Главная Обратная связь

Дисциплины:






Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності



Текст є безпосереднім проявом думки, формою її існування, репрезентантом мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Текст – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагаючи фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Основними ознаками тексту є:

- зв’язаність –основним показником якої є розвиток теми. За допомогою мовних чинників зв’язаність забезпечує обмін інформацією. Показниками зв’язаності є: порядок слів, інтонація, наголос, пауза, ситуація спілкування;

- цілісність, яка забезпечується темою, метою спілкування, граматикою та єдиним жанром;

- структурна організованість (членованість). Будь-який текст можна комунікативно розділяти на частини з метою полегшення сприйняття інформації;

- інформативність. Кожен текст і створюється за ради передачі інформації;

- завершеність передбачає формальну і змістову закритість тексту.

Текст складається з окремих, зв’язаних між собою частин, які називаються одиницями тексту. Основними графічними одиницями тексту є абзац, глава, підрозділ.

Основними елементами тексту є дане (тема, предмет висловлення) і нове (основний зміст висловлювання), з яких складається кожне речення.

Тема - ознака будь-якого тексту. Крім того, у кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від “даного”, того, про що вже було сказано, і додає “нове”, розвиває думку.

Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення.

Залежно від кількості учасників текстотворення виокремлюються два види тексту – монологічний та діалогічний. Залежно від змісту й будови текст та його частини діляться на три смислові типи: розповідь, опис і роздум (міркування). Кожний з них має свою будову.

Розповідь - це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії; розвиток подій; кінець події. Розповідь має такі різновиди: оповідання, повідомлення (звіт, інформацію, рапорт, донесення, сповіщення), відповідь, перелік, найменування, оголошення.

Опис - це висловлювання про певні ознаки, властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ природи шляхом перелічення їх головних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі - дати точне або яскраве уявлення про предмет мовлення. Описи діляться на пейзажні, портретні, описи інтер’єру, характеристики людини, предметів, явищ. В описі предмета говориться про предмет (“дане”) та його ознаки (“нове”), в описі місця - про предмети (“нове”) та їх місцезнаходження (“дане”), в описі стану людини про людину (“дане”) та її стан (“нове”). В описі “оцінка дійсності” мова йде про предмети, явища, події (“дане”) та їх оцінку (“нове”).



Роздум (міркування) - це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язкові три частини: 1) теза - основне твердження, чітко сформульована думка; 2) докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу; 3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення). В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відношення.

Роздуми теж бувають різних видів:

- індуктивні (від часткового, конкретного до загального) і дедуктивні (від загальних положень до конкретних висновків),

- роздум-твердження (доказ істинності висунутої тези) і роздум-спростування,

- заперечення (доказ помилковості, хибності висунутої тези),

- роздум з прямими доказами (справедливість висунутої тези безпосередньо обґрунтовується доводами) і роздум з доказом від протилежного (істинність основної тези доводиться шляхом спростування передбачуваної тези, протилежної тій, що доводиться).

“Чисті” розповіді, описи, роздуми використовуються рідко. В текстах найчастіше описи включаються в розповідь або пов’язані з міркуванням; розповідь може доповнюватися роздумом.

Організація тексту і зв’язків між його частинами залежить від типів і стилів мовлення, манери автора, жанру тощо.

Елементи і компоненти тексту поєднуються декількома видами зв’язку:

ланцюговий (послідовний): речення послідовно зв'язуються одне з одним, коли певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного і вимагає розгортання думки;

паралельний: речення рівноправні, часто однотипні за будовою; при паралельному зв'язку розвиток думки йде через зіставлення ознак, що приписуються спільному предмету висловлювання;

- дискантний – об’єкт, що згадувався у першому абзаці, знову стане предметом уваги в наступних абзацах, через певну кількість речень іншого змісту;

- перспективний – вказує, про що мовитиметься далі;

- ретроспективний – певний фрагмент тексту вимагає пригадування змісту попередніх частин.

Текст це "слово для справи". Виходячи з цього, можна сказати, що текст у будь-якій формі виконує роль засобу впливу на маси. За способом реалізації тексти бувають в усній, писемній та друкованій формі.

Культура професійного мовлення істотно залежить від урахування особливостей усної та писемної форми. Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах – залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо).

Хоча усне мовлення за походженням є первинним, у діловому спілкуванні переважають засоби писемного (книжного) мовлення. Залежність усної форми від писемної зумовлена рівнем професійної і ситуативної підготовленості учасників до ділового спілкування (попередній професійний досвід, рівень фахової підготовки, попереднє опрацювання наукових джерел, нормативних актів, процесуальних документів, можливість використання заздалегідь підготовлених текстів тощо). Саме тому усне професійне (особливо юридичне) мовлення не розглядають як явище розмовного стилю, хоча певні видові ознаки цього стилю в ньому зберігаються.

Писемне мовлення – графічне втілення внутрішнього монологу, адресованого невизначеній за кількісним і якісним складом аудиторії. Процес створення письмового тексту не має встановлених у часі й просторі меж, оскільки не є власне актом комунікації. Обмін інформацією відбувається лише у випадку, якщо текст потрапляє до адресата (читачів, кількість яких не завжди можна передбачити). У цьому випадку автор втрачає контроль над текстом повідомлення, яке у незмінному вигляді перебуватиме в утримувача, що стане фактичним власником тексту. Таким чином, процес комунікації відбуватиметься вже без участі автора, якого представлятиме посередник, “замісник” – текст. Саме тому текст має бути продуманим, ретельно підготовленим, відредаґованим і виготовленим так, щоб передати повідомлення вигідно для автора. Укладач тексту повинен дбати про повноцінне компенсування тих можливостей впливу на співрозмовника, які в усному спілкуванні надає доречне використання жестів, міміки, інтонації, дотримання вимог етикету. Розмежовуючи усні й писемні форми, слід пам’ятати, що зорове і слухове сприйняття тексту розрізняється за швидкістю і якістю. Усне мовлення потребує коротких речень, спрощеної форми повідомлення, повторів одних і тих самих важливих компонентів тексту, підтримання контакту із співрозмовником, негайного реагування на його поведінку.

Отже, текст - це вища форма реального вияву комунікативної сутності мови та основна одиниця мовленнєво-професійної діяльності.

 

 

План лекції

«Культура усного фахового спілкування»

 

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...