бере на себе певні обов'язки.

3. Громадське попередження може бути застосоване трудовим колективом не тільки за ухилення від громадського контролю, а й за порушення трудової дисципліни. За Кодексом законів про пра­цю України (ст. 152) власник або уповноважений ним орган може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питан­ня про порушення працівником трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу. Останній має право застосу­вати до порушника громадське попередження або інші громадські стягнення. Передбачені відповідним статутом чи положенням (зо­крема, осуд, зауваження, догана тощо). Громадське попереджен­ня (а також і інші заходи громадського стягнення) враховується при визнанні особи такою, що систематично ухиляється від гро­мадського контролю та порушує трудову дисципліну.

4. Законом не визначається, у якій формі застосовується гро­мадське попередження. Тому видається, що воно може бути вине­сено як в усній формі з зазначенням про це у протоколі зборів чле­нів громадської організації чи трудового колективу, так і у письмо­вій формі шляхом складання відповідної постанови та оголошення її підконтрольній особі.

5. Коментована стаття визначає, що найсуворішим заходом гро­мадського впливу на правопорушника є внесення клопотання до органу внутрішніх справ про встановлення за ним адміністратив­ного нагляду. Проте такі крайні заходи впливу можуть бути засто­совані тільки щодо умовно-достроково звільненої особи, яка від­бувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення волі за Умисні злочини, у разі систематичного порушення громадського порядку.

Систематичне порушення громадського порядку має місце в тому випадку, якщо особа, яка відноситься до вищевказаної кате­горії, незважаючи на попередження громадської організації, тру­дового колективу або органу внутрішніх справ продовжує порушу-


 


вати громадський порядок і права інших громадян, учиняє інші

правопорушення, за які чинним законодавством встановлена адмі­ністративна відповідальність.

Про порядок встановлення адміністративного нагляду дивись коментар до статті 158 КВК України.

Стаття 163. Органи, що здійснюють контроль за

поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням

1. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування по­карання з випробуванням, протягом іспитового строку здійсню­ється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживан­ня засудженого, а стосовно військовослужбовців — командирами військових частин.

2. Проведення індивідуально-профілактичної роботи із засу­дженими, звільненими від відбування покаранняз випробуван­ням, за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, а також об'єд­нання громадян, релігійні та благодійні організації.

 

1.У цій статті визначається порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених відповідно до ст. 75-79 та 104 КК України від відбування покарання з випробуванням, виконанням покладених на них судом обов'язків протягом іспитового строку та контролю за поведінкою звільнених відповідно до ст. 83 КК Украї­ни від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають ді­тей віком до трьох років.

2. Організація роботи щодо контролю за поведінкою осіб, звіль­нених від відбування покарання з випробуванням, і виконанням ними обов'язків протягом іспитового строку та звільнених від від­бування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, здійснюється працівниками підрозділів інспекції за місцем проживання таких засуджених осіб відповідно до ст. 13 та 163КВК України.





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...